Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

РівністьУсі міста були побудовані чоловіками для чоловіків. Як урбаністика ігноруює потреби жінок

Усі міста були побудовані чоловіками для чоловіків. Як урбаністика ігноруює потреби жінок — Рівність на Wonderzine

Місто для людей чи місто для чоловіків?

Одного ранку вагітна Шеріл Сендберг, головна операційна директорка Facebook та авторка бестселлеру «Включайся», намагалася дійти до свого офісу від найвіддаленішого місця на парковці. Коли вона нарешті дісталася переговорної, то молилася, щоб розповісти свою комерційну пропозицію без того, щоб її знудило. Уже наступного дня вона попросила виділити на паркуванні місце для вагітних біля самих дверей, і засновники погодилися. Вони визнали, що думка про це ніколи не приходила їм у голову. Як розповідає Шеріл, вона також про це не задумувалася, доки не завагітніла.

Якщо ми самі не стикалися з проблемою, то, ймовірно, не знатимемо про її існування. Особливо якщо нас оточують люди, які також ніколи про неї не чули. Так сталося й під час планування та дизайну міст.

Історично так склалося, що архітектурою та дизайном займалися здебільшого чоловіки. Жінки не мали доступу до міського планування та дизайну й не могли впливати на рішення щодо благоустрою аж до 20 століття. Після того, як жінки вибороли право працювати в будь-яких сферах та обіймати високі посади, вони все ще мали обмежений вплив на проєктування міст. Навіть сьогодні найвищі посади в архітектурних бюро обіймають лише 10% жінок.

Як результат, усі міста фактично були побудовані чоловіками, які спиралися на власне відчуття міста й не знали, що інші групи населення використовують простір по-іншому. Типовим містянином для них був білий чоловік без інвалідності та з середнім рівнем доходу, навколо потреб якого й планували міський простір. Це виключило досвід жінок, людей з інвалідністю, інших рас і містян з іншим рівнем заробітку.

У 70-х роках 20 століття феміністки почали звертати увагу на проблему гендерного розриву в плануванні міст та ігнорування жіночих потреб. Вони почали досліджувати, як чоловічий дизайн міста впливає на жінок і як можна поліпшити ситуацію. Тим часом жінки ставали архітекторками та дизайнерками й могли безпосередньо вплинути на ухвалення рішень і розповісти колегам про проблеми, з якими вони стикаються.

У 80-х і 90-х роках було здійснено два важливі проєкти, щоб відповісти на потреби жінок у дизайні міст: у Відні побудували район Frauen-Werk-Stadt, який на багатьох рівнях відповідав саме жіночим вимогам до благоустрою, а в Торонто випустили звіт The Women in Safe Environments, де пояснили, як міське планування та дизайн можуть допомогти полегшити неоплачувану жіночу працю та сприяти безпеці жінок у громадських місцях.

Поступово фокус дискусії розширився, і тепер ідеться не просто про жінок та благоустрій, а про гендер і благоустрій. Урбаністи вивчають систематичне нехтування досвідом жінок, культурний контекст, вплив колоніалізму та необхідність трансформації норм токсичної маскулінності задля зниження рівнів насильства. Що розвернуло фокус на будівництво міст з метою будувати їх для всіх груп людей, включаючи жінок, людей з інвалідністю, людей похилого віку й містян із різними рівнями заробітку та походженням.

Ми вирішили розібратися, як саме сучасні міста ігнорують потреби жінок і як це можна виправити, а Каріна Саварина, авторка книг «Не вагітна» та «МАМ», поділилася з нами своїм досвідом боротьби мами й великого міста.

текст: Анастасія Микитенко

Мобільність

До того, як жінки вибороли розширені права, вони мусили готувати, прибирати та доглядати за дітьми вдома, доки чоловіки були на роботі. Чоловічий маршрут був і залишається досить простим: він їде машиною або громадським транспортом на роботу в індустріальну частину міста, а потім повертається додому. Це відбувається в досить усталені часи, від сьомої ранку до сьомої вечора. Маршрут жінок більш заплутаний через неоплачувану домашню працю, так звану «другу зміну»: вони мають відвести дітей до школи або дитячого садочка до початку роботи, потім поїхати в офіс, а ввечері забрати дітей, купити продукти та повернутися додому. Нерідко в цей потік додаються ще й гуртки, куди дітей треба привести та забрати, а також догляд за членами родини в інших районах.

Хоча жінки й вийшли на роботу ще століття тому, міста досі заплановані за чоловічим маршрутом. Наприклад, розгляньмо громадський транспорт. Незважаючи на те, що жінки користуються ним частіше, ніж чоловіки, їхні потреби досі не помічають. Основний потік громадського транспорту проходить у час, коли містяни їдуть на роботу або з неї. Жінки ж виходять на свій щоденний маршрут раніше та повертаються додому пізніше, а отже, мають проблеми з доступом до громадського транспорту. Вони часто запізнюються на роботу або за дитиною в школу, якщо не встигають на один із нечастих ранкових або вечірніх автобусів.

