Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Вийшло щось схоже на банку з огірками». Дівчата про невдалі татуювання

«Вийшло щось схоже на банку з огірками». Дівчата про невдалі татуювання  — Власний досвід на Wonderzine

Та історії, які за ними стоять

Робити помилки – це нормально, але треба бути готовим, що деякі з них нагадуватимуть про себе тривалий час. Ми попросили п’ятьох дівчат поділитися історіями про свої невдалі тату та розповісти, чого їх навчив цей досвід.

Анна Пономаренко

стилістка

 Зробити татуювання я мріяла з 14 років, але спочатку не дозволяли батьки, а потім якось було не до того. Й от у 21 я розійшлася з хлопцем, і це був найкращий час для хрінового тату.

Я зробила на лопатці стилізацію інь і ян: частина – шипи, частина – сакура, у формі овалу, а не традиційного кола. Прийшла до майстра з ідеєю, а малював він одразу на спині. Процес я бачила погано, але була сильно налаштована зробити це саме сьогодні.

Результат був відверто рагульний. Тату виглядало як погана писанка. Сакура була схожа на «петрів батіг», а шипи просто були дуже погані. Намагаючись якось позбутися реплік щодо яйця, я зробила навколо нього рамку із закарлюками. Краще не стало.

За 10 років я все ж звернулася до майстра з проханням якось пофіксити це тату. Ми довго пробували та врешті просто набили зверху чорну мандалу. Варіанти більш художні не перекривали моє «яєчко». Вийшло набагато більше за площею, повторно бити по тату було дуже боляче, але результат класний.

Урок, який я винесла з цієї ситуації: треба дивитися ескіз на папері до того, як він опиниться на шкірі. Але я ні про що не шкодую, і нова версія тату мені подобається. Тим паче на спині його майже не бачу.

Таня Хворостяна

фоторедакторка Highsnobiety

 Я набила своє перше тату в 17 років. Робила його в теплій Барселоні, у класного каталонського майстра, який проговорював зі мною кожну деталь і весь сеанс розпитував про життя у Східній Європі та Чорнобиль. Це тату було моєю винагородою за те, що я молодець та склала складний іспит. Коротше, романтика.

Тату було масивне, на всю верхню частину стопи, тому після нього я вирішила, що, якщо вже робити татуювання, то тільки великі. Так за пів року наважилася на друге зображення, цього разу на руці.

Початковий задум був такий: набити профіль дівчини з калиною. Калина як символ України, за якою я так сумувала, коли поїхала на навчання за кордон. А профіль дівчини мені завжди подобався естетично, ще з часів тату-картинок на Tumblr.

На той момент я не могла дозволити собі дороге татуювання, тому одним із головних критеріїв була вартість. Після не надто довгих пошуків у соцмережах знайшла хлопця, у якого були нібито непогані ескізи та ціна, яка мене задовольняла.

Без особливих роздумів я написала цьому майстру, кинула йому кілька референсів, попросила зробити ескіз, і ми відразу призначили дату й час. Усе сталося дуже швидко: я керувалася думкою про те, що незалежна й не боюся таких спонтанних рішень. Тоді в Києві ще не було заведено ось так легко робити тату, це була ніби якась «запрещьонка». Тому я подумала, що буду дуже крута й бунтівна. Мені подобалося, що в мене на руці з’явиться така подружка.

Пам’ятаю, що сеанс був у приміщенні якоїсь дитячої студії малювання. Майстер увімкнув гурт «Дельфин» і почав набивати мені даму з квіткою.

Перші враження були класними: я кайфонула через те, що самостійно втілила свою ідею в життя. У багатьох речах була «сцикухою», а тут узяла, домовилася й набила. Однак через те, що була доволі молодою й наївною, а атмосфера під час сеансу не надто дружною, я побоялася сказати майстру, що мене щось не влаштовує. Зараз думаю, що треба було внести кілька правок: попросити замінити троянду на калину чи принаймні змінити волосся дівчини. Та оскільки я не озвучила ці побажання, усе вийшло дещо інакше.

Зрештою, сказати, що татуювання мені подобається, я не можу. Ця дама доволі громіздка та просто трохи рандомна. Хоча багато людей говорять, що вона подобається їм найбільше з моїх тату.

З часом я почала випрацьовувати свій візуальний стиль, стежити за класними майстрами в Instagram і Pinterest. Після цього зробила ще кілька тату, але досі не наважилася набити щось настільки ж велике за розміром.

