Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

КнигиУсі жінки працюють, але є ті, яким не платять за роботу. Уривок із книги «Невидимі жінки»

Усі жінки працюють, але є ті, яким не платять за роботу. Уривок із книги «Невидимі жінки» — Книги на Wonderzine

Про «довгу п’ятницю» та неоплачувану домашню роботу

У видавництві Vivat виходить книга «Невидимі жінки». Її авторка – офіцерка Ордена Британської імперії, борчиня за права людини Керолайн Кріадо Перес – викриває гендерну нерівність там, де її, здавалося б, годі й шукати: на клавішах фортепіано, у програмах розпізнавання голосу, у клінічних випробуваннях лікарських засобів. Вона доводить, що розробники продуктів і технологій виключають або применшують роль жінок у даних, якими користуються.

Публікуємо уривок із книжки про «довгу п’ятницю» та неоплачувану домашню роботу.

День 24 жовтня 1975 року ввійшов в історію Ісландії як «довга п’ятниця». Таку назву йому дали ісландські чоловіки. До вечора супермаркети розпродали всі запаси сосисок – ще б пак, адже це найкраща готова до вживання їжа всіх часів. Офіси заполонили діти, які поглинали ласощі в небаченій кількості, отримані в обмін на те, щоб поводитися пристойно. Школи, ясла, рибозаводи або були закриті, або працювали не на повну потужність. А що ж жінки? А в жінок був вихідний день.

ООН оголосила 1975 рік Міжнародним роком жінок, і ісландки твердо вирішили змусити чоловіків зважати на це. Так з’явився комітет, до складу якого ввійшли представниці п’ятьох найбільших жіночих організацій країни. Після короткого обговорення жінки ухвалили організувати страйк. Урадили, що 24 жовтня жодна жінка не працюватиме. Взагалі. Ані на роботі, ані вдома – ніякого приготування їжі, прибирання, догляду за дітьми. Нехай чоловіки відчують, як це – топтати ряст без непомітної щоденної праці жінок, завдяки якій країна живе й розвивається.


Після короткого обговорення жінки ухвалили організувати страйк. Урадили, що 24 жовтня жодна жінка не працюватиме. Взагалі. Ані на роботі, ані вдома

У страйку взяли участь 90 % жінок країни. На мітинг на центральній площі Рейк’явіка зібралося 25 тис. жінок (більше, ніж на мітинги, організовані у двох десятках інших міст) – нечувана кількість для держави, усе населення якої тоді становило 220 тис. осіб. Через рік, у 1976-му, в Ісландії ухвалили закон про рівноправність, який забороняв дискримінацію за статевою ознакою в школі та на робочому місці. П’ять років по тому Віґдіс Фіннбоґадоуттір у передвиборчих перегонах обійшла трьох чоловіків і стала першою у світі обраною в демократичний спосіб жінкою — главою держави. Сьогодні частка жінок у парламенті Ісландії вища, ніж у будь-якій іншій країні світу, до того ж без будь-яких квот. У 2017 році країна увосьме стала світовим лідером у царині гендерного рівноправ’я, очоливши рейтинг Індексу гендерного розриву за версією Всесвітнього економічного форуму.

Журнал The Economist назвав Ісландію країною з найкращими у світі умовами для жінок-працівниць. Ісландки, зрозуміло, можуть цим пишатися, проте слово «жінки-працівниці», яке використовує The Economist, викликає подив. Адже головний результат страйку жінок Ісландії 1975 року засвідчив: лексема «жінка-працівниця» – тавтологія. Усі жінки працюють, інших просто не існує. Інша річ, що є жінки, яким не платять за роботу.

У всьому світі на частку жінок припадає 75 % неоплачуваної домашньої роботи. Щодня вони витрачають на неї від трьох до шести годин, тоді як чоловіки – у середньому від пів години до двох годин. Від цього дисбалансу жінки страждають з раннього дитинства: дівчатка у віці до п’яти років виконують значно більше домашніх обов’язків, ніж їхні брати, — і в міру їхнього дорослішання цей розрив тільки зростає. Навіть данські чоловіки, котрі витрачають на неоплачувану роботу більше часу, ніж у будь-якій іншій країні, досі відстають за цим показником від норвежок, що витрачають на неї менше часу, ніж жінки всіх інших країн.

Щоразу, коли я піднімаю питання про цей дисбаланс, чую однаковий коментар: «Але ж ситуація, здається, змінюється на краще? Чоловіки ж виконують дедалі більше домашньої роботи?» Так, звичайно, окремі чоловіки справді беруть на себе все більше роботи вдома. Але ситуація загалом, на рівні всього населення планети, зовсім інша. Виявляється, частка чоловіків у загальному обсязі неоплачуваної роботи – досить стійкий показник. Аналіз, здійснений в Австралії, продемонстрував, що навіть у найбільш забезпечених сім’ях, де основну хатню роботу виконує прислуга, решта цієї роботи все одно розподіляється між чоловіками й жінками в тій самій пропорції, тобто більшу частину навантаження виконують жінки. Зростання частки жінок на ринку праці не супроводжується збільшенням внеску чоловіків у виконання домашніх обов’язків — просто збільшується сумарна тривалість робочого дня жінок. Водночас, як свідчать численні дослідження, проведені за останні 20 років, жінки виконують більшу частину неоплачуваної роботи незалежно від своєї частки в доходах домогосподарства.


