Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Виграє той, хто тримається й бореться». Жінки з креативних індустрій про роботу на кіберфронті

«Україна повинна триматися на повістці дня у світі»

«Виграє той, хто тримається й бореться». Жінки з креативних індустрій про роботу на кіберфронті — Власний досвід на Wonderzine

В умовах війни креативні індустрії дуже швидко розвиваються та змінюються. Серед нових викликів для українських творців – інтеграція в глобальний ринок, економічна криза, зміна пріоритетів. Незважаючи на обставини, їм також удається ефективно боротися на культурному фронті. Наприклад, цьогоріч до шортлісту Cannes Lions потрапило аж 4 українські проєкти.

Наші героїні – представниці креативних індустрій, яким удається поєднувати ці надважливі завдання нашого часу: працювати, підтримувати економіку країни та знаходити час і можливості для допомоги.

Ми поговорили з Інною Чут (SKVOT), Дашею Андрющенко (ANGRY agency) й Анастасією Братко (Мінцифри) про розвиток і тренди сфери в умовах війни та шляхи інтеграції у світовий контекст, а також про нові виклики перед креативним фронтом і як він наближає нас до перемоги.

Текст: Тетяна Миронишена

Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів

Інна Чут

СЕО онлайн-школи SKVOT

SKVOT був серед креативних команд, які роблять проєкти, щоб привернути увагу світу до війни


Перші тижні війни в нас були дещо хаотичними. Це був пошук себе та місця, куди долучитися. Проте, вже за місяць ми знайшли для себе простір, щоб утілювати ідеї. Щодо нас, SKVOT був серед креативних команд, які роблять проєкти, щоб привернути увагу світу до війни.

Зараз всі ресурси акумульовані на конкретних цілях та діях – і серед них, наприклад, підсилення голосу України за кордоном. Для цього рекламна агенція Banda запустила проєкт «Креативна Січ», що залучає креаторів, і разом із ними створює та поширює актуальні меседжі на Захід. Із цією ж метою редакторка журналу SKVOT MAG Ханна Руденко підготувала перший український випуск Adweek, топового американського журналу про маркетинг та рекламу. Він мав розповісти про наш креативний ринок і те, як він живе та змінюється на тлі війни. Хотілося показати не, як ми воюємо, а які ми, який наш креативний код, які проєкти ми робили протягом останнього десятиріччя. Ми готували його в стислих дедлайнах, зусиллями більше ніж 20 людей, і це було потужне акумулювання сил і ресурсів.

Мені здається, українські креативники трошки себе недооцінюють, тому що насправді український дизайн та ідеї на досить високому рівні. Протягом останнього місяця ми спілкуємося з університетом штату Орегона, які хочуть зробити освітню колаборацію зі SKVOT, показуємо їм роботи студентів, українських агенцій – і вони просто в захваті. Це я про те, що ми вже на досить високому рівні, але досі прагнемо вчитися, стрибати вище голови й робити все краще, ніж інші. Мабуть, це просто наше прагнення як нації.

В Україні багато сильних креативників, яких мало знають на Заході, – і мені завжди було через це боляче


В Україні багато сильних креативників, яких мало знають на Заході, – і мені завжди було через це боляче. Треба розповідати про себе, робити портфоліо, твітери, нормальні лінкедіни, просто легко знаходитися у пошуку. Наприклад, співзасновник CREVV Антон Іванов – людина з найкращим дизайн-портфоліо в країні – має 3000 фоловерів в інстаграмі і його неможливо знайти, якщо не знаєш українську дизайн-тусовку. Тому ми маємо говорити про себе й долучатися до міжнародного контексту.

Якщо говорити про професії, які будуть мати попит, важко назвати якісь, крім очевидних. Наприклад, усі кажуть про затребуваність архітекторів і дизайнерів інтер’єрів. І це так, але є нюанс: шукатимуть тих, хто вже має досвід роботи з архітектурними й дизайн-проєктами. Ніхто не дасть вам проєкт з реконструкції Драматичного театру чи внутрішнього дизайну нового ресторану або будинку, якщо у вас немає солідної професійної репутації та серйозного портфоліо. Щоби стати лише junior-спеціалістом у дизайні інтер’єрів треба 10 місяців онлайн-навчання. Тож я не вірю, що багато людей підуть навчатися цих професій.

