Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Запитання експертуМісяць на карантині. Як нас змінює самоізоляція?

Та чому це можливість навчитися працювати з емоціями

Місяць на карантині. Як нас змінює самоізоляція?  — Запитання експерту на Wonderzine

У березні уряд запровадив в Україні карантин у зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19, який пізніше продовжили до 24 квітня. Зокрема, заборонені прогулянки більше, ніж удвох, відвідування парків (окрім вигулу тварин) і спортмайданчиків, перебування на вулиці без документів.

На карантині українці відчувають високий рівень тривожності. Через зміну стилю життя, самоізоляція особливо впливає на ментальне здоров’я молодих людей (до 40 років). У день запуску в Києві онлайн-платформи емоційної підтримки, нею скористалося понад 10 000 людей.

Розбираємося, як самоізоляція змінює нас і чому це шанс навчитися працювати зі своїми емоціями – разом із психологинею Анною Шийчук.


Анна Шийчук

психологиня, сертифікована психотерапевтка, авторка програм про емоційний інтелект на Urban Space Radio


Загострення

Зараз усі ті бентежні почуття, які створювали труднощі й до карантину, загострюються. Наприклад, якщо мені було сумно та самотньо, зараз я відчуватиму це значно сильніше. Чи якщо раніше я не могла домовитися з чоловіком, хто виносить сміття, зараз ми будемо сваритися через це. У цей час стають помітними «слабкі зони». Водночас, нам важче витримувати ці переживання, ніж раніше, бо через кризу ресурсів на це менше.

Криза як зона росту

Під час кризи те, як ми поводимося більше не задовольняє наші потреби. Я не можу робити все «як завжди»: зараз розклад дня, який я налаштовувала роками, зламався. Я змушена по-новому поводитися, але не знаю як. І це бентежно, тому мої переживання підсилюються. З одного боку така криза – це ризик і складність, а з іншого – зона росту.

У терапії криза розглядається як втрата, як зміна і як шанс на отримання чогось нового. Ми втрачаємо щось через карантин. Як мінімум – свободу пересування. Крім цього, у кожного буде свій список втрат – це може бути робота, стосунки, душевна чи тілесна близькість. Водночас, ми здобуваємо щось за цей час. Можливо, ви почали говорити з рідними, висипатися чи займатися йогою? А, може, не почали нічого нового робити, але задумалися над цим – це теж досягнення. Криза завжди дає шанс на зміни. Чи ми використаємо його – залежить лише від нас.


Зараз, як ніколи, треба намагатися бути уважними до себе.

Карантин змушує нас подивитися всередину себе. Так, частина почуттів не сподобаються: щось нас буде злити, а щось засмучувати. Але треба залишитися в цьому і пережити те, що відчуваєте. У соцмережах було відео, де чоловіку кажуть: «У вас є два варіанти: А) залишитися вдома з дружиною та дітьми», і він одразу відповідає: «Я обираю варіант Б)». Мене засмучує такий підхід. Я вважаю, ми зараз маємо свідомо обрати варіант «А». Залишитися вдома і помічати, як там, з ким живемо, чим займаємося в житті. Це складно, але дуже необхідно, бо ці емоції не зникнуть після карантину, труднощі не випаруються. Зараз нам випав шанс прожити ті почуття, які були з нами й до карантину.

Спектр емоцій

Якщо ми свідомо проживаємо цей період, то проходимо через певний цикл емоцій. Усе починається із заперечення: «Карантин – це ненадовго», «Скоро він закінчиться і все буде так, як раніше». На цьому етапі ми не визнаємо, що світ вже змінився. І навіть якщо ми дійсно невдовзі вийдемо з карантину, усе буде не так, як раніше.

Далі приходить злість: «Я цього не планувала», «Усе мало бути не так». Нас нічого не влаштовує – ні дії уряду, ні рівень медицини – у кожного свій набір причин позлитися. Ми закипаємо і зливаємо ці емоції на тих, хто поруч. Наступний етап – поторгуватися з долею: «А якщо ввечері ненадовго вийду зустрітися?». Це намагання зберегти ілюзію того, що нічого не змінилося.

