Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвідЗ дитинства помічаю всі ці «ти ж дівчинка». Я – школярка й феміністка 

4 історії підлітків про гендерні стереотипи в школі та сексистські жарти в Tik Tok

З дитинства помічаю всі ці «ти ж дівчинка». Я – школярка й феміністка  — Власний досвід на Wonderzine

До початку навчального року поговорили з чотирма школярками-феміністками. Вони поділилися, як до фемінізму ставляться їхні однолітки, які упередження щодо дівчат помічають в школі та як вони реагують на них.

Поліна Рубіс

15 років, навчається в Канаді, до того закінчила 8 класів у Києві. Хоче стати кінорежисеркою, зняла дебютний фільм. Займається темою прав людини


Я вважаю себе феміністкою десь з 12 років. Моя мама займається цією темою, і саме від неї я підхопила цю хвилю. У мене взагалі дуже сильне відчуття справедливості. І, коли я зрозуміла, наскільки світ не справедливий, мені стало від цього страшно й сумно. Я почала активно займатися цією темою [рівності], ходити на різні заходи, а потім і виступати на них в Україні й за кордоном.

У нашій сім’ї ніколи не було таких гендерних стереотипів. Наприклад, ніколи не чула, що хлопчики сильніші. Я почала помічати цю проблему вже в школі. Наприклад, як хлопці чіпляються до дівчат. Я до себе не підпускала, але помічала, як це відбувається з іншими дівчатами. Це ще дрібний масштаб, а якщо подивитися глобальніше на проблему, нам дуже потрібен фемінізм.

Якось у школі, у 8 класі, нам почали роздавати різні контрольні з трудового навчання: дівчатам – про шиття, а хлопцям – про побудову шпаківні. А ми це навіть не вчили. Я сказала, що напишу на всіх сторінках, що це нерівність, і поясню чому. Моя вчителька відповіла, що комісія поставить погану оцінку. Але мені було однаково.

Узагалі в мене було багато суперечок з викладачами на тему нерівності. Навіть коли розповідала, що хочу вступати на кінорежисерку, мені й за фемінітиви перепало. Багато хто в школі казав: «Чому ти взагалі так переймаєшся цим?» Але від викладачів старшого віку я могла почути й таке: «Не йди на цю професію, вона чоловіча. Іди краще на медсестру».

Особливо мене «виносить» тема гумору. Часто хлопці мого віку думають, що вони смішні, коли говорять расистські, сексистські жарти. «Жінки не смішні, хахаха». «Феміністки не доглянуті, хахаха». І завжди хтось з дівчат хіхікне на цей жарт. У такі моменти мені хочеться підійти й спитати: «Ти себе поважаєш?» Мені здається, треба вміти посміятися над своїми недоліками, але просто насміхатися над іншими людьми не смішно.

 Раніше думала, що наше покоління дуже толерантне, але це не так. Звісно, ситуація краща, ніж раніше, але однаково є багато проблем

У мене є багато знайомих, які зараз сидять у Tik Tok. Мені щодня шлють десь по 10 тіктоків, де є расистські, сексистські, гомофобні жарти. На що я кажу: «Якщо ви не хочете зі мною сваритися, не надсилайте мені це». А вони у відповідь: «Ми не хочемо сваритися, це ж просто смішно». Але мені не смішно, мене це тільки засмучує. Раніше думала, що наше покоління дуже толерантне, але це не так. Звісно, ситуація краща, ніж раніше, але однаково є багато проблем.

В Україні в мене була компанія однолітків з різних шкіл. І з більшістю з них я не спілкуюся вже. У мене рік пішов на те, що намагалася їм пояснити [фемінізм], але в мене не вийшло. А одного разу ми вирішили влаштувати собі спільний «випускний», хоч ми з різних шкіл. І я сиділа з подругою в іншій кімнаті, поки за столом обговорювали фемінізм. Одна дівчина сказала, що взагалі дуже мало є «адекватних феміністок», і її підтримали, думали, що я не чую. Усе ж один хлопець вступився й сказав, що всі феміністки адекватні, «от наприклад, Поліна».

Я стараюся зараз бути неагресивною до людей загалом, незважаючи на їхні сексистські, расистські чи гомофобні погляди. Намагаюся бути толерантною до всіх. Але поки в мене погано виходить. Можливо, тому, що я підліток і різко реагую на те, що мене хвилює.

Однодумців знайшла на події «Завтра 2037» для підлітків. Я там виступала й потім до мене почали підходити та запитувати, як ставлюся до фемінітивів, наприклад. Але зі звичного оточення немає нікого, хто б теж активно підтримував фемінізм. Звісно, коли я запитую у своїх подруг про це, вони кажуть, що підтримують.

Зараз я навчаюся в Канаді, і тут практично всі феміністи, так виховують. Я не стикалася з жодною дискримінацією. А ще тут, якщо «відпустиш» сексистський жарт, буде дуже негативна реакція.