Наступне татуювання, назву колишнього київського кінотеатру, я зробила прямо біля дами. До того, як його модерністську будівлю переробили на безликий бізнес-центр, а красиву вивіску «Зоряний» зняли, це місце багато для мене значило. Коли зробила це тату, то зрозуміла, як важливо співпрацювати з майстром, говорити, що подобається, а що ні; довіряти його стилю та водночас давати зрозуміти, який стиль у тебе. Круто бачити, як люди візуалізують твою ідею крізь призму свого таланту.

Мені пощастило, що майстри, які робили мені наступні тату, дуже вміло працювали з цією дамою, враховували її колір і лінії та повторювали ці елементи. Тобто зробили так, щоби всі татуювання склалися в цілісну картинку.

Зводити це тату я не збираюся. Воно робить мене такою, якою я є, і нагадує про наївні часи, коли могла взяти та зробити якусь штуку, не роздумуючи, подобається вона мені чи ні. До того ж мені подобається моя рука з усіма татуюваннями: разом вони виглядають прикольно й динамічно.

Для мене стало уроком те, що я сама себе підставила, не висловила майстру свою думку, адже боялася видатися набридливою та занадто вибагливою. Після цієї історії пообіцяла собі завжди вести діалог із майстром, перш ніж щось бити. Водночас я переконалася, що не треба ні про що шкодувати. Зараз точно не набила би таке тату, але не шкодую про те, що воно в мене є.

Оля Бурлій

тату-майстриня

 Перше татуювання я зробила собі у 21 рік. Слава богу, що потрапила до нормального майстра, який переконав мене, що потрібно підібрати оптимальний розмір та ескіз, тож усе вийшло, як треба.

А от друге татуювання я називаю «улюблений партак», або «Оля, на що ти надіялася?» Це дві чорні смужки на хрящі вуха, одна з яких іде з легеньким розтушуванням типу віпшейдінгу (ми чесно намагалися).

Це тепер я й сама тату-майстриня, але перші тату робила ще тоді, коли нею не була. Тому цей шедевр зародився в моїй світлій голівоньці, коли я не знала, що ідея з вухом від самого початку приречена на провал.

Я надивилася референсів на Pinterest – і гайда до знайомої робити красу. Подружка попередила, що це не найкраща ідея, але в мені прокинувся баран. Я переконала її, що відповідальність за всі наслідки беру на себе, але навіть не здогадувалася, що буду змушена раз на рік робити корекцію.

З самого початку тату виглядало круто, але буквально за тиждень почало перетворюватися незрозуміло на що. Я ходила з короткою зачіскою, і кожен знайомий пробував відтерти «багнючку» з мого вушка. Фразу «Оля, вухо брудне» я чула рази 3–4 на день. [сміється]

Зараз зі своїми знаннями можу сказати, що вини майстра в цій невдачі немає! Це специфіка місця. Не на всіх ділянках людського тіла тату буде виглядати добре, особливо з часом.

Після третьої корекції тату почало ставати схоже на тату. Досі видно, що це партачок, але улюблений. [усміхається] Багато чого мене навчив. Кілька разів я думала, щоби стрельнути його лазером, але дуже сумніваюся, що виведеться повністю.

До того ж який тату-майстер без партаків? Я часто показую своє вухо клієнтам, які планують зробити щось на аналогічному місці. Їх одразу полишає ця ідея. [усміхається]

Соломія Яськів

студентка, піарниця

 Перше тату я зробила у 18. Усього їх у мене 6; передостаннє – написи на правій і лівій руках, every you та every me відповідно.

Ці фрази – слова однієї з моїх улюблених пісень, Every You Every Me британської рок-групи Placebo. Мені дуже відгукується ритм, текст, звучання цієї пісні. Вона водночас тримає тебе в напрузі й дозволяє «злити» свої негативні емоції. Ба більше, я вкладаю у фразу «кожен ти, кожен я» особливий сенс. Жодна людина не може бути визначена однією рисою, типом темпераменту тощо. Ми відкриваємося з нового боку в кожній новій для нас ситуації. Тому в кожному «заховано» кілька особистостей, кожна з яких може знайти собі «кожну» по душі.

Саме татуювання я хотіла у стилі 3D. Побачила референс, де було тату-напис, а за ним – тінь. Вирішила, що свої написи хочу набити в такому ж стилі.

Тату я дуже хотіла, а грошей на хорошого майстра не було. Ось тут нарешті зрозуміла сенс фрази: «Скупий платить двічі». Я знайшла контакти тату-майстра в Telegram-групі «Шукаю моделей». Такі групи – популярний спосіб для майстрів-початківців (та й не тільки) знайти клієнтів. Ціна, зазвичай, мінімальна, клієнт платить лише за матеріали. Але потрібно бути готовим до того, що й якість може бути відповідною.

