Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Розмова про грошіЖінкам дійсно платять менше, ніж чоловікам? Розбираємося з гендерним розривом

Жінкам дійсно платять менше, ніж чоловікам? Розбираємося з гендерним розривом — Розмова про гроші на Wonderzine

«Скляна стеля» та «штраф за материнство»

«Жінка заробляє 81 цент на кожен долар, який заробляє чоловік», – можливо, ви стикалися з таким твердженням і задумувалися, чи дійсно жінки отримують менше за чоловіків. І якщо так, то це тому жінки обирають менш оплачувані сфери чи просто у сферах, де вони переважають, платять менше? А як впливає на оплату праці чоловіків і жінок наявність дітей?

За твердженням, що середня зарплата жінок менша за середню зарплату чоловіків стоїть багато факторів, які впливають і підсилюють цю нерівність – ми спробували в них розібратися.

Почнемо з того, що середньомісячна заробітна плата жінок в Україні становить 80% від зарплати чоловіків. «Цей показник розраховується як усереднене співвідношення заробітних плат, що нараховані жінкам і чоловікам у різних видах економічної діяльності за даними Держстату. Такий показник враховує лише офіційні зарплати, водночас низка досліджень говорить про те, що в тіньовому секторі економіки цей розрив зростає», – пояснює програмна аналітикиня з питань реформ в ООН Жінки Ганна Герасименко.

«Найбільший гендерний розрив у зарплаті традиційно спостерігається у промисловості (особливо в добувних галузях), де історично зосереджується чоловіча праця. Разом із тим, великі відмінності в останні роки фіксуються у фінансовій і страховій діяльності (гендерний розрив – до 33%), – попри те, що серед зайнятих тут переважають жінки – та у сфері мистецтва, спорту, розваг і відпочинку (відповідно – 30%)».

Гендерний розрив збільшується, якщо жінку дискримінують не лише за статтю, а й за іншими ознаками. Наприклад, за кольором шкіри. Темношкірі жінки у США отримують у середньому 63% від зарплати білих чоловіків (за даними 2019-го року), а жінки латиноамериканського походження – 55%.

«Це явище дістало назву «множинна дискримінація» – коли прояви упередженого ставлення за різними ознаками підсилюють один одного», – розповідає Ганна. Наслідки дискримінації за ознакою статі можуть посилюватися дискримінацією за віком, за сімейним статусом та іншими ознаками (наявність інвалідності або хронічного захворювання, етнічна приналежність).

За прогнозами Світового економічного форуму, жінки досягнуть рівності в оплаті праці у 2277 році, тобто через 257 років, а це на 55 років більше, ніж за їхніми попередніми дослідженнями. Наразі, за їхньою інформацією, середній річний дохід жінки становить 11 500 доларів, тоді як чоловіка – 21 500 доларів.

Проте не всі вірять, що гендерний розрив існує

Так, є люди, які вважають, що гендерний розрив в оплаті праці – це міф. Наприклад, опитування у США показало, що близько 46% чоловіків і 30% жінок вважають, що ця проблема є «вигадана для політичних цілей» і «не є обґрунтованою».

На спосіб підрахунку гендерного розриву звертають увагу й економісти. Зокрема на те, що у твердженні «жінка заробляє 81 цент на кожен долар, який заробляє чоловік» не йдеться про чоловіка та жінку, які працюють на одній і тій же роботі. У розрахунок просто береться середня платня всіх жінок і чоловіків у різних професіях. Це не враховує інших факторів на зразок освіти, досвіду роботи, посади та інших.

Проте чи буде існувати гендерний розрив, якщо врахувати їх? На жаль, так. За підрахунками Payscale, навіть якщо взяти жінку й чоловіка з однаковими кваліфікаціями, які працюють на одній і тій же роботі, жінка все ще буде заробляти менше: 98 центів на кожен долар, який отримує чоловік.

Але чому тоді розрив у середній платні чоловіків і жінок набагато більший? Якщо говорити глобально, гендерні відмінності в заробітній платі значною мірою пов’язані з тим, що зайнятість жінок і чоловіків дотепер зосереджується в різних професіях, різних галузях і на посадах різного рівня, пояснює Ганна Герасименко.

Це явище дістало назву «гендерна сегрегація ринку праці». Вона може існувати у двох формах:

  • горизонтальній – тобто між різними видами економічної діяльності; наприклад, чоловіки у важкій промисловості, жінки – у, так званому, «бюджетному секторі» – в освіті, охороні здоров’я, наданні соціальних послуг;
  • вертикальній – коли частка жінок скорочується на посадах вищого рівня.