Мені здається, в Україні зараз усі заходи про фемінізм ідуть на аудиторію «просунуту», яка вже розуміє тему. І в цьому проблема, оскільки треба займатися й аудиторією дітей і підлітків, які ще не є толерантними.

Марго Сибірцева

16 років, навчається в 11 класі в місті Кропивницький. Займається вокалом, викладає англійську мову програмістам


Мені здається, що я все життя була феміністкою. Ще з самого дитинства помічала ось ці упередження: носи спідницю й сукню, бо ти ж дівчинка. І відчувала, що щось тут не так.

Десь років 5 тому я почала цікавитися екологією, веганством, а згодом і фемінізмом. Тоді нарешті дізналася, що всі жарти про феміністок – неправдиве, стереотипне уявлення. Далі періодично шукала інфу про історію, різні течії, знаходила блогерок. На основі цього й будувалося моє бачення. Згодом обдумувала різноманітні ситуації та робила свої висновки.

Приблизно два роки тому я почала доносити ідею фемінізму до друзів, близьких, родичів. Пам’ятаю, ми сиділи з батьками, і мій тато якось пожартував, як бувають у тата дивні жарти, на що я відреагувала: «Я зроблю це сама, бо я феміністка». Звучало тоді це дуже смішно. Але з того часу мій тато каже: «Я не буду пропонувати тобі допомогу, бо ти ж феміністка». Мене все ще дістає «ну, ти ж дівчина» від родичів, але тепер я пропоную обговорити та пояснити, що це – упередження.

 Мене все ще дістає «ну, ти ж дівчина» від родичів, але тепер я пропоную обговорити та пояснити,
що це – упередження

Зараз називаю себе інтерсекційною феміністкою*. Уперше термін «інтерсекційність» почула від фемблогерок, і пішла гуглити, що це. І я зрозуміла, що мені ця течія найближча. Вважаю, що жінка незалежно від кольору шкіри й орієнтації має право на права. Звісно, доводиться пояснювати, що значить «оте складне слово». Найбільше я люблю руйнувати стереотипи про те, що феміністки ненавидять чоловіків, пояснювати, що зворотнього сексизму не існує.

Я не ходжу й не розказую всім, що феміністка. Люди дізнаються про це, коли йдеться про якусь відповідну тему. Коли звучить невдалий жарт про жінку на кухні, можу пояснити, чому це не смішно. Я звикла говорити про це, коли бачу, що людина зацікавлена, а не просто хоче мене спровокувати.

Були такі випадки, коли зі мною починали розмову про це зі слів: «Я, звичайно, люблю жінок, але...» І далі – «у вас і так є права», «ви можете носити, що захочете», «ви можете голосувати». Звісно, у такому разі я починаю пояснювати, що раніше цього не було й усе, що є, саме завдяки феміністкам.

Коли кілька років тому прийшла в місцеву школу програмування, там були одні хлопці. І мені там пояснювали все так, наче я взагалі нічого не розумію. Іншим хлопцям швиденько все пояснили, а мені постійно казали: «Ну, ти ж знаєш, що спочатку треба ось це зробити?» І я відповідала: «Так, я це вивчила». До хлопців такого ставлення не було. Будь-який хлопець – потенційний програміст, а я – просто дівчинка, яка прийшла спробувати.

* інтерсекційний фемінізм ґрунтується на визнанні того факту, що різні форми дискримінації перетинаються з дискримінацією за ознакою статі та підсилюють її.

 Були такі випадки, коли зі мною починали розмову про це зі слів: «Я, звичайно, люблю жінок, але...»

У нашій школі на шкільну олімпіаду з математики раніше ходили лише хлопці. Пам’ятаю, у нас була вчителька, яка навіть не пропонувала дівчатам завдання для відбору на цю олімпіаду. Я не дуже розуміюся у математиці, але підійшла до неї й попросила завдання. Вона погодилася, але, коли я запитала, чому не запропонувала відразу, сказала: «Зазвичай однаково йдуть хлопці».

У моєму місті я знаю лише двох дівчат, які теж активно підтримують фемінізм. Інколи їжджу до Києва, там є ще кілька знайомих, з якими спілкуюся про це. Мені здається, що це проблема маленького міста. Усі всіх знають, і, якщо в якійсь компанії скажуть, що ти феміністка, і не пояснять, що це означає, то люди матимуть хибну думку. Через це деякі дівчата просто бояться публічно називати себе феміністками. Хлопців (про)феміністів я взагалі не знаю.

Фемінізм дає мені впевненість у собі. Я знаю свої права й можу їх відстояти. Часто повторюю цю фразу, хоч це може смішно звучати: «Я сильна й незалежна жінка». Звісно, я не можу бути повністю незалежною, але мені подобається так собі говорити.

Дар’я Зоненко

16 років, навчається в 11 класі в місті Костянтинівка. Має хобі робити макіяж і виставляти його у свій блог, проте через навчання призупинила це робити


Десь, коли мені було 11 років, я не знала, що таке фемінізм, і спитала у своєї подруги. Вона відповіла, що це голі жінки, які ходять по вулиці з плакатами. Й у мене з’явилися жахливі уявлення про те, хто такі феміністки.

