Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Кіно«Я думала про своє перше кохання». Редакція дивиться «Стоп-Земля» Катерини Горностай

«Я думала про своє перше кохання». Редакція дивиться «Стоп-Земля» Катерини Горностай — Кіно на Wonderzine

Українське кіно про підлітків та кохання

Минулого тижня в український прокат вийшов ігровий фільм режисерки Катерини Горностай – «Стоп-Земля». Стрічка розповідає історію першого кохання, дорослішання підлітків і шкільних проблем. Торік Катерина отримала нагороду за стрічку на одному з найпрестижніших кінофестивалів – «Кришталевого ведмедя» Берлінале.

Головна героїня – 16-річна Маша, яка вчиться в 11-му класі та скоро має вступати до університету. Дівчина закохується в однокласника Сашу, паралельно переписується в інстаграмі з незнайомцем і проводить більшу частину часу в компанії подруги та друга, образи яких вартують окремої уваги. Та чи до кінця ми можемо тут вжити слово «образ», адже «Стоп-Земля» – це хоч й ігрове кіно, але з елементами документального, справжнього життя: імена героїв, як і в реальному житті, дія розгортається в реальній школі, у якій вони навчаються, а певні пригоди перенесені з реального життя підлітків у кіно.

«Стоп-Земля» можна переглянути ще до 26 січня, а редакція Wonderzine вже подивилася стрічку та ділиться рефлексіями.

«Стоп-Земля»

Stop-Zemlia

Тривалість: 122 хвилини

Режисерка: Катерина Горностай

У ролях: Маша Федорченко, Саша Іванов, Яна Ісаєнко, Сєня Марков

Настя Калита: Насамперед я отримала позитивні емоції від українського кіно. Катерину знаю дуже давно, вчилася в неї на курсі документального кіно у Києво-Могилянській академії. Ця людина сильно вплинула на мене та залишила правильне розуміння про те, чим є документальне кіно. «Стоп-Земля» – ігрове кіно з елементами документального: імена героїв, саморефлексії в інтерв’ю, реальна школа, реальні учні. Дуже класно розвивається історія, як на мене. Я не згодна з думками, які я чула про те, що нібито в стрічці нічого не відбувається. У мене якраз протилежне враження – я була максимально залучена в процес розвитку емоцій головної героїні.

Оля Дуденко: Переглянути «Стоп-Землю» – усе одно, що заново пережити емоції від першого кохання. Після фільму йдеш, і в тобі змішуються абсолютно полярні відчуття: тобі хочеться і сміятися, і ридати, водночас і зачинитися десь у кімнаті, щоб осмислити побачене, і піти на гучну вечірку з найближчими друзями.

Катя Янченко: У кіно персонажі дуже органічно створені, а їхня українська мова не виглядає штучно. Я бачила і за собою, і за залом, наскільки відгукувалося все, що відбувалося на екрані: хтось сміявся, хтось вигукував щось – відбувся справжній діалог із фільмом. Я впізнавала пейзажі, зарослі травою стадіони, гуртки після занять і всі історії, які відбувалися зі мною. В «Ейфорії» теж є шкільне життя, але воно не наше. А в «Стоп-Земля» – усе, як воно є.

Оля Дуденко: Якщо раніше ми дивилися фільми, які більше про школярів-американців, і себе на екрані ледве впізнавали, то зараз є фільм, у якому можна себе знайти. В американському контексті дуже багато уваги приділяється сексуальним стосункам, і, як на мене, там нехтують платонічними почуттями. Я окремо аплодую за момент у «Стоп-Землі», коли Сєня «передає» Маші свій глітер.

Настя Калита: Причому в якому б віці ти не був, ти себе там побачиш. Хоча, коли я була в кіно, прозвучала від глядача критика, що все занадто штучне з того фону, який ми бачимо. Це було дивно, у мене якраз школа в такій місцевості й розташовувалася – з панельками на Троєщині.

Окремо відзначу матюки. Хоча фільм і романтизований, бо в підлітків у школі відбувається все набагато трагічніше та жорсткіше, але коли вони матюкаються – це одна з найбільш класних частин кіно.

