Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«На більшості зустрічей я була з однорічною дочкою». Це жінки, які беруть дітей на роботу

«На більшості зустрічей я була з однорічною дочкою». Це жінки, які беруть дітей на роботу — Власний досвід на Wonderzine

«Охоронці не могли повірити, що ми йдемо у Верховну Раду з дітьми»

Депутатка Оксана Майборода виступила в Рівному з донькою на руках. Фотографію виклав у Facebook її колега Зураб Кантарія. У коментарях користувачі почали обурюватися й цькувати депутатку, запитували, чому дитина не в садочку, і назвали таку поведінку неадекватною. «Батьки з дітьми в публічних місцях – це нормально, і взяти #дитинунароботу – це нормально! Ніхто й нікому не має права вказувати, як виховувати дітей», – прокоментувала ситуацію депутатка.

Ми зібрали історії жінок, які брали чи беруть дітей із собою на роботу. Вони поділилися, як ставляться до цього керівники й команда та чи доводилося стикатися з критикою такої практики в особистому або професійному середовищі.

Ірина Виртосу

Журналістка, експертка з недискримінації Центру прав людини ZMINA

Має трирічну дитину

Я розповідатиму про власний досвід, який охоплює безліч факторів: особливості роботи, розуміння, як у переважній більшості себе поводитиме дочка, продумування «шляхів відступу», якщо все піде не за планом, можливу команду «нянь і доглядальників». На той час моя дочка була на грудному вигодовуванні, це багато що вирішувало: вона заспокоювалася й засинала на руках, а я могла продовжувати робити свої справи.

Свою доньку я брала на роботу із 7–8 місячного віку. І це здебільшого були робочі зустрічі, як-от планірки чи коли потрібно було з кимось вирішити оперативне питання. Найпам’ятніший для мене період – коли дитині був рік. Ми з колегами у грудні 2018 року організовували великий захід у Верховній Раді – відзначення 70-річчя Декларації прав людини. Я модерувала сесію щодо запобігання дискримінації, де були присутні депутати, громадські організації, міжнародні організації. Це надзвичайно для мене потужний досвід.

Охоронці не могли повірити, що ми йдемо у Верховну Раду з дітьми


По-перше, мене з подругою-активісткою (вона туди також прийшла зі своєю 6-місячною дитиною) не хотіли впускати охоронці. Вони не могли повірити, що ми йдемо у Верховну Раду з дітьми. Нам говорили, що «це не місце для дітей». На що я відповідала: «Якщо де й має бути місце для дитини, то якраз у Верховній Раді, бо саме тут ухвалюються закони задля дітей, задля мам із малюками. І для цього депутатам потрібно нас бачити». Зрештою, коли нас відшукали у списках (а також наших дочок, бо на них ми теж замовляли акредитацію) і зробили кілька «уточнювальних» телефонних дзвінків, нам дозволили пройти зі словами: «Ви якісь безвідповідальні мами». Це справді було парадоксально: я йшла модерувати сесію із протидії дискримінації й водночас мене готові були дискримінувати за ознакою материнства, коли не пускали у приміщення Верховної Ради.

По-друге, це справді було знаково – бути присутньою разом зі своєю дитиною серед великої кількості людей, які ухвалюють важливі рішення для країни. Ти як мама з дитиною стаєш помітною. І ти своєю помітністю також упливаєш на ухвалення рішень, що вже корисні не тільки тобі, а й великій групі людей (щонайменше – маломобільним групам населення).

Фото: Валерія Мезенцева

Інший серйозний досвід – це серія інтерв’ю із кримськими правозахисниками(-цями) й активістами(-ками). На більшості зустрічей я була зі своєю однорічною дочкою. І завжди це тепло віталося. Пригадую один-єдиний складний момент, коли їй уже було надзвичайно важко (ішла третя година спілкування, вона втомилася, хотіла спати, вередувала). Я попросила паузу, пішла на балкон, погодувала, вколисала. Малечі в окремому кабінеті поставили велику коробку-ліжко (з «Пакунка малюка»), куди я поклала її спати. Як виявилося – ця коробка-ліжко була тут тому, що адвокат цієї кримської організації – Роман Мартиновський – сам був дідусем піврічного малюка, а його онук частенько лишався тут із ним, поки його мама Анастасія працювала. Поки дочка виспалася, я змогла завершити свою роботу. Тоді я взяла в організації три інтерв’ю. Але більше такий досвід вирішила не повторювати.

