Книжкова полицяСпівзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук про улюблені книги
«У мене є читання для процесу, а є читання для результату»
У рубриці «Книжкова полиця» запитуємо героїнь про книжки, які займають важливе місце у їхніх бібліотеках. У новому матеріалі про літературні вподобання розповідає співзасновниця та стратегічна директорка Platfor.ma Марія Фронощук.
Марія Фронощук
співзасновниця та стратегічна директорка Platfor.ma
Я упереджено ставлюся до читання за цілями на зразок «100 книжок на рік». Я нікому нічого не винна, тим паче книжкам
У ранньому дитинстві я була дуже неспокійною дитиною. Тому батьки мені багато читали, це мене заспокоювало. Я знала всі сюжети і, якщо вони, читаючи, помилялися, то казала: «Там не так!» [усміхається] Я так добре запам’ятовувала літературу на слух, що десь в три роки ставала на стілець і розказувала сама ці історії, хоч половину алфавіту не вимовляла.
На своєму досвіді я переконалася, що на поведінку та звички людини сильно впливає контекст, у якому вона перебуває. Якщо книжки є доступними та довкола всі читають, особливо ті, хто є рольовими моделями, то й ти стаєш теж схильним читати. Моя ж родина багато переїжджала спочатку на БАМ (будування Байкало-Амурської магістралі – ред.), потім у Хабаровськ, далі в Чоп. У них не було можливості постійно перевозити з собою бібліотеку. Чоп був тоді маленьким містом на 10 000 населення, і там особливо не було книжкових магазинів, щоб накопичити бібліотеку. Це призвело до того, що любов до літератури була, але культури читання, обговорення – із цим не склалося.
Та й загалом не можу сказати, що читання було моїм улюбленим заняттям у дитинстві. Я любила робити щось, що задіює більше органів чуття, лазила у дворі, ліпила, малювала. Мені був потрібен екшн. А читаючи, треба було робити дві справи, які я тоді ненавиділа: мовчати та сидіти на одному місці. І смішно, що за ці ж причини – зупинитися, сфокусуватися – я зараз і люблю читати. Бо ти не можеш робити нічого, крім читання, – і в цьому щастя.
Читаючи треба було робити дві справи, які я тоді ненавиділа: мовчати та сидіти на одному місці
Серйозно й захоплено я почала читати вже в університеті. Переїзд до Києва був великим стресом для мене, і, зокрема, щоб заглушити цей стрес, я почала читати. У моєму житті з’явилися Ремарк, Маркес, Гессе та Жадан. Тоді й народилася перша літературна любов – Володимир Набоков. Я прочитала просто всі його твори. У мене є його чотиритомник, і ця любов досі сильна. Це як з Radiohead: я їхня фанатка, як і Набокова, але зараз можу рідко їх слухати. Для мене це дуже «концентрований» і катарсистичний контент, і на нього незавжди є ресурс.
Потім з’явилася друга любов – антиутопії (Орвелл, Замятін, Хакслі). У мені тоді, мабуть, грав юнацький максималізм, внутрішній протест. І третя любов – Кортасар, «Гра в класики». Мені ця книга сподобалася своєю нелінійністю, сексуальністю, поетичністю. Вона дуже сильно на мене вплинула та змінила ставлення до літератури. Це як з рецепторами. Наче раніше ти розрізняв гірке, солоне, солодке, а вона показала, що є багато напівтонів. І, наприклад, гостре з солодким може бути дуже смачним. Поряд із художньою літературою я читала нон-фікшн: Ніцше, Фройд, Фромм. Треба було розбиратися в собі, і через книжку це тоді найкраще виходило.
Я вважаю, у книжок найкращий маркетинг, бо це багаторічна традиція. У нас є ставлення до книжок, навіть якщо ми їх не читаємо. Навіть якщо розгортаєш книжку раз на кілька місяців, вважаєш себе людиною, яка читає. Усі мої знайомі, які прагнуть розвиватися, люблять читати. І ця любов може абсолютно не впливати, скільки книжок вони читають, 100 чи 3 на рік. До речі, незрозуміло, що з цього краще.