Мені здається, що Україна – країна майбутніх підприємців. Багатьох зараз звільнили або урізали зарплатню, і це дуже травматичний досвід. Після війни ці люди будуть намагатися робити щось своє, щоби більше ніколи не потрапити у таку ситуацію. У них будуть і психологічні мотиви, тобто небажання опинитися в подібних обставинах знову, і економічні – прагнення заробляти десь самостійно, не залежати від свого роботодавця. За цих двох передумов будуть з’являтися маленькі студії, SMM-агенції, бюро, дизайн-студії.

Задача кожного – не мовчати, привертати увагу й бути піарником своєї країни завжди, де б ти не був


Найголовніший виклик для нас зараз – не втрачати сили та впевненість у собі, у нашій перемозі. Це як у спортзалі, є коротка й довга дистанції. Якщо всі сили витрачаєш у перші три хвилини, то на кінець нічого не залишається. А нам ще треба відсвяткувати перемогу й усім повернутися. Тому, якщо є змога, варто відпочити й далі продовжувати комунікувати, робити проєкти. Якщо ми зникнемо зі шпальт та екранів, це знак, що робимо недостатньо й треба знову привертати до себе увагу. І якщо не було змоги долучитися до креативного фронту в перші дні чи місяці війни, це не означає, що цього не можна зробити зараз. Просто треба підключатися тоді, коли є можливість. Кожен шер, картинка, фраза, слово – усе має значення. Я десь тиждень була в Угорщині і, зустрічаючись з кимось, казала: «Привіт, я з України, у нас війна». Вони не можуть повірити, їм боляче, вони хочуть тобі допомогти і долучаються. Тож задача кожного – не мовчати, привертати увагу й бути піарником своєї країни завжди, де б ти не був.

Комунікація зі світом – основне завдання для креаторів. Однак є ще одне не менш вагоме – підтримка духу всередині країні. Наведу приклад одного невеличкого проєкту в інстаграмі, що створила київська рекламна агенція ANGRY. Щодня вони виставляли сторіс з ілюстраціями, на яких написано «на день ближче до свого кактуса на балконі», «на день ближче до кави на Золотих воротах», «на день ближче до Подолу». Щоранку я бачу нову публікацію, яка емоційно наближає мене до моїх важливих речей і до перемоги. Ми всі бачимо ці проєкти, які висвітлюють такі маленькі інсайти, символи й ідеї. Це те, що робить креативна індустрія. І це те, що дійсно допомагає нам продовжувати боротися.

Даша Андрющенко

Creative Producer в ANGRY agency

Ми створили гімн зі звуків війни й назвали його Anthem of True Russia, щоб показати, як насправді звучить росія з вибухів, танків, криків


На початку війни був такий період, коли все робилося живо й хаотично, адже всі вірили, що можна дуже швидко перемогти. Навіть створювали банери для росіян із закликом виходити на вулиці й лише згодом зрозуміли, що цього не буде. Тоді ж ми вирішили створити волонтерський чат. Там була не тільки наша команда, а й люди з креативного ринку, у яких ми впевнені та з якими хотіли б разом створювати щось на волонтерському фронті.

Спершу це були маленькі ініціативи, але якось нам написав продюсер із Нью-Йорка та запропонував допомогу. Тоді ми вирішили створити гімн зі звуків війни й назвали його Anthem of True Russia, щоб показати, як насправді звучить росія з вибухів, танків, криків. Це була потужна взаємодія. У чаті всі швидко зреагували, за три години ми підготували звуки, надіслали йому, зробили гімн. У YouTube відео зібрало 200 тисяч переглядів, багато коментарів. Було так дивно, іноді ти рік готуєш проєкт, публікуєш пост і можеш зібрати 100 лайків, а тут ти робиш його якнайшвидше, але він настільки актуальний і гарячий, що набирає шалені оберти.

