Views Comments Previous Next Search Wonderzine

СитуаціяПродюсера Славу Жилу звинувачують в об’єктивації жінок у майбутній виставі. Що відбувається?

Продюсера Славу Жилу звинувачують в об’єктивації жінок у майбутній виставі. Що відбувається? — Ситуація на Wonderzine

Акторка Оксана Черкашина розпочала дискусію про насилля в театрі

Акторка Оксана Черкашина написала у Facebook про пропозицію від «посередника» продюсера та директора театру «Актор» Слави Жили знятися у відео для його нової вистави. У повідомленні йшлося, що Жила шукає акторок, які готові взяти участь у проєкті, який передбачає зйомки топлес та імітування сексу.

Учасниці начебто беруть участь у Zoom-конференції й роблять це «для екрана ноутбуку». «Це трилер», – такий опис вистави надали акторці.

Черкашина також виклала скріншоти з цінами за оплату зйомок, зокрема:

  • Одна з персонажів облизує фалоімітатор – 500 гривень
  • Друга знімає ліфчик – 1000 гривень
  • Ще одна імітує секс із партнером – знятий ліфчик – 1000 гривень

Акторку обурило, що пропозицію надіслали без пояснення контексту. «Якщо я роздягаюся на сцені, наприклад, у виставі «Вино» з десятьма так само роздягнутими чоловіками, нормалізуючи оголене жіноче тіло, або використовую фалоімітатор у виставі «Психоз», ставлячи під сумнів гендерні стереотипи, то це значить, що я вирішила грати ці сцени та я свідома наслідків [...] а не тому, що якийсь режисер/режисерка мене примусили це зробити». Вона назвала дії Слави Жили насиллям щодо неї.

«Насилля в театрі відбувається кожен день – ті, хто мають владу, постійно нею зловживають: від сексуального, фізичного та емоційного насилля до отаких дивних пропозицій. У мене дуже багато друзів і подруг, які пережили подібний досвід, але просто бояться озвучити його через страх втратити роботу», – написала Черкашина.

Оксана Черкашина

Акторка театру на Лівому Березі Дніпра та Teatr Powszechny (Варшава)

У чому різниця між виставами, у яких ви оголювали тіло, і пропозицією участі в проєкті Слави Жили? Чому це сприйнялося, як насилля?

 Хочу почати зі свого професійного погляду на тіло. По-перше, хоч я й акторка, у театрі я не вважаю своє тіло жодним інструментом. Після перформативного повороту 70-х років, тіла митців перестали бути такими, що просто передають зміст. Актори не перетворюють тіла в об’єкт/витвір мистецтва, а здійснюють процес втілення. Це значить, що актори є тілами-суб’єктами. Тіло емансипується.

Тобто, коли я працювала з режисерами/ками, які через свою освіту й професіоналізм розуміють емансипацію тіла, претензія на моє тіло була відсутня. А я, працюючи в театрі, не демонструю своє оголене тіло так, наче з мене зняли одяг, я просто дорівнюю моєму тілу. Я – є моє тіло.

Далі треба пояснити, чому у своєму пості про кейс зі Славою Жилою я звертаюся до цього порівняння, між цими двома типами праці з тілом у театрі. Мене принижує, що саме мені в приватному повідомленні запропонували роздягтися, облизувати фалоімітатор й імітувати статевий акт для відео, а не мені, як акторці, запропонували роль, в якій є сцена з цими діями.

Це різниця. У цій пропозиції Слави Жили тіло, в цьому випадку акторки, зведено до режисерської маніпуляції для відео, яке буде частиною вистави, про зміст і позицію якої не повідомляється. Навіть якби це відео не було пов’язане з еротичними сценами, у мене б усе одно виникло питання, в якому контексті буде використаний запис зі мною.

Також вбачаю в цій пропозиції об’єктивацію мого тіла. Тобто будь-яке тіло (в цій ситуації жіноче, і я вважаю це ознакою сексизму) може в уяві режисера виконати цю роботу. Я вважаю цю пропозицію неприйнятною до професійних акторок і акторів, тому що ми не звірятка, які за гроші стрибають так, як хоче замовник. Це принизливо.

І, звичайно, мою гідність принижує така форма подання та пропозиція дій, які можна трактувати неоднозначно, не знаючи контексту. Ще й надто, я вважаю, що це образлива поведінка не тільки з боку Слави Жили, а також людини, яка прислала мені це повідомлення. Варто зауважити, що я не стверджую, що ця людина зробила це на прохання Жили. У риториці посередника я відчула абсолютно аб’юзивну ноту: «Ну, ми ж знаємо, що ти робила подібні речі в театрі, тому тобі це буде цікаво». Я вважаю подібне приниженням гідності й насиллям.

