Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Книжкова полицяПодкастерка й авторка текстів Настя Мозгова про улюблені книги

«Я майже ніколи не виходжу з дому без книжки»

Подкастерка й авторка текстів Настя Мозгова про улюблені книги  — Книжкова полиця на Wonderzine

У рубриці «Книжкова полиця» запитуємо героїнь про книжки, які займають важливе місце в їхніх бібліотеках. У новому матеріалі про літературні вподобання розповідає Настя Мозгова – авторка текстів і подкасту «Обмозгуем».

Настя Мозгова

авторка текстів і
подкасту «Обмозгуем»

Від читання мій день стає кращим і мені наче трошки більше подобається моє життя


  Я люблю читати з дитинства. Моя мама виховувала мене одна й багато працювала, тож я часто залишалася вдома сама. Для читання не була потрібна компанія, тому воно швидко стало однією з моїх головних розваг. Велику роль зіграло й те, що мої мама, бабуся, дідусь теж багато читали, тому для мене це було якимось звичним способом проводити час.

Пам’ятаю, якось мені подарували книжку Астрід Ліндгрен (мабуть, це була «Пеппі»), і я вперше звернула увагу на зворотню сторону книжки. Побачила там, що є Астрід Ліндгрен – якась жінка зі Швеції, яка написала цю книгу. Я подумала: «Ого! Це її робота писати такі історії? Так можна?» Тоді зрозуміла, що теж колись хотіла б писати історії, і почала активно читати всі її книги. Можна сказати, це перша визначна для мене авторка.

Зазвичай я читала те, що було вдома, чи книжки, які мені дарували. Коли вже «переросла» Астрід Ліндгрен і хотіла щось нове, почала читати те, що було на полицях моєї мами. Інколи це було вдало, а інколи – не за віком узагалі. Наприклад, у моєї мами була серія книг Річарда Баха. Ми вдома часто слухали музику, особливо класичну. Тому я знала про композитора Баха, і в якийсь момент у мене з’явився інтерес типу: «Можливо це (Річард Бах – ред.) його родич? Вони якось позв’язані?» Кілька разів я пробувала читати його книжки і щоразу відчувала, що нічого не розумію.

У школі я практично нічого не читала «для себе», а лише те, що було за програмою. Усвідомлено почала читати в університеті. Тоді ми зі знайомим домовилися прочитати «Анну Кареніну». До того мені ніхто не пропонував прочитати одну книжку разом і мати можливість обговорювати її в процесі. Мені дуже сподобалося, і я почала виходити за межі списку літератури на навчанні чи того, що вдома на полицях.

Десь близько 5 років тому завела свій блог, і мені дуже хотілося ділитися там своїм досвідом, зокрема, і книгами. Хоч мене інколи турбувало, що я не літературна критикиня чи людина, яка детально вивчає літературу й може про неї говорити з певною експертизою. Проте вже в ретроспективі зрозуміла, що це мені дає. Так, як я багато читаю та споживаю інформацію загалом, написання текстів про книги допомагало мені вимушено зупинитися й ще раз обдумати, що прочитала.

Організувати моє читання мені допомагає сервіс Goodreads. Зокрема, там я зберігаю список книжок, які хочу почитати, і беру участь у челенджах, вибираю кількість книжок, яку хочу прочитати за рік, і веду облік. Я почала з 50 книг у 2016 році. Тоді я взагалі не розуміла, скільки книжок читаю на рік, і в результаті прочитала 60. Потім щороку я ставила собі цілі в 65 книжок і більше.

У деяких людей такі челенджі викликають негативну реакцію, бо «читати треба в задоволення» й «це ж не спорт». Я розумію цю позицію, можливо, хтось дійсно використовує це як можливість комусь щось довести. Але для мене це контроль того, чи достатньо уваги я приділяю своїм особистим пріоритетам, як читання. Тобто такий челендж мотивує мене не тоді, коли не хочеться читати, а тоді, коли я подивилася кілька серіалів підряд або ж моя робота почала займати забагато часу. У такі моменти можу подумати, що щось не так.

