Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Ми мріяли про розпис у Дарницькому РАГСі», – лесбійські пари про своє весілля за кордоном

І про відповідальність та усвідомленість стосунків

«Ми мріяли про розпис у Дарницькому РАГСі», – лесбійські пари про своє весілля за кордоном — Власний досвід на Wonderzine

Найпершою у світі одностатевої парою, яка узаконила свої стосунки, стали Аксель та Ейгіл Аксгіли, які одружилися 1 жовтня 1989 у день набуття чинності закону Данії про одностатеві союзи. Сьогодні одностатеві шлюби дозволені в 16 країнах світу.

В Україні одностатеві шлюби все ще не дозволені, але, незважаючи на це, гомосексульні пари докладають багато зусиль, щоб офіційно укласти шлюб за кордоном і відсвяткувати весілля.

Ми поговорили з дівчатами, які одружилися за кордоном, і запитали, чому їм було важливо офіційно оформити свої стосунки, що потрібно, щоб отримати дозвіл на одруження за кордоном, та як пройшло їхнє весілля.

Аліса та Надя

5 років у стосунках

Ми п’ять років у стосунках. Одружитися вирішили, коли були разом три з половиною роки. Для нас обох виявилося важливим те, що стосунки повинні мати розвиток, і рішення одружитися було одним з етапів цього розвитку. Ми розуміємо тих, хто не хоче одружуватися, адже в нашій країні цей шлюб нічого не означає. «Але, мені здається, що глибинна причина не в цьому, думаю, що це просто небажання робити якісь кроки та витрачати свої ресурси на оформлення шлюбу за кордоном. Якби це було дозволено в нашій країні, то набагато більше дівчат прийшли б до цього», – ділиться Аліса.

Ми зважили всі «за» та «проти», тверезо оцінили свій ресурс і дійшли висновку, що ми краще організуємо все через агенцію – нею теж володіє пара, яка виїхала до Португалії, і вони тепер допомагають іншим одружитися. Ми обирали між Данією та Португалією й Португалія здалася нам більш привабливим варіантом з огляду на те, що там тепло, красиво та добре.

З точки зору організації нам було значно простіше, агенція дуже допомогла. Але ми собі трохи ускладнили життя, вирішивши поміняти прізвища. У кожної з нас тепер подвійне прізвище, нам потрібно було вкластися в термін, підготувати всі документи в Україні та відправити до Португалії. А ще встигнути приїхати. Якщо йти стандартним шляхом і не змінювати прізвища, то це значно простіше. Увесь процес займає місяць-півтора: потрібно взяти підтвердження в нотаріуса, що ми тут не перебуваємо в шлюбі й у нас немає жодних перешкод для реєстрації шлюбу за кордоном. У нотаріусів немає такої форми, готових шаблонів, і в цьому були труднощі, але нас супроводжували з усіма документами, ми сиділи в нотаріуса й диктували їй, як це все правильно написати. Другий нюанс, який потрібно врахувати, – вони вимагають свідоцтво про народження, воно повинно бути з апостилем. Якщо у вас свідоцтва старого зразка, такі зелененькі книжечки, то їх треба переробляти та ставити апостиль.

Якби це було дозволено в нашій країні, то набагато більше дівчат прийшли б до цього

Ми трохи переживали, тому що часу було обмаль. Взагалі, у нас були куплені квитки в Амстердам десь за рік до всього, а потім ми вирішили одружитися й подумали, що добре б було цю поїздку розділити на дві частини, і щоб Амстердам був весільною подорожжю. Але за «щасливим» збігом обставин квитки в Амстердам нам не знадобилися взагалі, оскільки вони були куплені на старі прізвища. І ми купували нові.

Ми зібрали документи, відправили рекомендованим листом, і агенція вже далі займалася всім без нас. У них, до речі, є ще різні пакети супроводу, вони можуть узяти на себе саме лише оформлення документів, а можуть й організацію весілля різних рівнів – просто в ресторані або й виїзну церемонію з родичами та друзями. Наша церемонія коштувала 800 євро. Але розцінки різні, усе залежить від побажань.