Згодом ми зробили Never Again Gallery. Це був саме той період, коли велося багато розмов, що ця війна може стати Третьою світовою, і ми хотіли на цьому закцентувати. Під час Другої світової війни було дуже багато пропагандистських постерів, які закликали до миру чи якось карикатурно зображували Гітлера і його дії. То була творчість, яка впливала на тогочасну суспільну думку. Ми вирішили їх перемалювати й переосмислити, наголошуючи, що історія повторюється, що замість Never again, росія вирішила сказати «можем повторить», і цього не можна ігнорувати. Мене вразило, як швидко люди об’єдналися й разом зробили дуже цінний проєкт. Чого тільки вартий саунд-дизайн, який нам розробив Діма (KOLOAH) буквально за декілька годин. Раніше ми б довго домовлялися про час, бюджети й різні умовності, але то був інший період. Зараз усі настільки змотивовані робити проєкти, які допомагають країні, що одразу погоджуються.

Раніше ми б довго домовлялися про час, бюджети й різні умовності, але то був інший період. Зараз усі настільки змотивовані робити проєкти, які допомагають країні, що одразу погоджуються


Щодо комерційних проєктів, зараз багато хто говорить, що все класно й вони є. Можливо, це так, та якщо раніше один ролик можна було знімати два дні, то тепер частіше використовують старі архіви й замість того, щоб писати музику, пропонують купити на стоці. Це важкий факт для сприйняття, адже насправді багато чого змінилося. Та й загалом десь внутрішньо є таке розуміння, що зараз не дуже хочеться робити рекламу для сосисок чи пельменів, тому що, навіть якщо це комерційна історія, то круто, коли вона допомагає як бізнесу, так і суспільству. Тому зараз ми в такому ніби переосмисленні агенції й того, чим займаємося.

Із тих брифів, які отримуємо, багато стосуються відбудови. Наприклад, у нас був бриф про відновлення зруйнованого готелю в Чернігові. Мені здається, що тема відбудови – це тенденція, яка має два напрями. Перший досить прикладний, тобто безпосереднє відновлення міст, будинків, інфраструктури, будівництво містечок для переселенців. Після закінчення війни, а також у проміжковий період, коли війна припиняється на певних регіонах, перші інвестиційні кошти надаватимуться саме для цього. Креативні агенції будуть допомагати цим компаніям за допомогою комунікації залучати фінанси. Другий напрям – культурна відбудова. Зараз ми активно виходимо на європейський ринок з нашими фільмами, артами, брендами, застосунками. Багато сил буде спрямовано на те, щоб більше розказувати та знайти цей правильний шлях, як цікаво доносити нашу культуру європейцям. Для цього теж потрібні креативні агенції, які допоможуть інтегруватися в глобальний контекст.

Іноземці сприймають українців як людей з міцною самоідентифікацією, хоробрих, готових тримати оборону


Однак разом із розвитком креативних індустрій з’являються нові виклики й перешкоди. 20 червня разом із командою Adweek, з якою ми готували спільний спецвипуск про український креатив, наші креативники їдуть у Канни. Я впевнена, що там нас будуть запитувати, як світова спільнота може допомогти українським креативникам адаптуватися на глобальному ринку. І тут має відбуватися активна робота з двох сторін. Ми не можемо просто сказати, щоб вони давали нам брифи. Вони мають бачити український рівень оригінальності, а для цього нам потрібно створити інструменти та майданчики для комунікації. Показовою й актуальною в цьому сенсі була співпраця з Adweek. Вони зробили максимум для того, щоб допомогти українському креативному ринку стати присутнім у міжнародній спільноті.

Загалом у світі сформувався дуже гарний імідж про нас. Іноземці сприймають українців як людей з міцною самоідентифікацією, хоробрих, готових тримати оборону. Тому наша задача зараз не стільки створювати нові образи, як радше підтримувати й підтверджувати те, що ми вже маємо. Надавати нових прикладів того, чому ми сильні, сміливі, чому в нас є своя незалежна культура, не схожа на жодну іншу. Разом з Українським інститутом національної пам’яті ми зараз робимо проєкт «Небратні» якраз для того, щоб люди в міжнародній спільноті перестали називати російський та український народи братніми. Це велика платформа, яка пояснює, чому це неправда. Адже щоб такі наративи не поширювалися, потрібно надавати фактаж, який дозволить людям раціонально все проаналізувати.

