Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Кар'єраЯ працюю татуювальницею. Думаєш, легко?

Плюси, мінуси й підводні камені роботи в тату-студії

Я працюю татуювальницею. Думаєш, легко? — Кар'єра на Wonderzine

У рубриці «Думаєш, легко?» ми спілкуємося з представницями різних професій, аби дізнатися про зворотний бік їхньої роботи.

Наша перша героїня, татуювальниця Оля Бурлій зі студії «Планета Тату», спростовує міфи про тату-майстрів, згадує найгірших (і найкращих) клієнтів і розповідає про виробничі травми, які можна отримати прямо в салоні.

Я народилась у містечку Тараща в Київській області й 2011 року переїхала до Києва на навчання. За освітою я графічна дизайнерка, закінчила інститут Бойчука (КДАДПМД ім. М. Бойчука – ред.).

Мені добре давалася графіка, тому на другому курсі інституту я почала підробляти, робила ескізи татуювань для мережі тату-салонів й інших замовників. Хоча можливості робити на цьому кар’єру тоді навіть не розглядала.

Паралельно я продовжувала розвиватися в графічному дизайні й одразу після навчання потрапила на роботу в журнал Cosmopolitan. Цікаво, що того ж тижня взяла перший урок з татуювання: ось я вчуся робити тату на банані, а ось проходжу співбесіду в Cosmo.

Курси з татуювання були мені не по кишені, тому попросилася в учениці до тату-майстрині. Оскільки зазвичай вона не бере учнів, приватні заняття я оплачувала як погодинну роботу майстра. Вирішила, що краще придбаю обладнання та вчитимуся в неї, ніж платитиму шалені гроші за те, що мене навчатимуть малювати на папері та робити те, що я на той момент уже вміла.

Умови навчання були жорсткі: майстриня сказала, що я мушу одразу купити нормальне обладнання та вчитися [робити тату] на своєму. Треба було придбати машинки, блок живлення й усі видаткові матеріали. Тоді, три роки тому, такий пакет коштував близько 20–25 тисяч гривень, і для студентки, яка тільки закінчувала інститут, це була величезна сума. У мене був вибір: або знімати квартиру й спокійно їздити на роботу в редакцію, або залишитися в гуртожитку, який я ненавиділа, й оплатити обладнання та навчання. Я обрала друге й не пошкодувала.

У мене був вибір: або знімати квартиру, або залишитися в гуртожитку, який я ненавиділа, й оплатити обладнання та навчання

Після навчання я почала поєднувати основну роботу з роботою в тату-студії. Спершу працювала в режимі 5/2 (5 днів в офісі, 2 – у салоні), а згодом стала брати щоп’ятниці відпустку за власний рахунок, щоб приділяти більше часу тату.

У будні я мала типовий офісний графік: у редакції треба було бути з 11 до 19 години. На вихідних у студії робота починалася раніше: перший запис міг бути на 10, але приїхати треба було завчасно, щоб підготувати кабінет.

Інколи я погоджувалася навіть на нічні сеанси. Казала: «Вам зручно о 12 ночі? То давайте о 12 ночі!» Це був важкий період: після сеансу, який завершувався під ранок, уже не було сенсу повертатися додому, тому я їхала в офіс і досипала кілька годин на редакційному диванчику.

Витрати на оренду кабінету й видаткові матеріали виливались у досить велику суму, тому перші місяці я працювала в мінус і навіть не думала про прибуток. Але мені здається, що в будь-якій професії на старті не треба ставити гроші на перше місце.

Спершу я ледь покривала свої витрати на тату зарплатнею й фрілансами, але згодом справи пішли вгору. Коли сума, зароблена за вихідні в тату-студії, почала перевищувати мою місячну ставку, я замислилася про те, чи правильно розставляю пріоритети.

Мені подобалося працювати в Cosmopolitan: я кайфувала від роботи та ще більше від колективу. Але водночас розуміла, що особливих перспектив у цій компанії в мене немає. Ну, пропрацюю я тут чотири роки. Ну п’ять. А далі? А далі творча криза, яка завжди мене лякала.

Тому, коли мені запропонували постійну роботу в «Планеті Тату» (студії, де я працювала у вихідні), подумала, що варто скористатися цим шансом.

