Книги«Вона розповіла». Уривок книжки від авторок розслідування справи Вайнштайна
«Ставлення Вайнштайна до жінок уже багато років – «відома всім таємниця», казали вони»
У видавництві Yakaboo у липні виходить книга «Вона розповіла», присвячена викриттю випадків сексуального насильства і становленню руху #MeToo.
«Це розповідь про сексуальні злочини, скоєні відомим голлівудським продюсером Гарві Вайнштайном, про жорстоке ставлення президента Доналда Трампа до жінок і про публічне обвинувачення судді Верховного суду США Бретта Кавано в сексуальному насильстві», – йдеться в описі книжки.
Авторки розслідування – журналістки Джоді Кантор і Меґан Туей – збирали інформацію протягом трьох років, провели сотні інтерв’ю, які записували від Лондона до Пало-Альто. Усе це підкріплено стенограмами розмов, листами й іншими оригінальними документами. Журналістки отримали за це розслідування Пулітцерівську премію у категорії «Служіння суспільству».
Публікуємо уривок з книги «Вона розповіла» про те, як Джоді Кантор шукала жінок, які готові розповісти про сексуальне насильство в Голлівуді.
Таємниці Голлівуду
Порада Меґан була цінною, але у червні 2017 року, коли розпочалося розслідування справи Вайнштайна, постало ще одне непросте питання: як переконати популярних акторок бодай відповісти на телефонний дзвінок. Фах цих жінок вимагав від них постійно показуватися на публіці, тому вони намагалися обмежити доступ до свого приватного життя. Зазвичай, щоб вийти на зірку, потрібно було зв’язатися з її прессекретарем. Але це виключалося, так само як і вихід через аґентів і менеджерів. Цим людям платили за створення та охорону бар’єрів, і вони часто були лояльні до таких можновладців, як Вайнштайн. Ба більше, питання були занадто особисті, занадто незручні, щоб передавати їх через посередників, які отримували зарплату. Джоді покладалася лише на прямий вихід на акторок. Але вона не знала жодної: це був світ, у якому вона практично не мала знайомих або зв’язків.
Джоді переглядала світлини з червоної доріжки останнього Каннського фестивалю. Як завжди, фото чоловіків було обмаль. Ніколь Кідман, Джессіка Честейн, Сальма Гаєк, Шарліз Терон та Маріон Котіяр позували перед фотооб’єктивами; Ума Турман у блискучій золотій спідниці відвідувала благодійну акцію, яку щороку влаштовував Вайнштайн — вишукану вечірку й аукціон на користь Американського фонду досліджень СНІДу (amfAR). Чи можливо, що хтось із них був жертвою Вайнштайна? Чи знали вони щось про інших? Жінки мали бездоганний, безтурботний і безнадійно недоступний вигляд.
Джоді заходилася шукати приватні адреси електронної пошти та номери телефонів акторок, які з’являлися у фільмах Вайнштайна, зокрема Ешлі Джадд, яка 2015 згадала в інтерв’ю Variety, що її домагався на сексуальному ґрунті продюсер. Пошуки контактів перетворилися на повноцінні розслідування: дзвінки родичам, номери яких були загальнодоступні, пошук посередників, які могли б познайомити.
Цим людям платили за створення та охорону бар’єрів, і вони часто були лояльні до таких можновладців, як Вайнштайн
Кілька разів Джоді вдалося здобути телефонні номери акторок, але розмови були здебільшого короткі й малорезультативні. Потім хтось із друзів порадив зателефонувати акторці Джудіт Ґодреш. Вона відома у Франції, і якось у приватній розмові згадувала, що була жертвою Вайнштайна.
Плюс — вона природно відверта. Джоді надіслала листа на електронну пошту Ґодреш. Без відповіді. Спробувала ще раз і дістала відповідь: «Дуже прикро, але адвокат не радить мені вплутуватися в це». Відповідь розчаровувала, але породила запитання: вплутуватись у що?
Зв’язатися з колишніми співробітниками Вайнштайна було трохи простіше. Безумовно, вони були доступніші — через LinkedIn, на робочих місцях або вдома. Але їхні відповіді були суперечливі. Багато хто не висловлював жодного подиву, почувши про тему розмови, але відмовлявся говорити. Інші натякали — озвучували підозри багаторічної давнини, радили, до яких голлівудських зірок варто звернутися.
