Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Подивимось9 улюблених фільмів головної редакторки сайту НВ Юлії Макгаффі

9 улюблених фільмів головної редакторки сайту НВ Юлії Макгаффі — Подивимось на Wonderzine

Паоло Соррентіно, Вес Андерсон, Педро Альмодовар

У рубриці «ПОДИВИМОСЬ» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали, які хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску головна редакторка сайту НВ Юлія Макгаффі розповідає про те, чому кіно її ніколи не розчаровує, на відміну від людей, і як побороти снобізм, який іноді виникає під час перегляду картин на Каннському кінофестивалі. А ще називає фільми, які вона готова дивитися вічно.

Редакторка: Анна Хаєцька

Юлія Макгаффі

головна редакторка сайту НВ


Кіно, на відміну від людей, мене не розчаровує

 Кіно для мене – найулюбленіший різновид мистецтва поряд із гарним живописом. Імовірно тому, що свого часу мені дуже пощастило – коли я почала працювала журналісткою, а це був 1994-й рік, тоді вже проходив кінофестиваль «Молодість», на який можна було потрапити за запрошеннями та на який привозили фільми, які ніде не можна було подивитися. Мені здається, саме тоді я долучилася до світу кіно й із того часу не можу нікуди від нього подітися. Кіно перетворилося на наркотик. І протягом усіх років моє ставлення до нього не змінюється.

Кілька останніх років я регулярно їжджу на Каннський кінофестиваль і ніжно та трепетно ​​ставлюся до нього. «Буває, ідеш на прем’єру, і з першого разу фільм тобі не заходить (так трапляється й з людьми, до речі), а потім дивишся його вдруге й думаєш: «Який крутий фільм». У мене так було з «Одного разу в Голлівуді» Тарантіно. Хоча я дуже люблю Тарантіно і вважаю, що його «Кримінальне чтиво» – це шедевр. А тут ти дивишся і з першого разу взагалі не розумієш, навіщо він це зняв, а потім з другого разу відкривається щось абсолютно нове, й ти вже закоханий у це кіно. Те ж саме було і з Весом Андерсоном – ти сидиш у Каннах, дивишся найкраще кіно першим і з’являються якісь снобістські думки: «Ну звісно, він узяв найкращих акторів і так передбачувано, що ця картина знайде багато шанувальників». А потім його привозять в Україну, ти йдеш на нього вдруге і розумієш: я любила Веса Андерсона, люблю і любитиму вічно. І ще раз на цю картину точно сходжу. Кіно, на відміну від людей, мене не розчаровує.


Кілька останніх років я їжджу на Каннський кінофестиваль і ніжно та трепетно ​​ставлюся до нього

Ще я дуже люблю Педро Альмодовара, причому як ранні фільми: «Жінки на грані нервового зриву», «За що мені це», так і пізні. Це режисер, у якого мені навіть складно назвати улюблений фільм. Його неможливо не любити.

Я дуже люблю Франсуа Озона, ще з часів «8 жінок», мені дуже подобається його «Басейн». Потім я трохи охолонула до Озона, із 2013-го він мені не дуже заходив, проте цього року в Каннах показали його останній фільм «Усе минуло добре» із Софі Марсо й Андре Дюссольє – і це справді велике кіно. Я покохала Озона знову.

Є ще чудовий режисер Паоло Соррентіно, який став мейнстримом після серіалу «Молодий папа». Проте я його дуже любила ще до «Папи». Не змогла зупинитися на якомусь одному його фільмі й додала до добірки два улюблені.

І на завершення розмови про улюблених режисерів я лишила Лука Гуаданьїно. З ним познайомилася з фільму «Я – любов» із Тільдою Свінтон, моєю улюбленою акторкою, і з того часу я дивлюся всі його фільми, він мене не розчарував жодного разу, навряд чи це станеться.