Зростання частки жінок на ринку праці не супроводжується збільшенням внеску чоловіків у виконання домашніх обов’язків 

Навіть якщо чоловіки все-таки беруть на себе більше сімейних обов’язків, це не стосується нудної повсякденної хатньої роботи, яка становить основну частину навантаження, – вони обирають приємніші заняття, наприклад проводять час з дітьми. У середньому жінки виконують 61 % домашньої роботи. Заразом в Індії, наприклад, п’ять із шести годин щодня жінки виконують неоплачувану роботу, а саме хатню роботу, тоді як чоловіки витрачають на неї лише 13 хвилин. Чоловіки також уникають такої складної, втомливої роботи, яка призводить до емоційного вигорання, як-от догляд за людьми похилого віку. У Великій Британії частка жінок у загальній кількості громадян, які безоплатно доглядають родичів з деменцією, сягає 70 %. І вони частіше за чоловіків миють, одягають та супроводжують їх у туалет, виявляючи більше терпіння та стриманості. Жінки вдвічі частіше за чоловіків беруть на себе й нелегкі обов’язки, пов’язані із цілодобовим доглядом за родичами, що страждають на слабоумство, до того ж їхня частка в загальній кількості тих, хто доглядає за такими родичами довше ніж п’ять років, удвічі вища за частку чоловіків. Водночас жінки зазвичай дістають від суспільства менше підтримки, ніж чоловіки, і тому страждають від відчуття соціальної ізоляції. Відповідно вони частіше за чоловіків опиняються на межі депресії, яка, до речі, є одним з факторів розвитку деменції.

Чоловіки тим часом віддають перевагу дозвіллю: дивляться телевізор, займаються спортом, грають у комп’ютерні ігри. У США їм удається відпочивати більш ніж на годину довше в день, ніж жінкам, а чоловіки в Британії, за даними Управління національної статистики Великої Британії, відпочивають на тиждень на п’ять годин довше, ніж жінки. Результати дослідження в Австралії, засвідчили: та невелика кількість вільного часу, що мають жінки, – це короткі перерви, під час яких жінки все одно чимось зайняті.

Як наслідок, у всьому світі, за поодинокими винятками, жіночий робочий день довший, ніж чоловічий. Відповідні дані в розподілі за статевою ознакою наявні не в усіх країнах, але там, де вони є, тенденція очевидна. У Південній Кореї жінки працюють на 34 хвилини, у Португалії — на 90 хвилин, у Китаї – на 44 хвилини, у ПАР – на 48 хвилин на день довше, ніж чоловіки. Масштаби гендерного розриву варіюються: за оцінкою Світового банку, в Уганді жінки в середньому працюють аж по 15 годин, а чоловіки – лише по дев’ять годин на день. Але розрив як такий спостерігається практично скрізь.


Та невелика кількість вільного часу, що мають жінки, – це короткі перерви, під час яких жінки все одно чимось зайняті

Результати статистичного аналізу в США у 2010 році, присвяченого відповідному гендерному розриву в науковому середовищі, засвідчили, що жінки виконували 54 % такої роботи, як приготування їжі, прибирання та прання, унаслідок чого до їхнього оплачуваного 60-годинного робочого тижня додавалося понад десять неоплачуваних годин. Частка залучення чоловіків у загальний обсяг домашньої роботи становила 28 %, і відповідно доповнення до їхнього робочого тижня було вдвічі меншим, ніж у жінок. Водночас жінки виконували 54 % батьківських обов’язків, тоді як чоловіки – 36 %. В Індії жінки витрачають на домашню роботу 66 % загального часу, чоловіки – тільки 12 %. В Італії ці показники становлять відповідно 61 % і 23 %, у Франції – 57 % і 38 %.

Додаткове навантаження негативно впливає на стан здоров’я жінок. Відомо, що жінки (особливо молодші від 55 років) гірше переносять операції на серці. Але тільки 2016 року, коли в Канаді було проведено відповідне дослідження, стало зрозуміло, що причина цьому – тягар домашніх турбот, з якими повинні впоратися жінки, котрі зазнали хірургічного втручання. «Ми побачили, що жінки після операції зазвичай одразу ж повертаються до домашньої роботи, тоді як за чоловіками в цей період зазвичай хтось доглядає», – пояснює провідна дослідниця Коллін Норріс. Це спостереження певною мірою пояснює, чому, за даними іншого дослідження у Фінляндії, самотні жінки краще відновлюються після серцевого нападу, ніж заміжні, – особливо з огляду на висновки вчених університету Мічигану, згідно з якими на турботи про чоловіка жінка витрачає сім годин на тиждень. В Австралії було встановлено, що самотні чоловіки й жінки витрачають на роботу вдома приблизно однакову кількість часу, натомість, живучи разом з партнером, жінки більше часу проводять за домашньою роботою, а чоловіки менше, і байдуже, чи працюють партнери деінде.


Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.