Жінки дійсно обирають менш оплачувані сфери?

Спочатку розберемося з горизонтальною сегрегацією ринку. Близько 30% гендерного розриву в оплаті можна пояснити високою залученістю жінок у відносно низькооплачуваних секторах, на зразок освіти. У цей час чоловіки складають близько 80% у більш високооплачуваних сферах – науки, технології, інженерії, математики (STEM).

«Чи можна сказати, що у високооплачуваних професіях недостатньо рольових моделей для жінок? Чи є перешкоди для просування жінок у цих сферах? Відповідь на обидва запитання – так», – розповідає економістка Лора Тайсон. «Понад те, навіть у високооплачуваних професіях жінки, як правило, працюють на нижчих рівнях професійної ієрархії: існує стійкий гендерний розрив у топменеджменті, він лише сприяє різниці в оплаті праці між чоловіками та жінками».

Коли жінки більше долучаються до роботи у певній сфері, оплата за неї зменшується

Проте в контексті причин гендерного розриву в оплаті не варто обмежуватися лише твердженням про те, що жінки обирають менш оплачувані сфери ще з однієї причини. Коли жінки більше долучаються до роботи у певній сфері, оплата за неї зменшується. Принаймні, такий висновок дослідження професорки соціології Нью-Йоркського університету Поли Інгленд.

Разом із колегами вона проаналізувала дані перепису населення США з 1950 до 2000 роки – період, у який жінки активно долучалися до роботи в різних сферах. Дослідження виявило, що більша залученість жінок призводила до зменшення оплати в цій сфері. Це вказує на те, що роботодавці встановлювали меншу оплату за роботу, яку виконували жінки. Наприклад, внаслідок того, що більше жінок стали працювати дизайнерами, зарплати в цій професії впали на 34%.

До того ж, хоч це й заборонено українським законодавством, деякі вакансії все ще місять вимогу до статі. Зокрема, це виявили під час аналізу студентки Києво-Могилянської академії, які в межах курсу про гендерні відносини проаналізували оголошення на сайті з розміщення вакансій. Чверть із них містила вимоги до статі. Студентки виявили, що жінки є більш потрібними в таких сферах як освіта, готельний і ресторанний бізнес, а чоловіків більше очікують у сферах будівництва, транспорту, сільського господарства та на посадах топменеджерів. Тобто роботодавці створюють нерівні умови для жінок, навіть не розглядаючи їх на певні вакансії. Або ж керуються гендерними стереотипами про те, що «в дівчат одні емоції», «вони не впораються у стресових ситуаціях», «захочуть стосунків і підуть у декрет».

Розрив не лише в зарплаті, а й у можливостях кар’єрно зростати

А тепер перейдемо до вертикальної сегрегації – тобто до того, що жінок набагато менше на керівних посадах. «[В Україні] загальне співвідношення чоловіків і жінок серед керівників організацій – 60% проти 40%. Жінки не досягають частки 30% власників у будь-якому сегменті бізнесу – мікро-, малому, середньому та великому», – підтверджує наявність такого розриву Ганна Герасименко.

Невидимий бар’єр, який обмежує кар’єрне просування жінок на вищі та краще оплачувані посади. називають «скляною стелею». Ілюстрацією цього явища є те, що у світі менш як 10% провідних компаній мають жінок СЕО. У ЄС найбільший гендерний розрив у погодинній оплаті праці спостерігається саме серед менеджерів: жінки заробляють на 23% менше чоловіків.

У 2009 році троє економістів вирішили дослідити питання гендерного розриву в бізнес-секторі. Вони проаналізували дані про чверть випускників програми MBA, які навчалися в бізнес-школі Чиказького університету між 1990 і 2006 роком. «Ми вирішили сфокусуватися саме на MBA, тому що саме в корпоративному секторі жінкам важко потрапити в топменеджмент», – пояснює економістка Маріан Бертнард, яка керувала дослідженням.

Вони поставили випускникам ряд запитань: про роботу, на яку вони пішли після навчання, скільки годин працювали й де, скільки заробляли на цій посаді за рік. Так вони виявили, що відразу після випуску чоловіки й жінки мали розрив у зарплатах, проте невеликий: середня зарплата жінок на цьому етапі була 115 000 доларів на рік, тоді як чоловіки в середньому заробляли 130 000 доларів. А вже через 9 років чоловіки заробляли вже на 60% більше за жінок. Коли в жінок середня зарплата становила 250 000 доларів, у чоловіків – 400 000. 

Тобто з кар’єрним зростом гендерний розрив в оплаті праці жінок тільки збільшується

Також жінки повільніше просуваються кар’єрною драбиною – це називають «розривом у можливостях». Наприклад, приблизно однакова кількість чоловіків і жінок у віці до 30 років починають на посадах, які не передбачають менеджменту команди (близько 75%). Проте вже у віці 30–44 років 36% чоловіків стають керівниками, у порівнянні з лише 30% жінок. І зрештою, топменеджменту в 45 років і старше досягає в півтора раза більше чоловіків, ніж жінок. 60% жінок у цьому віці продовжують перебувати на посадах, які не передбачають менеджменту, у порівнянні з 45% чоловіків на цьому ж рівні.

Штраф за материнство та бонус за батьківство

Коли ми порівнюємо чоловіків і жінок з одним рівнем освіти в одній сфері та на схожих посадах на старті їхньої кар’єри, розрив буде невеликим, але збільшуватиметься в перспективі 5–10 років, особливо, якщо жінка матиме дітей.

Такий феномен називають «штраф за материнство» (motherhood penalty) і він може виявлятися у зменшенні зарплати на 7% за кожну дитину. Водночас у чоловіків спостерігається абсолютно протилежна ситуація – «бонус за батьківство». Тобто зарплата чоловіків із дітьми, навпаки, ймовірніше буде вищою.

«Через вплив гендерних стереотипів, які визначають традиційні «ролі» жінок і чоловіків, саме жінки вимушені обирати між двома пріоритетами – обрати кар’єрний розвиток чи присвятити себе родині. Непропорційний розподіл хатніх обов’язків, у тому числі піклування про маленьких дітей, обмежує можливості професійної реалізації жінок», – пояснює Ганна Герасименко.

Жінки витрачають майже вдвічі більше часу на домашню роботу та виховання дітей, ніж чоловіки. Через це вони можуть вирішити перейти на неповний робочий день або тимчасово припинити працювати, а коли повертаються на роботу, то часто змушені погоджуватися на нижчу заробітну плату.

«Суттєві гендерні диспропорції й досі зберігаються в розподілі обов’язків у домогосподарстві та догляді за дітьми й літніми членами сім’ї. Результати опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у лютому 2020 року, продемонстрували, що саме жінки переважно виконують неоплачувану хатню працю майже в усіх домогосподарствах.

Важливим кроком до подолання розриву в оплаті праці є більш справедливий розподіл батьківських обов'язків між чоловіками та жінками

У родині (парі) частіше готує їжу жінка (64%), а обов’язки з виховання дітей і заняття господарськими справами також, на думку опитаних, покладені на жінок (52%). Серед одиноких батьків, які виховують дітей самотужки, 92,2% складають одинокі матері: вони відчувають множинне навантаження щодо виконання домашньої та доглядової праці, вимушені заробляти, покладаючись на послуги закладів із догляду за дітьми».

Жінки можуть піддаватися дискримінації на роботі лише через те, що можуть піти в декрет. Приблизно один із трьох роботодавців відмовить жінці в роботі під час співбесіди, оскільки вона «може скоро мати сім’ю та дітей». Про це йдеться в дослідженні юридичної компанії Slater and Gordon, які опитали 501 керівника підприємств у Великій Британії. Також роботодавці (37%) зізналися, що хотіли б відкривати вакансії лише для чоловіків, бо вважають їх більш «відданими своїй роботі».

Проблема не в самому материнстві, а в непропорційному поділі обов’язків – хатніх і з догляду за дітьми. «Важливим кроком до подолання розриву в оплаті праці є більш справедливий розподіл батьківських обов'язків між чоловіками та жінками», – вважає економістка Лора Тайсон. «Оплачувана декретна відпустка для матері та батька допоможе досягнути цієї мети, збільшуючи участь татусів у догляді за дитиною та зменшуючи гендерні стереотипи, пов’язані з цим».

«Розрив є дійсно меншим у країнах ЄС, які докладають багато зусиль для просування гендерної рівності, зокрема через політику підтримки сімей і створення можливостей для рівного розподілу батьківських обов’язків (обов’язкові декретні відпустки для татусів)», – також відмічає Ганна Герасименко.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Ілюстрації:

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.