Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Рівність«Навіщо підкреслювати стать?»: 5 відповідей на поширені питання про фемінітиви

«Навіщо підкреслювати стать?»: 5 відповідей на поширені питання про фемінітиви — Рівність на Wonderzine

Пояснює філологиня

28 січня Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК) скасував постанову Кабінету міністрів України, якою у 2019 році було схвалено правопис української мови в новій редакції. Саме у ньому закріпили тенденцію до утворення фемінітивів. Зокрема, у цій редакції правопису є абзац про те, за допомогою яких суфіксів їх утворювати.

У Міністерстві юстиції заявили, що рішення ОАСК буде оскаржуватися, а під будівлею суду відбувся мітинг студентів, які виступили на захист правопису. Проте співголова Комісії з питань правопису вважає, що рішення ОАСК про новий правопис оскаржувати не потрібно, оскільки його затверджує МОН й Академія наук. Їхні рішення щодо правопису досі чинні.

Утім, незалежно від того, чи фемінітиви затверджені правописом і класифікатором професій, їхнє використання досі викликає дискусії. Ми вирішили зібрати поширені питання та коментарі, які виникають щодо фемінітивів, і дати на них відповіді разом із філологинею Оленою Масалітіною.

Олена Масалітіна

віцеголова Ради громадської організації «ЕдКемп Україна», кандидатка філологічних наук


«Ми й без фемінітивів нормально жили. Навіщо ці нововведення?»

Фемінітиви – це питома риса української мови як системи. Вони завжди були. Зараз лише продовжують утворюватися нові та активніше вживаються вже наявні.

Протягом історії професії змінювалися й у мові виникали назви, якими йменують людей, які виконують певну роботу. Якщо твір писав чоловік – виникло слово «автор», якщо жінка – «авторка». Якщо навчальну діяльність здійснював чоловік – виникло слово «вчитель», а якщо жінка – «вчителька». Це нормальний процес, бо в українській мові як системі є понад 13 суфіксів, які можуть утворювати назви чоловіків і жінок за різними ознаками, у тому числі за родом діяльності. Проте варто враховувати те, що на розвиток української мови вплинули два важливі чинники – патріархат і русифікація.

Коли почали стрімко з’являтися нові професії, багато жінок були замкнені у приватній сфері й не могли працювати. Коли жінка не могла обіймати певні посади, то в мові й не з’являлися назви для жінки в цій професії. Тому для нових видів діяльності виникали назви, які були чоловічого роду. Але коли світ змінився й на ці посади почали приходити жінки, мова відреагувала та створила слова для їх називання – фемінітиви.

Також ми маємо великий контактний уплив сусідньої російської мови, у якій немає такої кількості суфіксів для утворення фемінітивів, тому для російської вони менш звичні. У 30-х роках минулого століття розпочалася русифікація, жінок ще не було так багато в різних професіях. Тому відбулося певне витіснення фемінітивів. Але навіть якщо поглянути на академічний тлумачний словник, який сварять за те, що він дуже русифікований – там зафіксовано понад 800 фемінітивів. І «космонавтка», і «автомобілістка», і «підприємиця». Комусь може здаватися, що таких слів немає, але вони вже майже століття зафіксовані у словнику.

Коли світ змінився й на ці посади почали приходити жінки, мова відреагувала та створила слова для їх називання – фемінітиви.

Варто розуміти також, що слова «мама» чи «донька» – це теж фемінітиви. До лексичної групи «фемінітиви» належать іменники жіночого роду, які мають дві групи за значеннями. Перша група позначає жінок за різними сферами діяльності, професійна – лише один із них. Фемінітиви можуть стосуватися хобі, національності чи родинних зв’язків.

Друга група – це назви самиць тварин. Цікавий момент, що мова ніколи не придумує слова «аби були». Мова має назви для того, що для людей важливо. Якщо важливо було розрізнити півня та курку – для них з’являлися різні слова. Але ось якщо взяти слово «папуга», то воно однакове і для самців, і для самиць, бо в нашій культурі їх не було так важливо розрізняти.

Мова як система завжди відбиває світогляд народу, який нею говорить. І якщо простежити з давніх часів українську мову, то фемінітиви там були завжди. Чому ж вони зараз здаються нам новотворами? Через уже згадану русифікацію, під яку українська мова потрапила у 30-х роках. І оскільки для російської мови фемінітиви не такі властиві, вони позникали з публіцистичних і наукових творів українською мовою. Саме тому вони можуть кимось сприйматися як новація, хоч існували здавна.

