Власний досвід«Мене взагалі не парить, що в мене небриті ноги». Жінки про відмову видаляти волосся на тілі
«Я думала: «Мені так боляче. Це не може бути від любові до себе»
Уявлення, що волосся на тілі у жінок є «небажаним», зникало поступово. На початку 20 століття одяг для жінок ставав відкритішим, і тоді ж Gillette випустили першу бритву жінок. Це дало старт цілій індустрії.
Зараз більшість жінок прибирають волосся на тілі. Лише кілька років тому компанія Billie вперше показала його в рекламі засобів для гоління – до цього дівчата «голили» абсолютно гладенькі ноги без жодної волосини. Утім, за дослідженням Mintel, відсоток молодих жінок, які постійно голять волосся на тілі, падає. Наприклад, у 2013 році голити під пахвами обирали 95%, а у 2016-му – 77%. Те ж стосується волосся на ногах: раніше його регулярно прибирали 92% жінок, а зараз – 85%.
Ми поспілкувалися з жінками, які перестали видаляти волосся на тілі й запитали їх про мотивацію, реакцію оточення та прийняття себе.
Ольга Котрус
письменниця
Я пам’ятаю ситуацію, коли була у випускному класі школи. Їду в маршрутці в Херсоні у свій ліцей, і зі мною сидить дівчина з паралельного класу. Я дивлюся, а вона сидить в таких «волохатих шортиках», ноги в неї були побриті по коліна. Тоді я подумала: «Вона видаляє волосся, отже, потрібно й мені». Тобто моя історія – ланцюгова реакція в підлітковому віці.
У сім’ї ми взагалі про це не говорили. Я навіть пам’ятаю фотографію з моїм татом, де поряд із ним стоїть дівчина, а в неї ноги з чорним волоссям. Я побачила її якраз тоді, коли почала прибирати волосся та сказала: «Тато, що це взагалі таке?» Він спокійно відповів: «Волосся».
Звісно, у журналах я бачила лише жінок із гладенькою шкірою. У мене взагалі не виникало думки, що може бути по-іншому. А ще чітко пам’ятаю рекламу з шовковою хустинкою, яка спадає по нозі. Лише в дорослому віці я почала критично оцінювати цей контент і зрозуміла, що ні в одній рекламі продуктів для бриття немає волосся. Тоді в мене не виникало таких питань, бо я росла в цьому «безволосяному» суспільстві.
Десь до 22 років я просто голила волосся на автоматі. Із друзями це була така зона для «невинних» жартів типу «щось у мене колючі ніжки», «я трошки печерна жінка». Якщо не встигла поголити ноги, я відчувала сором. А ще за замовчуванням ішло засудження жінок, які теж не встигли [прибрати волосся]. Тобто не було такого: я не встигла, ти не встигла – нічого страшного. Навпаки, якщо я це роблю, то й ти постарайся.
Лише у 25–26 років я спитала себе: «Цікаво, я стільки років це роблю. А що, якщо перестати?» Але ще 5 років пройшло перш ніж я дійсно перестала. На це мене мотивували активістки й усі жінки, за якими довгий час слідкувала, щоб зрозуміти, що я дуже примітивними категоріями вимірювала поняття краси, привабливості, сексуальності. Зацікавленість цією темою привела мене до критичного осмислення цього питання, що я подумала: можливо, дійсно варто перестати [голити]?
Сталося це у відпустці в Парижі. Пам’ятаю, як уранці стою у ванній, нога на раковині, бритва в руці. І я так розізлилася в цей момент: «Уже можна було 20 хвилин як вийти й гуляти по центру!» А я тут стою і роблю цю «йогу». Я вирішила, що, як приїду до Києва, перестану голити волосся. Так і сталося.
Я спитала себе: «Цікаво, я стільки років це роблю. А що, якщо перестати?»