Потім стає сумно за те, що вже втрачено, за те, що може завершитися. Опісля приходить прийняття. Ми починаємо адаптовуватися до тих реалій, у яких живемо. І здавалося б, ось ми вже досягнули точки прийняття і нам стало спокійніше. Але ми заходимо читати новини – і все може початися наново. У кризі кожен день може відбутися якась нова форма загострення. На жаль, не буває так, що ми лише один раз проходимо цей цикл, нас може неодноразово повертати до цих емоцій.


Найкраще, що ми можемо зробити – це звертати увагу на наші емоції. І розв'язувати проблеми за мірою їх надходження.

Можете використовувати список емоцій, щоб навчитися їх розрізняти. Якщо ми не навчені називати почуття, у нас може не бути відповідних слів, аби їх описати. Так буває, коли питаєш, як людина почувається, а у відповідь чуєш: «Та не знаю, по-різному».

Також допомагає щоденник. Важливо, аби крім вас, більше ніхто не мав до нього доступу. Його можна вести структуровано або ситуативно. Наприклад, записувати, що зараз відчуваєте, у певній кількості знаків, щоранку чи щовечора. А можна просто писати те, що думаєте. Це допомагає звільнити внутрішній світ від емоцій. Коли в голові багато думок, сідайте і пишіть до моменту, поки випишетеся. Це може бути 2 речення або 30 сторінок – не важливо. Проте треба записувати не просто події, а що ви відчуваєте у зв’язку з ними.

Самотність і спілкування

Наше коло спілкування різко зменшилося. Є відчутна різниця між кількістю контактів за день до і під час карантину. А у деяких людей – наприклад, викладачів – могло бути до 100 контактів за день. Тому навіть якщо ми самоізолювалися не наодинці, нам може бути самотньо. Це очевидна реакція на меншу кількість контактів.

Самотність – це одна з чотирьох екзистенційних даностей. Нічого поганого у цьому немає, це просто певна частина життя. Хоч вона може і не подобатися, а саме почуття – пригнічувати. Крім самотності ми можемо відчувати ще якусь емоцію поруч: злість, радість, вину чи ще щось. Самоізоляція дає можливість провідчувати це і навчитися бути із собою.


Проте дефіцит у спілкуванні сам по собі не зникне

Тому треба цілеспрямовано налагоджувати онлайн-контакти. Так, спершу може здатися, що це складніше, ніж бути у звичному режимі. Але це треба робити свідомо і планувати. Подумайте, яких людей ви хочете чути й запитувати, як у них справи. Складіть список і домовтеся з собою, що будете регулярно спілкуватися з ними. Водночас, ви можете помітити, які контакти «відпали» – з кимось ви не говорили кілька тижнів і навіть не скучити. І це теж нормально.

Відновлення ресурсів

У нас з’явилися додаткові години незайнятого часу – те, що раніше витрачали на дорогу, похід у магазин, зустрічі та інші справи. Навіть, якщо я 8 годин працюю і ще 8 – сплю, у мене є 8 годин часу, який я не знаю, чим зайняти.

Водночас, старі способи поповнення ресурсів зараз не працюють, тому треба цілеспрямовано шукати нові. Для цього потрібно випрацювати нові звички ресурсних практик. Спробуйте написати список занять доступних зараз, які принесуть радість. Можливо, не вийде відразу придумати пункти. Тоді обдумайте це і поверніться до написання списку за деякий час. У такий спосіб, у період розпачу ви матимете шпаргалку, чим зайнятися.

Частину справ зі списку може й не буде хотітися робити. У нас знижена кількість енергії, бо під час пандемії нам може бути страшно, тривожно, сумно – через ми більше втомлюємося. Тому треба давати собі на все трошки більше часу. Пам’ятайте, якщо ви повільніше робите звичні завдання чи немає бажання щось робити – це нормально.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Дизайн:

АННА ШАКУН

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.