Найдорожче – це сам переліт, але й тут можна розрахувати та взяти стикувальні рейси. Утім, ми вирішили так не робити заради такої важливої ​​події.

Після одруження відчуття, звичайно, змінюються. Приходить усвідомлення відповідальності

«Обручки ми робили на замовлення – прийшли міряти, а вони не підходять, переплутали розмір, а нам через тиждень відлітати. Ми трохи перенервували, звичайно, але ювеліри встигли, і ми полетіли з обручками. Ми були в білих сукнях, але купити якісь без рюшів і фатину було складно, тому ми замовили дві однакові сукні в української дизайнерки – вони абсолютно прості, але ми заморочилися кольоровими колготками, шнурочками до кедів, а ще я собі купила маску єдинорога», – розповідає Надя.

Ми поїхали до Португалії зі своїми друзями, що, звичайно, створило нам свято. І організатори розповіли, що зараз усе більше пар приїжджають із родичами, батьками, друзями, є прогрес.

У цей день було все ідеально. Ми поїхали на мис Рока, знайшли фотографа, влаштували фотосесію – це дійсно був ідеальний день, який нам би хотілося пережити ще раз.

Після одруження відчуття, звичайно, змінюються. Приходить усвідомлення відповідальності. Це стається не відразу, а в якісь кризові моменти, коли розумієш, що вже так просто розкидатися словами не будеш, валізи не збереш і не поїдеш. Але нам подобається відповідальність та усвідомленість стосунків.

Світлана й Аня

6 рокiв у стосунках

Коли ми почали зустрічатися, то зійшлися на тому, що інститут шлюбу помер, а весілля – це повна фігня. І ми так багато жартували про те, що це пережиток минулого, що самі незчулися, як вирішили одружитися. «Я зрозуміла, що нікого так не любила, і не зустрічала настільки «моєї» людини. І мені так захотілося, щоб у мене був документ про шлюб, – розповідає Світлана. – Щоб усі знали, що це – моя людина, щоб були обручки».

Своє весілля ми вирішили організовувати самостійно, не користуючись послугами агенцій. Зайшли на данський сайт, там є детальна інструкція. Насамперед потрібно було завірити, що ми не перебуваємо у шлюбі, це робиться в нотаріуса. Наступний етап – ми заповнили анкету на цьому ж сайті та відправили фото й документи.

Два тижні пішло на перевірку документів, ми вибрали дату й час і через два тижні вже отримали підтвердження та суму до сплати – 200 євро. Ми оплатили її в банку й відправили чек. Усе, що залишалося, – це з’явитися за день до весілля.

Чим хороша Данія, так це найпростішою системою для укладення шлюбів. Але там є така фішка, що треба подавати заявку не раніше, ніж за 4 місяці. Для нас це теж було незвичним, адже в нашій країні треба за рік усе робити, якщо хочеш отримати нормальний результат.

Весілля в Данії це і цікаво, і звучить романтично, але все ж ми мріяли про розпис у Дарницькому РАГСі

До весілля ми купили український вишитий рушник, щоб стати на нього – нам було дуже важливо дотриматися українських весільних традицій, наскільки це було можливим. Одяг ми теж обрали національний – спеціально придбали нові вишиванки.

На наше величезне здивування, досить багато друзів поїхали з нами. Ми просто створили групу в фейсбуці й запросили всіх, кого хотіли б бачити. Розраховували, що поїде дві або три людини, тому що це дорого, а вийшло так, що поїхали майже всі, кого запросили. Усі виявилися дуже самостійними – самі знайшли житло, бюджетні рейси та прилетіли.

Церемонія була недовгою – 4 хвилини. Ми, звичайно ж, приїхали за годину, усе рвалися заповнити якісь папірці, але не потрібно було. Гості теж приїхали за годину, ми всі дружно чекали. Потім нас покликали в зал – і з того моменту все, як у тумані. Ми зайшли, нам сказали про любов, повагу, про вступ у шлюб, було дуже зворушливо.

Але хотілося б додати, що, звичайно ж, весілля в Данії це і цікаво, і звучить романтично, але все ж ми мріяли про розпис у Дарницькому РАГСі.

