Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Книги«Заведено вважати, що успішна жінка – обов’язково стерво». Уривок із книжки Тетяни Лукинюк

«Заведено вважати, що успішна жінка – обов’язково стерво». Уривок із книжки Тетяни Лукинюк  — Книги на Wonderzine

«Як хотіти й отримати все (але це неточно)»

«Коли ми чуємо історію успішної людини, то зазвичай захоплюємося красивою картинкою. Але, аналізуючи далі, думаємо – а чим їй довелося пожертвувати заради свого успіху?».

Утім, генеральна директорка Red Bull в Україні Тетяна Лукинюк переконана: якщо доводиться чимось жертвувати, значить, щось точно йде не так. У видавництві «Віхола» вийшла її перша книжка у співавторстві з журналісткою Людмилою Колб. У ній ідеться про те, як Тетяні вдається будувати успішну кар’єру, виховувати двох доньок, викладати та займатися своїм книжковим клубом. Вона розповідає, що встигати й поєднувати все це їй допомагає просте правило – балансу не існує. Є лише персональний вибір на користь тих чи інших речей, які ви вважаєте сенсом свого життя просто зараз.

Публікуємо уривок із книги «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» про гендерні стереотипи, зокрема, що начебто «успішна жінка – обов’язково стерво».

Коли в суспільстві вчергове починають обговорювати гендерне питання, то нам, жінкам, нерідко закидають, мовляв, хто, де та як нас обмежує? Так, якщо прочитати трудове законодавство, то там у всіх рівні права. Але якщо завітати в українські виші чи в офіси й послухати діалоги на лекціях, співбесідах, командних зустрічах, у курилках чи на кухнях – то можна почути й побачити дещо інше.

Від анекдотів про «жіночу логіку», блондинок чи загалом дівчат за кермом, зверхнього повчального тону чоловіків під час перемовин, на що я особисто не можу спокійно реагувати, чи ставлення як до дівчинки, хоча ти так само професійна й досвідчена, – і до більш жорстких чи принизливих історій. Причому навряд чи більшість чоловіків щодня прокидається з цілеспрямованим наміром дискримінувати жінок. Часто все відбувається ненавмисне і несвідомо, бо стереотипи, упередження чи забобони, на жаль, поки що міцно сидять у головах багатьох.

Ще один закид, який лунає, коли, наприклад, у соцмережах стартують якісь феміністичні флешмоби – навіщо ми так активно ділимося своїми історіями, пов’язаними з дискримінацією чи пережитими домаганнями або насиллям? Бо якщо не озвучувати, виникає ілюзія, що вже все добре і нічого поганого не відбувається. Та і взагалі ніколи не відбувалося, особливо поки ми були дівчатами й не мали ані потрібної сміливості, ані «броні», щоб себе захистити.


Бо якщо не озвучувати, виникає ілюзія, що вже все добре і нічого поганого не відбувається


На щастя, протягом кар’єри мені не доводилося зазнавати кричущої несправедливості, яка обмежувала б мій рух, зокрема вагітність, що не завадила отримати посаду топменеджерки. Проте було чимало буденних історій, які досі викликають у мене подив, обурення чи злість. Легендарний викладач мого університету щиро вважав, що успішно працювати синхронними перекладачами можуть лише чоловіки, бо це важка й нервова робота. Про це він упевнено заявив на одній зі своїх перших лекцій. Відтоді минуло понад 25 років, а я досі це згадую. У мене залишилося тільки одне запитання – чому? Чому жінки, які вражають своїм рівнем багатозадачності, бо повсякчас вирішують і робочі, і сімейні питання,— гірші за чоловіків? Чому жінки, які зазвичай терпиміші до болю та стійкіші до стресів,— гірші за чоловіків? Відповіді у мене немає, але пам’ятаю, як тоді я аж скипіла, захотілося на зло викладачеві стати найкращою синхроністкою.

Як бачите, я обрала інший шлях. І добре. Бо мушу доводити будь-що насамперед собі. Та й, працюючи перекладачкою, швидко зрозуміла, що мені цікавіше самій брати участь в ухваленні важливих рішень, ніж озвучувати чужі думки.

Ще одна історія. Перше запитання, яке мені одного разу поставили на співбесіді: «А чому ви вирішили працювати в такій чоловічій сфері?». Розподіл галузей на «чоловічі» та «жіночі» уже викликає в мене здивування. До того ж тоді я не втямила, у чому взагалі проблема. Хіба я не зможу зрозуміти колег чоловіків або клієнтів-чоловіків? Навряд чи.

Також колись до мене потрапив опис дрес-коду банку. Перелік вимог для чоловіків – на одній сторінці, для жінок – на п’ятьох. Причому складачі коментували навіть тон манікюру і колготок!


