Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

СеріалиСекс в епоху Регентства. Чому всі говорять про новий серіал «Бріджертони» від Netflix

Секс в епоху Регентства. Чому всі говорять про новий серіал «Бріджертони» від Netflix — Серіали на Wonderzine

«Пліткарка» часів Джейн Остін

Наприкінці грудня на Netflix вийшов серіал «Бріджертони» (Bridgerton) за циклом романів Джулії Квінн. Костюмована драма, дія якої розгортається в 1813 році, розповідає про життя вищого світу Лондона. У центрі сюжету – багатодітна родина Бріджертонів, за якою пильно стежить леді Віслдаун, авторка анонімної колонки із плітками.

За прогнозом стримінгу, за чотири тижні від прем’єри шоу переглянуть 63 мільйони підписників. Так, «Бріджертони» обженуть «Гамбіт королеви» та стануть четвертим за популярністю оригінальним серіалом Netflix – після «Відьмака», «Паперового будинку» й «Короля тигрів».

Через сетинг «Бріджертонів» порівнюють з екранізаціями «Гордості й упередження», а через постать леді Віслдаун – із «Пліткаркою». Та хоч серіал справді працює в межах заданого жанру й використовує тропи, звичні для любовних романів, пропонує він значно більше, ніж від нього очікують.

Розповідаємо, як «Бріджертони» стали головним шоу зими, та чому від цього серіалу неможливо відірватися.


Жінки не мали навіть базових знань про статевий акт – боронь боже про секс задля задоволення

Сюжет «Бріджертонів» нагадує фанфік на романи Джейн Остін. Старша донька сімейства, Дафна, бере участь у «ярмарку наречених». Вона – головний «діамант» цього сезону, яка вшанувалася похвали від самої королеви Шарлотти. Дафна з юного віку запрограмована на те, щоби вдало вийти заміж, і як старша з дівчат відчуває свою відповідальність перед родиною. Потайки вона мріє про шлюб по любові, але, як і решта жінок тієї епохи, звикла тримати свої бажання при собі.

На перший погляд здається, що Дафна повністю готова до заміжжя: вона має готовий букет чеснот і навичок ідеальної нареченої. Але в патріархальні часи поняття «готовності» не передбачає навіть базових знань про статевий акт і зачаття – боронь боже про секс із метою задоволення та «гріхи» на кшталт мастурбації. Жінки вступають у шлюб, не відаючи нічого про власну сексуальність, і не маючи жодного уявлення про те, як нею розпоряджатися.

Знайомство Дафни з потенційними нареченими координує її брат Ентоні. Найстарший серед дітей, після смерті батька він перейняв обов’язки голови родини. Гіперопіка Ентоні вже стала предметом для мемів: він пильно відстежує кожен погляд убік сестри та блискавично відкидає неугодних кандидатів. Примітно, що персонаж Ентоні може стати ключовим у продовженні серіалу, яке, з огляду на рейтинги, мають анонсувати найближчим часом. Оскільки кожна книга з циклу Джулії Квінн розкриває історію нового героя, за логікою, другий сезон буде присвячений саме йому.

За сватанням старшої сестри спостерігає Елоїз, яка має дебютувати наступного року. На відміну від Дафни, вона не бачить себе в цьому статусі й не готова миритися з тим, що головна місія жінки – підтримувати «домашнє вогнище». Елоїз сподівається, що її погляди поділяє найкраща подруга (лінія з дружбою дівчат – чи не найбільш зворушлива в серіалі), але Пенелопа не проти класичного шлюбу – аби він тільки був із тим, у кого вона закохана.

Пенелопа та двоє її сестер беруть участь у «ярмарку наречених», але, на горе своєї амбітної матері, не мають на ньому успіху. На додачу до доньок, леді Фезерінгтон отримує ще одну підопічну. Тепер їй треба видати заміж і Маріну Томпсон, родичку свого чоловіка, яка приховує позашлюбну вагітність.

На відкритті сезону Дафна Бріджертон (за законами жанру – випадково) знайомиться із Саймоном Бассетом. Він щойно успадкував від батька титул герцога Гастінгського та приїхав до Лондона навістити свою опікунку леді Денбері. Cаймон має повний багаж дитячих травм і daddy issues і твердо переконаний, що ніколи не одружиться.

На балу Дафна й герцог укладають угоду, вигідну їм обом: вони вдаватимуть із себе пару, щоби підігріти до Дафни інтерес інших чоловіків і «відмазати» Саймона від решти претенденток.

За дебютантками та їхніми родинами недремно стежить леді Віслдаун: людина, яка приховується за цим псевдонімом, видає скандальні листи з чутками про вищий світ Лондона. Колонки Віслдаун не дають спокою навіть королеві: знуджена одноманітним і, будьмо відверті, не надто щасливим життям у палаці, вона вдається до ескапізму й шукає розваг за його межами. Спершу монархиня смакує подробицями з особистого життя підданих, та коли Віслдаун починає втручатися в її плани, наказує за будь-яку ціну розкрити її особу.

Прийом із нараторкою, яка за кадром начитує плітки про героїв, здається до болю знайомим: паралелі із «Пліткаркою» проводять чи не в кожній рецензії на «Бріджертонів». Але колонки леді Віслдаун не визначають сюжетні лінії, а тримають їх, ніби каркас. «Бріджертони» – це насамперед дослідження жіночої сексуальності в епоху жорстких обмежень, а вже потім – шоу про «скандали–інтриги–розслідування».