У декрет я пішла «умовний», тому що все одно залишалася працювати. Але дещо змінилося. До народження дочки я обіймала посаду головної редакторки сайту. На останньому місяці вагітності, розуміючи навантаженість у роботі з інформаційним потоком, я ухвалила рішення «піти в декретну відпустку». І домовилася з керівницею організації про роботу з мого боку переважно як журналістки. Це дозволяло мені мати гнучкий графік, обирати теми, які я могла об’єктивно розробити, маючи зовсім маленьку доньку на руках.

Дочка в більшості випадків була зі мною на інтерв’ю (і до цього всі ставилися вкрай позитивно), рідше – на робочих зустрічах, майже завжди на конференціях і публічних заходах, а також акціях, де я виступала як запрошена гостя / спікерка. Щодо акцій і конференцій – це була моя публічна позиція: бути як мама з дитиною, тим самим заохочувати інших матерів ставати помітними, не полишати улюбленої справи, рости у професії, зберігати баланс між роботою й материнством.

Щодо акцій і конференцій – це була моя публічна позиція: бути як мама з дитиною, тим самим заохочувати інших матерів ставати помітними


Якщо ти майже завжди береш дитину на роботу, то, як правило, це сприймається як належно. І вже пізніше, коли дочка почала відвідувати садочок, часто чула: «А з ким Влада, чому вона не з тобою?». Причини, чому я беру дитину на роботу, особливо не пояснювала: але керівниця й колеги знали, що ми з чоловіком працюємо, няні чи бабусь поруч немає, у садок – ще рано.

Водночас чоловік практично завжди лишався з дочкою саме в ті зустрічі й публічні заходи, коли я точно розуміла, що мені буде вкрай складно поєднувати роботу й догляд за дитиною. Він мав гнучкий графік, тому це допомагало мені планувати свою роботу, я знала, що у «критичні» моменти чи коли я просто втомлювалася бути з дочкою – зможу на нього розраховувати.

Команда дуже позитивно сприйняла моє рішення брати дитину із собою. Одна з близьких подруг і колежанок наполягла, щоби саме я модерувала сесію з дискримінації у Верховній Раді. Вона в мене більше вірила, ніж я в себе. Під час заходу мені тоді допомогла моя інша подруга й колега, яка була поруч зі мною, і забавляла мою Владу та свою дочку.

Ще одна колега в офісі організувала «дитячий куточок»: розклала гостьовий диван, накидала якихось іграшок, які знайшлися в офісі, розмовляла з дочкою, поки я була зайнята. Інша колега постійно виступала в ролі няні, коли я з’являлася на роботі й на інших публічних заходах.

Діти – частина вашого життя. Ви їх інтегруєте просто в нього та продовжуєте жити далі – подорожувати, працювати, відпочивати, вчитися


Для мене важлива підтримка колег, спільноти, однодумців, які роблять середовище для батьків із малюками, зокрема, для мам, які працюють, – дружнім і безпечним. Коли я писала про такий досвід публічно, хоч і були певні негативні коментарі, що, мовляв, дитина на роботі, чим мама думала – але дуже нечисельні, і вони потонули у словах підтримки.

Я брала дитину на роботу до її 1,9 року. Далі ми знайшли для дочки гарний садочок – і вже потреба відпала. А потім стався карантин. І це переформатувало всю роботу. Тож моя дочка була ще дуже маленька: вона могла гратися сама, їй були цікаві люди, які її оточували. Я не переймалася, що вона повзає на підлозі, лежить на ній й облизує все, що трапляється до рук. Інколи я брала її на руки, коли виступала. Вона заспокоювалася й лізла до мікрофона. Це було дотепно, відкривало аудиторію для того, щоби почути важливі меседжі. Я говорила часто про права жінок, про реалізацію матерів, про домашнє насильство. І присутність моєї дочки «підсилювала» деякі речі.

І так – вона могла плакати, привертати увагу, бути настирливою. Інколи я могла її швидко вгамувати, інколи доводилося виходити із зали чи в іншу кімнату в офісі. Але завжди, якщо довкола було дружнє середовище, а колеги, партнери, інтерв’юєри, чи просто учасники заходу проявляли приязнь, спілкувалися з дочкою – вона була спокійною (або заспокоювалася), і не заважала працювати.

