Книжкова полицяДослідниця Леся Прокопенко про улюблені книжки
«Хочу вечірок, як у мемуарах Вріланд»
У рубриці «КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ» запитуємо героїнь про книжки, які займають важливе місце у їхніх бібліотеках. У новому матеріалі дослідниця Леся Прокопенко ділиться списком книжок, де є і старовині китайські тексти, і книжка про те, як влаштований світ, як одночасно бути сучасною дівчиною та древнім божеством, і чому іноді не завадить відправитися на ретрит.
Текст: Настя Калита
Леся Прокопенко
дослідниця, авторка текстів про культуру, студентка магістратури East China Normal University (Східнокитайського університету) в Шанхаї.
Читати я навчилася дуже рано, а поки не вміла, мені багато читали — завжди з гумором і легкістю
Зараз я ставлюся до читання менш серйозно, ніж раніше — я переконана, що люди, які нічого не читають, мають абсолютно повноцінний життєвий досвід. Люди, які багато читають, живуть з величезним тягарем чужих думок і вимушені постійно продиратися назовні через ці химерні нашарування добрив для хибного его. Але якщо читачам таки вдається їх подолати, книги можуть стати для них вишуканими десертами, авіаквитками до визначених пунктів або навіть просто символами якоїсь іншої мови.
Читати я навчилася дуже рано, а поки не вміла, мені багато читали — завжди з гумором і легкістю. В дитинстві читати мені було майже завжди цікавіше, ніж робити будь що інше. Мабуть, одним із найважливіших авторів тоді став для мене Льюїс Керрол. Звичайно, згодом читання неуникно набуло цих обтяжливих великовагових форм, але, мабуть, тільки так можна пройти Пруста, Джойса і Вулф — на щастя, у мене завжди був під рукою Хармс! Навіть зубодробні філософські твори я завжди читаю так, ніби це вірші Хармса. Хоча в останні роки я читаю порівняно мало, особливо зубодробного. Після роботи старшою редакторкою онлайн-видання EastEast у поєднанні з інтенсивним першим курсом китайської магістратури мені довелося зробити текстовий детокс на кілька місяців, і я тільки недавно поновила здатність дивитися на букви. Тому я зараз намагаюся дивитися на них, тільки якщо це приносить задоволення і має ефект візиту до спа. Один із текстів, які я зараз повільно читаю — буддійська Сутра Лотоса.
А ще я зовсім не фетишизую книжки як обʼєкти: дуже часто роздаю їх друзям і знайомим, спокійно виношу на смітник і загалом намагаюся купувати якомога менше друкованої продукції. Моя особиста книжкова шафа набагато менша, ніж можна собі уявити. Але іноді я купую досить неочікувані книги просто тому, що так мені забажалося: наприклад, минулого літа я замовила велику ілюстровану книгу спогадів Лі Радзівілл, а кілька років тому просто влаштувала полювання на альбом художниці Наталі Гончарової — на щастя, вдале.
«Дао де цзин»
Найдавніший зі знайдених на сьогодні рукописів цього старовинного китайського тексту – на бамбукових пластинах – датують VI ст. до н. е. Вважається, що перші версії Дао де цзин з’явилися навіть кількома століттями раніше. Тлумачень його є просто безліч: про один із перших коментарів до цього твору я пишу свою дипломну роботу. Але насправді Дао де цзин чудово підходить для повсякденного читання, і кожен може пристосувати його красиві поетичні рядки під власний досвід. Цей легкий і трохи загадковий текст свого часу став однією з причин, чому я почала вивчати китайську мову та згодом філософію.
Діана Вріланд
D.V.
Спогади культової редакторки американських Harper’s Bazaar і Vogue – чудова протиотрута до медійних потоків, що змушують нас тривожитися та повсякчас чекати на апокаліпсис. Сміливість, гумор, оптимізм, повна внутрішня свобода та водночас надзвичайно чутливе сприйняття світу та людей – усе це те, чого не завадить повчитися в чарівної дивачки Діани Вріланд. А ще вона вчить плекати індивідуальність і щедро ділитися своїми внутрішніми скарбами. Хочу вечірок, як у мемуарах Вріланд.
Віктор Пелевін
«Непереможне сонце»
Так вийшло, що Пелевіна я нарешті оцінила зовсім недавно, але відразу прочитала п’ять його творів поспіль. «Непереможне сонце» – точно книжка для читачок Wonderzine. Там про те, як влаштований світ, як одночасно бути сучасною дівчиною та древнім божеством, і чому іноді не завадить відправитися на ретрит.
Claire-Louise Bennett
Pond
Про Клер-Луїз Беннетт я дізналася майже шість років тому під час кураторської резиденції в Дубліні – натрапила в місцевому літературному журналі на короткий текст: «Я щойно викинула свій обід у смітник. Коли я готувала його, я вже знала, що так і зроблю, тому поклала туди все, чого не хотіла більше бачити». На той час це було дуже мені співзвучно, тому я загуглила авторку та негайно придбала в книжковому магазині першу збірку її естетських, сповнених тонкої самоіронії оповідань. Це найкраще читання для періодів усамітнення та перезавантаження. Зараз у Беннетт вийшла нова книжка Checkout 19, але я її ще не читала.
J. D. Salinger
«Franny and Zooey»
Я купила цю книжку Селінджера в букіністичному магазині міста Бойсе в штаті Айдахо, коли мені було 16 років, і відтоді читала разів двадцять. Це було видання шістдесятих років у м’якій обкладинці, і, здається, я його вже загубила або комусь подарувала. Книжка складається з оповідання «Френні» (де протагоністкою є дівчина Френні) та новели «Зуї» (де протагоністом є її брат Зуї) – вони про те, як зберегти довіру до світу, що навчає та розвиває нас через свої позірні недосконалості.
Коментарі
Підписатись