Подивимось9 улюблених серіалів редакторки Wonderzine Україна Таїсії Куденко

Фото: Тетяна Хворостяна

Часто кажу, що мушу дивитися фільми й серіали через роботу. Але правда в тому, що якби я мала купу грошей та могла би не працювати, то дивилася би їх ще частіше [сміється] Ну серйозно, де ви ще знайдете людину, яка щотижня слухає двогодинний подкаст, у якому обговорюють 40-хвилинний епізод серіалу? Я знаю тільки одну – і це, за щасливим збігом обставин, мій хлопець.

Жартома називаю себе «попкультурним вісником», тому що постійно моніторю, «шо там» у кіно та на телебаченні. Починаю ранки з перегляду новин на Variety, THR, IndieWire та Vulture, а вечорами читаю їхні ж профайли та рецензії. Слухаю близько 10 подкастів про кіно та серіали. Улюблені: Fighting in the War Room, Little Gold Men і Still Watching.

Для мене найкращий сезон – це awards season, тобто сезон церемоній нагородження: від Gotham Awards до «Оскара», через «Еммі», «Золотий Глобус», BAFTA та нагороди гільдій. Робити ставки не беруся (уже колись помилилася з «Ла-Ла Лендом»), але охоче стежу за передбаченнями колег. У мене навіть є Twitter-акаунт, з якого я підписана тільки на улюблених критиків і редакторів. Ця стрічка – мій прихисток у соцмережах, які останнім часом страшенно дратують.

Називати себе кіноманкою мені не дозволяє совість. Стежити за кінематографом я почала вже за студентських часів, тому маю великі прогалини у класиці, які зараз намагаюся заповнити. Із серіалами цей синдром самозванця дещо менш відчутний, хоча американську класику на кшталт «Клана Сопрано» я теж поки не бачила.

Оскільки ми з партнером обидва стежимо за графіками прем’єр, серіальний календар зазвичай сформований на місяці вперед. Підписки на стрімінги – окрема стаття сімейного бюджету. Ми підписані на Netflix, Megogo, Apple TV+ і Prime Video й обурюємося, що в Україні досі недоступний Disney+. Агов, Disney? Заберіть наші гроші!

У мене доволі рівне життя, тому я люблю серіали про підлітків, у яких щодня нові драми та нові пригоди. Крім «Ейфорії» та «Секс-освіти», це й «Дівчата з Деррі» та «У моїй шкірі». Кайфую від нових серіалів Marvel («ВандаВіжн» і «Сокіл і Зимовий Солдат») та вже чекаю на «Локі». Не соромлюся, що двічі переглянула «Бріджертонів». Не люблю «Друзів», але боюся про це говорити, щоби мене не закидали помідорами (ну, тепер точно закидають).

Минулого року відкрила для себе документальні серіали: серйозні (про справи Джеффрі Епштейна та Домініка Стросс-Кана) та божевільні («Король Тигрів» і «Не займайте котів»). Ледве засинала після перегляду останнього – настільки кріповою виявилася історія про вбивцю, злочини якого розкривають інтернет-активісти.

Без проблем кидаю серіали, які мені не заходять або стають гіршими після перших сезонів. Життя занадто коротке, а опцій на Netflix занадто багато.

Фібі Воллер-Бридж, 2016–2019

«Флібеґ» / Fleabag

Фічер про Фібі Воллер-Бридж – один із моїх перших текстів на Wonder. Обожнюю все, що робить Фібі, і найбільше – її історію про «егоїстичну, цинічну та розпусну» мешканку Лондона.

Цікаво, що цей серіал найбільше втілює дух Wonderzine: у «Флібеґ» Фібі відверто говорить про секс, стосунки з тілом, проблеми в сім’ї та болісні теми на кшталт переривання вагітності. Усе це – зі здоровою порцією цинізму та неповторними персонажами, як-от «гарячий священник» Ендрю Скотт.

Попереджаю: фінал другого (за словами Воллер-Бридж, останнього) сезону може розбити вам серце. Але, повірте, воно того варте.

Джеррі Сайнфелд, Ларрі Девід, 1989–1998

«Сайнфелд» / Seinfeld

Група друзів мешкає в Нью-Йорку, має «своє» кафе для зустрічей і постійно зависає в одній квартирі. Один із героїв – дивак, інший постійно на щось нарікає, а третій терпіти не може безлад. Звучить, як опис «Друзів», але ні – це про серіал «Сайнфелд», який стартував на п’ять років раніше. Саме у Seinfeld уперше пролунала історія про затісні штани та з’явилася героїня з дивним сміхом. Та й Кортні Кокс спочатку зіграла дівчину Джеррі Сайнфелда, а вже тоді отримала роль Моніки.

Сподіваюся, після цього тексту бодай кілька людей подивляться це «шоу ні про що» та мені буде з ким жартувати про «імпортера-експортера» та «суповий нацизм».

Грег Деніелс, Майкл шур, 2009–2015

«Парки та зони відпочинку» / Parks and Recreation

Коли ми з партнером почали зустрічатися, то домовилися показати одне одному улюблені серіали, які дивилися ще до стосунків. Стартували з мого улюбленого мок’юментарі «Парки й зони відпочинку».

