Views Comments Previous Next Search Wonderzine

ПартнеркиВід книжки до видавництва. Як двоє дівчат створили ІST Publishing

«Мале видавництво – не синонім чогось «недо»»

Від книжки до видавництва. Як двоє дівчат створили ІST Publishing — Партнерки на Wonderzine

У рубриці «Партнерки» ми розповідаємо про жінок, які придумали спільний проєкт і досягли успіху у своїй справі. А заразом руйнуємо міф про те, що жінки не здатні на дружні стосунки та можуть лише агресивно конкурувати.

IST Publishing – незалежне мале видавництво, що спеціалізується на книжках про сучасну культуру та мистецтво. Його засновницями й видавчинями є Катерина Носко та Анастасія Леонова.

На перший погляд, книжки IST Publishing можуть видаватися нішевими. Серед них переклади праць філософів, культурологів, мистецтвознавців. Але засновниці переконані, що їхня аудиторія не обмежується мистецькою бульбашкою. «Ми видаємо книжки, що проливають світло на сучасне життя. Інша справа, що це життя можна розуміти через різні призми, однією з таких призм може бути культура та мистецтво».

Діяльність IST Publishing не обмежується книжками. Видавництво залишається малим, але масштабується: займаються дистрибуцією книжок інших малих видавництв, роблять лекції, майстер-класи, презентації, освітні курси, виставки.

IST Publishing у цифрах:

2017 рік – заснування видавництва

видали 15 книжок (до кінця 2020 року планують видати ще 5);

наклади від 50 до 2000 примірників;

8 людей у команді й ще 8 амбасадорів та амбасадорок;

заснували ist distribution та 1 книжковий корнер The Naked Books;

40 малих видавництв-партнерів з усього світу;

організували 2 курси: для арткритиків та про комікси;

провели 30 публічних заходів.

Фото: Ігор Чекачков

Як усе почалося

Анастасія: До IST Publishing я курувала – і зараз курую – галерею сучасного мистецтва COME IN у Харкові. З Катею ми познайомилися через те, що в нас обох є кураторський бекграунд.

Катерина: Я тоді працювала в «Я Галерея». Була асистенткою куратора Павла Гудімова, допомагала з книжками, які виходили у видавництві «Артбук» і спілкувалася з відвідувачами галереї. Якось до Павла на зустріч прийшла Настя. Я відчинила їй двері й відразу побачила, яка вона приємна людина. Мені так захотілося їй розказати про нову виставку! У нас було таке «кохання з першого погляду». Я навіть пам’ятаю, що це була виставка Альбіни Ялози. І пам’ятаю саме через цю зустріч, яка потім повпливала на наші життя, як би патетично це не звучало.

Анастасія: Ми десь 3 роки спілкувалися, дружили. Паралельно я з нашим спільним другом Борисом Філоненком, який теж працює в галереї COME IN, обговорювала, що ми б хотіли створювати книжки. Але тоді в цього не було чіткої форми. Одного разу мені подзвонила Катя – і цей дзвінок був «роковим».

Катерина: «Роковим» у наших стосунках [сміється].


Одного разу мені подзвонила Катя – і цей дзвінок був «роковим»

Фото: Поліна Полікарпова

Від першої книжки до видавництва

Катерина: Я тоді працювала над книжкою «Де кураторство» – це дослідження про українське мистецтво й кураторські практики, починаючи з 80-х років. Але хоч тема актуальна, ми не знайшли видавництво, яке б погодилося видати цю книжку так, як ми її бачили. У книжковій сфері труднощі з нішевими проєктами, а спеціалізованих на темі мистецтва малих видавництв в Україні не так багато.

Я пригадала, що в Насті є ФОП. Не дуже розуміла як, але знала, що це може мені допомогти видати книжку. Я подзвонила до Насті й сказала, що в мене до неї крихітна пропозиція. І Настя сказала: «Без проблем, я відкрию собі КВЕД і все».

А от і не все, бо після того наші життя змінилися. Через пів року ми вже робили презентацію на «Книжковому Арсеналі», на якій Настя була в ролі видавчині. Хоч вона тоді казала мені: «Я взагалі не розумію, що тут роблю» [сміється].

