Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Книжкова полицяЖурналістка Наталя Гуменюк про улюблені книги

«Я не вірю, коли хтось каже, що немає часу на книжки. На щось інше точно йде 15 ранкових хвилин»

Журналістка Наталя Гуменюк про улюблені книги  — Книжкова полиця на Wonderzine

У рубриці «Книжкова полиця» запитуємо героїнь про книжки, які займають важливе місце в їхніх бібліотеках. У новому матеріалі про літературні вподобання розповідає Наталя Гуменюк – українська журналістка, документалістка, авторка книжок «Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції», «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму».

Наталя Гуменюк

журналістка, документалістка, авторка книжок «Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції», «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму»

Читання замінило мені медитацію в певному сенсі


 Я дуже багато читала із самого дитинства, ще з дошкільного віку. Пам’ятаю, як улітку їздила до бабусі в село, на Вінниччину. Воно було досить забите, але там була бібліотека, де в кінці 80-х можна було знайти й Булгакова, і Толкіна. Моя двоюрідна сестра в Києві не могла знайти ці книжки, а от у нашій сільській бібліотеці вони чомусь були. Ми постійно смикали бібліотекарку, яка була дояркою, забирали її з ферми, аби вона давала нам книжки. Цим і займалися все літо.

Тоді я вперше прочитала «Хоббіта» та «Чарівника зі Смарагдового міста». Ну і звісно, «Тореадори з Васюківки», бо Нестайко – це класика. Ця книжка завжди здавалася мені чимось дуже рідним. Також особливим для мене був «Маленький принц», пам’ятаю, як ми перемальовували зображення з цієї книжки.

Я завжди намагалася дочитати всі книжки, які починала. Наприклад, у першому класі взяла із собою в подорож книжку про комісара Мегре. Вона виявилася страшенно нудною для мене, але я її закінчила. Так само з «Анною Кареніною»: я її прочитала, хоч і нічого не зрозуміла.

Шкільна література ніколи не видавалася мені нудною. Можливо, з учителями пощастило. Але я додавала в читання багато свого іншого. Після пригодницьких книжок у підліткові роки любила читати Гессе. Ці книжки було нелегко придбати, треба було ділитися, вишукувати. Згадую, що тоді читала й багато «похмурих» книжок: «Принижені та зневажені» та «Злочин і кара» Достоєвського.

У мої студентські роки було дуже модно приїхати до Львова на маленьку стипендію на «Форум видавців» і побачити письменників наживо


Далі був зрозумілий шлях: від Гессе до Керуака, а далі до Уельбека. Тоді почала читати й сучасну українську літературу, на зразок Прохаська та Жадана. У мої студентські роки було дуже модно приїхати до Львова на маленьку стипендію на «Форум видавців» і побачити письменників наживо. Також відкрила для себе Кундеру й, здається, прочитала всі його твори. Ця література добре підходить для юного віку, коли ти визначаєшся з життям, емоційним ставленням. Тоді почала читати й Камю, Кафку, Ібсена, Пруста. Я не перечитую книжки, але є винятки: «Анна Кареніна», бо я прочитала її десь у першому класі, і ще кілька книжок українських класиків: Винниченка, Хвильового. До них я повернулася вже у свідомому віці.

Останні 10–12 років я надаю перевагу нон-фікшну, публіцистиці, репортажистиці. Щодо художньої літератури, то мені її складно читати, за винятком класики. В усьому сучасному, за що беруся, мені видається забагато води й мало суті. Читаю переважно англійською. В Україні лише останні 3–4 роки почали вчасно виходити переклади. Раніше могло піти 5 років, поки у нас з’явиться Сандберг чи Айзексон.

Я швидко читаю, але спеціальним технікам не навчалася. У середньому, якщо книжка легка, це 50–100 сторінок за годину. Не читаю з телефона чи електронної книжки, а з друкованої. Раніше майже завжди читала в дорозі, але останні п’ять років смартфони стали зручними й я замінила цю звичку тим, що відповідаю на мейли, переглядаю новини.

Я помітила, що через це стала читати менше. Тому вирішила повернутися до свідомої звички читати вдома замість лише в дорозі чи на відпочинку. І це стало для мене певною ритуальною історією. Читання замінило мені медитацію в певному сенсі. Навіть якщо читаю лише 20 хвилин після того, як прокинулася, перед тим, як випити кави, я вже більш заспокоєна й урівноважена. Коли немає перебору з роботою ввечері, теж виділяю 20 хвилин на читання перед сном без телефону. У такому режимі стала набагато більше читати. Тому не вірю, коли хтось каже, що немає часу на книжки. Звісно, людина має право не читати чи не любити читати, але це точно не питання часу. На щось інше точно йде 15 ранкових хвилин.