У мене є читання для процесу, а є читання для результату. Якщо читаєш для процесу, то це можна робити будь-як і будь-коли. У задоволення я можу прочитати 3 сторінки з однієї книжки, 5 – з іншої. Щоб читати для результату, наприклад, для саморозвитку чи по роботі, спочатку я формулюю ціль, навіщо потрібна ця книжка. Потім читаю, роблячи помітки, тести, конспекти за книжкою. Коли я так читаю книжки, вони нагадують поле бою, повністю пописані. У мене є система позначок, є свої кольори закладинок, свої символи. Це дає можливість потім швидко оновити знання.
Мені здається, книжка сама собою – фільтр. Адже людина витратила час, щоб зібрати думки, записати їх, віддала на редагування й так далі. Звісно, і в Януковича є книжки, але принаймні цей шлях більше відфільтровує [інформацію], ніж якась «писулька» в інтернеті. У виборі я довіряю смаку друзів і перевіреним рейтингам. Тому книжки, які до мене потрапляють, дійсно «обрані», бо я витрачаю на цей процес багато часу.
Мені здається, книжка сама собою – фільтр
Я упереджено ставлюся до читання за цілями на зразок «100 книжок на рік». У мене немає потреби доводити щось ні собі, ні людям. Я нікому нічого не винна, тим паче книжкам. [сміється] Це не добре і не погано, якщо хтось буде поважати себе більше, якщо знатиме, що прочитала 100 книжок за рік. Головне, щоб ця людина була щаслива. [усміхається] Просто мені ця історія не дуже потрібна. До того ж таку велику кількість інформації дуже важко втримати в голові.
Намагаюся читати щодня перед сном. Для мене це наче медитація, можливість відключитися. У мене є правило, що я не маю втикати в екран годину перед сном. Тому я читаю хоча б одну сторінку. Поки мене не почне «вирубати». [сміється] Я ранкова людина, тому, якщо мені треба читати щось для результату, роблю це на початку дня.
Читання для мене – один із найприємніших видів дозвілля. Бували часи, коли було так багато роботи, що я навіть не хотіла нікуди поїхати. Хотіла просто, щоб від мене всі відвалили і я полежала й почитала. Після одного з таких періодів вирішила, що треба зробити щось знакове, важливе для свого читання, щоб воно перетворилося на ритуал, якщо я вже так сильно його люблю. Тоді замовила собі спеціальне крісло улюбленого зеленого кольору, купила під нього пуф, знайшла торшер і поставила всю цю гедоністичну конструкцію біля книжкової полиці. Так у мене вперше в житті не лише з’явилося спеціальне місце для читання, так я визнала, що в щоденному шаленому темпі читання має займати окреме постійне місце.
Так я визнала, що в щоденному шаленому темпі читання має займати окреме постійне місце
Donella H. Meadows
Thinking in Systems: A Primer
Без перебільшень одна з найцікавіших і найглибших книг, які мені випадало читати. За словами самої авторки, текст уміщує в собі мудрість 30 років (на момент видання) системного моделювання та викладання від команди MIT System Dynamics group. Науковиці й експертці з системного аналізу Донеллі Медоуз якимось майже магічним чином вдається пояснити, як працює світ, і продемонструвати, наскільки мало людство поки що знає про те, як він працює насправді. Якщо ви колись цікавилися, чому комплексні глобальні проблеми на кшталт бідності, кліматичної кризи, голоду тощо, попри високий рівень розвитку світового суспільства та технологій, досі не вирішені, у книзі можна знайти шлях до відповідей. Якщо масштаби думок, які вас непокоять, трохи більш детальні, можете використати цю книгу для управління компанією, організації спільноти чи навіть розуміння власного життя. В обох випадках зойки «аааа, так от як усе насправді!» гарантовані. А якщо ще глянете The Limits to Growth цієї ж авторки, то тим паче.