Анастасія: Перші місяці нашим радником був Олександр Савчук – видавець, в якого теж є своє мале видавництво. Він мені сказав, що це серйозна справа. Я зробила свідоцтво про те, що ми можемо випускати книжки – тобто справи вже набирали обертів.

Катерина: Нам допомогло те, що я раніше допомагала з книжками, які виходили у видавництві «Артбук». Ми з Валерією Лук’янець, співавторкою книжки «Де кураторство», придивлялися до дизайнерів, які нам подобаються, і звернулися до Варвари Перекрест. Дали їй карт-бланш у створенні дизайну книжки. На той момент, видати книжку з просто сірою обкладинкою з написом «Де кураторство» було дуже нетипово для українського книжкового ринку. А ще ми хотіли надрукувати книжку на найкращому папері, тому вибрали Munken. Для нас завжди було важливо зробити максимально якісний продукт у всіх сенсах: контент, дизайн, друк. Гроші у книжку вкладали і свої, і робили такий собі внутрішній краудфандинг, нас підтримували наші близькі.

Фото: Поліна Полікарпова


Для нас завжди було важливо зробити максимально якісний продукт у всіх сенсах: контент, дизайн, друк

Анастасія: Те, як ми отримували наш перший наклад – дуже смішна історія. Ми були впевнені, що з усього накладу 500 примірників, хоча б половину чи більше продамо на «Книжковому Арсеналі». Тому ми замовили, щоб увесь тираж нам привезли туди. І от ми стоїмо перед входом, до нас приїжджає фура, ми вивантажуємо всі ці книжки. Звісно, продали ми не дуже багато.

Катерина: Десь 20 книжок і ще 20 у нас вкрали.

Анастасія: Пам’ятаю, як після презентації першої книжки ми стояли в Каті на балконі й вона казала: «Треба ще робити книжки!». Ми відразу зрозуміли, що в нас є видавництво як інституція, яку ми можемо розвивати, і нам було комфортно працювати разом.

Ми ще не дуже розуміли, як це робити бізнесом, але нам було дуже цікаво. Стало зрозуміло, що цієї ніші ще немає в Україні. Презентація «Де кураторство» підтвердила це: на неї прийшло багато людей, книжка отримала гарні відгуки, про неї писали. Тому ми вирішили продовжувати.

Наступним кроком було видати переклад книги Гела Фостера «Повернення реального». Паралельно ми розмовляли про те, що нам треба робити переклади, бо ми багато читаємо [в оригіналі], а українському книжковому ринку їх бракує. Так придумали Small Run Books – куровані збірники кишенькового формату з перекладеними есеями, інтерв’ю, текстами провідних і сучасних теоретиків, критиків.

Small Run було робочою назвою, бо це перекладається як «невеликий наклад», але водночас уже тоді розуміли, що в нас буде мале видавництво. Цю серію вирішили поділити тематично: Катя взяла тему кураторства, я – фотографії. Але ми розуміли, що нам треба взяти ще якусь міждисциплінарну галузь, для цього вирішили долучити нашого друга й куратора Бориса Філоненка, який зараз головний редактор IST Publishing.


Пам’ятаю, як після презентації першої книжки ми стояли в Каті на балконі й вона казала: «Треба ще робити книжки!»

Фото: Валентин Кузан

Налагодження процесів

Анастасія: На початку в нас був хаос. Ми нотували продажі в нашому обліку.

Катерина: Не завжди!

Анастасія: Добре, якщо нотували. Потім зводили цифри й це була катастрофа. Концептуально ми знали, що хочемо робити, але як налагодити систему? Ми взялися за це не відразу. Але вже на другий рік нашого існування ми замислилися, що продовжуємо працювати й багато часу витрачати на видавництво. І це незважаючи на те, що в кожної з нас тоді була ще якась робота чи проєкт. Ми стали думати, як можна зробити це нашою основною справою та заробляти на цьому. Великий внесок зробила Катя, яка пішла на курси Creative Enterprise від British Council.

