Views Comments Previous Next Search Wonderzine

РівністьРівень тривоги. Як одиноким матерям і жінкам, які мають дітей з інвалідністю, вижити в кризу?

Жінки зіткнулися з проблемами, вирішити які самотужки неможливо

Рівень тривоги. Як одиноким матерям і жінкам, які мають дітей з інвалідністю, вижити в кризу? — Рівність на Wonderzine

Чоловік 35-річної Шошани Чорсен раптово помер більше року тому – і жінка залишилися сама з однорічною донькою. Згодом вона влаштувалася офіціанткою в ресторан на Мангеттені, а дочка почала ходити в дитсадок неподалік. «Десь за рік після того, як я овдовіла, почуття самотності перестало бути таким нестерпним. Життя почало набирати обертів», – розповіла жінка в інтерв’ю The New Yorker. Та пандемія COVID-19 і спричинена нею криза перекреслили життя Шоршани. Ресторан, де вона працювала, зачинився так само, як і дитячий садок. Буденні справи такі, як похід у магазин за продуктами із дворічною дитиною на руках перетворилися на справжню проблему. А черги на доставку продуктів у Нью-Йорку іноді доводиться чекати цілий тиждень. «Уся система забезпечення, яку я створила для себе й дочки, розвалилася в один день», – каже Шошана. Та жінка намагається не впадати у відчай: вона створила Instagram-ком’юніті для одиноких батьків. «Я хочу, аби вони почувалися не таким самотніми».

За даними обстежень державної служби статистики, у кожному п’ятому домогосподарстві України є діти, які не мають одного чи обох батьків. 92,2% одиноких батьків складають одинокі матері. Цим жінкам і в звичайних умовах доводилося вирішувати чимало непростих задач, а зараз, під час кризи, багато одиноких матерів зіткнулися з проблемами, вирішити які самотужки просто неможливо.

З’ясовуємо, з якими викликами доводиться мати справу одиноким матерям і на чию допомогу вони можуть розраховувати.

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні.

Коментують:

Надія Сіренко

спеціалістка з прав людини ООН Жінки

Катерина Левченко

урядова уповновжена з питань гендерної політики

Дар’я Касьянова

директорка з розвитку програм СОС Дитячі Містечка Україна

Маргарита Чайка

методистка соціального видавництва «Дивогра», психологиня-логопединя

Олена Стрельник

докторка соціологічних наук, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології»

Фінансові труднощі

Найбільшого удару через COVID-19 зазнали галузі, у яких задіяні переважно жінки: готельний і туристичний бізнес, роздрібна торгівля, сфера обслуговування. Водночас багато робочих місць, де переважають чоловіки: вищі керівні щаблі, IT-сфера, а також водіння вантажівок тощо – практично не постраждали.

Водночас у більшості сфер, які передбачають безпосередній людський контакт, працюють жінки. 67,3% працівників у галузі громадського харчування – жінки, а у фінансовій і страховій діяльності жінок – 71,9%. У ситуації пандемії вони більше наражаються на небезпеку зараження.

Надія Сіренко: Жінки, які виховують дітей самотужки, більш вразливі фінансово, тому сьогодні вони мають вищий ризик опинитися в критичній ситуації й поза межею бідності. У період з 21 березня по 12 квітня 2020 року було проведено дослідження ООН Жінки “Оперативна гендерна оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні”. Дослідження показало, що матері, які самотужки виховують дітей, особливо дошкільного віку, і працюють удома, зазнають подвійного навантаження з огляду на поєднання оплачуваної й доглядової праці. Водночас через карантин у навчальних закладах і відсутність допомоги родичів, неможливість оформлення відпустки багато жінок, що виховують дітей самотужки й мають працювати поза домом, вимушені брати їх із собою на роботу або шукати інші можливості догляду за дитиною. Недосконало організоване дистанційне навчання дітей шкільного віку – додатковий виклик для таких жінок, адже воно спричиняє надмірне часове навантаження на матерів, що продовжують працювати. Крім того, одинокі матері, які належать до малозабезпечених сімей, наразі не можуть скористатися послугами безкоштовного харчування для дітей у навчальних закладах, що також створює для них додаткові виклики.

Жінки, які виховують дітей самотужки, мають вищий ризик опинитися поза межею бідності й не мати можливості придбати товари першої необхідності

Олена Стельник: В Україні є складнощі з визначенням статусу одинокої матері. За законом, цей статус надається жінкам, які народили дитину поза шлюбом (хоча де-факто в такої жінки може бути партнер, який розділяє з нею турботу про дитину). А от після розлучення жінкам цей статус (а відповідно й матеріальна допомога від держави) не надається. Водночас станом на квітень цього року в Міністерстві юстиції України було зареєстровано 500 тис. виконавчих проваджень про стягнення аліментів. З великою долею вірогідності можна припустити, що одинокі матері зіткнулися з матеріальними викликами.