Маршрут жінок більш заплутаний через неоплачувану домашню працю

У Швеції, наприклад, помітили різницю в часі чоловічих та жіночих маршрутів і підлаштували під це прибирання снігу. Раніше першими прибирали дороги, щоб люди могли доїхати на роботу машиною або громадським транспортом. Проте раніше з дому виходили жінки, які пішки відводили дітей до шкіл та дитячих садочків і часто травмувалися на тротуарах та велодоріжках, які ще не встигли очистити від снігу. У країні почали прибирати спочатку дороги для пішоходів, і це зменшило кількість травм від слизьких тротуарів.

Жінки також роблять багато зупинок на своєму маршруті, щоб купити продукти, доглянути за родичами або забрати дітей з гуртків, і вимушені платити за кожну з них, якщо користуються громадським транспортом. Це створює певний економічний тягар на жінок, який не зазнають чоловіки. Цю проблему можна було б вирішити квитками, розрахованими на певний час, а не на поїздку або упевнившись, що школи, дитячі садки та супермаркети доступні в пішій відстані від будь-якого дому.

Загалом жіночі маршрути тривають довше, тому що вони довше чекають транспорт зранку та ввечері й частіше роблять зупинки. Жінки також роблять декілька пересадок, якщо вони їдуть доглядати за членами родини в інших районах, які зазвичай погано поєднані між собою. Це залишає їм менше часу для кар’єрних процесів і відпочинку.

Безпека

Відчуття безпеки в місті надзвичайно важливе. Якщо не відчуваємо страху або тривоги, ми частіше виходимо на вулицю, беремо участь у житті міста та спілкуємося з іншими людьми. Проте різні групи населення можуть мати різне відчуття безпеки: якщо чоловіків не дуже лякають парковки або темні вулиці, то для жінок це стає зоною страху та дискомфорту через загрозу гендерно обумовленого насилля.

Жінки часто страждають від вуличного насилля: в Україні, наприклад, вуличних домагань зазнавали 42% жінок, водночас 47% жінок не внесли сюди кетколінг як форму домагання. Через це жінкам страшно виходити на вулиці та проводити час за межами дому вночі – 60% жінок відчувають небезпеку в містах. Чоловіки ж рідше бояться виходити на вулицю вночі.

Через страх за власну безпеку жінки вимушені обирати більш людні місця, що зазвичай подовжує їхній маршрут, й уникати неосвітлених вулиць. Щоб дістатися додому вночі без зайвих проблем, вони мусять викликати таксі, що знову ж таки економічно їх обтяжує. Деякі містянки зовсім відмовляються виходити надвір, коли стемніє, а також задля своєї безпеки відмовляються від роботи, якщо вона починається занадто рано чи закінчується занадто пізно.

Деякі містянки відмовляються від роботи, якщо вона починається занадто рано чи закінчується занадто пізно.

Щоб поліпшити ситуацію, варто принаймні встановити освітлення на вулицях. Ева Кайл, провідна експертка з планування міста з урахуванням гендерної пріоритезації, наголошує, що освітлення, можливо, не зменшить кількість вуличних домагань, але воно може знизити почуття тривоги жінок, що заохотить їх частіше виходити в місто та поліпшить їхню здатність оцінювати ситуацію, коли вони стикаються з потенційною загрозою. Також важливо мінімізувати місця, де можуть потенційно ховатися злочинці. Барселонський феміністичний кооператив архітекторок, соціологинь і планувальниць міста Collective Point 6 пропонує, наприклад, слідкувати за тим, щоб рослинність на вулицях була не вище одного метра та щоб дерева не блокували освітлення. Вони також рекомендують робити входи до будинків на рівні вулиці, щоб потенційні злочинці не могли ховатися за сходами.

Доступ до громадських убиралень

Історія жіночих громадських убиралень сама собою сексистська. Наприклад, у Вікторіанську епоху більшість убиралень була розрахована на чоловіків, бо вважалося, що жінкам нічого виходити з дому по справах, вона має сидіти вдома та займатися дітьми. Так з’явився термін «сечовий повідець», бо жінки могли відходити від дому на стільки, на скільки їм дозволяв їхній сечовий міхур. Коли жінки почали працювати на фабриках наприкінці 19 століття, для них створили окремі туалети, щоб захистити їхню цноту та скромність. Проте чи врахували потреби й анатомічні особливості жінок, коли розподіляли простір для чоловічих і жіночих кімнат?

