ПодивимосьПродюсерка Юлія Сінькевич про найкращі авторські фільми, які вийшли 2020 року

Фото: Андрій Максимов

 Я люблю кіно за ті світи, у які можна занурюватися, за ті емоції, які можна переживати біля екрана, за створення магії, за ті питання, які воно спонукає ставити, власне, самій собі. І за те, що кіно змінює наше світосприйняття.

Росла на світовій і на радянській класиці, тобто на тому, що показували в кінотеатрах за тих часів. Пам’ятаю, як у підлітковому віці я їздила до подруги на Позняки, бо в нас не було кабельного телебачення, а йшов «Твін Пікс», і щоразу їхала через все місто, щоб подивитися нову серію. Потім з’явилися відеомагнітофони й батьки приносили касети додому, часто запрошували гостей і влаштовували перегляди Фелліні, Трюффо, Бунюеля. І, звісно ж, я разом із ними дивилася й ми разом обговорювали фильми після перегляду. Мабуть, усе це десь глибоко всередині проросло та стало визначальним, коли прийшов час обирати, чим займатися.

У фестивальному кіно для мене передусім важлива інноваційність авторського погляду. Це може бути проста історія, але те, як її автор подає, можливо, зробить її унікальною. За авторським почерком, наприклад, завжди можна впізнати фільми Міхаеля Ханеке, Вуді Аллена, фон Трієра, Соррентіно. Це й сукупність кольорів, і те, як рухається камера та з яким художником-постановником працює режисер, й ось ця унікальність є дуже важливою в авторському кіно.

2020 рік назавжди ввійде у світову історію та й в історію кіно також. У майбутньому ми побачимо багато фільмів про світове потрясіння в різножанрових стрічках. Але поки сценарії на цю тему ще в процесі написання й очікуванні суперфіналу, згадаймо ті фільми, які захопили увагу критиків і глядачів найпрестижніших кінофестивалів світу.

Пітер Бросенс і Джессіка Вудворт

Босий імператор 

Фільм є сиквелом «Короля бельгійців» і розповідає про продовження пригод короля Бельгії, який через перебіг різних подій опиняється за межами своєї країни. Через випадкове поранення в Сараєво Ніколас III потрапляє до санаторію на хорватському острові, який колись був резиденцією диктатора Тіто. У цей час у Європі настає політичний колапс, й оточення імператора всіляко намагається приховати сумні новини від свого короля. Водночас у санаторії, де панують чудернацькі правила та порядки, починають обговорювати становлення Нової Європи й лунає звістка про те, що останній король бельгійців стає імператором новоствореної імперії. Талановиті режисери та зірковий акторський склад зробили стрічку справжнім хітом. На тлі картинних пейзажів хорватського острова режисерам удалося розповісти захопливу історію про те, як герої все ж знайдуть вихід з абсурдності та неминучості ситуації й залишаться вірними собі.

Картина стала фільмом-відкриттям Одеського міжнародного кінофестивалю у 2020 році. І хоча зняли його до всіх подій, що сколихнули світ, сьогодні він є надзвичайно актуальний для кожної країни.

Томас Вінтенберг

Ще по одній

Цей режисер є послідовником руху Догма в кінематографі так само, як і Ларс фон Трієр, проте в більш доступній манері. Як і в попередніх фільмах Вінтенберг ставить гостре питання про кризу середнього віку, пропонує глядачам психологічну дилему й доводить розповідь до... знаку запитання.

Головний герой Мартін (Медс Міккельсон) працює вчителем, проживає «на автоматі» своє життя на роботі та в сім’ї, не маючи особливого сенсу в тому, що робить, іноді він зустрічається зі своїми друзями-колегами. В один із вечорів вони обговорюють роботу норвезького психолога, який стверджує, що в кожної людини є дефіцит алкоголю в крові та для повноцінного життя потрібно постійно підтримувати рівень 0,05%. Ця думка западає Мартіну – і разом із друзями він вирішує влаштувати експеримент, щоб перевірити таку теорію. Алкоголь є лише ліхтар, що насправді висвітлює моменти фрустрації в житті кожного героя, проте фінал, який пропонує режисер, дарує катарсис і змушує замислитися над багатьма важливими для кожного темами. Фільм став тріумфатором Європейської кінопремії, й акторська робота Медса Міккельсона отримала високі відзнаки від кінокритиків, які вже назвали його «одним із найкращих акторів сучасності».

Магнус фон Горн

Піт

Ще одна стрічка про кризу середнього віку, проте з жіночої перспективи. Фільм розповідає про три дні з життя фітнес-тренерки Сільвії, яка є відомою особистістю та прикладом для тисяч жінок і чоловіків, має сотні тисяч фоловерів у соціальних мережах і контракти з відомими брендами, але попри все намагається знайти лад сама з собою й віднайти ліки від самотності. Необачне відео, де Сильвія зізнається своїм прихильникам, що насправді самотня, привертає до неї ще більшу увагу. Хтось боїться її емоційної нестабільності й не хоче підтверджувати контракт, хтось надсилає їй купу повідомлень підтримки. В один вечір під вікнами будинку Сільвії з’являється сталкер, з яким головна героїня може впоратися на свій манір. І це ще глибше розкриває характер її персонажа. Автор привертає увагу до ще однієї ахілесової п’яти сучасності – штучність життя в соцмережах. І хоча фільм не має гострих сюжетних поворотів і захопливих спецефектів, та інтимність і щирість, з якою зображена сучасна молода й красива жінка, її внутрішній світ, не залишають глядача байдужими. Фільм увійшов до офіційної селекції Каннського кінофестивалю у 2020 році, проте на Круазетт так і не був продемонстрований, але далі крокує фестивалями по всьому світу.