Створювати чіткі, масштабні проєкти на міжнародну аудиторію – це основне завдання для креативного фронту зараз. Ми всі щось намагаємося робити, але ця творчість дуже часто не виходить за межі нашого контексту. Міжнародне поле потребує масштабних кампаній, наприклад, як Brave.ua. Такі проєкти покривають багато каналів комунікації, їх використовують на міжнародних конференціях і в медіа. Коли ідеї розпорошуються на дуже різний tone of voice і візуал, це дезорієнтує й більше схоже на креатив заради креативу. Важко зрозуміти, що ми хочемо сказати та що наразі є найактуальнішим. Проте якщо кожна агенція обере одну конкретну тему та намагатиметься якнайгучніше про неї розповісти, це може вирішити завдання, щоб нас почули, і допоможе доносити конкретні меседжі. Це загалом універсальне правило: одна фокусована історія завжди працює краще, ніж багато малих.

Анастасія Братко

комунікаційниця Мінцифри

Велика відповідальність на державних органах – змінити наратив, що в нас країна корупціонерів, країна третього світу


Я займаюся міжнародними комунікаціями в Міністерстві цифрової трансформації. Моя робота має важливу місію – розповідати світу про українців і те, що в нас відбувається. Зараз ще більше відповідальності, тому що потрібно доносити позицію держави, пояснювати, що ми робимо, залучати підтримку. Достукатися до якомога більшої кількості людей і компаній – це було основне завдання на початку війни.

Раніше звернути увагу міжнародних ЗМІ було дуже важко. Ми писали журналістам, розповідали, які ми просунуті у сфері цифрової трансформації, що в нас є ID-паспорти, які за юридичною силою відповідають паперовим, і загалом про наші інновації. Вони не дуже хотіли слухати, ставилися стереотипно. Була лояльність від країн-сусідів, але, наприклад, США чи Велика Британія зазвичай просто ігнорували. Тому за нами досить довго залишався образ країни, що розвивається, яка раніше була сателітом СРСР, а потім – росії.

Зараз цей образ розвіюється й утворюється новий. Велика відповідальність на державних органах – змінити наратив, що в нас країна корупціонерів, країна третього світу. Багато що, безумовно, залежить і від креативних індустрій. Співпраця з міжнародним бізнесом також формуватиме краще ставлення до українців. Іноземці будуть бачити, що ми круто працюємо, у нас можна інвестувати. Це дуже важливе завдання, щоб інвестиції все-таки прийшли в країну, у якій війна.

Дуже важливо разом із взаємодією з міжнародним ринком давати правильні меседжі та робити це влучно. Бо насправді надмірна проукраїнська пропаганда теж може діяти негативно. По суті це все маркетинг, тому комунікація має бути оригінальною і якісною. Нещодавно натрапила на акаунт в інстаграмі – hear.ukraine. Вони опублікували дуже привабливу презентацію про Україну. Одразу помітно, що люди працюють у дизайні й уміють створювати віжуали, на яких хочеться затримувати свою увагу. Тому велика робота у креаторів – створювати правильні сенси, на які хочеться витрачати свій час, і робити це за допомогою всіх можливих каналів, які працюють за кордоном.

Ми дійсно робимо якісь неймовірні речі, використовуємо штучний інтелект для розпізнавання облич російських солдатів, цифровізуємося навіть під ракетними обстрілами


У міністерстві в нас з’явився новий потужний інструмент комунікації – твітер Михайла Федорова. В Україні твітер-ком’юніті тільки зароджується, але загалом там активно обговорюють політичні теми і, звісно, сидять СЕО компаній, той же Ілон Маск. Тому цей канал працює з міжнародними аудиторіями, політиками, великими технологічними компаніями. Вони за нами слідкують, і важливо, щоб туди теж доходила інформація.