З економічного погляду, жінки й до карантину були в гіршому становищі на ринку праці: у середньому їхня заробітна платня була на 22% менше (порівняно із чоловіками). Однак є й позитивні моменти. За статистикою, жінки частіше працюють у державному секторі, відтак доходи цієї групи хоча й нижчі, але стабільніші в ситуації карантину.

Анастасія зі Львова самотужки виховує трьох дітей. До карантину вона працювала репортажною фотографкою, а зараз лишилася без роботи. «З першого дня карантину стало зрозуміло, що буде дуже тяжко, та я вирішила не витрачати на це емоції. У мене були мінімальні заощадження, а оскільки зараз ми витрачаємо гроші лише на харчування, то якось витягуємо. Старший син-підліток допомагає мені з хатніми справами. Та найбільші труднощі емоційні. Наразі я – єдина людина, з якою наживо спілкуються діти. Й у мене немає жодної можливості побути наодинці із собою. Ця повна втрата особистого простору виснажує найбільше. З дистанційним навчанням теж не легко. Якщо старший навчається сам, то меншого потрібно вмовляти, мотивувати, контролювати. Перші дні я була супермамою, у мене був чіткий графік, за яким ми займалися. Але потім я емоційно вигоріла, адже контроль онлайн-навчання – це full-time job».

Як поєднувати роботу, хатні справи та дистанційне навчання дітей?

Чимало одиноких матерів задіяні в так званих кризових сферах: надання медичних і соціальних послуг, торгівля, транспортні підприємства тощо. Рівень тривоги цих жінок зростає не лише через підвищену небезпеку інфікування COVID-19: часто банально нема з ким лишити вдома дитину, коли вони йдуть на роботу. А ті, хто працюють з дому, вимушені поєднувати оплачувану й доглядову працю, організовувати онлайн-навчання. В опитуванні ООН Жінки більше половини респонденток назвали збільшення часових витрат на прибирання (63,5%) і приготування їжі (50,5%) з початку карантину. І якщо 31,1% респонденток з повних сімей відзначили збільшення участі їхнього партнера в хатній і доглядовій праці, то одинокі матері несуть цей тягар самотужки.

Ірина, одинока мати, м. Київ: Моя ситуація не дуже типова, адже я web-дизайнерка, і професія дозволяє працювати з дому. Я завжди вбачала в такому графіку масу переваг, тож на віддаленому режимі роботи з огляду на карантин почуваюся цілком комфортно. Роботи на карантині в мене стало навіть більше – і це добре. Але зважаючи на те, що доводиться поєднувати оплачувану працю із навчанням дочки-школярки й хатніми справами, втомлююся я більше. Моя донька навчається в третьому класі, і спочатку всі уроки нам надсилали письмово у вайбері. Тобто мені потрібно було самостійно опрацювати цю інформацію, викласти дитині цей предмет, та ще й зробити домашнє. На це йшло нереально багато часу. Тоді я вмовила трьох учительок, щоб вони викладали уроки в зумі й стало трохи легше, бо з 8.30 до 12.00 дитина зайнята, і я можу спокійно працювати. Але чотири предмети все ще надсилають письмово – і цей квест продовжується.

Думаю, після цієї пандемії багато корпорацій перейдуть на дистанційне працевлаштування. Й особисто мене така картинка: дитина ходить у школу, а я працюю з дому – цілком влаштовує.

Олена Стрельник: Традиційно багато одиноких матерів покладаються на допомогу старшого покоління в догляді за дітьми. Та зараз лікарі радять максимально ізолювати людей літнього віку від соціальних контактів через ризик складного перебігу хвороби. Тож допомога бабусь і дідусів для багатьох зараз не доступна.

Інший момент – неможливість працювати дистанційно, наприклад, для соціальних і медпрацівниць. Багато одиноких матерів вимушені лишати дітей молодшого шкільного чи дошкільного віку самих або під наглядом сусідів, родичів. Усе це створює додаткове психологічне навантаження. Одна респондентка, яка взяла участь у дослідженні ООН Жінки, зазначила: «Я одна виховую донечку, яка ходить до 4-го класу і перебуваю в постійній емоційній напрузі, так як дитина сама вдома: вона їсть, розважається, вчить домашнє завдання» (Тетяна, медична працівниця, 42 роки, Луганська область).