Приблизно в 7 класі я була в поїздці із сім’єю. Тоді взагалі не любила фотографуватися, а моя старша сестра сказала: «Ти що, такі красиві місця, а не любиш фотографуватися, не любиш своє тіло». І я почала замислюватися, чому так. Якраз сестра й розповіла про фемінізм. Вона підкидувала мені різні інста-канали, блоги, телеграм-акаунти, книжки. Я перестала соромитися свого тіла, почала носити більш відкритий одяг і веду себе набагато впевненіше, ніж раніше.

Я зрозуміла, що жінка може досягнути всього й мати будь-яку роботу, яку вона захоче. Також тепер знаю, що волосся на жіночому тілі – це нормально, і його не обов’язково завжди прибирати, а лише коли тобі комфортно. А ще розтяжки – це нормально. Узагалі будь-яке тіло – це тіло для бікіні. Розуміти це почала тільки нещодавно.

 Тепер я знаю, що волосся на жіночому тілі – це нормально, і його не обов’язково завжди прибирати, а лише коли тобі комфортно

Мене дуже засмучує, що в нас є гендерний поділ у школі. Наприклад, хлопців і дівчат ділять на трудове навчання, а ще на «Захист вітчизни». Якось моя однокласниця дізналася, чим займаються хлопці на трудовому навчанні: у них була різьба по дереву. А ми сиділи й вишивали. Їй хотілося займатися різьбою, і вона відпрошувалася на трудове для хлопців, але її не пускали, бо програма для дівчат інша.

Я не соромлюся казати, що я феміністка. Багато моїх друзів не дуже добре ставляться до цього, особливо друзі-хлопці. Вони говорять, що фемінізм – це не важливо, можна й без нього поважати жінок. Проте вони не розуміють, що повага й є фемінізм.

Мої подруги все самі розуміють переважно. Я намагаюся пояснити їм деякі теми, наприклад, про волосся на тілі й узагалі про стандарти краси. У мене є подруга, яка після цих розмов теж стала впевненішою в собі, перестала соромитися носити шорти й майки, наприклад.

Із сім’єю я не дуже часто говорю на такі теми, але загалом вони нормально до цього ставляться. Наприклад, не носити бра чи не брити волосся в моїй сім’ї абсолютно ок.

Я б хотіла більше робити для фемінізму, бути активісткою. Але планую зайнятися цим після того, як закінчу школу.

Марічка Лозинська

16 років, навчається в 11 класі в Києві. Цікавиться візажем


Мене завжди обурювало, коли казали, що хлопчик може щось зробити, а дівчинка – ні. Але я не дуже розуміла саме поняття «фемінізм». Феміністкою (так, щоб я розуміла, що це так називається) вважаю себе останні два роки. Просто з часом зрозуміла, що це тема, яка мене цікавить, про яку хочу говорити. Багато моїх однолітків-дівчат не згодні з ідеями фемінізму, і мені хотілося пояснити й розповісти їм про це більше.

Мене хвилює питання об’єктивації та сексуалізації жіночого тіла. Нещодавно я бачила рекламу цементу з напівголою жінкою. Як вона пов’язана з цементом, нікому не відомо. А ще обурює, коли досі кажуть, що жінка слабша, що вона має бути на кухні і таке подібне.

Раніше я навчалася в математичному класі. Коли не могла вирішити приклад, моя вчителька могла сказати: «Давай тобі хлопчик допоможе, він же краще в математиці розбирається». Це було в 6–7 класах, і я тоді ще не розуміла, нормально це чи ні. Зараз я можу сказати щось викладачам, якщо помічаю від них якийсь сексизм. Є ті, хто нормально реагує, а є, хто каже: «Ну, що ти собі придумуєш?»

  Коли я не могла вирішити приклад, моя вчителька могла сказати: «Давай тобі хлопчик допоможе, він же краще в математиці розбирається»

У мене колись була розмова про фемінізм з мамою, вона мене підтримує. У моєму оточенні є й ті, хто кажуть, що фемінізм не потрібний, «у жінок ж уже є всі права», і ті, хто мають протилежну думку. Ми між собою дискутуємо, але всі лишаються зі своєю думкою. Крім того, що я говорю про це зі знайомими, часто шерю якісь пости з теми в Instagram. У мене був сайт, де могли анонімно ставити питання. І мені могли писати «фемка тупа» і щось у такому роді.

Зазвичай, щоб пояснити, чому фемінізм потрібний, я наводжу статистику щодо домашнього насильства, що багато жінок звертаються по допомогу, та їм не надають її. Я слідкую за тим, чи впроваджують у нас закони щодо протидії домашньому насильству й захисту постраждалих від нього. А ще я читала, що зараз на законодавчому рівні ввели фемінітиви (в уряді дозволили використовувати фемінітиви для професій – ред.). Це вже добре.

ТЕКСТ:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.