Людина має право не читати чи не любити читати, але це точно не питання часу


Альбер Камю

«Сторонній»

10 топкнижок може змінюватися щороку, але, якщо треба визначити одну улюблену книжку, це буде «Сторонній» Камю. Це вже така давня моя любов. Для мене вона важлива з погляду відносин особистості із суспільством. Бо вона про боротьбу людини з нав’язаними очікуваннями щодо неї. Про те, що один із найбільших тягарів – навчитися жити за власними правилами, а не за правилами, які тобі диктує суспільство.

Жан-Поль Сартр

«Шлях свободи. Зрілий вік»

Я не великий фанат Сартра, але за останні 10 років мене дуже вразила cаме ця його книжка. Це частина трилогії, у якій ідеться про людей напередодні Другої світової в Парижі. Вона про те, що є суттю свободи, а це одне з найважливіших екзистенціальних питань для мене. Звісно, буденність змушує нас від чогось відмовитися, це постійна боротьба між відповідальністю та свободою, як чинити з тим, що суперечить твоїм глибинним переконанням.

Джордж Орвелл

«Данина Каталонії»

В Орвелла є популярніші книжки, але мені здається, що саме ця з його книг найсильніша. Вона розповідає про громадянську війну в Каталонії в 30-ті роки, але настільки резонує з тим, що відбувається зараз. Наприклад, там ідеться про тодішні «диванні сотні» – людей, які були категоричними, не будучи на фронті. Це надзвичайно актуальна репортажна книга, яка буде цікавою не лише журналістам.

Еріх Фромм

«Втеча від свободи»

Ця книжка теж була написана в період Другої світової й розповідає про те, як суспільство обирало фашизм і відмовлялося від свободи. Як ви вже могли помітити, мені подобаються книги з того періоду.

Стефан Цвейг

«Світ учора»

Ще одна з книжок, яка мене глибоко вразила. У ній описується, як Відень змінювався від такої інтернаціональної столиці до міста з обмеженнями, де поступово згортали свободу. Вона розповідає про перехід від Європи 19 століття до того стану, у якому живемо ми.

Герт Мак

«Моя Європа»

Ця книжка не перекладена українською, але вона мені настільки сподобалася, що вже кілька разів купувала її на подарунок і не маю вдома. Герт Мак, нідерландський журналіст, у кінці 90-х сів в автобус і проїхався всіма містами, де відбулися важливі події 20-го століття. Наприклад, Париж, Петербург, Освенцим, Прага. Ось так проїхавшись усією Європою й зафіксувавши все, що є зараз, Мак написав живу історію, яка дозволяє пов’язати минуле з теперішнім і відрефлексувати.

Серія книжок «Наші 20-ті»

Я не назвала жодну українську книжку, не можу виділити щось одне, що може потягатися з Фроммом і Камю. Але хочу відзначити серію «Наші 20-ті», яку видали в «Темпорі». Там усе: від Майка Йогансена й репортажистики до жіночої прози тих років. Ми всі пам’ятаємо, що в школі [у літературі] все було про село. Тому повернення міської традиції України у 20-тих у цій серії надзвичайно цікаве. Це віднайдення себе. Нам частіше траплялися книжки про те, як виглядав Париж чи Лондон у 20-ті, але не знаємо, що то було за місто Київ у той час, як тут працювали театри, їздив транспорт, розважалися люди. Й одного «Міста» Підмогильного для цього бракує.

Віктор Франкл

«У пошуках сенсу»

Цю книжку мені важко назвати улюбленою, але я можу порекомендувати. Вона написана психологом, який пережив Голокост, про його досвід у концтаборі, який пояснює сенс життя. Вона для всіх, хто хоч колись загубився. Кращої мотиваційної в глибшому розумінні книги годі й шукати.

Тімоті Гартон Еш

«Свобода слова. 10 принципів з’єднаного світу»

Зараз дуже багато дискусій про межі свободи слова, дезінформацію. Але часто вони вторинні, поверхові. Ба більше, часто люди кажуть: інтернет усе змінив, треба все перевинаходити; наполягають, що реальних досліджень немає. Водночас британський історик Еш, перебуваючи в Кремнієвій долині, досліджує вплив онлайн-корпорацій, як-от: Facebook чи Google – на свободу слова та що є свободою слова в умовах глобального світу й радикалізму. По суті, усі питання, на які я часто чую «відповіді ще немає», таки проаналізовані.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

НАТАЛЯ ГУМЕНЮК

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.