Читання загалом – це частина мого життєвого балансу. Я читаю не лише тому, що цікаво, а й тому, що це допомагає мені добре почуватися. Помічаю, як від 20 хвилин читання мій день стає кращим і мені наче трошки більше подобається моє життя: я ж приділяю час тому, що хочу робити.

Я майже ніколи не виходжу з дому без книжки. У мене завжди має бути можливість почитати. Навіть якщо не беру із собою [паперову] книжку, у мене на телефоні є Bookmate, у якому теж регулярно читаю. Тому можу читати в метро, кафе, коли стою в черзі чи чекаю на когось. Я люблю читати саме друковані книжки: мені вони більше подобаються естетично, а також з ними легше сприймати інформацію. Якщо читаю з телефона, то обов’язково вимикаю сповіщення, аби мене це не відволікало.

Я люблю читати художню літературу, нон-фікшн, біографії, мемуари, щоденники, збірки листів. У мене немає улюблених книжок чи тих, які вважаю, що всім варто прочитати. Але останні кілька років я сфокусувалася на книжках, написаних жінками, – саме їх я згадуватиму у своїй підбірці. Зараз мені цікавий жіночий досвід і як жінки про нього розповідають.

Раніше я мало знала про такі книжки, але почала читати англійською, і це дало мені доступ до великого пласту сучасної літератури. Виявилося, що у світі виходить стільки нового цікавого, що я не можу чекати, коли ці книжки з’являться в перекладі. Дуже раджу всім вчити англійську й пробувати читати, навіть якщо здається, що це надто складно. На початку я теж довго звикала, повільно читала, але з часом це стало комфортно. Англомовні книги купую на Book Depository, у них безкоштовна доставка в Україну.

Я майже ніколи не виходжу з дому без книжки. У мене завжди має бути можливість почитати


Мішель Філгейт

«What my mother and I don't talk about»

Моя мама завжди була найближчою й найдорожчою людиною для мене, але в нас досить складні стосунки. Раніше вважала, що це наша проблема, але потім я зрозуміла, що це природньо. Будь-які взаємини – це непросто. Теж саме можна сказати про материнство. У цій книзі п’ятнадцать письменниць і письменників розповідають надзвичайно особисті історії про себе та своїх мам. Хтось має близькі й теплі стосунки, а хтось узагалі не спілкується. Але, як на мене, усі ці історії необхідні та важливі задля того, щоб краще розуміти себе та легше приймати свій досвід.

Мег Вуліцер

«The interestings»

Починається літо, шість підлітків приїжджають у табір для творчих дітей. Там вони знайомляться й разом проводять свої канікули, а потім замість того, щоб ніколи більше не бачитися, залишаються в житті одне одного назавжди. У книгах мене найбільше цікавить те, що відбувається у внутрішньому світі героїв, тому цей роман – великий подарунок для мене. Мег Вуліцер розповідає шість дуже різних життєвих історій і пише про талант, успіх, визнання, щастя та нерівномірний розподіл цих факторів між людьми.

Доллі Олдертон

«Everything I know about love»

На перший погляд може здатися, що це просто чергова книга про дорослішання звичайної дівчини з хорошої сім’ї, яка не варта вашого часу, але ні, ні, ні, це не так. Доллі Олдертон удається описувати досвід, який багато кому буде знайомим, не втрачаючи себе та своєї унікальності. А ще вона більше говорить про жіночу дружбу й любов до подруг, ніж про закоханість і стосунки з партнерами. Коли я читала цю книгу, мені хотілося написати листа кожній своїй подрузі, запланувати спільну подорож і ніколи більше не втрачати можливість сказати їм про те, як сильно я їх ціную.

Олівія Ленг

«The lonely city»

Це одна з найособливіших книг з усіх, що я колись читала. Ленг переїхала до свого партнера в Нью-Йорк, але їхні стосунки несподівано закінчилися, тож вона залишилася зовсім одна в чужому й дуже великому місті. У книзі вона не просто ділиться своїми відчуттями й роздумами про самотність, а й вплітає в них історію мистецтва та життя людей, які залишили в ній свій слід: Едварда Гоппера, Енді Воргола, Клауса Номі, Генрі Дарджера й Девіда Войнаровича.