Спочатку волосся було складно прийняти. Я ж почала голити у 15 років, тобто половину свого свідомого життя взагалі не бачила його на своєму тілі. Тому було і страшно, і цікаво, наприклад, до якої довжини воно доросте? Я дуже чекала літа, бо перестала голитися в жовтні. Коли вийшла влітку на вулицю й зловила вітерець, який подув на волосся, це було просто прекрасне відчуття! [сміється] Я його ні на що не проміняю. А ще помітила, що в мене перестала сохнути шкіра на ногах. Логічно: якщо постійно її терти лезом, то вона буде сохнути.
Звісно, я боялася стати непривабливою для свого хлопця. Як же він перенесе цей «жах»? Сюди додалося, що навіть за всієї своєї просунутості, у мене теж є примітивні установки щодо гетеросексуальних чоловіків. Ми часто зводимо наші уявлення про чоловіків до якихось інстинктивних проявів. Мій партнер мене дуже підтримав і сказав: «Дивись, у мене теж є волосся і навіть ще більше». Водночас я знаю багато прикладів інших дівчат, які казали, що «моєму чоловіку це не подобається, він сказав, що це фу». Я ж не розумію, як можна сказати таке «фу» людині, яку любиш.
Коли я виходила на вулицю, мені здавалося, що всі звертають на це увагу. Глобально до твоїх ніг нікому взагалі немає діла. Був один випадок, коли ми вигулювали собаку в парку і до нас підійшли власники іншої собаки. Чоловік подивився на мої ноги, і в нього просто був Error на обличчі, він нахилився до жінки й почав говорити щось про ноги. І якщо згадати всі ці порівняння, начебто жінка з волоссям на тілі схожа на печерну людину, то в цій ситуації печерним був саме цей чоловік. Бо як так можна реагувати?
Утім, мені здається, більше упереджень було саме в мене всередині. Не з першого, не з другого й не з шостого місяця мені вдалося взагалі не звертати уваги на волосся. Бо виходиш на вулицю – і реклама, і подруги, і жінки на вулиці – усі без волосся. І відчуваєш, наче трохи не вписуєшся. Тому варто говорити про це вголос, іншим жінкам буде легше. Зараз я взагалі позбавилася відчуття сорому від того, що не прибрала волосся на тілі.
Ця тема викликає дискусії серед моїх подруг, потім вони це обговорюють зі своїми партнерами. Часто ці обговорення дуже емоційні, бо я говорю не лише про волосся на тілі, а й загалом «процедури для себе». І про любов до себе, яка начебто обов’язково має проходити через фільтр певних маніпуляцій. Здається, що просто так жінка полюбити себе не може.
На мою думку, якщо це боляче, дорого й робить лише жінка, то вона не повинна цього робити. Я не вірю в історію: «Я ходжу на шугаринг, і мені це подобається». Це просто боляче. Але, якщо тобі все життя вкладають у голову, що тобі потрібно не тільки схуднути до літа, а й «постригти кущі», хіба це можна назвати вибором? Нам тільки й розповідають, що в тебе не повинно бути цього волосся.
Я розбираюся з цим питанням всередині себе. І те, яких висновків я дійшла, транслюю на публіку (Оля пише про це у своєму Instagram – ред.). Деякі сприймають як напад на свою позицію. Але це не може мене змусити відмовитися від свого погляду. Бо виходить так: якщо я як людина, яка не представляє ніяку громадську організацію, на особистій сторінці від першого обличчя пишу про свій досвід та про щось розмірковую, і навіть це сприймається у такий спосіб, де ж ще мені про це розповідати?
Також часто прилітають коментарі про гігієну, про те, що жінка повинна бути жінкою чи просто «це некрасиво». А ще часто жінка, яка не голить волосся на ногах, сприймається суспільством, як «брудна».