Ірина Цілик

Земля блакитна, ніби апельсин

Документальна стрічка української режисерки стала не лише яскравим фестивальним фільмом 2020-го, але й історичною подією для українського кіно на кінофестивалі «Санденс», США, де здобула премію за найкращу режисуру. У центрі спостереження режисерки – родина з Донбасу, де на момент зйомок уже шостий рік триває війна. Ганна, мати чотирьох дітей, самостійно піклується про родину та господарство на тлі регулярних обстрілів і постійної небезпеки, які вже стали буденністю. Контраст між жорстокою реальністю за вікном та теплом, щирістю в домі родини – і надія на те, що буде мирне небо блакитне, ніби апельсин.

Жозефіна Декер

Ширлі

Біографічний фільм про період із життя хорор-романістки Шерлі Джексон, коли вона писала «Повішеник». Літературною основою фільму став роман Сьюзен Шарф Меррелл, тому всі події у фільмі все ж вважаються вигаданими. Молода пара, Роуз і Фред, приїздить погостювати до професора Беннінгтонського університету. Його дружина Ширлі вочевидь не в собі та переживає творчу кризу, яка час від часу ескалується та створює неспокій і напруження в домі. Ширлі зближується з Роуз, щоб віднайти відповіді на свої запитання та підживити своє натхнення. Ця стрічка, зокрема, і про емансипацію, адже під впливом Ширлі Роуз так само починає замислюватися над тим, що її бентежить. Головну роль виконує Елізабет Мосс, яка надзвичайно вправно тримає емоційний стан Ширлі на межі, коли не зрозуміло, де реальність, де вигадка, де божевілля, а де натхнення та провокація. Світова прем’єра стрічки відбулася на Берлінському кінофестивалі на початку 2020 року.

Зандра Вольнер

Тягар бути народженим

Ще один фільм Берлінського кінофестивалю – історія андроїда Еллі. На тлі спокійного, естетично довершеного ландшафту в дизайнерському будинку Еллі мешкає з чоловіком, який називає її донькою. Здавалося, що для Еллі то лише іграшка: вони разом плавають у басейні, мають спільні спогади, на які він її запрограмує, бере до ліжка. Проте якось уночі вона йде в ліс за незрозумілим покликом і потрапляє в іншу родину. Це історія машини, проте фільм розкриває болісні для суспільства теми насилля, психологічних травм, симулякрів для душі. Серед психологів і критиків фільм викликав певні суперечки щодо моральності та нормалізації педофілії, проте його повільний магнетизм створює магію кіно.

Деа Кулумбегашвілі

Початок

Я велика прихильниця грузинського кіно й завжди слідкую за новими іменами. Фільм «Початок» і режисерка Деа Кулумбегашвілі стали абсолютним тріумфаторами кінофестивалю в Сан-Себастьяні – три найголовніші нагороди. Складна стрічка про кризу зовнішню й внутрішню, коктейль проблемних вузлів: релігії, суспільної моралі, особистого вибору. Головна героїня Яна, у минулому акторка, є дружиною лідера общини свідків Єгови. Стається інцидент, який ламає спокійний хід подій, – напад екстремістського угруповання. Розслідування видається безперспективним, проте чоловік Яни повністю захоплений жагою відновити справедливість. Водночас вона ставить собі запитання, який спосіб життя обрати для себе.

Іван Остроховський

Служителі

Молоді семінаристи Міхал і Юрай постають перед вибором та дилемою щодо спокуси й співпраці з комуністичним режимом. Секретні служби пильнують за всіма студентами й керівництвом семінарії, загадкові зникнення та гнітюча атмосфера тоталітарних часів – чорно-біла картина вискогого естетичного рівня. Прем’єра відбулась у новій програмі Берлінського кінофестивалю Encounters у 2020 році й одразу привернула увагу критиків і глядачів. Режисуру Івана Остраховського так чи так порівнюють із стилем Павла Павліковські та його стрічкою «Іда», хоча сам режисер це заперечує й акцентує увагу на тому, наскільки важливо переосмислювати історичні події та травми.

Хлої Чжао

Земля кочівників

Коли у фільмі заявили Френсіс МакДорманд, то це вже гарантує знак якості, глибину історії та неоднозначність персонажа. Фільм має літературну основу – книга Джесіки Будер «Земля кочівників: вижити в Америці в 21 сторіччі». Ферн, героїня МакДорманд, після втрати чоловіка та закриття шахти, де вони обоє працювали, вирушає подорожувати Америкою, приєднавшись до групи немолодих сезонних робітників. У фільмі використовуються документальні вставлення, а майже всі актори є реальними персонажами. Здавалося б сумна історія про людей, які не мають постійного місця проживання, але поступово можна побачити красу та певну місію, яку вони виконують. Максимальна реалістичність і філігранність емоцій та переживань простих людей – ключ до розуміння цього фільму.