«Навіщо вказувати чоловік це чи жінка? Головне, аби людина була професійна!»

Якщо хтось думає, що нам не потрібно вказувати стать професії – то чому б тоді для всіх професій не використати жіночий рід? Чому так не зробити, якщо немає різниці?

З лінгвістичної точки зору це питання потрібно починати розглядати з суті нашої мови як системи. Є флективні та нефлективні мови. Нефлективні мови – це ті, де основне лексичне значення слова зафіксоване переважно в його корені. У таких мовах є менше можливостей передавати додаткові відтінки лексичного значення через такі частини, як суфікс чи закінчення. Але українська мова до таких мов не належить, вона – флективна. Це означає, що компоненти лексичного значення слова розподіляються між його частинами: коренем, а також через розгалужену систему суфіксів, закінчень. І лексичне позначення статі через категорію роду здебільшого передають саме суфікси й закінчення.

Нефлективні мови, наприклад, англійська, пішли іншим шляхом. Вони знайшли нейтральні слова, які називають чоловічий і жіночий рід загалом. Наприклад, через приставку -person. Наприклад, chairperson. Це називається стратегія нейтралізації, коли ми не робимо акценту на статі людини. І це хороший варіант. І в українській мові ми можемо сказати «голова», а можемо – «очільник» чи «очільниця».

Маскулінітиви не можуть бути гендерно нейтральними, бо це вже іменники чоловічого роду. Тобто ми все одно робимо акцент на статі й саме на чоловічій.

Але українська мова є флективною. Якщо більшість назв професій є іменниками чоловічого роду, не робити акцент на статі неможливо. Маскулінітиви не можуть бути гендерно нейтральними, бо це вже іменники чоловічого роду. Тобто ми все одно робимо акцент на статі й саме на чоловічій.

Тому для нас більш прийнятною є стратегія фемінізації: тобто вирівнювання ситуації за допомогою фемінітивів. Але там, де можна, є сенс використати стратегію нейтралізації. У деяких випадках це вдається через використання іменників спільного роду. Наприклад, «колега», «голова» (у 5 із 9 значень, які називають особу). Якщо подивитися у словник, то там зазначено, що ці слова має і чоловічий, і жіночий рід. Можемо сказати: «Зайшла молода колега» чи «Зайшов молодий колега».

Але таких слів небагато. Тому українській мові властиво продовжувати свій шлях розвитку, якому характерне утворення іменників для називання жінок. Ми не можемо, як в англійській, використати для всіх назв професій нейтральні іменники. Наша мова структурно інакша.

«Підкреслюючи стать, ми, навпаки, применшуємо роль жінок,«заганяємо» їх в окрему категорію»

Причинами таких міркувань можуть бути: мізогінія як наслідок патріархату; незнання української мови й певних її особливостей; звичка, яка формується тим, що ми чуємо й не піддаємо критичному аналізу.

Варто пам’ятати: жінкам довелося виборювати право у сферах, де переважають чоловіки. Раніше навіть умовно бути письменницею не вважалося жіночою справою. Щоби заробити копійку й мати право працювати, жінкам доводилося видавати себе за чоловіків. Наприклад, писати під чоловічими псевдонімами, навіть перевдягатися чоловіками, аби мати можливість працювати. Звичайно, це не пройшло без наслідків, залишився певний шлейф.

Жінкам і зараз доводиться докладати більше зусиль, аби досягти того ж рівня, що й чоловіки. Цьому є багато підтверджень: розрив у заробітній платі, запитання про шлюб і дітей на співбесідах.

Патріархальна культура, у якій ми досі живемо, передбачає, що все жіноче вважається другорядним, неважливим, менш вартісним, інколи навіть ганебним. Це і впливає на те, що навіть нормальні слова – фемінітиви – теж потрапляють під цей уплив і сприймаються чимось образливим. Ми ж не сприймаємо так слова на зразок «мама» чи «донька», а це теж фемінітиви. Треба завжди себе перевіряти: якщо бути донькою для мене не ганебно, чому мені ганебно бути авторкою? І те, і те – слова одного порядку.

До того ж ніхто нікого насильно не змушує використовувати фемінітиви. Якщо якісь жінки ще не готові до такого переосмислення, цілком можуть називати себе через іменники чоловічого роду. На все свій час.

«Чи від усіх назв професій можна утворити фемінітив? Деякі просто не звучать!»