Я не можу сказати, що так би себе впевнено почувала, якби відчувала постійну критику чи невдоволені погляди колег


Діти – частина вашого життя. Ви їх інтегруєте просто в нього та продовжуєте жити далі – подорожувати, працювати, відпочивати, вчитися. Наскільки могла, я впроваджувала цю «інтеграцію», і мені справді таке розуміння полегшувало життя в багатьох моментах. Інша порада, яка стовідсотково працювала в моєму досвіді: дитині добре поруч із мамою (батьками): нехай би вона гралася листочком чи повзала б під столом, але поруч зі мною.Завдяки тому, що я брала дитину із собою, я могла не просто залишатися у професії, а й розвиватися кар’єрно, займатися улюбленою справою, яка, своєю чергою, мені додавала ресурс бути мамою. Також це давало фінансову незалежність. Я завжди мала свої кошти та на свій розсуд вирішувала, як їх витрачаю. Хоча слід відзначити, що рівень доходу зменшився зі зменшенням навантаження на роботі. Це давало незалежність у всьому: в ухваленні рішень щодо себе, родини, планів на майбутнє.

Проте це дуже складно, бо ти поєднуєш в собі багато відповідальностей: працюєш, дбаєш про безпеку своєї дитини, продумуєш логістику та шляхи «відступу», є аніматором і в цьому всьому маєш зловити «дзен» на всі поради, коментарі, зауваження – як правило від сторонніх людей, а не тих, хто тебе добре знає. Мовчу тут про тотальну фізичну недоступність і непристосованість середовища до того, що тут є батьки з дитиною.

Моя робота й моє оточення дозволяло бути з дитиною. Я не можу сказати, що так би себе впевнено почувала, якби відчувала постійну критику чи невдоволені погляди колег / співрозмовників. Так, я знала, на що йду, була готова захищати свою позицію, але я мусила дбати не тільки про безпеку моєї дитини, а й комфортні умови колег у тому плані, щоби моя дитина не заважала. І якщо це не вдавалося в ті рідкісні випадки, я вимушена була йти з події / офісу.

Карантин багато змінив. До прикладу, показав, що деякі робочі зустрічі та більшість інтерв’ю можна взяти онлайн чи через телефон. Моїй дочці зараз трохи більш як три роки. Вона нерідко бере участь у zoom-зустрічах, онлайн-вебінарах. Для нашої організації це вже давно норма. Ми жартуємо, що суперінклюзивні, бо на робочих зустрічах із нами діти (не тільки моя дочка, а й інших колег), коти, собаки. І це створює ті комфортні умови, щоби працювати й реалізовуватися особистісно.

Катерина Сергацкова

журналістка, СЕО «Заборона»

Має дві дитини віком 1 і 5 років

Для мами, яка бажає залишатися активною у професії й у суспільстві, важливо не міняти свій побут радикально після народження дитини, бо це загрожує депресією й нервовими зривами. Але й залишати зв’язок із материнством теж важливо. Я не могла перестати працювати й не хотіла розлучатися з малюком, тому вирішила брати його із собою.

З першою дитиною я працювала на «Громадському телебаченні», вела ефіри кожного тижня. Через народження пропустила лише один випуск, тому коли вирішила, що можу працювати в кадрі, одразу повідомила керівницям – і не було навіть запитань, чи варто.

Перші 3–6 місяців – це золотий час, коли дитина майже весь час спить і не потребує багато уваги. Хоча тут маю зауважити, що обидві дитини в мене доволі спокійні, тихі, а так буває далеко не у всіх. Після пів року починається інша фаза в розвитку – дитина менше спить, потребує більше інтеракції, змінюється режим. Власне, у цей період я починала в обох випадках частіше залишати дитину на няню або батьків.