Таффі Бродессер-Акнер

«Fleishman is in trouble»

Зазвичай, сучасні романи здаються мені однотонними, штучно дивними, навмисно неприємними й схожими одне на одного. Але художній дебют журналістки The New York Times – це зовсім інша історія. Нещодавно головний герой був сімейним чоловіком, але тепер він розлучається зі своєю успішною дружиною, користується тіндером і фліртує з молодими жінками. Але головне тут не сам сюжет, а те, як тонко й точно Таффі Бродессер-Акнер описує внутрішні світи своїх героїв і динаміку стосунків між ними. А ще в книзі прихована несподіванка, але про це ні слова.

Елізабет Ґілберт

«Велика магія»

Я давно знала про Елізабет Ґілберт і декілька разів дивилася її легендарний виступ про креативність на конференції TED, але своє знайомство з її текстами почала саме з цієї книги. На мою думку, це найкраща книга про креативність. Гілберт пише про сумніви й страхи, ідеї та творчий процес. Вона дає відповіді на популярні запитання за темою, ділиться життєвими мудрощами й говорить про те, що допомогає їй. Я дуже люблю цю книгу. Читала її декілька разів та обов’язково читатиму ще.

Ліза Бреннан-Джобс

«Малеча»

Стів Джобс був не тільки співзасновником декількох легендарних компаній, а ще й партнером, чоловіком і батьком. Він назвав комп’ютер іменем своєї першої дитини та багато років спростовував це особисто та публічно. Ліза подорослішала, стала журналісткою, побудувала кар’єру й сім’ю, а ще написала книгу про своє життя у світі Стіва Джобса. Мемуари – один з моїх найулюбленіших жанрів, а ця книга – одна з найкращих у ньому. Так, те, про що розповідає Ліза, шокує й робить боляче, але найбільше мене вразило те, як саме вона це робить.

Елізабет Ґілберт

«Місто дівчат»

Коли вийшов новий роман Елізабет Ґілберт, я вже закохалася в неї та стала відданою фанаткою, яка читає й слухає всі інтерв’ю з письменницею. Головна героїня роману переїжджає до Нью-Йорка в 40-х роках минулого століття, де живе зі своєю тіткою, працює в її театрі, зустрічає своїх перших подруг і розважається. Це книга про жіночу свободу й вибір проживати своє життя так, як подобається саме тобі. Героїня дорослішає, знаходить іншу роботу й нових подруг. Час іде, багато що змінюється, але вона залишається вірною собі. Жага до життя переповнює цю книгу.

Джіа Толентіно

«Trick mirror: reflections on self-delusion»

Джіа Толентіно пише для The New Yorker і робить це так, що до її текстів хочеться повертатися. Читати її дебютну книгу мені було нелегко, але цікаво. Я в захваті від того, як вона думає й формулює свої думки в тексті. Толентіно пише на теми, які можна досить часто побачити в американських медіа. Наприклад, про культ худого жіночого тіла й популярні виснажливі тренування, реаліті-шоу, зґвалтування в університетах і дискурс щодо того, що дівчата «руйнують» життя хлопців, які їх зґвалтували. Вона сміливо й відверто формулює свої погляди, але й не приховує некомфортну для себе та суспільства правду.

Меган О`коннелл

«And now we have everything»

Попри великий прогрес, якого досягли феміністки за останні десятиліття, життя жінки без дітей і сьогодні вважається неповноцінним, а всі труднощі материнства безперечно того варті, бо «немає та не може бути для жінки найбільшого щастя». Принаймні саме на цьому досі наполягає патріархальне суспільство, але як усе насправді? Що з цього приводу думають і відчувають жінки?

У цій книзі зібрані статті й есе Меган О’коннелл про шлях, який пройшла від дівчини з сумнівами та страхами щодо майбутнього до жінки, яку вагітність і пологи сильно травмували як морально, так і фізично. Жінки проходили через це протягом усього існування людства, але тільки тепер мають можливість відверто описувати й обговорювати свій досвід материнства. І це дуже важливі розмови.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.