Джейн Джейкобс
«Смерть і життя великих американських міст»
Книга – визнаний уже, мабуть, усім світом аргумент проти міського планування, що виглядає добре тільки на папері, а на практиці зовсім ігнорує повсякденне життя та потреби городян. Чому в красивих нових районах буває так неприємно жити? Чому безпека на вулицях далеко не передусім залежить від поліції? Чому містобудівники вважають, що будь-яке жахливе місце можна врятувати, просто встромивши посеред нього якусь жалюгідну клумбу? І нарешті, чому люди, живучи в місті, абсолютно не відчувають себе його господарями? Тут є відповіді й здоровий глузд. Дуже радію, що тепер ця книга є й українською.
Всеволод Нестайко
«Тореадори з Васюківки»
Купила молодшій сестричці, але почала читати й поки залишила собі, однаково вона ще не доросла! Так вийшло, що в дитинстві цей шедевр із країв острову Переекзаменовки та метра під свинарником не потрапив мені до рук. Неймовірно радію цьому факту, бо тепер вечорами читаю перед сном і безтурботно регочу – як рукою знімає перші натяки на емоційне вигоряння. Якщо не відволікатися на деякі неминучі деталі совєтських буднів і не такі прогресивні, як зараз, соціальні норми, то виходить безкоштовна та навіть безцінна подорож до дитинства. Слова типу курдуплі, скотиняка, шургиць, румпель – то моя окрема любов. Про одне лише шкодую: уже занадто доросла й дуже швидко читаю, мало сторінок залишилося. Одна з тих книг, після прочитання якої хочеться стерти собі пам’ять, щоб прочитати знову.
Джоан Роулінг
«Гаррі Поттер»
Зараз перечитую вчетверте. Перше знайомство було саме українською мовою в перекладі Віктора Морозова, а далі вже деякі томи або читала, або слухала англійською в начитці Стівена Фрая. Причому коли читала вперше, то була майже вдвічі старша за головного героя. Зараз Гаррі Поттер – це й мої ліки, коли хворію, і моя медитація, коли в голові безлад, і моє напуття на добрі пригодницькі сни, коли находить тривожність. Два найцінніші інсайти, які я свого часу винесла з цієї серії, – це свобода вигадувати власний світ і сила дружби. Вони зі мною назавжди, думаю. Або принаймні доти, доки я не подорослішаю та не перетворюся на занудну закомплексовану маґелку. Зроблю все, щоб цього так ніколи й не сталося.
Володимир Набоков
«Лоліта», «Дар» і все інше
Набоков. Свiтло мого життя, вогонь моїх чресел. Грiх мiй, душа моя. Навіть писати про нього не хочеться, бо я поки не можу писати так, як він. Обожнюю його образність, символізм, вигадливий словесний візерунок. Також дуже ціную цю літературу за те, що читати її швидко просто неможливо, вона занадто концентрована, а сліди думок автора майстерно заплутані – трохи відволічешся й одразу загубиш. Заземлює та підносить водночас. Усього Набокова люблю настільки ніжно та приязно, що вже не потребую перечитувати часто, щоб підтримувати зв’язок – кожен із нас сам собою, але разом.
Ryan North
How to Invent Everything. A Survival Guide for the Stranded Time Traveler
Той випадок, коли спочатку натрапила на видання в книжковому магазині в Бейруті та не змогла пройти повз, а вже потім почитала схвальні відгуки. За наративом, книга йде у додаток до машини часу та має застосовуватися, якщо ця сама машина раптом зламається, а мандрівник застрягне десь в анналах земної історії. Тому в тексті є інструкції до того, як із нуля винайти всі блага цивілізації від мови та паперу до культивування злаків і комп’ютерів. Але все це не тільки з табличками, діаграмами та формулами, а й із гумором і часом навіть сарказмом. Виходить майже ідеальний приклад едьютейменту на одразу багато складних тем, що читається легко та затягує надовго. Для мене, людини, що мала в школі єдину четвірку з фізики, Норт просто очі відкрив на процес створення деяких речей, без яких сьогодні неможливо уявити життя на землі. Ба більше, тепер я знаю, з чого починати, якщо раптом захочеться поневолити цивілізацію чи, навпаки, врятувати все людство.