Перше запитання, яке мені одного разу поставили на співбесіді: «А чому ви вирішили працювати в такій чоловічій сфері?»


Ще я багато разів чула, як обговорюють кандидаток після співбесід: «Занадто молода», «Нещодавно вийшла заміж, тому невдовзі піде в декрет» тощо. Зараз таке, може, уже й не озвучують, проте, на жаль, усе одно беруть до уваги, ухвалюючи рішення про працевлаштування,— просто мовчки.

Розкажу про один із гендерних стереотипів, з яким стикнулася особисто. Заведено вважати, що успішна жінка – обов’язково стерво, що йде по трупах, не зважаючи на почуття й інтереси інших. Такі є, але й чоловіки теж можуть бути холодними, безжальними та мегаегоїстичними. Проте їх за таку поведінку зазвичай назвуть просто вимогливими й суворими керівниками. Але точно не стервом.

Водночас я переймалася, бо не хотіла перетворитися на таку людину. І, на щастя, цього не сталося. Підтвердження отримала від однієї з колишніх команд. Відпускаючи мене в декретну відпустку, колеги сказали мені таке: «Перед твоїм виходом на роботу ми розпитували тих, хто з тобою працював: половина сказали, що ти – стерво, яке ходить по трупах, решта – що нормальна. Так от ми щиро раді, що ти все-таки виявилася нормальною!». Я видихнула, хоча й сильно здивувалася. Бо до того ще не керувала великими командами, навіть не звільнила жодної людини! Та й у мене були і є друзі з усіх компаній, де працювала. Думаю, річ винятково в особистому сприйнятті та нав’язаних суспільством образах.

Ще один випадок. Уже в іншій компанії після обіду-знайомства з колегою вона, прощаючись зі мною, заявила, як їй радісно, що все, що про мене розповідали, виявилося неправдою. «Хто і що про мене каже?!» – подумала я. Але чомусь не озвучила запитання. Та й не впевнена, що потрібно було в цьому копирсатися.

Насправді мені дуже пощастило, що подібні речі долітали до мене постфактум і всього лише двічі. Отже, я таки справді не стерво. До того ж мені не довелося відволікатися на боротьбу із цими чутками, що дало змогу зберегти власну сутність і спокійно рухатися туди, куди хотілося.

Хоча протягом певного часу я хворіла на синдром самозванця, який змушував сумніватися, чи заслужено отримала все, що маю. Але, на щастя, він досить швидко минув. Бо, по-перше, я щиро зізнаюся, коли чогось не знаю. По-друге, постійно вчуся. Тому зараз не беру до уваги закидів у свій бік щодо непрофесіоналізму чи невідповідності здобутків докладеним зусиллям.

Такий самий підхід у мене і до боротьби з будь-якими дискримінативними проявами: якщо вони не заважають мені досягати свого, то просто не реагую на них. Мені все одно, хто й що про мене думає. Я роблю те, що вважаю за потрібне.


Бути жіночною та професійною – не взаємовиключні поняття, вони чудово доповнюють одне одного


Якщо озирнутися назад, то в мене завжди був сильний внутрішній стрижень. Мене ніколи не можна було образити, принизити мою гідність чи зробити невиправдане зауваження, бо я завжди вміла себе захистити.

А зараз у мене тим паче достатньо сили, щоб змусити замовкнути тих, хто перетинає межу. Наприклад, якщо при мені лунає якийсь сексистський жарт – я можу абсолютно спокійно попросити більше такого не говорити.

Проте свого часу не обійшлося без крайнощів. Оскільки розуміла, що для успішної кар’єри мені потрібно пробиватися, я прагнула бути на рівних з іншими людьми в бізнес-середовищі. Зокрема з чоловіками.

Протягом певного періоду я свідомо заперечувала власну стать: максимально стриманий діловий одяг, суворість у ставленні до інших, жодної зайвої усмішки й не дай боже пускати бісики! Пам’ятаю, як один колега по-дружньому поклав руку мені на плече – я відсахнулася. Уся моя поведінка й зовнішній вигляд кричали про те, що я прагну, аби мене сприймали насамперед як профі та особистість.

Але потім я усвідомила, що це – хибний шлях. Шлях проти себе та власної сутності. Так я зрештою перетворилася на жіночного професіонала: залишатимуся винятково в професійному полі, але одягатиму гарні сукні на ділові зустрічі та грайливо всміхатимуся на перемовинах чи під час публічних виступів – бо мені так хочеться. Останнє ніяк не применшує моєї експертної цінності. Бути жіночною та професійною – не взаємовиключні поняття, вони чудово доповнюють одне одного.

Посилання на книжку

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.