Коли сума, зароблена за вихідні в тату-студії, почала перевищувати мою місячну ставку, я замислилася про те, чи правильно розставляю пріоритети

Стереотипи про татуювальників

Усі тату-майстри забиті з голови до ніг. Є думка, що татуювальник має бути повністю забитим. У Європі це справді звичайна штука, тому іноземні клієнти часто дивуються, що ми з колегами такі чистенькі. Хоча насправді в нас теж є татуювання, просто їх не так багато або вони виконані за правилом білої сорочки: не на шиї чи зап’ястях, а на місцях, які можна сховати під одягом.

Життя татуювальників – це суцільна гульня. Люди думають, що татуювальники постійно тусуються. Алло, рєбята! Я, коли працювала дизайнеркою, то більше пила й гуляла! На сеанс у жодному разі не можна прийти в стані алкогольного сп’яніння, тому на днях народження я почуваю себе святою: усі п’ють, а ти стоїш з водичкою, бо вранці на роботу. До речі, якщо я знайомлюся з кимось на вечірці, то кажу, що я просто фрілансерка. Бо інакше весь вечір розпитуватимуть, як перебити свої партаки.

Татуювання – це суцільна творчість. Робота тату-майстром справді дає можливості для художньої реалізації, але бути самим лише «вільним митцем» тут не можна. По-перше, татуювальник має постійно вдосконалювати свої знання з анатомії, вивчати особливості комплекції, шрамів і рубців; проходити відповідні курси й вебінари. По-друге, майстер має бути психологом і знаходити підхід до різних клієнтів, а це теж не кожному до снаги.

Плюси

Гнучкий графік. У мене п’ятиденний робочий тиждень, але вихідні випадають на вівторок і середу. Якщо треба кудись поїхати, я можу скорегувати цей графік: наприклад, попрацювати у вівторок, а вихідний взяти в інший день. Мій типовий робочий день триває з 12 до 21 години. Інколи, якщо сеанс короткий, можу звільнитись уже о 19. Якщо я запізнююся, то просто попереджаю про це клієнта й прошу його не поспішати. Це дуже зручно, бо я сова та часом можу проспати.


Автономність. Тату-майстер – сам собі бос. Тут немає дяді, який стоїть із секундомером у тебе за спиною й вичитує за те, що затримався. Але на guest spots (виїзних тату-сесіях за кордоном – ред.) в інших країнах трохи інакша картина: у деяких студіях над тобою може стояти бос, який повністю контролює весь процес, засікає час і підганяє.

Звісно, над майстрами в нашій студії теж є керівництво, але немає субординації й жорстких меж. Мені комфортно працювати в таких умовах, бо суворий контроль мене, як творчу людину, завжди дуже пригнічував.

Дохід. Зі студією ми працюємо за відсотковою системою, грубо кажучи 50/50. Моя погодинна ставка – 1200 гривень. Оскільки я веду записи своїх клієнтів, то можу чітко спрогнозувати, скільки грошей отримаю в цьому місяці. Це дає можливість планувати витрати наперед. Наприклад, знати, яку суму на купівлю квартири я можу відкласти цього місяця.

Робота з людьми. Мене дуже драйвлять клієнти. Звісно, не всі: інколи трапляються зовсім неадекватні, але частіше мені щастить. Нещодавно я працювала з літньою жінкою, яка попросила перекрити татуюванням страшні шрами. Було видно, що в неї дуже нелегке життя. Після сеансу я подумала: «Блін, ти депресуєш через якусь дрібницю, а людина вилізла з такого гівна – і нічого». Такі моменти дуже мотивують.

Мінуси

Клієнти можуть не тільки драйвити, але й драконити, тому основні недоліки роботи також стосуються комунікації з ними.

Дивні замовлення. Я спеціалізуюсь на графіці, можу зробити тату в стилях лайнворк, блекворк і дотворк. Останнім часом почала експериментувати з кольором, але однаково в межах графіки.

Часто люди натрапляють на мій профіль в Instagram і приходять у студію саме «на Олю». Та бувають і «залітні пташки», які кажуть, що їм дуже сподобалися мої роботи, але просять «бегущего тигра» або реалістичного вовка. Завжди цікаво, як працює логіка цих людей.

Я намагаюся не брати таких замовлень, бо, по-перше, мені це не цікаво, а по-друге, я однаково не виправдаю очікувань клієнта. На щастя, такі випадки трапляються нечасто, бо наші адміни знають стиль кожного майстра й можуть скерувати клієнта до іншого спеціаліста. Утім інколи, якщо хтось наполягає на моїй кандидатурі й просить зробити щось нескладне, я все-таки погоджуюся. Просто роблю це не в задоволення, а заради грошей.

Упередженість і сексизм з боку клієнтів. У команді майстрів нашої студії працює шість хлопців і чотири дівчини. Але гендерні стереотипи стають помітними в спілкуванні з клієнтами за 40 [років].

Дехто відсіює дівчат уже на етапі запису, просять записати їх до «дорослого чоловіка» й навіть не розглядають варіант із майстром-жінкою. Та водночас є й хороша тенденція: люди, які вже мають кілька татуювань, часто записуються саме до жінок. Кажуть, що за попереднім досвідом помітили, що дівчата більш копіткі й уважні до деталей.

У мене був клієнт, який прийшов до студії, побачив мене й, замість вітання, видав: «А вы шо, девушка?». Я віджартувалася, що ще зранку нею була, на що він відповів: «Девушки не умеют делать татуировки». Цікаво, що коли він побачив результат моєї роботи, то визнав, що поводив себе неправильно й навіть пригостив мене круасаном на знак вибачення.

Я намагаюся не зациклюватися на таких випадках. Перевчити людину однаково не зможу, тому мені легше закрити на це очі й перевести все на жарт. Або, якщо грубість виходить за межі, просто відмовитися від замовлення.

Втручання в роботу. Буває й так, що клієнт уже затвердив ескіз, а потім раптом вирішив ще з кимось його затвердити. Мене дуже дратують ситуації, коли в дівчини є мрія (наприклад, перекрити шрам або зробити велике тату), але вона відмовляється від цього під чиїмось тиском: «Я, звісно, хочу забити собі передпліччя півоніями, але зроблю маленький напис на ребрах. Чому? Бо мій хлопець не любить татуювань».

Я вже задовбалася пояснювати людям, що ви живете для себе, а не для свого хлопця чи дівчини. Життя одне, і не факт, що ви будете з цією людиною до скону. До того ж, як показує практика, пари, які стримують бажання одне одного, довго не живуть або живуть украй нещасливо. Тому мене, як майстра, дуже бісить, коли клієнт змінює свою думку через хлопця, маму чи бабусю.

Часом трапляється, що людині потрібна моральна підтримка під час сеансу. Але одна річ, коли хтось приходить із партнером або другом, а інша, коли в студію завалюється ціла група підтримки: мама, тато, дядько, уся кімната гуртожитку й собака. Найчастіше так буває з клієнтами, які роблять перше татуювання. Усі чомусь думають, що це феєричне видовище, хоча я просто сиджу й працюю.

Дехто відсіює дівчат уже на етапі запису: просять записати їх до «дорослого чоловіка» й навіть не розглядають варіант із майстром-жінкою

Підводні камені

Виробничі травми. Роботу тату-майстра часто вважають легкою: ну, а що тут такого, сидиш собі й малюєш. Але це не так. Коли працюєш татуювальником, то автоматично отримуєш купу проблем зі здоров’ям: у тебе з часом може почати падати зір, постійно страждаєш через болі в спині та руці. А якщо ти маєш справу з індукційною машинкою (це важкий прилад із сильною вібрацією), то готуйся до тремору рук і можливих опіків від моторчика. Крім того, ми постійно маємо справу з агресивними засобами дезінфекції, які також можуть шкодити здоров’ю. Тому кар’єра татуювальника, на жаль, не тривала. Після 40 років доводиться думати про щось інше.

Максимальна зосередженість. Не всі до кінця розуміють, що тату-майстер має бути дуже зосередженим і постійно тримати фокус на тому, що робить. Ми з другом-хірургом часто проводимо паралелі між нашими професіями: обидва максимально сконцентровані на роботі й робимо все, аби не припуститися помилки.

Відсутність хобі. Якщо ти хочеш розвиватися в цій сфері, то маєш бути повністю зануреним у роботу. Часто в татуювальників усі інтереси зациклюються навколо тату: навіть якщо ти не в студії, то однаково переглядаєш референси, малюєш ескізи й стежиш за іншими майстрами в соцмережах. Зрозуміло, що ти можеш відвідувати спортзал або ходити кіно, але мати велике хобі – уже навряд.

Текст:

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
2 коментаряпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.