На початку війни уваги було дуже багато. Зараз вона трохи спадає, і це нормально. Війна – важка та виснажлива тема. Також треба враховувати, що вже літо. Люди за кордоном запланували собі відпустки, бо в них життя таке ж, як і було. А ще в нас покоління тіктокерів, яке дуже швидко споживає інформацію, дивиться відео з подвійною швидкістю та постійно потребує нового. І тут уже завдання для нас – постійно поліпшувати взаємодію, пропонувати різні формати. Зараз ми якраз хочемо трохи урізноманітнити нашу комунікацію. Однак є й хороші новини: за цей час напрацювали непогану базу журналістів, які про нас пишуть.

Потрібно, щоб Україна трималася на повістці дня у світі – це головний виклик для креативного фронту зараз. Тому що хоч охоплення й падають, та інтерес, як мінімум, до нашого міністерства є. Ми дійсно робимо якісь неймовірні речі, використовуємо штучний інтелект для розпізнавання облич російських солдатів, цифровізуємося навіть під ракетними обстрілами, створюємо нові корисні послуги для громадян, успішно боремося на кіберфронті. Усе, що залишається, – продовжувати комунікувати. Це така consistent-модель – виграє той, хто тримається і бореться навіть тоді, коли вже стає нудно. Я ніколи не думала, що креативна індустрія може бути настільки рутинною. Для всіх це дійсно має бути така цілеспрямована робота.

Хочеться, щоб економічна криза, яка вже є, також стала моментом прориву для креативних індустрій і цифрової економіки, щоб вона слугувала фундаментом для відбудови та рекаверу України


Ніхто не знає, як будуть розвиватися події, скільки території буде окуповано, а скільки зруйновано. Люди масово виїжджали, особливо в перші місяці війни. У столиці найбільша хвиля еміграції сталася тоді, коли була загроза окупації. Із київської креативної тусовки, наприклад, дуже багато хто виїхав. Відбувається відтік мізків, і це, звісно, негативна тенденція. Українці, можливо, не планують залишатися за кордоном, але невідомо, скільки триватиме війна, тому частково втрачаємо ресурси. Сподіваюся, це також дасть хороший пуш, щоб працювати на іноземні ринки.

Загалом у нас креатив на досить високому рівні. Єдине, чого не вистачає нашим креаторам, – це вільного володіння англійською. Треба вчити мову, більше я не бачу перешкод. Навіть якщо подивитися на контент комунікації від державних органів України, то він дуже крутий і сучасний. Це може бути кейс для вивчення того, як потрібно, щоб держава комунікувала з громадянами. Я також бачу, як відрізняється наше міністерство від іноземних. Насправді це досить логічно, що в нас просунуті й банкінг-сфера, і цифрові послуги. Західні країни розвиваються поступово, а ми просто перестрибнули цей етап і почали одразу використовувати найновіші можливості й технології. Тому в нас є всі можливості стати сучасною цифровою країною.

Це взагалі наш план зробити так, щоб креативна економіка займала значну частку загальної економіки країни. Тому що в сучасному світі недостатньо просто побудувати нові заводи й дамби, як за часів Сталіна, щоб задовольнити потреби держави. Це вже не актуально. Таким способом неможливо досягти бюджетів, як у гугла, чи капіталізації фейсбуку. Цифрова економіка разом із креативними індустріями можуть значно підвищити темпи економічного зростання.

У Мінцифри ще до війни був великий проєкт – реформа технологічної освіти. Нові програми, які невдовзі анонсуємо, мають посприяти тому, щоб люди, які втратили свою роботу через війну, мали змогу перекваліфікуватись і знайти себе заново. У цьому є перспектива, адже, за підрахунками Мінцифри, на українському ринку не вистачає 50 тисяч ІТ-фахівців щороку. Водночас зараз є багато безкоштовних курсів у сферах ІТ та креативу, де українці здобувають нові сучасні професії. Це дуже круто. Хочеться, щоб економічна криза, яка вже є, також стала моментом прориву для креативних індустрій і цифрової економіки, щоб вона слугувала фундаментом для відбудови та рекаверу України.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.