Якщо говорити про фільми, які я переглядаю часто, то в цьому списку стрічки, які я знаю напам’ять: «Люди в чорному», «Автостопом по галактиці», «П’ятий елемент» і серіали «Друзі», «Секс і місто». Я готова їх переглядати з ранку до вечора, особливо коли мені потрібно розслабитися. Вважаю, що всі ці фільми геніально зроблені і їх можна дивитися вічно.

Паоло Соррентіно, 2015 рік

Молодість / La giovinezza

У Соррентіно в мене два улюблені фільми, і я не можу обрати з них один. Тож у його випадку буде два.

«Молодість» – блискучий акторський дует мого улюбленого Майкла Кейна й теж дуже улюбленого Харві Кейтеля. Історія, що розгортається в дорогому альпійському пансіонаті, куди приїхали старий знаменитий диригент і не менш відомий режисер – для мене це «все, що ви хотіли знати про життя, але боялися запитати». Велике кіно, геніальне кіно, завдяки якому Соррентіно назвали найкращим європейським режисером у 2015-му.

Паоло Соррентіно, 2011 рік

Де б ти не був / This Must Be the Place

Ще один шедевр, який Соррентіно зняв до «Молодого Папи», після чого його полюбили всі (я навіть трохи ревную, бо любила його раніше), – «Де б ти не був» із Шоном Пенном у головній ролі.

Після смерті батька, який вижив у концтаборі під час Голокосту, герой Пенна, літня рок-зірка, вирушає до Штатів розшукувати нацистського злочинця, який працював у концтаборі та переховується у США. Якщо чесно, в цьому фільмі я пам’ятаю кожен кадр – його можна розкласти на десятки тисяч фотографій і розвісити на стінах. Дружину героя Пенна зіграла Френсіс Макдорманд, це ще один привід не пропустити це кіно.

Обидва фільми я більш ніж люблю та переглядаю, напевно, частіше за інші.

Вес Андерсон, 2001 рік

Сімейка Тененбаум / The Royal Tenenbaums

Вес Андерсон – один із моїх улюблених режисерів, які нині живуть, який раз на кілька років видає по шедевру. У нас про нього, як заведено говорити, «широка публіка» дізналася та полюбила після «Готелю Гранд-Будапешт». Але «Сімейка Тененбаум» – це шедевр із шедеврів, на мій погляд, найкращий поки що фільм Андерсона. Якщо ви раптом не дивилися його – це треба терміново виправляти. Ну і як завжди, в Андерсона – кількість зірок на квадратний метр знімального майданчика зашкалює. Крім того, це фільм, у якому Гвінет Пелтроу зіграла свою найкращу роль.

Ларс фон Трієр, 2011 рік

Меланхолія / Melancholia

Фонтрієрівські «Розсікаючи хвилі» й «Танцюристка в темряві» дуже багато років тому, коли фільми дивилися чи то в кінотеатрах, чи то на відеокасетах, закохали мене в кіно, за що я буду вдячна фон Трієру завжди. Від «Доґвіля» у всього світу, що дивився кіно, у 2003 році посипалися мікросхеми (ніколи не забуду цей фільм). Для мене фон Трієр – один із богів сучасного кінематографа, попри скандали та всі ці речі.

Але, напевно, мій улюблений фільм фон Трієра – все ж таки не один із перелічених вище, а «Меланхолія» з Кірстен Данст у головній ролі – такого всепоглинального почуття невідворотності кінця на екрані я, мабуть, ніколи більше не відчувала. Це фільм, який змушує кожну клітину організму відчувати емоції.

Педро Альмодовар, 1984

За що це мені / ¿Qué he hecho yo para merecer esto?

Коли я вперше приїхала до Мадрида, майже 10 років тому, спеціально оселилася в районі Чуека, де наприкінці 70-х – на початку 80-х жив і творив великий Педро Альмодовар. Педро Альмодовар – обов’язкова програма кіномана. Я раз на кілька років влаштовую марафони імені Альмодовара й у січні зазвичай раз на два роки переглядаю всі його фільми. Все люблю – Альмодовар не має поганого чи середнього кіно – звідки таке в генія. Але є фільм, який для мене просто квінтесенція найкращого в ранньому Альмодоварі – «За що це мені» з його музою Кармен Маурою в головній ролі.

Франсуа Озон, 2002

8 жінок / 8 femmes

Як і у випадку з Альмодоваром, фільми Озона я бачила всі (або майже всі). На відміну від Альмодовара, з Озоном все трохи складніше – залежно від того, що він знімає, я то закохуюся в нього по вуха, то йду від нього. Після його останнього фільму я знову в нього закохана – насправді дуже класне кіно й одне найкращих за всю його кар’єру. Проте мій улюблений фільм – мюзикл «8 жінок» із Катрін Деньов, Фанні Ардан, молодою Людвін Саньє й з Ізабель Юппер. Крім того, що це чудове кіно зі всіма цими зірками – там ще потрясний саундтрек – слухаю його вже майже 20 років щотижня.

Лука Гуаданьїно, 2009

Я – кохання / Io Sono l'amore

Про італійця Луку Гуаданьїно я дізналася завдяки своїй улюбленій актрисі Тільді Свінтон – у 2009 році хтось із друзів, знаючи, як я її люблю, запитав у мене, чи я бачила новий фільм із нею «Я – кохання». Я не бачила і, звичайно, відразу побігла дивитися. Я в принципі дивлюся досить багато кіно і щось можу забувати, але цей фільм запам’ятовуєш раз і назавжди, а кілька сцен із нього залишають таке глибоке емоційне враження, що це реально на все життя. Після цього Гуаданьїно зняв чудовий «Великий сплеск», теж зі Свінтон у головній ролі, і «Назви мене своїм ім’ям», у якому Тімоті Шаламе зіграв роль, яка принесла йому світову славу. Але «Я – кохання» все одно мій улюблений його фільм, може тому, що перший.

Йоргос Лантімос, 2015

Лобстер / The Lobster

Лантімос – це для мене як би новий фон Трієр. Ну, не зовсім, звичайно, але трохи є. Знайомство з Лантімосом я почала саме з «Лобстера» – фантасмагорії з Коліном Фарреллом у головній ролі. Після розлучення з дружиною його герой потрапляє до якогось готелю, де за півтора місяця має знайти собі пару, а якщо ні, то його перетворять на тварину. Взагалі, Лантімоса складно переказувати – його треба дивитися. До речі, завдяки йому по-справжньому зійшла зірка Олівії Колман, яка в «Лобстері» зіграла невелику роль. А за свою роль Королеви Анни в ще одному моєму улюбленому фільмі Лантімоса – «Фаворитці» (2018) – Колман отримала «Оскар», «Золотий глобус» і BAFTA за виконання головної жіночої ролі.

Джим Джармуш / 2013

Виживуть лише коханці / Only Lovers left alive

Танжер, Лос-Анджелес, вампіри наших днів, Адам та Єва, Тільда Свінтон і Том Хіддлстон у головних ролях, режисер – Джим Джармуш. Фільм із таким вихідним набором не можна не полюбити.

Дуже гарне кіно – коли дивишся, ніби відкриваєш скриньку з коштовностями. Ось це те, що я назвала б сучасним поетичним кіно. Та й плюс пісні Ясмін Хамдан. Перехоплює подих.

Міхаель Ханеке / 2012

Любов / Amour

Знаєте, як буває майже на кожному Каннському кінофестивалі – до останнього взагалі незрозуміло, хто переможе. Але є рідкісні винятки. Коли у 2012-му в Каннах показали «Любов» Міхаеля Ханеке – відразу стало зрозуміло, що ось воно. Фільм узяв «Золоту пальмову гілку» і трохи згодом «Оскар» як найкращий іноземний фільм. Дуже камерна історія літньої подружньої пари у виконанні Жан-Луї Трентіньяна й Емманюель Ріва. Ізабель Юппер цього разу в Ханеке не в головній ролі, як у скандальній «Піаністці», а грає їхню дочку. Найніжніший і найпронизливіший фільм знаменитого австрійського режисера.

ФОТО: К. Авраменко, Н. Кравчук, О. Тарасов

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.