Жінки, які виховують дітей з інвалідністю, за межею кризи

В Україні щороку збільшується кількість дітей з інвалідністю. У 2017 році їх нараховували майже 160 тис. За словами Катерини Левченко, у зв’язку з карантином декілька десятків тисяч дітей повернулися з інтернатів до сімей. «У звязку з неординарністю ситуації не було зроблено належної оцінки умов, у яких ці діти будуть проживати, – зазначила Левченко. – Проблема в тому, що значна частина батьків таких дітей не здатні самостійно забезпечити їм належний рівень розвитку та навчання відповідно до їх потреб. Біля 8000 дітей, які перебували в будинках дитини, будинках-інтернатах для дітей з інвалідністю, притулках продовжують перебувати в цих закладах».

Маргарита Чайка: Карантинні обмеження, зокрема неможливість відвідувати спеціалізовані інтернати для дітей з інвалідністю чи кабінети ЛФК, викликали цілу низку проблем.

Задоволення фізіологічних потреб дитини з інвалідністю (туалет, годування). Наприклад, одна з наших мам сама виховує сина з епілепсією. Лише процес годування (приготування особливим чином перетертої їжі, власне годування буквально по ложечці) забирає в неї 8 годин на добу.

Забезпечення належною фізичною активністю. Діти з ДЦП або іншими руховими розладами вимагають занять на спеціальних снарядах, яких у більшості батьків удома немає. Прогулянки з дитиною у візку зараз важче реалізувати, ніж у звичайні часи, адже після кожного виходу доводиться дезінфікувати ще й візок.

Емоційне напруження дитини. Раніше певну емоційну розрядку забезпечувало спілкування з педагогами, вихователями, іншими дітьми. Зараз уся психологічна робота лягла на плечі тих, з ким живе дитина під час карантину.

Емоційний стан батьків. Якщо навчальний процес організований неправильно або не відбувається зовсім, дитина не лишається на тому ж самому рівні: у неї наступає різкий «відкат». Це спричиняє додаткові емоційні страждання одиноких матерів.

Із закриттям інтернатів на карантин діти з інвалідністю не мають доступу до необхідного корекційно-розвиткового навчання

Наталія, мати, що виховує дитину з інвалідністю, м. Київ: Моєму синові 16 років, у нього складний психіатричний діагноз. До карантину протягом робочого тижня він знаходився в спеціалізованому дитячому будинку, а на вихідні я забирала його додому. З уведенням карантину всі діти повернулися у домівки. Крім старшого сина, у мене ще двоє дітей, 4 і 7 років. Навіть вийти в магазин для мене – проблема. Взяти з собою старшого я не можу, адже він не в змозі ходити у масці. Тож мушу лишати його самого з молодшими. Чи правильно це з погляду безпеки? Абсолютно ні.

Ще одна проблема – це придбання ліків. Здебільшого це рецептурні ліки, і за ними часто потрібно їхати в інший кінець міста, але транспорт не працює. Ми з іншими матерями зверталися до соцслужб з проханням забезпечити доставку продуктів і рецептурних ліків. Але отримали відповідь, що це передбачено лише для родин СЖО (зі складними життєвими обставинами), а ми, мовляв, до таких не належимо. Карантин виявив просто жахливо провальну роботу соцслужб.

Тетяна, мати, що виховує дитину з інвалідністю, м. Дніпро: У мого дев’ятирічного сина Філіпа аутизм, він не вміє говорити. Ми переїхали до Дніпра з Макіївки в 2014 році, і тоді ж від мене пішов чоловік. Невдовзі він припинив усіляку допомогу, тож ми із сином лишилися самі. Я не цуралася ніякої роботи, і поступово наше життя якось вирівнялося.

До карантину в будні дні я використовувала послугу «Денний догляд» у місцевому комунальному центрі. Там із сином гралися, гуляли, годували його. Він отримував нові враження, спілкувався з іншими дітьми. Зараз же ситуація просто жахлива. «Денний догляд» закрито. Я повноцінно працюю з дому 6 днів на тиждень. З огляду на карантин я отримала державну допомогу в розмірі 1 тис. грн. Година з нянею коштує 70 грн. Тобто цієї допомоги мені вистачає, аби оплатити три дні по 5 годин, а самій мати можливість хоч якось попрацювати в цей час. Так ми й робимо.