Як часто надходять подібні пропозиції – зокрема з необхідністю оголюватися? Як ви сприймаєте їх?

 Мені така пропозиція була надіслана вперше. Порівнювати цю пропозицію Слави Жили з пропозиціями на роль у фільмі з еротичними сценами немає сенсу. Бо це абсолютно інша професійна процедура порядку дій: від надіслання сценарію, умов кастингу й до обговорення деталей зйомки. У пропозиції знятися в фільмі, роздягається моя героїня, а в пропозиції знятися у Слави Жили – запропонували роздягтися саме мені. Хочу наголосити, що ця пропозиція для мене не питання святенництва чи сорому. Я толерую жінок, що є акторками еротичних фільмів чи порно.

Чи відчували ви тиск щодо того, що акторки «повинні» погоджуватися на такі пропозиції?

 Так, навіть коли я навчалася в університеті, я відчувала тиск щодо того, як моє тіло мусить виглядати на сцені. Керівник мого курсу Анатолій Літко наполягав на тому, що роль Одержимої у виставі «Одержима» я мушу грати оголена. Мені було 17. Я не до кінця розуміла зміст цього жесту. На додаток, мене вчили, що, перш за все, акторка мусить бути сексуальною на сцені. Звичайно, в очах чоловіка. Мені казали: «Коли виходиш на сцену, мусиш чути ось такий звук», – тут керівник клацав пальцями, і казав: «Це тріскаються ширінки в чоловіків від ерекції».

У вашому пості йдеться про таке: «Насилля в театрі відбувається кожен день – ті, хто мають владу, постійно нею зловживають». Чи могли б ви навести приклади інших пропозицій?

 Звісно. У 2013 році під час вистави «Акторська гримерна» (режисерка Оксана Стеценко), в Харківському державному академічному театрі ім.Т. Шевченка, партнерка у сцені розбила мені голову неякісною каскадерською пляшкою з цукру, випадково потрапивши в місце на голові, яке не було захищене саморобною підкладкою. У результаті цього, мені поголили значну частину черепа та нанесли декілька швів. Дивує у цій ситуації, що ніхто з команди театру не зголосився після вистави допомогти мені поїхати в лікарню, режисерка попросила не говорити в лікарні, що це була виробнича травма, офіційно театр не відшкодував мені гроші за лікування й емоційне потрясіння. Після цього випадку, я завжди думаю головою, чи погоджуватися мені на маніпуляції режисерів/ок щодо мого тіла на сцені.

Не менш обурлива ситуація відбулася вчора. Під час Zoom-конференції «Насилля в театрі», до якої я запросила представників театральної спільноти в Україні, я дізналася про кейс Юозаса Мильтініса. Наприклад, у Сумському академічному театрі ім. Щепкіна працевлаштований Лінас Маріюс Зайкаускас, режисер, який був заарештований за сексуальні домагання в Литві.


Слава Жила

директор театру «Актор»

Як шукали акторок для проєкту?

Я зробив допис про зйомку, актриси писали мені й запитувалися деталі. Я пояснював, що формат 18+, і попереджав, що це не класичний театр і мінімальний бюджет, бо це для театру, а не для кіно. Кому було ок, цікавився далі. Я розписував, які будуть кадри та тривалість зйомки. Якщо далі продовжувався діалог, то ми вже доходили до розмов про сюжет, задачі, конфлікт.

Я нікого не уповноважував пропонувати Оксані Черкашиній взяти участь у моєму проєкті. Я завжди сам веду перемовини з акторами. І, до того ж, на скрінах не видно імені, хто написав Оксані, але й це б ім’я нічого не дало. Бо, мені видається, що хотіли поділитися можливістю заробити й направили її адресно.

Чому шукали акторок саме за таким запитом? Про що вистава?

  У виставі «Містер Баттерфляй» ідеться про Zoom і його користувачів. Персонажі намагаються потрапити на престижну вакансію в одній з IT-компаній, на кожного чекає низка складних випробувань, але залишитися має тільки один. Це вистава, де саме глядач впливає на сюжет і вирішує, чи достойні учасники продовжувати цю гру.

Вистава вимагає конфлікту. Згадані епізоди мали б бути використані в переформатованій і переосмисленій класичній п’єсі.

