Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

КультураПодкасти, YouTube-канали, лекції. 20 хороших ресурсів для вивчення історії України

Щоб кожен обрав для себе найзручніший

Подкасти, YouTube-канали, лекції. 20 хороших ресурсів для вивчення історії України — Культура на Wonderzine

Українці все частіше починають цікавитися власною історією. Водночас з’являється все більше хороших проєктів, які популяризують її в не зовсім стандартний спосіб: захопливо, розважливо та без надмірної академічності.

Ділимося з вами цими ресурсами й також пропонуємо різні способи вивчення, щоб кожен обрав для себе найзручніший.

Текст: Тетяна Миронишена

Неформальна гуманітарна освіта для початку

З чого почати? Найпростіше – з навчання. Найцікавіший і найбільш зручний формат – неформальна освіта, щоб швидше познайомитися з історією України, сформувати об’ємнішу картинку нашого минулого й водночас не загубитися в інформаційному потоці та бути певним за достовірність отриманих знань.

Серед українських курсів про історію вирізняється WiseCow. Це вільний відеолекторій, який має 9 розділів. В історичному є найповніший курс «100 років української історії за 100 хвилин» із першою лекцієї «Що таке історія?» А далі про революції, важливі дати ХХ століття й аж до нашого часу. Схоже на обов’язкові теми зі шкільної програми, проте вони дійсно обов’язкові, а стиль подачі зовсім не як з підручника.

Підкріпити отримані знання можна курсом «10 подій, що змінили Україну» від «Культурного проекту». Десять подій, які свого часу стали вирішальними й змінили хід нашої історії. Серед таких дат, зокрема, – 1917. Для України це перший крок до незалежності в 1991 році. Яскравий, буремний, насичений подіями рік, про який є цілий окремий курс «Історія України». Є також курс, присвячений впливу минулого на сучасність. Він якраз відповідає на питання, чому зараз усе розвивається саме так, а не інакше? Знаючи відповідь, ми починаємо глибше розуміти нас сьогоднішніх подій. А це, зі свого боку, дозволяє ставати рушіями змін, а не бути жертвами обставин.

Сучасне історичне медіа замість підручників

Гарний спосіб системно поліпшувати свої знання про минуле й не знудитися – слідкувати за історичним медіа. Вони мають сучасний дизайн, використовують різні формати, доповнюють тексти ілюстраціями та фото, готують цікаві спецпроєкти та пропонують великий вибір тем.

Серед історичних онлайн-видань вирізняється «Локальна історія». Спочатку метою проєкту була фіксація минулого. Команда шукала учасників та очевидців подій ХХ століття, записувала з ними відеоінтерв’ю та збирала архівні фотоматеріали. Нині це великий мультимедійний проєкт, цінність якого полягає в дослідженні української ідентичності. У своєму арсеналі «Локальна історія» має однойменні сайт, YouTube-канал, подкаст і науково-популярний журнал. На сайті, зокрема, є цікаві спецпроєкти у форматі небанальних лонгрідів, а також рубрика «Старі фото». У ній можна знайти унікальні оцифровані світлини українського минулого. Через таке різноманіття тем та форматів починаєш розуміти: українська історія яскрава та жива, у ній є багато цікавих періодів.

Не дивно, що через війну, яку розв’язала росія, зараз нас найбільше цікавить історія в контексті наших відносин з країною-агресором. Чи дійсно з росіянами в нас спільне коріння? Яким насправді був СРСР для українців? Та, зрештою, як росія захопила Донбас? Відповіді можна знайти в онлайн-медіа «Простір». Воно з’явилося нещодавно, щоб відбивати атаки ворога в інформаційному полі, а також простими словами розповідати про складні сторінки нашої історії. Формат теж обрали максимально доступний: ресурс створили в інстаграмі, а матеріал оформлюють слайдами. Усе просто, швидко й по темі. Соцмережа поповнилася новим джерелом крутого історичного контенту.

Історія гарно пізнається в порівнянні. У YouTube-каналі про історію Kozak UA є підбірка «Різниця між/разница между». Вона допоможе нарешті зрозуміти різницю між мовою і языком, Україною й росією, Гітлером і Сталіним та інше. Там також є рубрика «Історія на пальцях». У ній короткі відповіді на популярні питання. Допомагає без довгих відступів, проте ясно зрозуміти, чому 23 лютого не свято, а Донбас – це таки Україна.

Публічні історики, які закохують у предмет

Історією можна захопитися завдяки майстерності викладачів чи дослідників. Юваль Ной Харарі весь світ змусив читати коротку історію людства, Тоні Джадт – цікавитися модерною історією Європи, а Тімоті Снайдер пояснив усім, що таке Україна. Вони живуть серед нас, відчувають потреби читачів і виклики часу та, поєднуючи ці компоненти, творять доступну історію.