У ті дні, коли немає няні, розклад у мене такий. Підйом о 4.30–5.00, туалет сина, сніданок. Після цього ми гуляємо. Після прогулянки я працюю дві години, поки син кричить у сусідній кімнати. Його є кому доглянути, та я однаково вимушена постійно перериватися. Мені бракує слів, аби передати, як мені важко. У мене немає більше сил. Я прокидаюся вранці з відчуттям жаху: новий день.

Шляхи виходу з ситуації

COVID-19 поставив перед світовою спільнотою безпрецедентні виклики, які вимагають унікальних рішень. Ефективних механізмів, зокрема, допомоги одиноким матерям наразі не існує в жодній державі. У деяких країнах (наприклад, у Данії) дошкільні заклади й молодші школи відкрили вже на першому етапі виходу з карантину, аби батьки могли повернутися до роботи. Утім оцінити наслідки такого рішення наразі важко.

В українському суспільстві ще більш очевидною стала соціальна й економічна незахищеність жінок, які виховують дітей самотужки. І це вимагає ухвалення відповідних рішень на законодавчому рівні.

Надія Сіренко: Базовий принцип Порядку денного 2030 «не залишаючи нікого осторонь» вимагає від органів влади надавати пріоритет правам та інтересам найбільш вразливих груп, зокрема жінкам, які виховують дітей самотужки. Насамперед, заходи реагування на поширення COVID-19 мають враховувати принципи гендерної рівності й прав людини. Важливим моментом є системна робота Міністерства освіти і науки України й навчальних закладів із організації дистанційного навчання дітей шкільного віку, зокрема, у сільській місцевості. Відсутність ґрунтовного підходу до цього питання спричиняє надмірне часове навантаження на батьків, передусім на матерів, які самотужки виховують дітей і продовжують працювати. Важливо забезпечити доступ до ноутбуків і мережі Інтернет для сімей з дітьми, які не можуть собі їх дозволити (це, зокрема, малозабезпечені, що мешкають у сільський місцевості тощо), та враховувати запити дітей з особливими навчальними потребами. Необхідна також допомога вчителів у виконанні домашніх завдань, роз’ясненні матеріалу і наявність сталого розкладу занять.Крім того, потрібні гарантії трудових прав одиноких матерів, наприклад неприпустимість звільнення через необхідність жінки лишатися вдома з дітьми.

Катерина Левченко: Я вважаю, що урегулювання ситуації можливе лише за допомоги і за рахунок держави. Наприклад, у Польщі у зв’язку з карантином запровадили додаткову оплачувану відпустку для одного з батьків. Без сумніву, це передбачає виділення коштів від держави.

Крім того, аби забезпечити батькам, особливо одиноким мамам, можливість працювати, наразі дуже нагальним є питання відкриття дитсадків – звісно, з повним дотриманням безпеки. І це питання на контролі в Міністерстві освіти, керівництво якого розуміє всю складність ситуації.


Ми радимо батькам керуватися «правилом літака»: спершу одягніть кисневу маску на себе, потім – на дитину. Іншими словами, подбайте про власний емоційний стан

Дар’я Касьянова: Ми, як громадська організація, забезпечуємо одиноких матерів (особливо тих, хто втратив роботу або чиї діти мають хронічні захворювання) продуктовими наборами, медикаментами – загалом близько 500–600 сімей. Наші партнери, інші громадські організації, також надають адресну допомогу.

Ми велика міжнародна організація, працюємо у 130 країнах. У деяких країнах уряд з метою запобігання серйозної економічної кризи, яка вдарила б по найбільш уразливих групах населення, ухвалив рішення взагалі не закривати дитсадки. Утім питання, чи потрібно зараз відкривати дитячі садки в Україні, і досі лишається суперечливим.

Маргарита Чайка: Ми радимо батькам керуватися «правилом літака»: спершу одягніть кисневу маску на себе, потім – на дитину. Іншими словами, подбайте про власний емоційний стан. Багато психологів зараз проводять онлайн-лекції, вебінари (часто безкоштовні) про те, як вижити вдома на карантині. Важливо змиритися з думкою, що в умовах надвисоких навантажень ви просто не в змозі 100-відсотково забезпечити всі потреби дитини й не звинувачувати себе через це. Якщо у вас є дитина з інвалідністю, звертайтеся по допомогу до друзів, рідних, громадських організацій, волонтерів. Подумайте також про залучення фахівців онлайн. Деякі корекційно-виховні, логопедичні заняття можна проводити онлайн.

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні

ООН Жінки є структурою Організації Об’єднаних Націй із питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат. В Україні діяльність ООН Жінки спрямована на сприяння рівноправній участі жінок у всіх аспектах життя.

Текст: Анна Хаєцька

Ілюстрації: Анна Шакун

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.