Сучасна система робить усе можливе для того, аби видалити людський фактор, формалізувати стосунки між людством. Але що більше таких зусиль докладається, то більшого значення набуває емоційний фактор. І найважливіші рішення ухвалюються під впливом емоцій. До цього й призвів карантин.

Тож, саме такі епізоди – зокрема й ті, де акторки оголюються – мали б порушити питання того, що проблеми людства лише загострились, а не спростувались.

Чи вважаєте ви об’єктивацією жіночого тіла необхідність оголюватися під час вистави? Чому?

   Мені складно відповісти на це запитання, бо кожен суб’єктивно визначає це поняття для себе, але всі ми намагаємося довести все до інтерсуб’єктивного та домовитися суспільно. Тож, оголення та імітування сексу в театрі може відбуватися по-різному.

Ще 15 років тому я дивився на імітацію сексу в німецькому театрі. Тобто, це не об’єктивація, як на мене. Та й узагалі: чим тоді займався Жолдак, оголюючи тіла в «Один день Івана Денисовича», або Віктюк у своїх постановках? Ще ми можемо взяти до факту жорстокого Остермаєра або Гирдева та його «Кілера Джо» з театру Націй, де заради епатажу продемонстровані чоловічі та жіночі статеві органи в побуті.

Оксана [Черкашина] виходила на сцену в театрі «Актор» зі страпоном та імітувала секс у виставі «Психоз» – що це тоді? Або остання прем’єра вистави «Vino» в іншому театрі, де дописувачка грає топлес – це мистецтво чи об’єктивація? Тут можна сказати лише коли побачиш результат роботи, зйомки, постановки, а не особистого листування, як на мене.

Мені шкода, що мої слова, які я вважаю вирваними з контексту та іншого листування, створили непорозуміння й завдали моральної шкоди акторці. Карантин змусив багатьох гостро реагувати на різні події. Мене самого вразила ситуація, яка склалася, і в майбутньому я буду намагатися використовувати більш відповідні формулювання.

Чи правдивою є опублікована оплата участі в проєкті?

  Зарплата актора, адміністратора, освітлювача, директора в театрі «Актор» мінімальна – у середньому 3500 грн/місяць. Зараз карантин, ще й довелося перевести всіх на вимушений простій (а це 66% від ставки). Тому гонорарна частина, вже після виплати податків, за кількахвилинний епізод склала від 500 до 1000 гривень – це більше, ніж актор у театрі отримує за разовий вихід на сцену у виставі.

Ярослава Кравченко

засновниця «Дикого театру» та амбасадорка руху HeForShe в Україні

 Круто, що ця тема зараз піднялася, українська культурна сфера давно має її відпрацювати. І якщо, на перший погляд, ця тема сколихнула спільноту через некоректність пропозиції, то далі вона сягнула й проблем із насиллям у театрі, й ієрархії, й узагалі культури спілкування між продюсерами/директорами та акторами. Мене здивувала полярність сприйняття: у коментарях під Оксаниним постом люди пишуть про наявну й болючу проблему, у Слави – жодна людина не сказала, що з його боку це не дуже коректно.

Якщо чесно, в усіх театрах актори роздягаються. І ні, не всіх їх не змушують до цього. Але проблема, яка виникла зараз – в етичності подання інформації. Ця пропозиція роботи для актрис була більше схоже на прейскурант секс-послуг, ніж творчу роботу. І, можливо, автор не мав на меті когось принижувати, а лише створити «короткий точний меседж», проте у нього вийшло все навпаки. Справа у формулюванні? Але це найважливіше у взаємодії. Якщо в «Дикому театрі» акторам за задумом режисера треба роздягатися, ми попереджаємо про це перед кастингом, описуємо задачі й контекст.

У театрі роздягаються актори й акторки. Володіти й працювати зі своїм тілом – це частина професії. Інколи тіло є інструментом, можливо, навіть єдиним, якщо вистава без слів, наприклад. До того ж у всіх є право від цього [оголення] відмовитися. Але питання в поданні інформації. Актори заслуговують поваги й пояснення, що вони роблять і навіщо.

Оксана [Черкашина] чесно написала, що вона акторка, яку знають за її готовність до будь-яких експериментів. Але одна справа, коли тобі пропонують оголити якусь частину свого тіла заради того, щоб хтось у залі сказав: «О, цицьки показують». Інша – коли у виставі це виправдано й не створює незручностей актору/акторці, а, навпаки, допомагає. Не треба забувати, що актори вміють думати й відчувати. Усе має бути за згодою та з повагою.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

слава жила, Анна Науменко, Ярослава Кравченко

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.