Ми зняли квартиру в Копенгагені, куди всіх і запросили святкувати, купили продукти, швидко накрили стіл і відсвяткували. В Україні ми теж влаштовували свято – для друзів, які не змогли приїхати.

Так цікаво, що після укладення шлюбу всі сімейні пари почали до нас інакше ставитися. Ти відразу потрапляєш у таку секту, у хорошому сенсі слова, де всі дружать сім’ями. Ми навіть не думали, що так може бути. Ця секта, вона затягує, і нам дуже подобається.

«Особливо тішить те, що ми не можемо розлучитися, бо це відбувається тільки за місцем проживання та громадянства. А оскільки в Україні не дозволені одностатеві шлюби, то й розлучення неможливе. Ми тепер жартуємо, що раніше ходили на прайд, щоб дозволили шлюби, а тепер будемо туди ходити, щоб дозволили шлюби та розлучення!», – розповідає Аня.

Юля та Лера

4 роки у стосунках

Ми вирішили одружитися, коли нашим стосункам був рік, а ось недавно ми відзначили вже третю річницю шлюбу.

«Усе почалося з того, що я ніби жартома часто говорила Юлі: «Давай одружимось, давай одружимось!». Мені подобається обручка як символ, мені подобається носити її на руці. Подобається романтика, яку несе сам факт церемонії. І ось одного разу Юля сказала: «Так, давай поїдемо туди, де можна оформити шлюб», – ділиться Лера.

Ми вибирали між Голландією та Данією. Але в Голландії складніша процедура, тож ми зупинилися на Данії. Зайшли на сайт, написали представникам, запросили перелік документів і почали оформлення. Саме оформлення зайняло близько місяця-півтора. З придбанням квитків, пошуком житла, збором документів, отриманням підтвердження.

Перед тим, як нам підтвердили дату, необхідно було відправити копії паспортів, заповнену анкету, рахунок про оплату церемонії, це офіційний внесок для всіх, резидентів і нерезидентів, у розмірі близько 100–130$ і, найважливіше, посвідчення про те, що жодна з нас не перебуває в шлюбі, з апостилем, перекладом англійською та завірене нотаріально. Це посвідчення робили через приватну нотаріальну контору, вони самі відправляють запит у Мін’юст, самі перекладають і ставлять апостиль. За термінами – близько 2-х тижнів.

Усе почалося з того, що я ніби жартома часто говорила Юлі: «Давай одружимось, давай одружимось!

«Але всьому цьому передувала ще одна романтична подія: у нас є знайома, ювелір, і Юля замовила нам дуже гарні чорні обручки. Поїхали гуляти на недобудований міст на Подолі, і Юля мені тоді зробила пропозицію», – розповідає Лера.

«До вибору одягу для весілля ми теж поставилися відповідально: я замовила собі гарну білу сукню у знайомої дизайнерки, а Лера купила білий брючний костюм», – ділиться Юля.

Сама церемонія тривала хвилин 20, і за цей час ми встигли пережити весь спектр емоцій. Дуже зворушило, що жінка, яка розписувала нас, була настільки щирою, не виникало відчуття, що в неї якийсь конвеєр пар. Може, це тому, що там дуже багато щасливих людей, усі просто непомірно щасливі, що можуть одружитися, і це дуже надихає. Після того, як ми обмінялися обручками, розписалися у книзі й нам видали свідоцтво про шлюб, яке діє на території країн, де дозволені одностатеві шлюби.

Нам дуже пощастило, що з нами поїхали наші подруги, вони все знімали, це залишилося з нами на пам’ять. Потім ми на два дні поїхали до Берліна, влаштували собі такий подарунок, погуляли там і повернулися в Копенгаген, а потім уже додому. Уже три роки, як ми одружилися, але ми все ще проживаємо цю подію, досі трохи не віриться, що це сталося. З того часу ми щороку восени їздимо за кордон (крім цієї осені), щоб ще раз усе згадати.

А ще ми хочемо влаштувати велике романтичне свято тут, у Києві, – зробити вечірку, куди можна буде запросити більше людей.

Текст:

Анна Хаєцька

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.