Катерина: Ми розуміли, що це наша слабка сторона. У нас є дуже багато енергії й жаги робити книжки, ми знаємо, що хочемо видавати. Але що зробити, аби ця справа не закінчилася на другій-третій книжці? З цим треба було розібратися. Мені захотілося стати бізнес-гуру в книжковій справі та я почала ходити на всі тренінги, вести розмови з менторами, використовувати всі можливості, щоб налагодити процеси.

Тренінги дуже допомогли й ми почали застосовувати отримані знання всередині команди. Тепер у нас є певна періодичність, з якою ми зустрічаємося й проговорюємо стратегічні питання. Навіть зараз, якщо є можливість, наприклад, поїхати на стажування до колег за кордон, ми її використовуємо. У березні цього року ми були на стажуванні в Амстердамі. Коли є можливість осягнути щось більше про свою справу, ми не роздумуючи користуємося нею.


До цього в мене було дуже чітке відчуття, що я нічого не розумію. Мені здавалося, що всі щось знають, а ми рухаємося наосліп

Анастасія: До цього в мене було дуже чітке відчуття, що я нічого не розумію. Мені здавалося, що всі щось знають, а ми рухаємося наосліп. Але коли ми стали спілкуватися з колегами у видавничій справі, стало зрозуміло, що взагалі немає певних чітких правил, і у нашій сфері в Україні це «непахане поле». Тому ми не просто брали якусь модель і застосовували її до нашого видавництва. Ми придумували цю модель із нуля.

Катерина: На кожен проєкт ми збираємо окрему команду. До того ж, ми не можемо зробити нову книжку з нашого внутрішного бюджету, нам завжди потрібне зовнішнє фінансування. У нас гібридна модель фінансування, в якій ми дуже відкриті до різних пропозицій і з цього вибудовуємо бюджет. В одному проєкті можуть бути залучені інвесторські гроші, грант, краудфандинг. Кожен проєкт не схожий на інший. І щоразу це виклик.

І, звісно, ми поділили зони відповідальності. Раніше ми працювали так: хто перший побачив завдання чи відкрив листа, той і відповідальний за це. Зараз ми розподілили так: Борис займається публічними подіями, роботою з молодими авторами; Настя – юридичними й бухгалтерськими питаннями, а я – координацією команд, роботою з інвесторами.

Не лише для мистецької бульбашки

Катерина: Ми видаємо книжки, які більше проливають світло на сучасне життя. Інша справа, що це життя можна розуміти через різні призми, однією з таких призм може бути культура та мистецтво, які нам близькі.

Зараз наша видавнича програма продовжує будуватися, у першу чергу, на наших персональних зацікавленнях. У Насті – фотографія, у мене – кураторство, а у Бориса – коміксові студії. Ми поділили між собою ці напрями, досліджували їх і довірялися одне одному у виборі текстів.

А ще нам важливо створити зв’язки між культурою та суспільством.

Анастасія: Спочатку нашою цільовою аудиторією були люди, пов’язані з мистецтвом, але зараз ми об’єднали більшу аудиторію. І продовжуємо працювати над тим, щоб її розширювати. Ми не хочемо зупинятися лише на цій мистецькій бульбашці.

Катерина: Але ми завжди дуже радіємо, коли молоді мистецтвознавці, критики користуються нашими книжками, роблять на них посилання. Це і є наше завдання – робити так, аби наші книжки й концепції, які ми викладаємо, поступово входили в обіг.

Робота з авторами

Анастасія: Нам було дуже важливо видавати сучасних авторів, а ще спілкуватися з ними. Тобто цінність не лише в тексті, який ми отримуємо, а й у живій розмові, можливості привезти цього автора до України.

Наприклад, наш перший переклад був від Доротеї Ріхтер – професорки Цюрихського університету. Ми просто написали їй листа, що ми маленьке видавництво з України, нам дуже цікаві її тексти й ми вважаємо, що вони були б зараз актуальні в нашій країні. Вона погодилася, дала нам права на ці тексти й це не вимагало від нас покупки прав. Це незвича робота видавництва, тому що у класичній схемі треба витрачати велику кількість грошей на те, щоб придбати права на видання та переклад книжки.

