Кіно5 фільмів від режисерок-документалісток, які варто переглянути на Docudays UA

Ми зібрали п’ятірку фільмів, знятих учасницями різних фестивальних програм, і розповідаємо, що треба знати про їхніх авторок.

Фільм «Голубки з передмістя», спільний проєкт двох шведських режисерок, став переможцем торішнього кінофестивалю Tribeca. Стрічка зібрала схвальні відгуки критиків The New York Times, Variety та The Hollywood Reporter і стала особистим фаворитом Ліни Данем. Вона назвала Scheme Birds «найбільш майстерно знятим, чуйним і зворушливим фільмом року».

«Голубки з передмістя» – це історія дорослішання Джемми, яка мешкає в бідному передмісті Глазго. Клімат, у якому зростає дівчина, складно назвати сприятливим: єдина перспектива підлітків із Мотервелла, де насильство сприймається як норма, – це випадково завагітніти чи сісти за ґрати. Та навіть за таких обставин, з обрізаними крилами за плечима, тамтешні «пташки»  продовжують свій політ.

Що треба знати про режисерок? За плечима Еллінор Халлін операторська робота над проєктом Gösta (першим шведським серіалом HBO Europe) і співпраця зі шведським телеканалом SVT. У доробку Еллен Фіске – визнані критиками короткометражки «Бережи мене» та «Самотні татусі». 2019 року режисерки розділили нагороду Tribeca за найкращий повнометражний документальний дебют.

Дивитись

Автобіографічна стрічка Люсі Рейчел оповідає про стосунки режисерки з одним із її батьків, який здійснив трансгендерний перехід. Люсі й Алекс діляться спогадами про камінг-аут і показують, що це рішення не зруйнувало їх як родину, а, навпаки, зблизило. «Негетеронормативних родин багато, але нас недостатньою мірою репрезентують у медіа, – пояснює авторка своє рішення перенести особисту історію на екран. – До того ж робота над цим фільмом спонукала нас із сім’єю до розмов про ті речі, які ми зазвичай не обговорюємо».

Попри те, що в основу фільму режисерка поклала напрочуд особисту історію, стрічка транслює універсальні меседжі: «[Це історія про те], як важливо приймати будь-які зміни та рухатися вперед; приймати й любити себе й інших людей».

Що треба знати про режисерку? Люсі Рейчел – шотландська режисерка та мисткиня, яка досліджує теми гендеру, сексуальності й сімейного життя. Її стрічка «Де ми зараз» була відібрана British Film Institute і British Council до програми короткометражних фільмів на тему прав ЛГБТК+ спільноти FiveFilms4Freedom. Зараз режисерка працює над проєктом про стигматизацію ментального здоров’я для кінофонду Glasgow Film.

Дивитись

До 2015 року в Китаї діяла «політика однієї дитини», покликана знизити темпи народжуваності в країні. Оскільки за появу кожної наступної дитини родину зобов’язували сплачувати великий штраф, чимало батьків були змушені відмовитися від своїх дітей.

Головну героїню стрічки Лолу, яка стала третьою дитиною у своїй сім’ї, ще немовлям удочерила бельгійська родина. Бельгійська пара подарувала дівчинці щасливе дитинство, але Лола все життя мріяла про знайомство з біологічними батьками. Щоби скласти цей «пазл, якому бракує центрального шматочка», Крістін (прийомна мати) вийшла на зв’язок із китайською родиною Лоли й разом із донькою вирушила на її батьківщину. Возз’єднання героїні з її біологічними мамою й татом і єднання двох сімей із різних континентів зафільмувала режисерка Їфань Сунь.

Що треба знати про режисерку? Їфань здобула освіту кінознавиці в Пекінській кіношколі й продовжує навчання на факультеті режисури в кіношколі в Лодзі. За стрічку «Сім’я²» Сунь відзначили «студентським Оскаром» – премією Американської кіноакадемії, яку свого часу, у студентські роки, здобули Роберт Земекіс і Спайк Лі.

Дивитись

«Земля блакитна, ніби апельсин» – це фільм про фільм. Його герої, родина з прифронтового містечка Красногорівка, знімають аматорську стрічку про своє життя в «червоній зоні» Донбасу. Режисерка документує будні членів сім’ї, поки ті пригадують, як у перші роки війни були змушені спати в підвалі та ховатися від обстрілів поруч із банками з консервацією. «Насправді наш фільм не про війну, вона виступає тут лише тлом, – уточнює авторка. – Це фільм про дорослішання. Про балансування між війною й миром. Про самотерапію за допомогою кіно».

У лютому фільм брав участь у програмі американського фестивалю незалежного кіно «Санденс», де Ірина Цілик здобула нагороду за найкращу режисерську роботу в секції світової документалістики. Європейська прем’єра стрічки, яку вже відзначили Variety, Vulture й профільні кіновидання, відбулася на цьогорічному Берлінале.

Що треба знати про режисерку? Ірина Цілик – українська письменниця й режисерка. «Земля блакитна, ніби апельсин» – її дебютний повнометражний фільм. У доробку режисерки – дві документальні короткометражки для кіноальманаху «Невидимий батальйон» і три ігрових короткометражних фільми. Художню стрічку «Дім» (2016 рік) Ірини Цілик відзначили нагородою FIPRESCI на Одеському міжнародному кінофестивалі.

Дивитись

Стрічка «Searching Eva» – втілення того самого teen spirit, який цьогоріч став основною темою Docudays UA. Головна героїня стрічки – 25-річна мешканка Берліна, яка описує себе як бісексуалку, секс-робітницю, поетку, феміністку й наркозалежну. Єва кидає виклик застарілим уявленням про жіночу сексуальність, перетворюючи пошуки себе на публічний перформанс, а інтимний досвід – на віральні публікації.

«Вони зняли фільм про моє життя, тому що одного дня я колюся в громадській вбиральні, а іншого – відбілюю зуби, лежачи в джакузі», – припускає Єва у властивій їй відвертій манері. «Мені здалося, що її блог – це справжній зліпок нашого часу», – пояснює свою зацікавленість режисерка.

Що треба знати про режисерку? Піа Гелленталь – режисерка документального й ігрового кіно з Кельна. Її короткометражні фільми демонстрували на Берлінале, у Карлових Варах і на інших міжнародних кінофестивалях.

Дивитись 

Також у межах Docudays відбудеться ретроспектива французької документалістки Клер Сімон. Три фільми режисерки можна буде переглянути в онлайн-кінотеатрі Docu/Space. Покази документального серіалу «Село» відбуватимуться на головній сторінці Docudays UA щодня, о 21:30.