Головні герої серіалу – працівники департаменту парків і зон відпочинку в маленькому провінційному місті. Це водночас крута сатира на містечкову бюрократію та дуже добра, дещо наївна, історія про те, що із класною командою можливо все. Буквально все – навіть розбити сквер на бетонних блоках чи організувати фестиваль «із гівна й палок».

Вінс Гілліган, 2008–2013

«Пуститися берега» / Breaking Bad

Ще один серіал із рубрики «покажи ближньому своєму», але тут ситуація дзеркальна. Мій партнер дивився його тоді ж, коли й решта нормальних людей, а цього року переглянув уже зі мною. Насправді я навіть рада, що побачила Breaking Bad саме зараз: не впевнена, що оцінила би його в ті часи, коли фанатіла від «Пліткарки» [сміється].

Розкіш серіалів, недоступна навіть тригодинним фільмам, у тому, що вони можуть витратити роки на розвиток персонажів. Breaking Bad – можливо, найкращий із погляду цих трансформацій. Не пам’ятаю, коли ще була на такій «гойдалці», де ти спершу співпереживаєш герою й виправдовуєш його вчинки, потім починаєш люто ненавидіти, а під кінець знову переймаєшся його долею.

Ліна Данем, 2012–2017

«Дівчата» / Girls

Girls я дивилася двічі: спершу сама, а потім у компанії хлопця. Обидва рази мене страшенно бісили головні героїні. Чому? Тому що я бачила в кожній свої найгірші риси.

Можна скільки завгодно кепкувати з Ліни Данем, можна навіть її хейтити. Але мало кому вдалося зробити настільки правдивий зліпок покоління міленіалів, не скочуючись у пародію на інфантильних фрілансерів з айс-лате в одній руці та килимком для йоги в іншій. Мовчу вже про те, що саме Данем відкрила талант Адама Драйвера раніше, ніж Скорсезе, Спайк Лі та брати Коени.

Дональд Гловер, 2016–…

«Атланта» / Atlanta

Дональд Гловер – геній. Звучить пафосно, знаю, але спираймось на факти: це людина, яка випустила кліп This is America, зіграла в «Зоряних Війнах», озвучила Сімбу в новому «Королі Леві» та зібрала ворох статуеток: від «Ґреммі» до «Еммі».

«Атланта» – проєкт, у якому Гловер дозволяє собі все: сміятися із Дрейка, деконструювати жанр ток-шоу та грати персонажа, змальованого з Майкла Джексона. Я остання людина, яка може розповідати щось про расову дискримінацію у США (з таких «білих рятівників» Гловер теж іронізує), але якщо хочете підступитися до цієї теми з боку попкультури, почніть з «Атланти».

Джої (Джилл) Соловей, Сара Губбінс, 2016–2017

«Я люблю Діка» / I Love Dick

Що ви знаєте про біль, якщо ваш улюблений серіал не закривали після першого сезону?

I Love Dick – вільна адаптація книги Кріс Краус, яку називають класикою феміністської літератури. В оригінальній назві захована гра слів: Dick, ім’я одного з героїв, перекладається як «член».

За сюжетом, невдачлива мисткиня й режисерка Кріс (моя улюблена Кетрін Хан) переїздить до невеликого містечка в Техасі слідом за чоловіком. Там вона захоплюється його колегою Діком (Кевін Бейкон) і починає писати йому пристрасні листи-маніфести, але тримає їх «у шухляді».

Зазвичай я описую I Love Dick як серіал-хепенінг, у якому навіть творець не до кінця контролює ситуацію. Тож якщо ви більше звикли до класичної лінійної розповіді, будьте готові, що в дорозі трохи «захитуватиме».

Джессі Армстронг, 2018–...

«Спадкоємці» / Succession

Якщо щось і зможе врятувати цей рік, то тільки повернення Succession. Це одне з тих шоу, які супроводжують мене навіть у міжсезоння: я можу в будь-який момент увімкнути на YouTube нарізку найкращих моментів, переслухати ідеальну музичну тему чи переглянути улюблену сцену з Кендаллом. 

Серіал HBO, натхненний сім’ями Руперта Мердока й інших медіамагнатів, розповідає про патріарха Логана Роя та його спадкоємців. Це не перше висловлювання про деспотичність, яка йде бонусом до необмеженої влади, і далеко не перша історія про «поламану» родину, у якій слова любові заміняють нападки та кпини. Але те, що з цією базою роблять Джессі Армстронг і каст Succession, – раніше не вдавалося нікому.

Лука Гуаданьїно, 2020–…

«Ми ті, хто ми є» / We Are Who We Are

Коли HBO анонсували серіал Луки Гуаданьїно, режисера «Назви мене своїм ім’ям», я вже знала, що він мені сподобається. Метч справді склався: перший сезон завершився ще в листопаді, а я й досі повертаюся до нього подумки.

Це серіал про підлітків, але заклеймити його «черговим» у мене не підіймається рука. Замість звичайного сетингу – школи чи коледжу – тут дія відбувається на американській військовій базі в Італії. Здавалося би, не найкраще місце для пошуків себе та своєї ідентичності. Але герої Гуаданьїно настільки вільні у своїх думках і діях, що скувати їхню свободу не здатен навіть армійський устрій.