В українському просторі таким є Ярослав Грицак. Йому дуже вміло вдається поєднувати важливе з цікавим, а складне – з простим. З одного боку, ми знаємо Грицака як публічного інтелектуала, доктора історичних наук і професора УКУ. Водночас той же Грицак має свій подкаст про музику, часто цитує бітлів і каже, що успіх полягає в умінні дивуватися.

За ним цікаво слідкувати, а за його книгами – учити історію. Ярослав Грицак пропонує популярну історію України, де все не зводиться до суцільного жалю й боротьби. Він стверджує, що вона цілком нормальна і її можна «читати без брому». Серед українців побутує жарт, ніби, якщо хочеться заспокійливих новин, то варто слухати Арестовича. Грицак «діє» так само заспокійливо тільки щодо історії, а не політики.

Окремо вартий уваги його переформатований подкаст про війну замість музики. У новому сезоні Грицак буде відповідати на найпопулярніші питання, і вже є відповідь на те, кого читати й слухати, щоб залишитися в тверезій реальності. Також до вашої уваги – свіжа лекція історика для УКУ «Війна і ми: ілюзії та реалії». У ній про те, що в історії війна є нормою, а мир – винятком, а отже, він крихкий і його варто оберігати. А ще про те, що Україні вперше допомагає Захід, а от в росії є два сценарії – поганий або ще гірший. Коротше, Грицака варто слухати й читати тим, хто схильний до паніки, і загалом усім, хто хоче ясніше й об’ємніше розуміти час, у якому ми живемо.

Ще один важливий матеріал – інтерв’ю про Україну Ювала Ноя Харарі для TED. У ньому відомий автор міжнародних бестселерів «21 урок для 21 сторіччя» та «Sapiens: коротка історія людства» відповідає на популярні питання про війну, Зеленського і ядерну зброю. Українською конспект випуску доступний на The Village Україна.

Художня література та нон-фікшн

Твори письменників завжди варто оцінювати крізь призму часу, у якому вони жили, бо література – це віддзеркалення дійсності. У ній відображаються зміни та тенденції, які витають в повітрі. Тому через неї добре вчити й історію. Короткий ненудний анімаційний фільм про історичний підхід до розуміння літератури опублікувало медіа Ukraїner.

Трохи ближче до нашого часу, про сучасну літературу крізь історію незалежності України в лекційному курсі розповідає культурна менеджерка Богдана Неборак. Він складається з двох блоків. У першому – про головні ідеї та події, які трапилися в контексті України та вплинули на сучасну українську літературу. У другому – про найзнаковіших письменників і теми, які вони обирають. Серед них, зокрема, є імена як-от: Сергій Жадан, Оксана Забужко та Софія Андрухович.

У нових реаліях Жадана варто читати, щоб остаточно зрозуміти: відкрита війна росії проти України триває не місяць, а щонайменше 8 років. Його твори живі та реалістичні й водночас синтаксично прості. Багато розмовної лексики, є також ненормативна – усе, як у житті. Літературна критикиня Віра Агеєва вважає, що есеїстика Оксани Забужко – це інтелектуальна історія української незалежності. Її тексти щільні та насичені, але з кожного можна почерпнути щось нове або поглибити вже наявні знання. А Софія Андрухович каже, що «література – це найлагідніший спосіб торкатися болісних тем». Часом їх не можливо змінити чи виправити, тоді про них варто говорити, щоб принаймні пам’ятати. Про це, зокрема, ідеться в її романі «Амадока».

Фіксація живої історії в репортажах

Репортаж – це гібридний жанр, який поєднує в собі журналістику та літературу. Його також називають літературою факту. Для читачів або глядачів такий формат хороший тим, що він здатний створити ефект присутності, коли минуле не здається вже таким далеким, а описані історичні явища й події сприймаються як від першої особи.

Цікавим у цьому сенсі є мультимедійні репортажі. Окрім специфіки самого жанру, вони доповнюються фотографіями й оригінальними візуальними ефектами.Таке рішення підсилює текст, а саму історію робить змістовно й візуально цікавішою. Прогляньте спецпроєкт репортажного медіа Reporters та PEN Ukraine «30 років у 30 фотографіях: події, що визначили життя незалежної України». Об’ємний хронологічний лонгрід, де 30 важливих фото нашої незалежності доповнюються короткими влучними описами. Прочитавши, й усвідомлюєш, що минуле цілком досяжне та зрозуміле.