Від майже всіх іменників чоловічого роду, який називає певний рід діяльності, можна утворити й фемінітив. Інша справа, що інколи таке слово існує, але має інше значення. Наприклад, є слово «пілот», а «пілотка» вже означає головний убір. Тоді використовуємо те, що є багато суфіксів, якими можна творити фемінітиви, й утворюємо фемінітив «пілотеса» для називання жінки, яка керує літаком.

Або ж можуть просто виникати асоціації з конкретним фемінітивом. Наприклад, багатьом не подобається фемінітив «посолка» від слова «посол». Бо «посолка» має асоціацію із засолюванням. Але «посолка» – російське слово, в українській мові такого немає. Та через те, що ми у близькому контакті з цією мовою, людям здається, що це на слуху. Але ми ж можемо використати інше слово – «амбасадорка», яке не має таких асоціацій.

Водночас є слова, від яких не потрібно уточнювати фемінітив, бо вони не є маскулінітивами. Такими словами є іменники спільного роду: «колега», «староста», «голова». Голова в сенсі людини, яка щось очолює – це іменник спільного роду. І від іменників спільного роду не потрібно утворювати фемінітиви, бо вони не є маскулінітивами, вони мають два роди відразу. З цих слів за допомогою суфікса -их- ми можемо утворювати нові слова, але вони матимуть інше значення. Наприклад, «головиха» – це не жінка-голова, а дружина чоловіка, який обіймає посаду голови.

У контактній нам російській мові немає стільки нейтральних суфіксів, які утворюють назви для жінок у професіях. Максимально продуктивним є суфікс -ш-, але він не нейтральний і має додаткову конотацію: або називає дружину чоловіка за посадою («генеральша»), або має зневажливу конотацію. Тому нам може здаватися, що в українській так само, а насправді – ні. У нас є нейтральні суфікси.

Щодо милозвучності – немає спеціального інструмента, яким можна її виміряти. Це суб’єктивна оцінка й щодо мови як системи.

Інколи кажуть, що, наприклад, «директорка» звучить, як «Танька» чи «Валька». Відповідаю: треба пам’ятати, що один і той самий суфікс може виконувати різні функції, тобто бути багатозначним. Наприклад, суфікс -к- може утворювати іменники-назви знарядь праці («розчіска» – предмет, яким розчісують), додавати зменшувально-пестливого значення для слова (рука – ручка; або ж і в імені – Оленка). Не варто змішувати все чи зводити лише до зневажливої конотації.

Щодо милозвучності – у нас немає якогось спеціального інструмента, яким можна її виміряти. Це суб’єктивна оцінка й щодо мови як системи. Звісно, фонетично йдеться про мови більш чи менш мелодійні, милозвучні, але визначати, має якесь слово право на існування чи ні, за таким підходом точно не можна.

На мою думку, є такий аспект, що щось, що нам звичне, – здається більш нормальним, а те, що нове – менш. І не у фемінітивах справа. Я давно працюю з цією темою та зрозуміла: є люди, для яких щось нове – це завжди цікаво й дає нові можливості, а є такі, для кого нове – це стрес. Мені здається, що фемінітивам частіше опираються саме люди, яких усе нове трошки вибиває із зони комфорту. Тому що більше люди довкола, ЗМІ будуть вживати фемінітиви, то швидше вони стануть звичними для всіх.

«Та ці фемінітиви потрібні тільки феміністкам»

Фемінітиви – це значна частина іменників жіночого роду. За такою логікою можна сказати, що іменники чоловічого роду потрібні тільки чоловікам або що назви хімічних елементів – тільки тим людям, які працюють у галузі хімії. Така логіка хибна. Фемінітиви – частина мови, вони не можуть бути потрібними лише певній групі, а не всім, хто говорить цією мовою.

Але якщо вже так говорити, то фемінітиви потрібні передусім новому поколінню. Для того, щоби вони уникнули цієї травми, цього викривленого сприйняття реальності, у якому ми живемо, а могли бачити й українську мову з усіма її можливостями, і жити у справедливому світі, у якому справедливо поціновуються й реалізуються і чоловіки, і жінки.

Мова – потужний фактор соціалізації. Якщо діти чутимуть фемінітиви, вони розумітимуть, що для них усіх є місце там, де вони захочуть. Вони розвиватимуться без цих стереотипних установок на кшталт: «Для дівчинки – філфак і заміж, а для хлопчика – фізмат і кар’єра». Ті люди, які кажуть, що неважливо, якої статі людина у професії, передусім повинні використовувати фемінітиви. Щоби показати молоді: дійсно, неважливо, якої ти статі, ти можеш спробувати себе в різних професіях. Адже їхні назви в українській мові є і для чоловіків, і для жінок!

Текст: 

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.