Для мами, яка бажає залишатися активною у професії й у суспільстві, важливо не міняти свій побут радикально після народження дитини


Зараз я працюю у власній компанії, де третина працівників і працівниць виховує одного або двох дітей. Тож ми ще спочатку домовилися, що влаштуємо комфорт, пов’язаний із дітьми, для нас це надважливо, бо від цього залежить результат роботи та психологічний стан кожної та кожного з нас. Тому ми шукали няню, яка б приходила в офіс. Зараз карантин дещо змінив умови роботи: моя редакція частіше працює з дому, офіс існує як місце для загальних зустрічей і планувань. Тому якщо нема з ким залишити дітей, нам простіше нікуди не їхати й вийти на зустріч онлайн.

Чим діти займаються, поки я працюю? Хлопчик від 3–4 років у принципі вміє вже сам себе розважати, грає, може довго дивитися мультики або грати в інтерактивні ігри на планшеті. Мій любить грати в плейстейшн і будує всіляке в Lego. Якщо дитина до 1–2 років, то потребує уваги дорослого: їй потрібно ходити, усе навколо кидати, з нею доводиться багато бавитися.

Мені ніхто не казав в очі про своє незадоволення тим, що я беру дитину на роботу. Навпаки, це віталося. Був випадок, коли я прийшла на інтерв’ю у Верховну Раду з малою дитиною, охоронці не хотіли мене впускати, мовляв, за регламентом не можна. Але врешті пустили, і депутатка, до якої я прийшла, поставилася з теплом і розумінням до мене – можливо, тому що в неї самої є діти.

Наті Авдєєва

продюсерка The Village Україна

Має п’ятирічну дитину

Перший досвід, коли я взяла дитину на роботу, був, коли моєму сину Марку був рік. Так вийшло, що ми переїхали в інший район Києва. На той момент ми ще не знайшли няні чи садка, а чоловік був у відрядженні. Тому я цілий тиждень ходила з Марком в офіс. На обід ми ходили разом із колегами, паралельно вкладали Марка у візочку спати. І потім, поки він спав, я могла спокійно попрацювати. Але до цього попрацювати не міг ніхто! (сміється) Бо син лазив по столу, засовував руки у стакани, змушував колег гратися машинками.

Зараз ми вже налагодили процес із садком і нянею, але я можу брати дитину із собою у дні, коли, наприклад, у садку – вихідний, а в мене – робочий день. Також, окрім роботи в редакції, у мене часто бувають зйомки у вихідні, коли немає садка та няні, тому доводиться брати Марка із собою. Жодного разу з цим не було проблем чи непорозумінь.

Основна перевага такого підходу – це те, що в дитини розширюється світогляд і вона з дитинства бачить, чим займаються батьки


Насправді мені було некомфортно й соромно за те, що я в таких обставинах, коли мені доводиться брати дитину із собою. Я думала, що це мої справи, які не мають ніяк упливати на роботу моїх колег. Але потім я зрозуміла, що так сталося: у мене є дитина, я не можу її просто залишити вдома. Також поговорила з колегами, які запевнили мене, що це окей і мені взагалі не має бути соромно чи незручно через це. Команда завжди до цього ставилася позитивно: усі підтримували, гралися з Марком, з розумінням ставилися до того, що в редакції звучать мультики.

Мій чоловік теж інколи бере із собою дитину на роботу. Навіть одного разу їздив із ним у відрядження в Одесу знімати кліп. Тоді якраз був період, коли ми вирішили, що тиждень буду я брати із собою Марка на роботу, а тиждень – він. У нас немає конфліктів щодо цього, ми досить рівні в нашому догляді за дитиною.

Основна перевага такого підходу – це те, що в дитини розширюється світогляд і вона з дитинства бачить, чим займаються батьки, як відбуваються робочі процеси. Я ж, наприклад, лише у свідомому віці зрозуміла, ким працює мій тато й чим він конкретно займається, оскільки я ніколи не була в нього на роботі в дитинстві.

Аліна Качоровська

СЕО Kacho Group, співзасновниця бренда Kachorovska

Має трьох дітей віком 2 і 5 років

Я беру дитину на роботу практично з народження. Я поверталася до роботи десь через два тижні після пологів – після першої дитини та після народження двійнят. До пів року це було постійно, а пізніше вони могли до мене приїжджати з нянею. Зараз я не можу взяти всіх трьох дітей на роботу одночасно, бо вони просто все рознесуть. Тому частіше щастить старшій доньці, інколи вона проводить зі мною цілий день на роботі. Двійнятам зараз менш ніж три роки, тому я рідше їх беру, бо за ними тут досить важко вгледіти.