Laura Miller
Literary Wonderlands: A Journey Through the Greatest Fictional Worlds Ever Created
Хрестоматія здорової людини, що вміщує в собі огляд близько ста майстерно вигаданих світів зі світової літератури, починаючи з 1750 року до нашої ери й закінчуючи 2015-м. Редакторка професійно займається літературною критикою майже стільки, скільки я живу на світі, і дописувала в New Yorker, the Guardian, the New York Times Book Review, тобто текст без профанації та дурощів. «Епос Гільгамеша», «Божественна комедія», «Гулівер», «Аліса у Задзеркаллі», «Замок» Кафки, «1949», «Механічний апельсин», «Путівник по Галактиці для космотуристів», «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей» і навіть «Гра престолів» – в одному виданні можна в зрізі глянути, як сконструйовані вигадані світи, і помітити, де вони перетинаються. Цю книгу я читаю нелінійно, відриваючи на випадковій сторінці. Такий спосіб працює, як каталог, і майже завжди задовольняє моє літературне хочу-чогось-не-знаю-чого бажання. Ну, і саме видання дуже гарне, тягла з собою з Лісабона, здається.
Ernst Gombrich
Story of Art
Ще одна медитативно-дослідницька книга, до якої я постійно вертаюся та так само читаю її нелінійно. Насправді вона навіть не моя, належить моєму хлопцю, але я тихенько прибрала її на свою поличку. Настільки хотілося нею володіти, навіть попри те, що це кишенькове компактне видання. Загалом Гомбрих писав її для молодої аудиторії – тих, хто тільки починає досліджувати світ мистецтва. Тобто для мене, бо я, напевне, назавжди залишуся в цьому статусі. Мене зовсім не розчаровує її звання бестселера та «попсовість», навпаки, я ціную її простоту. Навіть ця популярна «Історія мистецтва» настільки насичена та, мов карта, пов’язує в собі так багато шляхів, що інколи мені достатньо й однієї сторінки, щоб насититися. А вже прочитання всієї відкриває новий рівень розуміння й мистецтва, і культури, і, зрештою, історії з побутом, якими всі живуть зараз.
Стефан Каста, Бу Мосберг
«Експедиція з мурахою Софі»
Книга, яку я відкрила завдяки своїй молодшій сестричці. Дарувала їй, зрештою, підсадила всю родину, а потім купила примірник і собі до колекції. «Експедиція...» про пізнання світу та природи: дерев, трав, квітів, грибів, ягід, птахів – усього того, що оточує сучасну людину щодня, але так і залишається непоміченим, невідомим, недолюбленим.
Автори – шведи, і це вже про багато каже. Їхнє ставлення до природи та довкілля, вдумливе, повільне, структуроване, але водночас дуже тепле та щире, сильно передається в тексті й ілюстраціях. Цікаво, що пишуть вони ніби про природу свою, локальну, але від української вона мало відрізняється (є всі ті самі рослини, наприклад). Тому, коли читаєш, створюється враження, що над книгою так добре попрацювали саме в Україні. Дуже раджу її всім, хто хоче подивитися на довкілля інакше, переключитися або просто згадати, що живе на Землі.
Ханья Янагіхара
«Маленьке життя»
Я читаю небагато сучасної художньої літератури: чомусь не западає. Але треба визнати, що за останні п’ять років саме ця була єдиною книгою, за якою я знаходила себе в катарсистичному безсонні навіть о третій ночі. Схоже на чуттєвий роман спочатку під ЛСД, а потім з бедтріпом. Складна, кумедна, справжня та страшна водночас. Загалом як саме життя, тому назва тут дуже влучна. Про сюжет не розповідатиму, бо тільки все зіпсую, скажу лише, що він сильно затягує та шокує. Я навіть дарувала її кільком своїм друзям на день народження. Але не тому, що садистка, а тому, що цей день – ідеальний привід отримати в подарунок ще одне життя, хай навіть таке жахливе, і полюбити своє власне ще більше.
Коментарі
Підписатись