Катя Янченко: Окрім цього, у фільмі порушили різні теми: різниця між батьками та дітьми, стосунки, школа, ЛГБТК+, питання дружби. І враження ніби Катерина Горностай зафіксувала життя, а не штучно створила ситуації. Зараз багато на цьому спекулюють, додають якісь теми заради хайпу, а в «Стоп-Земля» все вплетено дуже якісно.

Оля Дуденко: Я дивилася фільм двічі. Під час першого перегляду я не відчула катарсису. Мені хотілося, щоб героїня закричала, заплакала, проявила власні емоції фізичними рухами. Під час другого перегляду зрозуміла, що це зовсім не потрібно. У Маші чудово поєднуються легкість і тяжкість одночасно, адже шістнадцятиріччя – це водночас радість від повноти почуттів, які ти переживаєш, і біль, розгубленість від того, що всередині тебе просто немає достатньо місця, щоб ці почуття вмістити.

Настя Калита: А переписка яка класна (у «Стоп-Земля» головна героїня Маша від початку фільму отримує повідомлення від незнайомця через інстаграм – прим. ред.). Я згадала своє перше кохання, яке трапилося в 13 років, і десь коли мені виповнилося 15, я знайшла його на одному з форумів (тоді ще не було активного розвитку соціальних мереж, ми інакше спілкувалися). Коротше, я йому теж почала писати, і ми переписувалися приблизно два роки, він дуже хотів зустрітися та навіть закохався, але ми так ніколи й не побачилися, і він не знає, що це була я. (посміхається) Виявилося, у Горностай теж була подібна історія, і так вона з’явилася у фільмі.

З ким ви, до речі, себе проасоціювали з героїв у фільмі?

Катя Янченко: З усіма потрошку. (посміхається) У якісь моменти головною героїнею, в інші – з усіма трьома друзями з компанії. А ви?

Настя Калита: З головною героїнею – теж сиділа вдома та нікуди не ходила. (сміється)

Оля Дуденко: Мені теж здається, що я ближча до Маші: у ній емоційність, яскравість поєднуються з чутливістю. Але іноді хочеться бути, як Сєня. (сміється)

Катя Янченко: Інтерв’ю із саморефлексіями між сценами – доволі щирі та наївні, найсильніші моменти у фільмі.

Настя Калита: До речі, цікаво, що на нашому показі один із глядачів висловив думку про недоречність чи неетичність таких саморефлексій. Але я, чесно кажучи, навіть не відразу зрозуміла, що це такі «справжні» розмови. Я подумала, що їх просто опитують перед випуском, тому мені вони теж класно доповнили фільм. Одразу захотілося в школу. (сміється)

Катя Янченко: І головні герої – усі різні. Хтось – інтроверт, хтось потребує шумних компаній, хтось хоче успішно вступити, а інший – знайти своє кохання.

Настя Калита: Як це і є насправді.

Катя Янченко: Режисерка класно передала внутрішні емоції кожного та кожної в «Стоп-Землі». Навіть дівчини з депресією.

Настя Калита: І в неї реально була депресія, вона про це говорила на зустрічі.

Також варто відзначити музику від Мар’яни Клочко й українських гуртів, зокрема «Курс Валют» і «Людську Подобу». Вона ідеально підібрана та класно передає атмосферу й настрій усього кіно.

А в кого би ви закохалися? Я точно в Сєню, він незвичайний.

Катя Янченко: (сміється). Мабуть, у Сашу.

Оля Дуденко: Я б узагалі створила щось на кшталт фан-клубу «Стоп-Землі». (сміється) Мені здається, у фільмі є багато маркерів, які би втілили айдентику «Стоп-Землі» та які би об’єднали людей, що полюбили фільм і впізнали в героях себе. Умовно – глітер Сєні, жуйка, яку Маша передає Саші, або фотографія класу наприкінці року. Щось типу мерчу, речей, які подумки повертають до сюжету фільму.

Фото: кадри з фільму «Стоп-Земля»

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.