Я попереджаю команду, коли збираюся брати із собою дитину. Не всім комфортно працювати, коли діти є в офісі. Хтось на цей день може запланувати працювати з дому – і це окей. У нас немає окремої дитячої кімнати в офісі, але ми про це думаємо. Я не одна в компанії, хто може брати дитину на роботу. У цілому, реакція команди дуже позитивна: з дітьми граються, працівники виділяють їм по 5–10 хвилин уваги.

Звісно, щоби дитині не було сумно, рятують ігри та мультики на телефоні. Мої старшій доньці зараз 5 років і вона вже може сама займатися різними аплікаціями, розмальовками, погратися в кафе дитячими іграшками. У нас є дизайн-бюро, там залишається багато матеріалів: прикраси, пір’ячка, фломастери, клей. Тому я виходжу з роботи з кількома листівками від неї точно.

У нас немає окремої дитячої кімнати в офісі, але ми про це думаємо


Варто зауважити, що в нас є фабрика, де відбувається виробництво. Туди ми не дозволяємо брати дітей, бо це небезпечно. Але якщо говорити про офіс, то тут ми жодного разу не стикалися з критикою чи негативним ставленням до такої практики.

Перевага в тому, що дитина перебуває у твоєму середовищі, бачить, як ти працюєш. Це дає глибше розуміння, що в мами є робота, від цього з’являється відчуття кордонів і поваги до тебе. Мінуси в тому, що інколи це дуже сильно відволікає і, наприклад, не дає зосередитися на важливих переговорах. Тоді включається команда, яка може погратися з дитиною в цей час. Інколи дитина може вимагати до себе всю увагу, а до тебе приїхали на зустріч партнери, яким треба виділити час, бо в них лише година. У такі моменти, звісно, хочеться сховатися. Але часи змінюються, зараз уже нормально вмикатися на Zoom-зустрічі з дітьми. Мені подобається цей тренд толерантності до дітей. Вони набагато більше інтегровані в наше життя, ніж це було навіть 10 років тому.

Юлія Банкова

СЕО Hromsdske

Має двох дітей

Я повернулася до роботи за три місяці після народження старшої доньки й тоді ж періодично брала її із собою. Коли народилася молодша, я почала працювати віддалено. Чотири роки працювала редакторкою з дому, а це означає, що «на роботу» дітей брала щодня.

Зараз беру дітей в офіс переважно тоді, коли мені потрібно затриматися на роботі довше та я не встигну забрати їх зі школи або садка. Причина банальна – нікому їх залишити. «Чому не няня?», – запитаєте ви. Просто так я можу спокійно працювати, не думаючи про те, що треба поспішати додому до дітей.

Я – керівниця у своїй компанії. Ніколи не вважала за потрібне запитувати або вимагати цього від підлеглих. Діти – частина мене. Я не можу сховати їх у сумку, якщо хтось не хоче, щоб я приходила з ними на роботу. Тому це не обговорюється.

Діти – частина мене. Я не можу сховати їх у сумку, якщо хтось не хоче, щоб я приходила з ними на роботу


На hromadske всі приходять із дітьми, якщо є така потреба. Як співробітники, так і гості. Ми дуже чайлдфрендлі-організація. Тому ніхто ніколи відверто не засуджував присутність дітей на роботі. Навпаки – усі намагаються допомогти й розважити дітей, коли батьки зайняті роботою. Бо всі розуміють. як це не просто. Це, до речі, стосується не лише дітей, а й собак, наприклад.

Поки я працюю, діти малюють, бігають коридорами. Старшій, якій 7 років, іноді доводиться сидіти на онлайн-уроках. А ще вони граються з моїми колегами, якщо в тих є вільний час. Ну і iPad ніхто не скасовував у найкритичніші миті.

Звісно, інколи вони мене відволікають і заважають іншим працювати. Також є складність у тому, що треба продумати нормальне харчування на цей час, бо на роботі діти переважно їдять булки або піцу.

Проте завдяки такі практиці я нікуди не поспішаю, спокійно закінчую роботу, віддаючись їй на 100%. Бо коли діти не поруч, то я весь час про них думаю. Також діти пом’якшують атмосферу й дозволяють перемкнутися не лише мені, а й усім іншим.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.