Репортаж також допомагає повніше бачити наше сьогодення. Краще зрозуміти український схід допоможе книга Олександра Михеда «Я змішаю твою кров з вугіллям». Збірка Наталії Гуменюк «Загублений півострів» пояснить, як живуть жителі Криму після окупації. Фоторепортаж «Перший місяць війни, яка триває вісім років» покаже, як сьогодні українці борються за незалежність на різних фронтах. Це все теж історія, яка твориться прямо зараз, а ми є її свідками й учасниками.

Розсекречені архіви

Мабуть, перша асоціація зі словом «архів» – нудно. Одразу уявляються великі стоси затертого часом паперу. Частково так і є. Однак кожен листок із цього стосу – це збережені до наших днів оригінальні документи, що були суворо засекречені протягом років.

В Україні архіви набули популярності завдяки книзі Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». У ній згадується депутат Віктор Медведчук, який свого часу був адвокатом дисидента та вважається причетним до його смерті. Раніше політик не визнавав своєї вини, однак після виходу книги це стало неможливим. Адже все видання – збірка архівів. У них немає місця інтерпретаціям, бо правда зафіксована. Попри спроби заборонити книгу він не зміг. Однак йому вдалося інше – збільшити кількість продажу видання та викликати в читачів інтерес до архівів, особливо до справ радянських спецслужб.

Доступними онлайн є розсекречені архіви КДБ періоду Розстріляного відродження. Це спільний проєкт видавництва «Основи» та ТСН. Команда зібрала повне досьє майже на всіх письменників цього періоду й уперше представила їх широкому загалу. «Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки», – ідеться в описі до проєкту. Нині матеріали оцифровані та знаходяться у вільному доступі на сайті ТСН.

До речі, до 2014 року всі архіви в Україні були майже повністю заборонені. Адже в росії ці документи досі знаходяться під грифом держтаємниці. І лише два роки тому з’явився сервіс, який допомагає з пошуком і координацією. Уявити тільки, скільки там ще є недосліджених унікальних історій, до яких кожен нині має доступ. Та й працювати з архівами дуже цікаво. Про це навіть є вільний онлайн-курс «Розсекречені». Він пояснить, де шукати архівні документи, і навчить правильно їх читати, щоб за неоднозначними судовими підозрами розсекречувати справжні долі людей.

Подкасти

Минуле здається ближчим, коли його можна зіставляти із сучасним. Тоді починаєш розуміти тяглість історичного процесу, і все ніби стає на свої місця. Про це є подкаст «Це було вже». Послухавши випуск про Бандеру й ким він був, починаєш розуміти, чому ж він досі не дає спокою російській пропаганді. А коли пригадуєш, яким способом будувалися відносини України та росії в минулому, не виникає питань, чи були ми дружніми народами і тим паче чи є ними нині. Є ще подкаст «ПостГрушевський» про «про події, людей чи явища з минулого, які досі не дають нам спокою», тобто про те минуле, яке досі суттєво впливає на наше сьогодення.

Важливим для прослуховування зараз є випуск подкасту The Ezra Klein Show разом із Тімоті Снайдером – американським істориком, який 25 років вивчав історію України. У понад годинному інтерв’ю він розповідає про наміри путіна, значення України для світу та величезну різницю між російською нацією, побудованою на міфах, й українською, сформованою колективними діями.

Історія не лише про хронологію подій і дат. Це, зокрема, і звичайне життя зі своїми звичками та рутиною, що люди їли, де проводили вільний час і навіть як кохалися. Такий проєкт теж є, його реалізувала етнологиня Ірина Ігнатенко. У своєму подкасті «Як ми кохалися» вона розповідає про історію інтимних стосунків у традиційному українському суспільстві, які порядки мали наші предки і як вони отримували й позбавляли себе задоволення.

Історико-розважальний контент в тіктоці

Формат тіктоку задля популяризації історії обрав Іван Міщук. Він історик, PR-менеджер ZNOua, а також автор каналу «Іронічний історик». Спершу він буквально дав мікрофон відомим українським митцям, як-от Стусу чи Симоненку, щоб вони своїм голосом продекламували власні вірші. Людям ця ідея сподобалася. Далі знімав відео про маловідомі факти з життя Тараса Шевченка чи Івана Франка. Нині йому вдається поєднувати історичний пізнавальний контент і «приколи з Винниченком», тобто популярні відео, щоб охопити нову аудиторію.

Є ще «Чорноброва» – канал Олександри Бакал. Дівчина не має історичної освіти й не претендує на експертність. Їй просто подобається ця наука, а читачам – її відео. Записувати наратив про нацизм, поки робить макіяж, чи знімати актуальні меми про повітряну тривогу – це все в її стилі. І в трендах тіктоку. У будь-якому разі блогери мусять підлаштовуватися під алгоритми мережі. Але історія не є тільки елітарною наукою, бо вона таки стосується кожного. Тож, якщо це ваш формат, чому б туди не додати трішки корисного історичного контенту.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.