Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Книжкова полицяСпівзасновниця сучасної бібліотеки Book Box Таня Орлик про улюблені книги

Співзасновниця сучасної бібліотеки Book Box Таня Орлик про улюблені книги — Книжкова полиця на Wonderzine

«Без класної художньої книжки життя здається мені порожнім»

У рубриці «Книжкова полиця» запитуємо героїнь про книжки, які займають важливе місце в їхніх бібліотеках. У новому матеріалі про літературні вподобання розповідає Таня Орлик, співзасновниця сучасної бібліотеки Book Box.

Таня Орлик

співзасновниця сучасної бібліотеки Book Box, співавторка Telegram-каналу «Андер Кавер», учасниця рейтингу «30 до 30» Forbes Ukraine

Якщо в мене немає якоїсь класної художньої книжки, життя здається мені порожнім і несправедливим


 Наша з братом бабуся – викладачка української мови та літератури, тож любов до читання нам прищепили ще в дитинстві. Читати я почала рано, у три роки.

Ми з подругою Лєною були страшенні шибениці й брали ідеї ігор із літератури. Сьогодні ми граємо в Тома Соєра, завтра у нас «війна Червоної й Білої Троянд» із книги про детектива Калле Блюмквіста. Це був гумус для моєї життєтворчості.

Книжки я зазвичай брала з шафи в нас удома, наприклад збірку творів Пушкіна. Мені дуже подобалася поема «Руслан і Людмила». Пам’ятаю, що тоді, у дитинстві, не розуміла, чому Людмила не залишилася з досвідченим чоловіком, який настільки явно в ній зацікавлений. Коли її викрав чаклун, думала: «Нащо їй цей Руслан узагалі здався?» [сміється]

Літературу часто викладають так, ніби кожен твір – це задача, у якої є конкретне вирішення. Такий підхід не залишає місця для творчості, хоча насправді читач є таким же учасником творення, як й автор. Я ніколи не покладала на школу відповідальність за те, що вона має прищепити мені любов до книжок, і читала багато творів поза програмою. Мала своїх книжкових дилерів: книжки на кшталт «Гобіта» мені постачали дядько й тітка.

Зараз я читаю здебільшого з метою зняття стресу. Люблю дитячу літературу, щось «легке». Та коли була підлітком, читання для мене виконувало насамперед світоглядну функцію. Якось мене запитали, яка моя улюблена дитяча книжка часів середньої школи. Я відповіла, що це «Тріумфальна арка» Ремарка, на що почула: «Видно, що мама – дитячий психіатр! Хороша дитяча книжка: повії, війна, усе як має бути». [сміється]

Літературу часто викладають так, ніби кожен твір – це задача, у якої є конкретне вирішення. Такий підхід не залишає місця для творчості


Але кожен вичитує з книжки щось своє. У «Тріумфальній арці» мені найбільше запам’ятався момент, де Равік сидить під вікнами у своєї фатальної жінки Жоан. Настала весна, тепле повітря його п’янить. Він, щасливий, іде в бік Булонського лісу, і йому «здається, що він знову молодий і вперше в житті йде до жінки». Хоч у 12–13 років я навряд усвідомлювала, що саме відчуває герой, ось ця радість життя дуже мені зрезонувала. Думаю, у дітей вибіркова увага, яка береже їх від тих, щоби вони травмувалися книжкою. Вони обробляють лише ту інформацію, із якою вони мають зв’язок і яку можуть підвісити на гачок власного досвіду.

Коли мені було 15 років, я на рік поїхала в США на програму обміну FLEX. Мені пощастило: я потрапила в Нью-Йорк, який порівняно рідко приймає до себе гостей. Спершу вивчала англійську мову й літературу на базовому рівні, але в певний момент почала розуміти, що саме в літературі випереджаю однокласників попри те, що ця мова мені не рідна.

На щастя, мене перевели на курс AP Literature, де літературу викладали на рівні коледжу. Наш викладач був схожий на персонажа Робіна Вільямса в «Спілці мертвих поетів». На уроках було багато свободи: ми вільно обговорювали книжки й самі обирали, на яку тему писати есе. Там заохочували сміливість і заглиблення в тему. Наприклад, моя річна робота стосувалася тяжіння білих жінок до темношкірих чоловіків у літературі.