Паскаль Ґілен – один із наших головних авторів – приїздив у Київ із лекцією у 2017 році. І Катя мені сказала, що збирається піти в PinchukArtCentre й послухати його. Я за освітою соціологиня та розповіла їй, що дуже люблю його тексти й сказала познайомитися з ним.


Мале видавництво – не синонім чогось «недо». Ми пишаємося тим, що ми – мале видавництво

Фото:Поліна Полікарпова

Катерина: А якщо точніше, я запросила його на вино.

Анастасія: І накормила борщем! [сміється].

Катерина: Я підійшла до нього після лекції, сказала, що мені вона дуже сподобалася та спитала, чи знає він де тут повечеряти. Він не знав, тому я запропонувала випити вина й повечеряти разом. Зрештою, у нас зараз навіть дружні стосунки, бо він нас любить, часто приїжджає в Україну, постійно на зв’язку. Це ще один приклад, як наша робота багато в чому залежить від стосунків із людьми. Ми насамперед про дружбу й довіру, а не про дистанцію та діловий контакт.

Анастасія: Ґумбрехт (теоретик літератури, професор Стенфордського університету – ред.) теж якось нам написав листа: «Дорогі друзі, ось мій рукопис, я його закінчив сьогодні зранку». Нещодавно в нас вийшла його книжка «Продукування присутності», дизайн якої, за його словами, the best looking book ever.

Чи може мале видавництво масштабуватися

Катерина: Ми розширили команду: зараз з нами працює також комунікаційниця, два менеджери з продажів, юристка та бухгалтерка. Ми також працюємо з 40 малими видавництвами з усього світу та продаємо їхні книжки в галереї The Naked Room, де в нас курований книжковий магазин.

Анастасія: Мале видавництво – не синонім чогось «недо». Ми пишаємося тим, що ми – мале видавництво. І нам цікаво залишатися в такому форматі. Ми не хочемо видавати 50 книжок на рік і ставати традиційним великим видавництвом. Оптимальна цифра для нас – 6 книжок на рік. Це те, що дає нам тримати нашу аудиторію в тонусі, щоб їй було, що читати, раз на два місяці.

Олександр Іванов – видавець Ad Marginem – каже, що мале видавництво залишається таким до тих пір, поки видавець встигає прочитати всі книжки, які видає. Уся наша команда від головного редактора до менеджера з продажів читають та обговорюють книжки, які ми випускаємо.


Поки ми не зробимо книжку такою, якою ми її бачимо, максимально наближеною до ідеалу, вона не піде в друк

Також такий темп роботи дає нам можливість приділяти кожній книжці увагу й розбудовувати навколо неї певний контекст. Бо кожен наш проєкт – унікальний. У нас немає схеми чи системи, яку можна застосувати до кожної книжки.

Ми хочемо залишатися маленькими, але наша діяльність може розширюватися. Наприклад, окрім книжок, ми займаємося дистрибуцією, робимо лекції, майстер-класи, презентації, освітні курси, виставки. Діяльність нашого видавництва може не обмежуватися книжками.

Катерина: Для мене те, що ми залишаємося в межах малого видавництва – це про якість. Зараз усе більше переходять до того, що менеджмент має бути продуктивним, має бути оптимізація процесів. Ми йдемо трохи супроти цієї тенденції, бо для нас нормально працювати над книжкою 2 роки. Це абсолютно нерентабельно й будь-який інший великий видавець сказав би, що в цьому немає сенсу.

Але поки ми не зробимо книжку такою, якою ми її бачимо, максимально наближеною до ідеалу, вона не піде в друк. І мені подобається, що ми є видавництвом, яке видає тільки хороші книжки (принаймні ми сподіваємося на це). Цей момент дуже надихає. Багато в чому внутрішній потяг цим займатися – він не про нематеріальні речі, а про зв’язки, які ми вибудовуємо, про пізнання світу навколо та самих себе. Тут є ще дуже глибинні речі, які проявляються й мотивують працювати далі, незважаючи на комерційний успіх.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

Валентин Кузан, Ігор Чекачков, Поліна Полікарпова

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.