Схоже, що ні. Черги в жіночі вбиральні довші, аніж у чоловічі: жінки проводять у черзі трохи більше 6 хвилин, а чоловіки – 11 секунд. Зазвичай площу туалету ділять на жіночі та чоловічі частини порівну, проте на цій самій площі чоловічих пісуарів і туалетів поміщається більше, аніж кабінок у жіночих вбиральнях. Водночас жінки проводять у туалеті в середньому 1 хвилину 30 секунд, а чоловіки лише хвилину. Це стається через те, що жінкам треба відкривати та закривати двері в кабінку, знімати більше шарів одягу та змінювати засоби гігієни. Жінки також частіше миють руки, аніж чоловіки, і мусять супроводжувати дітей та людей похилого віку у вбиральнях, що подовжує час використання туалету та чергу.

Жінки могли відходити від дому на стільки, на скільки їм дозволяв їхній сечовий міхур

Як результат, жінки іноді мають користуватися чоловічими вбиральнями, іти до закладів або обирати більш незвичайні місця, наприклад кущі або узбіччя дороги. Водночас довге тримання сечі може негативно вплинути на здоров’я: викликати біль, інфекції сечових шляхів, камені в нирках, пошкодження м’язів тазового дна або розтягнення сечового міхура.

Щоб запобігти утворенню черг та оминути їхні негативні наслідки, учені з Гентського університету пропонують використовувати гендерно нейтральні вбиральні або віддавати більше простору жінкам.

Як це: бути мамою у великому місті

Бути мамою не легко, а бути мамою у великому місті, здається, ще важче. Каріна Саварина, авторка книг «Не вагітна» та «МАМ», почала боротьбу з Києвом, коли вдочерила 3-місячну Марусю. Вона пізно зрозуміла, що дитячий візочок потрібно купувати під ліфт і неповноцінний пандус, який складався лише з двох смужок. Потім виявилося, що візочок має бути легким, бо затягнути його на сходи магазинів й у транспорт – це окремий спорт. «Пам’ятаю, як я вперше везла дитячий візок розбитим тротуаром, – розповідає Каріна. – Я переживала, що в доньки буде струсу мозку, бо вона така маленька і її так сильно підкидало. Я знаю мам, які мусили реально йти та перевіряти, чи все в порядку з їхніми дітьми». Улітку Каріні нікуди було вийти погуляти з Марусею – вона або йшла о п’ятій ранку до озера, або просила чоловіка відвезти її в парк на машині, бо лише одна маршрутка, яка їхала до парку, була пристосована до візочків. Проте на цьому пригоди не закінчувалися: «Тобі нікуди навіть зайти в туалет. Ти мусиш шукати магазини, які так рано працюють. Якщо такі і є, то вони можуть не мати туалету або не пускати до себе. Й от у тебе є всього дві години погуляти з донькою на свіжому повітрі, але ти мусиш іти додому, бо захотілося в туалет». Як зізнається Каріна, вона не помічала цих проблем, доки сама не стала мамою, а потім дивувалася, чому про це взагалі ніхто не говорить? Чому ніхто нічого не змінює? «Я думала, що стану меркою міста, щоб допомогти мамам виграти цю боротьбу з містом», – розповідає авторка книжки.

Я думала, що стану меркою міста, щоб допомогти мамам виграти цю боротьбу з містом

Міста справді погано пристосовані до мам із дітьми. У Києві, наприклад, лише 14 станцій метро облаштовані ліфтами та пандусами, а в маршрутках немає місць для візочків. Тож поїздки до лікарні, походи за покупками до магазинів або поєднання роботи в офісі та материнства стають ускладненими, а інколи й неможливими. Не у всіх громадських місцях є столики для пеленання й кабінки та лавки для грудного вигодовування. Тобто жінка має завжди бути в пішій відстані від дому, щоб доглядати за дитиною. Через такі обмеження в просторі мама може почувати стрес і самотність.

Дитячі майданчики та парки

Дитячі майданчики та парки начебто мали б стати простором для всіх, проте частіше там проводять час хлопці – дівчата у віці 9–12 років рідше виходять грати на дитячі майданчики або в парки. Як вважають віденські урбаністи, це пов’язано насамперед з тим, що майже не облаштовують місця для активностей, яким надають перевагу дівчата. Можна побачити футбольні та баскетбольні поля, проте майже немає де пограти в бадмінтон або волейбол. Також рідко можна знайти облаштовані місця для роликів або просто місця для сидіння, де можна про щось поговорити.

Віденські архітектори помітили, що дівчата зникають з громадських просторів, і вирішили їх повернути. Вони побудували зони для активностей, які більше люблять дівчата, створили простори для сидіння й обговорення, а також додали поля без обладнання, де можна пограти в будь-які ігри з м’ячем. Вони також поліпшили світло в парках, щоб створити відчуття безпеки. Як результат, дівчата знову почали проводити час у громадських місцях і з 2005 року у Відні використовують гендерно чутливе керівництво з побудови парків і дитячих майданчиків.

Фото: Smallable (1, 2, 3, 5)

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.