Коли я повернулася додому в Україну, то не розуміла, як об’єднати два свої захоплення: книжки й підприємництво. Зрештою, склала ЗНО та вступила на «Міжнародні економічні відносини».

Сервіс читання Book Box ми з братом створили, коли мені було 19 років. Мене приваблює, що це проєкт на перетині культури та підприємництва. Як економістка я не ставлюся до книжок як до чогось сакрального й не вважаю, що культура «вмирає» та що їй потрібні дотації. Я розглядаю читання як продукт, на який діють закони попиту та пропозиції.

За 5–6 років від заснування Book Box пережив кілька ітерацій. Спершу це був сервіс книжкових рекомендацій. Користувач міг написати: «Хочу книжку про кохання, кров, треш і щоби це все робило мене кращим підприємцем», – і ми мали з усього масиву світової літератури підібрати книжки, які йому сподобаються. Але три роки тому, після участі в бізнес-акселераторі у Швейцарії, ми змінили свою модель і стали бібліотекою для компаній. Ми пропрацювали в такому форматі три роки й далі розвиваємо цей вектор: із нами читають команди Red Bull, Yves Rocher, Borjomi й інших бізнесів. Але з 2020 року Book Box – це також бібліотека для всіх охочих, а абонемент на книжки можна подарувати подрузі чи придбати для себе.

Я кілька років працювала з книжковими рекомендаціями. Думаю, що перш ніж шукати рекомендації, людина повинна добре знати себе і свої читацькі смаки і зуміти сформулювати свою потребу. Наприклад: «Хочу того ж ефекту, що від книжок Бакмана, мені від них щемко на серці». Що більше читаєш, то краще себе діагностуєш. Я з огляду на професію добре себе діагностую й можу втілити свої бажання в слова.

Найчастіше читаю, щоби відволіктися. Читання – це медитація: воно бере думку й перемикає її, щоби вона не крутилася навколо наших проблем. Поки ми читаємо, наш внутрішній голос промовляє те, що відбувається на сторінках книги, а ми відпочиваємо.

У мене є «дерево» книжкових уподобань, де на кожній гілці книжки об’єднані за певною ознакою. Гілок багато, але серед постійних фаворитів – дитячі книжки: «Поліанна», «Таємний сад», «Енн із Зелених Дахів». Мені подобаються прості життєствердні історії.

Дуже люблю пригодницьку літературу. Такою для мене є й твори Бориса Акуніна про Фандоріна: хоч це детективи, у них багато й пригодницьких елементів. Але моє guilty pleasure – пригодницько-любовні романи й любовне фентезі. Я сама часто іронізую з цього приводу, але водночас радію, що можу дати собі таку свободу.

Що більше читаєш, то краще себе діагностуєш


Також на «дереві» є гілка книжок про читання, літературу й творчість. Є гілка з позитивним нон-фікшном. Туди, наприклад, я відношу книгу «Ікіґаї. Сенс життя по-японськи», яку прочитала минулого тижня, і книжки про інші 150 видів щастя: люке, хюґе й таке інше. [усміхається]

Окрім того, у мене є книжки, які я люблю саме за музику речень. Можу читати їх так, як слухаю музику: не цілим «альбомом», а обираючи «трек» під настрій. Просто відкриваю випадкову сторінку й на деякий час пірнаю в це середовище.

Я читаю щодня, зазвичай по кілька книжок одночасно. Якщо в мене немає якоїсь класної художньої книжки, життя здається мені порожнім і несправедливим. [усміхається] У мене є традиційна зв’язка «кава + книжка», тому мені подобається читати в кав’ярні. Найбільше люблю читати вранці й трошки ввечері, щоби перемкнути думки.

Намагаюся обмежуватися 50 сторінками за раз, щоби не надто захопитися. Спочатку читаю швидко, практично без зупинок, а потім перечитую все по діагоналі й виписую собі певні моменти. На самих сторінках нічого не креслю й не відмічаю. Я рідко перечитую книжки (крім тих, що становлять певну сентиментальну цінність), тому ці примітки на берегах мені не надто потрібні.