«Бріджертони» – це насамперед дослідження жіночої сексуальності, а вже потім – шоу про «скандали–інтриги–розслідування»

Утім, заперечувати, що інтриг у серіалі багато, буде лукавством. Зрештою, відповідали за проєкт не хто інші, як творці серіалу «Скандал». Продюсеркою «Бріджертонів» стала Шонда Раймс, авторка популярного шоу «Анатомія Грей». 2017 року Раймс підписала з Netflix угоду на виробництво контенту для стримінгу вартістю в 150 мільйонів доларів. «Бріджертони» – перший спільний проєкт Netflix і продакшн-компанії Shondaland.

Ідея адаптувати «Бріджертонів» прийшла до Шонди, коли вона завершувала роботу над «Скандалом». Раймс пригадує, як прочитала книгу Джулії Квінн «Герцог і я», передала її своєму колезі Крісу Ван Дюсену та сказала: «Зроби з цього серіал». Так, Ван Дюсен, який починав кар’єру як асистент Шонди, а згодом став її співавтором, узяв на себе обов’язки шоуранера серіалу. А цикл романів Квінн, який та почала ще 2000 року, отримав друге життя.

Основну тему «Бріджертонів» – жіночу сексуальність, якою вона була в 19 столітті – сценаристи досліджують з усіх можливих боків. Звідки дівчата дізнавалися про секс, якщо їхні матері не розповідали навіть про «маточки й тичинки»? Яким було сексуальне життя у шлюбах за домовленістю, де «метч» із партнером був швидше приємною несподіванкою? Та на яке майбутнє могла розраховувати жінка, яка завагітніла до заміжжя? На такому контрасті життя у 2020-х уже не здається таким поганим. Так, ми й досі боремося з пережитками патріархального минулого, але бодай можемо поставити незручне запитання Google, самостійно обрати сексуального партнера чи розрядитися, увімкнувши порно (або тих же «Бріджертонів»).

Попри підкованість у сексі, із труднощами в серіалі стикаються й чоловіки. Дехто змушений приховувати стосунки з партнеркою через розбіжність у соціальних статусах, інші – заміщати фізичною близькістю душевну. На кожного з героїв тиснуть суворі соціальні рамки – а вони, як показує історія, ще нікого не зробили щасливішим.

Інтимні сцени, яких у серіалі багато, видаються природними й естетичними: актори чуйно відгукуються на рухи одне одного й демонструють потужну хімію між персонажами. «Бріджертони» – це чудовий спосіб відволіктися для тих, хто любить «Гордість і упередження», але хотів би, щоб у ньому було більше сексу на сходах», – іронізує критикиня Entertainment Weekly, відсилаючись до одного з найбільш ефектних епізодів.

Цікавим є й те, як серіал експериментує з оптикою. Звичний male gaze – спостереження за жінкою як об’єктом чоловічого задоволення – автори врівноважують жіночою перспективою. «У фільмах на кшталт «Бонда» є багато сцен, де чоловік лежить на ліжку, закинувши руки за голову, та спостерігає за оголеною жінкою як сексуальним об’єктом, – пояснює акторка Фібі Діневор, яка грає Дафну. – Тоді як тут нам часто показують Саймона очима Дафни: вона розглядає його тіло й відчуває до нього сексуальний потяг».

Секс-сцени «Бріджертонів» знімали під контролем intimacy coordinators. Це фахівці, які ставлять хореографію відвертих сцен, опікуються тим, щоб інтимні частини тіла акторів були захищені належно, і контролюють, аби в ході знімального процесу все відбувалося за планом і без примусу. Залучення координаторів – популярна на Заході практика: серед іншого, так ставили сцени в «Нормальних людях» і «Секс-освіті». «Ми почували себе в повній безпеці, – ділиться Діневор. – Усе було сплановано до деталей: я чітко знала, у який момент і де конкретно опиниться його рука». З дотриманням правил безпеки знімали й найбільш контроверсійну сцену, дискусії навколо якої ведуться ще з часів виходу роману.


У найгірші моменти серіал нагадує затягнуту мильну оперу, у найкращі – зухвале висловлювання на тему патріархату

Ще одним предметом обговорень став підхід до підбору касту. Ролі англійських аристократів (включно з королевою Шарлоттою, яка, на думку дослідників, справді мала африканське коріння) тут виконують не тільки білі, а й темношкірі актори. «Бріджертони» – не перша костюмована драма з різноманітним акторським складом: згадаймо хоча б тогорічний проєкт Hulu «Велика» про Катерину II, де відразу кількох персонажів, наближених до імператриці, зіграли темношкірі актори. Але практика показує, що такі рішення й досі викликають шквал хейту в мережі – як, наприклад, новина про новий серіал «Анна Болейн» із темношкірою акторкою.

Треба зазначити, що думка критиків і журналістів щодо такого підходу неодностайна. Дехто вбачає в ньому вдалу спробу відновити історичну справедливість бодай на екрані. Інші критикують такий підхід як не надто свідомий і вважають, що серіал міг би приділити більше уваги темі раси.

Звісно, у цьому серіалі не все ідеально. Деякі сюжетні лінії затягнуті, інші, навпаки, обрубані; багато кліше з любовних романів; фінал сезону доволі передбачуваний. У найгірші моменти «Бріджертони» нагадують затягнуту мильну оперу, у найкращі – зухвале висловлювання на тему патріархату.

Те, чи переважать недоліки серіалу його переваги, залежить насамперед від вас. Якщо ви свідомо, ще до перегляду, заклеймите це шоу як «чергову костюмовану драму», жоден текст не змусить вас побачити в ньому щось більше. Та якщо поглянете на «Бріджертонів» із тією ж любов’ю, що його автори, то отримаєте гарантоване задоволення. Задоволення, якого в наші часи, на щастя, можна не соромитися.

Текст: 

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.