Татуювання вийшло не зовсім таким, як ми з майстром запланували. Тіні були занадто сильними, а їхні контури не рівними. Наприкінці сеансу я помітила, що майстер дуже хвилювалась і вже сама почала її заспокоювати. Я вийшла з салону на емоціях, і мені ну дуже подобався результат. Те, що контури поплили, не було проблемою, бо я знала, що фарба під плівкою перші кілька днів «розпливається». Я візуальний естет, тому для мене було важливо, щоби тату, зрештою, мало нормальний вигляд. Плівку я зняла, але контури, звісно, такими ж і залишилися.

Я почала шукати різні домашні методи виведення фарби. Спочатку кілька разів на день наносила «Пантестин»: це допомагає трохи знебарвити тату. На місці омріяних тіней фарба була менш інтенсивною, тому засіб ледь помітно допоміг, але повністю вивести тіні не вдавалося. Тоді я почала акуратно виколупувати фарбу голкою (це не так страшно, як звучить, чесно). Зрештою, заспокоїлася, через два місяці ще раз написала тому ж майстру й попросила допомогти. Ми навели основні написи сильніше, тож тіні стали практично невидимими. Усе виявилося простіше. [усміхається] Тепер мої написи мають ледь помітний ефект тіней так, ніби в очах двоїться. Проте це насправді майже непомітно.

Моя порада всім, хто збирається робити тату: завжди звертайтеся лише до перевіреного майстра. Перед записом проконсультуйтеся, чи мала людина досвід виконання подібних робіт, чи готова за це взятися, чи взагалі це можливо (бо всяке буває). Тату стає перманентною прикрасою вашого тіла, тому підходити до нього варто відповідально.

Маргарита Самодій

студентка, тату-майстриня

 Я цікавлюся тату-індустрією з 15 років, тоді ж і намалювався мій перший партачок.

Якось завдяки одному лише вдалому жарту я поїхала за пуховиком і повернулася додому з тату-машинкою. Мені дуже кортіло нарешті спробувати всі ці інструменти на ділі, тому, коли всі полягали спати, я зачинилась у своїй кімнаті, подивилася на YouTube відео, як те все правильно робиться, і взялася до справи.

Звісно, китайська машинка працює так, що чути, мабуть, за кордоном. Тож, аби не збудити батьків, я не наважилася творити наповну. Але ж так хотілось! Тому я зробила, як могла. У стилі хендпоук, як зараз популярно казати. Узяла голку, налила трішки фарби в капс – і робота закипіла. Задоволенню не було меж: це ж моє перше тату!

Уже вранці, коли набряк спав, замість клітки з пташкою (початкова ідея тату) на нозі, внизу біля кістки, позеленіло щось схоже на банку з огірками, типу консервації. Ідея для тату не завжди є виваженою й обдуманою, особливо в наш час, коли молоді люди, як правило, роблять тату для кількості – не для сенсу. От і мій ескіз народився буквально за дві хвилини, перемальований фріхендом з Pinterest.

Чесно скажу, реальність абсолютно не відповідала очікуванням, навіть приблизно. Але те, що цей партак був зроблений моєю тремтячою рукою, змушувало мене захоплюватися ним.

Лише через кілька років я почала думати про те, щоби звести чи перебити це тату, бо після закінчення курсу тату-артиста було ніяково визнавати, що це я так налажала на своїй шкірі. А брехати ж погано.

Так почався процес видалення цього непорозуміння. 4 сеанси лазеру, по 10 хвилин нестерпного болю кожен. Пригнічення, намовляння на себе та нарешті програш. За ці сеанси силует минулого ще залишився. Можливо, якби ще разів зо три потерпіти, то його б і слід пропав, але за такі гроші мені, тоді ще школярці, цього аж ніяк не хотілося.

Рік тому я власноруч зробила кавер-ап. Тепер на моїй ніжці красується гілочка, про яку мені не соромно зізнатися.

Якщо спробувати винести з цієї історії мораль, вона буде такою: пам’ятайте, що тату – це назавжди. Видаляти довго, перебивати складно. Рідко коли майстру вдається перекрити партак повністю. Тож, якщо ж ви вже надумали зробити помітку на тілі, підходьте до цього процесу відповідально, з розумом.

Визнаю: зі всіх моїх тату виваженим рішенням було лише одне, найперше якісне татуювання. Усі інші були зроблені в пориві: «О, круто, хочу, пішла бити». Дух авантюризму – це круто, але тільки якщо ти точно знаєш, що не пошкодуєш про вчинене, а малюнок, зроблений добровільно й конкретно для тебе, несе якийсь сенс.

Текст: 

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.