Я би хотіла перетворювати враження від книжок на пости чи тексти, щоби інтерналізувати прочитане: обробляти його, «переплавляти» та присвоювати. Але частіше обмежуюсь обговоренням. Наприклад, увечері переказую сюжет своєму хлопцеві. Не знаю, що він про це думає, але мені такий підхід допомагає. [сміється]

Читаю здебільшого паперові книжки, але до електронних та аудіокнижок ставлюся позитивно. Кожен тип носія обслуговує різні потреби. Book Box працює з паперовими книжками, тому що фізичні книжки перетворюють читання на пам'ятний досвід.

Мені підгорає, коли тичуть пальцем у небо та стверджують щось про читання, не перевіривши факти. Наприклад, що зараз читають більше електронних книг (ніт) або що паперові більше шкодять екології (ніт). Через те, що дерево – відновлювальний ресурс, екологічні організації радять читати паперові книжки з бібліотеки як найбільш свідомий спосіб читання.

Раніше я користувалася різними сервісами на кшталт Goodreads, але потім стала програмним мінімалістом. Не бачу сенсу в додатковій проміжній ланці, якщо можна зберегти все в одному повідомленні в Telegram або в Google-таблицях.

Я складаю списки книжок, які планую прочитати, але завжди залишаю місце для спонтанності. Можу взяти з полиці книжку в офісі чи прочитати щось, що дарують наші читачі. Якщо відчуваю якусь іскру, то книжка йде поза списком.

Водночас, якщо книжка мені не подобається, я можу її відкласти. Це як з коханням: звісно, щось можна вичавити з будь-яких стосунків, але навіщо, якщо у світі є сотні інших книжок, написаних саме для тебе?

Я складаю списки книжок, які планую прочитати, але завжди залишаю місце для спонтанності


Для сміливості

Серія «Анжеліка» Анн Голон

Це пригодницький історичний роман. Жарти-смішки, а звідси уся моя ерудиція. Тут і Франція часів Короля-Сонце, і піратське Середземномор’я, і лицарська Мальта, і султанське Марокко, і гугенотська Ла-Рошель, і Канада на зорі колонізації (частини, де події розгортаються в Америці, я люблю найбільше).

Люблю цю серію за контрасти. Варто в моєму житті трапитися негараздам, як я порівнюю їх із негараздами Анжеліки. Чоловіка не спалили за чаклунство? Родинний замок не відібрали? Що ж, немає на що нарікати.

Для радості

«Енн із Зелених дахів» Люсі-Мод Монтгомері, «Полліанна» Елеонор Портер, «Таємний сад» Френсіс Бернет,
твори Астрід Ліндгрен

Я щоранку за сніданком читаю дитячі книжки, щоб перебувати в доброму гуморі. Зараз вийшло багато перекладів англійських та американських книжок, яких у моєму дитинстві не було. Вони ідеально поєднують сентиментальність і бешкетність.

А ще перечитування улюблених дитячих книжок провокує сплеск дофаміну. Мозок любить знайомі досвіди, особливо якщо брати до рук ті самі паперові видання.

Для антистресу

«Щоденник Бріджит Джонс» Гелен Філдінг, «Моє не надто досконале життя» Софі Кінселли

Чикліт [жіноча масова література – ред.] допомагає упізнати в героїнях власні вади й добряче над ними посміятися.

Я дуже шаную вміння авторок писати легко. Це ознака неабиякого інтелекту. Недарма Софі Кінселла закінчила магістратуру з економіки в Оксфорді та працювала фінансовою журналісткою.

Про читання

«Уроки чтения. Камасутра книжника» Олександра Геніса

Це детальна інструкція з екстракції задоволення з книжок. Пройдеш 35 уроків літературного гедонізму – отримаєш причастя до читання як щоденного, доступного, портативного, абсолютного щастя.

Для дзену

Усе Бориса Акуніна

Доторк до плину думки Бориса Акуніна чомусь має медитативний вплив на мій мозок. Він гамує тривогу й дає дорогу моєму внутрішньому Ерасту Фандоріну.

Для натхнення

«Викинь мотлох із життя» Марі Кондо

На нон-фікшн часто грішать. Кажуть, усю суть книги можна зчитати з заголовку, а решта тексту – вода. Але я читаю саме для того, щоб зануритися в цю воду й увійти в потрібний стан. Що більше часу я проводжу з книгою, то більше шансів вона має для того, щоб непомітно перетворити мене. Так було з цією книгою про магію прибирання. Я читала й плювалася, а потім раптом стала мінімалістом.

Текст:

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

Таня Орлик

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.