Ставлення Вайнштайна до жінок уже багато років — «відома всім таємниця», казали вони
Деякі з колишніх співробітників вичитували Джоді: сексуальне життя Гарві Вайнштайна є його особистою справою. «Кастинги на дивані» або ж практика акторок віддаватися продюсерам і режисерам за ролі була така ж давня, як і сам Голлівуд. Це неприємна, але невід’ємна частина бізнесу, казали вони. (Наче ілюструючи їхню думку, в той час у Лос-Анджелесі, неподалік знаних давніх китайських театрів, де часто відбувалися прем’єри фільмів, установили артінсталяцію з «диванами для кастингу»). Інколи співрозмовники вдавалися до тієї самої фрази, описуючи ставлення Вайнштайна до актрис: «О, можливо, він завалив її на диван». Ці колишні співробітники розмовляли з Джоді так, ніби вона була наївна ідеалістка. Ставлення Вайнштайна до жінок уже багато років — «відома всім таємниця», казали вони. Джоді ніколи не напише цю статтю, а якщо й напише, то кого це обходитиме.
У п’ятницю, 30 червня, Джоді увійшла до крихітного ресторанчика в Західному Голлівуді, щоб зустрітися з акторкою Марісою Томей. Колишній працівник кінокомпанії Miramax сказав, що Вайнштайн колись домагався Томей і засмутив її до сліз. Джоді вийшла на Томей через сценариста, і ось та сиділа перед нею за столом.
Підказка виявилася хибною. Томей не була жертвою Вайнштайна. Утім її віддавна непокоїло ставлення до жінок у кінобізнесі. Вона знімалася в головних ролях у багатьох кіно- і телестрічках, від «Іншого світу» до «Мого кузена Вінні» (1992) та «Імперії» (2015). Вона вела, здавалося б, безнадійну боротьбу проти несправедливої нерівності в оплаті праці й не раз виявляла, що її роль зводять до аксесуара у сценах, що обертаються навколо чоловічих персонажів. Часто жіноча акторська гра передбачає лише реакцію на те, що роблять чоловіки, — сказала вона.
Томей поділилася власною теорією: акторки та громадськість застрягли в порочному колі взаємного хибного сприйняття. Дівчаток змалку привчають захоплюватися екранними жіночими образами та приміряти їх на себе. Тому багато дівчат мріють стати акторками. Щасливиці, яким це вдалося, ніколи не згадують про цькування чи принизливі вимоги до зовнішності, бо це було б самосаботажем. Тому коло не розривається, й зростає наступне покоління дівчат, які марять Голлівудом і не здогадуються, що ця галузь може бути жорстока.
Томей із захватом поставилася до можливості виявити правду. Вона майже ні з ким не обговорювала своєї теорії, навіть з іншими акторками. Озвучення власних думок про бізнес, у якому насамперед ідеться про зовнішність, зробило б її занадто вразливою, — сказала вона. На знак солідарності Томей пришпилила на стіну сторінку зі статті у Vogue 2013 року, в якій акторка Клер Дейнс розповідала про те, чого навчилася в Мерил Стрип і Джоді Фостер. «Ви маєте вимагати грошей, тому що завжди можна отримати більше, але вони не дадуть їх вам, бо ви дівчинка!» — написала Дейнс.
Незабаром навіть ті деякі акторки, які допомагали Джоді в розслідуванні, перестали відповідати на її електронні листи та повідомлення
«Чи можете ви уявити, що я відчула, коли знайшла цю фразу в статті, яку навіть вирізала, щоб знати, що я не сама? — запитала Джоді Томей. — Щоб пам’ятати, що йдеться не лише про мене?».
Поступово Джоді почала виходити на деяких відомих акторок через одного спільного знайомого, який виявився напрочуд корисним. Деякі зірки мали адреси електронної пошти під псевдонімами, часто смішними, а коли відповідали на телефонні дзвінки Джоді, вимагали заприсягтися тримати все в таємниці. Але говорили вони прямим текстом.
Сексуальне насильство в Голлівуді квітне буйним цвітом, казали вони. Дерил Ганна, голосом, знайомим із багатьох популярних фільмів, але сповненим тривоги, розповіла, що була жертвою Вайнштайна, але надто боялася вдаватися в будь-які подробиці. Ще одна акторка, володарка «Оскара», сказала, що роками мріяла, щоб його хтось зупинив, але не знала, як цього домогтися, адже колеги-акторки, які зізнавалися їй у таких інцидентах із продюсером, не хотіли втручань у приватні справи. Ця жінка стежила за невдалими спробами викрити Вайнштайна, на які кілька років тому зважилися New Yorker і New York Magazine, і дивувалася, чому історія не отримала розвитку.
Розмови з цими акторками не були оприлюднені, але вони розповіли історії, що суперечили словам тих, хто не вважав закиди на адресу Вайнштайна вартими уваги. Томей та інші мали світовий успіх, важливі ролі та нагороди. Вони були інсайдерками, але відчували, що не можуть змінити ситуацію самотужки і бажали Times успіху в розслідуванні.
Джоді звернулася до кількох інших жінок, яких порадили акторки, але марно: жодна з них не погодилася на розмову. Незабаром навіть ті деякі акторки, які допомагали Джоді в розслідуванні, перестали відповідати на її електронні листи та повідомлення.
Текст:
Софія Пилипюк
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись