Розмова про грошіЯк ІТ-спеціалістка Анна Погрібняк заощаджує гроші

У РУБРИЦІ «ІНВЕСТИЦІЇ» розпитуємо героїнь про те, як вони заощаджують гроші. Героїня нового матеріалу – Анна Погрібняк, ІТ-спеціалістка та блогерка. Вона розповідає, як придбала квартиру собі та батькам і чому важливо дозволяти собі купувати, навіть коли заощаджуєш гроші.

Коли я була студенткою, мені батьки надсилали 300 гривень на тиждень. Це був мій бюджет. Крім цього, у мене була ще стипендія – десь 700 гривень, і фріланс. Я почала займатися фрілансом ще у школі. Мій брат показав, що є біржа копірайтингу, і я на ній зависала та писала тексти. Могла всю ніч сидіти й щось робити на цій біржі, а потім уранці прокинутися й зрозуміти, що я заробила 300 гривень. А це сума, яку мені давали на тиждень!

На магістратурі я почала працювати фултайм тестувальницею (QA), а також паралельно вести свій блог про моду. Компанія, в яку я влаштувалася, працювала на американський ринок. Тому в мене був ідеальний на той час графік: вранці я йшла в університет, в обід могла «запилити» якісь фоточки для блогу, а потім – на роботу, де була до 23:00.

Тоді блоги мало хто вів. Я просто викладала в соцмережах красиві фото, а в резюме писала «хобі – фотографія». Було важко сприймати серйозно. Хтось ходить на рибалку на вихідних, а хтось фотографує. Пам’ятаю, що ставлення почало змінюватися, коли почали приходити перші преспаки від Chanel, Yves Saint Laurent. До цього я була наївною людиною, яка думала, що блогери самі купують усі речі, які показують.

Я думала, що монетизувати блог можна тільки, коли в тебе мільйон підписників. Десь за два роки після того, як я почала цим займатися, мені почали писати бренди. Спочатку з’явилося багато бартеру, а потім я вже почала серйозно заробляти на цьому. Якби я зараз пішла зі своєї основної роботи, то могла продовжити жити лише на гроші від блогу.

Моя перша зарплата, коли я почала працювати в ІТ – 700 доларів. Я ще була студенткою, тому це для мене були великі гроші. Ці гроші допомогли мені «розправити крила», але в мене все ще було дуже просте уявлення про фінанси. Мені просто стало простіше в щоденних витратах. Але я все ще не витрачала на великі покупки, не думала, що гроші треба якось відкладати.

У той момент, почалася війна в Донецьку та мої батьки були змушені переїхати в Київ. Для мене це був один із поштовхів до пошуку роботу, бо більшість моїх одногрупників просто чекали, поки закінчать університет у той час. Я зрозуміла, що треба допомагати собі й батькам. Відчула якусь уже дорослу відповідальність, хоч батьки казали, що вони самі з усім упораються. Але їм треба було починати все спочатку. Тому на ці 700 доларів я ще й частково допомагала батькам.

Я взагалі не думала, що колись зможу придбати квартиру в Києві. Мені ця думка навіть у голові не вкладалася. Але потім мені хтось сказав за скільки купив квартиру в Києві, і я подумала, що це реально, якщо кілька років підряд буду щомісяця відкладати гроші.

Тоді настав період, коли я вже не витрачала всю зарплату. Тоді для ФОП-ів, які отримують оплату у валюті, обов’язковим був продаж 50% суми. Тобто тобі приходить валюта на рахунок, з якого ти напряму не можеш зняти гроші; лише поміняти частину й витрачати вже з гривневого рахунку. Тому я відкладала ті 50% (пізніше – 70%), які не переводила в гривні. Через рік я зрозуміла, що в мене на рахунку є частина коштів, за які можна придбати квартиру, але все ще далеко не повна сума. Проте допустити думку про таку велику купівлю я вже могла.

Ми з хлопцем вирішили купити квартиру 50 на 50. І це було трохи шаленство. Ми п’ять років зустрічалися, але не були розписані, а купівля квартири – велика відповідальність. Усе ж, ми наважилися купити її разом. Нам не вистачало 20 000 доларів і, хоч нам пропонували розстрочку, ми вирішили взяти в борг. Я дуже хотіла його швидше віддати, це тиснуло на мене. І хоча, на той момент, відносно моєї зарплати це були великі гроші, я віддала борг за пів року.

Проаналізувавши свій бюджет, я вирішила зменшити витрати на 50% і залишити лише дійсно необхідні. Перестала їздити на таксі, хоч мені треба було пізно повертатися додому. Бралася за всю роботу, яку мені пропонували – це були переважно блогерські проєкти, і я витрачала на них свої вихідні.

Проте мені не подобається концепція: якщо ти заощаджуєш на щось гроші, то не можеш узагалі нічого собі дозволити. Пам’ятаю, що не змогла відмовитися від поїздок. Тому поїхала в Єгипет за «гарячою путівкою» й у гості до подруги в Амстердам. Звісно, певною мірою мені допоміг блог, бо не треба було витрачати гроші на одяг.

Так думка, що можна придбати квартиру, стала реальною. Тому я вирішила придбати квартиру й батькам. Їм було дуже складно переїхати в Київ і почати тут усе з нуля. Перш за все, я вмовила їх продати квартиру в Донецьку – ми отримали за неї 18 000 доларів. Це був стартовий внесок, але, звісно, його було замало, щоб купити щось в Києві. У мене на той момент були гроші, які я відкладала на ремонт, але нам затримували здачу, тому я вирішила витратити їх на квартиру батькам. Вони, до речі, довго думали, що це неможливо. Проте через пів року я прийшла до них і сказала: «Можемо дивитися квартири», і вони були шоковані. Зараз я розумію, що це було дуже правильне рішення.

Я вчуся простіше ставитися до грошей і не з таким «скрипом серця» витрачати їх. Стараюся давати собі можливість купувати щось дороге без думок: «Можливо, я не варта цього?». Я вважаю, треба балувати себе покупками, хоча б маленькими, навіть коли заощаджуєш гроші.

Пам’ятаю, як десь півтора року тому зрозуміла, що дуже нещаслива. Я жила у квартирі, яка мені взагалі не подобається, працювала на роботі до 23:00, не висипалася. Я подумала: «Що в моєму житті взагалі змінюється?». На банківському рахунку кількість грошей збільшується, але в моєму житті мене нічого не радує. Тому почала дозволяти собі поїздки й покупки.

Я не ставлю собі конкретні фінансові цілі. Якщо вирішу, що до кінця року маю придбати собі будинок, а потім не зможу це зробити – у мене почнуться думки: «Як так? Я ж собі пообіцяла!».

Зараз цікавлюся питаннями інвестицій. Почитала про облігації державного резерву, проте поки ще нічого не зробила [сміється]. Також підписалася на Telegram-канал «Инвесторка», відстежую новини там. Мені подобається підхід до інвестицій, як у США. Якщо в нас у пенсіонерів розмови про онуків і рибалку, то там про це, а ще про те, хто куди інвестував. Мені б хотілося, щоб ми теж до цього йшли, але я лише на початку шляху.