Зараз волосся під руками я можу прибирати раз на кілька місяців. Улітку я роблю це частіше, бо мені не подобається відчуття пітливості. У зоні бікіні я прибираю волосся машинкою, лише коли мені некомфортно стає, але це непостійна практика. За останні півтора року я лише один раз вирішила прибрати волосся на ногах: мені просто було цікаво, які відчуття будуть. Мені дуже не сподобалося. Зараз я нарешті дійшла до точки, коли взагалі не звертаю увагу на волосся ні під час сексу, ні на вулиці. Мене взагалі не парить, що в мене непобриті ноги.
Волосся – це просто якась особливість мого тіла. Його наявність не визначає мене як особистість. Не визначає мене як правильну чи неправильну феміністку. Це взагалі не визначає мене як людину. Я набагато більше, ніж волосся на тілі. Але коли ти розповідаєш про це людям, вони моментально забувають про все, ким ти є: письменницею, любителькою мистецтва і так далі – концентруються лише на волоссі. Тому говорити про це варто й для того, аби зламати патерн. Жінка – це не її зовнішність.
Коли вийшла влітку на вулицю й зловила вітерець, який подув на волосся, це було просто прекрасне відчуття!
Ніна Лагута
візажистка, мисткиня-керамістка
Жінки з дитинства знаходяться під тиском патріархального суспільства. Медіа погіршують ситуацію сексистською рекламою й сильно відретушованими фото. Дівчата з дитинства бачать образ «ідеальної» жінки, досягнути якого в реальному житті неможливо. І це страшно. Жінки досі не мають права на своє власне тіло.
У всіх нас різний колір шкіри й волосся. Мені здається, від цього залежить, наскільки дівчина буде цим перейматися. Певною мірою мені пощастило. Можливо, якби мала інший тип волосся, усе склалося б не так. У мене темне волосся, але не дуже товсте, тому ніколи особливо не докучало.
Пригадую, як дитиною залізла в мамину шафку, взяла бритву й вибрила нею в місці між бровами. У мене на тому місці почав рости пушок, цьому я насправді дуже рада. Можливо, тому, що мені завжди подобалася Фріда Кало. [сміється] Узагалі ще в підлітковому віці я була включена у феміністичну повістку, читала Наомі Вульф, Сімону де Бовуар.
Якось слідом за своєю однокласницею в молодшій школі я купила воскові смужки, щоб прибрати волосся на ногах. Зробила все за інструкцією, причепила цю смужку й відірвала її, але разом зі шкірою. Залишився красивий рожевий прямокутник, який болів і довго заживав. Я зрозуміла, що, навіть якщо захочу прибирати волосся постійно, це буде велика проблема. Якщо подумати логічно: навіщо тоді мені завдавати собі болю й дискомфорту? У мене тонка шкіра, і, якби я голилася, це викликало б сильне подразнення. А подразнена шкіра під пахвами більше розповсюджує бактерії, ніж у своєму природному стані.
Це страшно. Жінки досі не мають права на своє власне тіло
Пам’ятаю, як спробувала одного разу прибрати усе волосся на тілі. Стала перед дзеркалом і зрозуміла, що мені зовсім не подобається. Людина вирішує, личить їй коротка стрижка чи довге волосся, хоче вона фарбуватися чи не хоче. Ось так само і я вирішила, що мені буде комфортно з волоссям на тілі.
Моя мама казала: «Це ж не жіночно». Якось вона дуже сильно хотіла мене відправити на лазерну епіляцію. Тоді в мене був період, коли я подумала: «Заради мами можна спробувати». Мені виривали зуби мудрості, але в моєму житті не було нічого боліснішого, ніж коли робили епіляцію в зоні бікіні. Для мене це було схоже на те, що до мене притуляють гарячу праску. Тоді я остаточно зрозуміла, що мені це не потрібно. До того ж навіщо витрачати гроші на те, щоб відповідати видуманим стандартам? Я краще витрачу їх на свою освіту, наприклад.
Зараз інколи можу прибрати волосся на ногах, але це не залежить від обставин. Наприклад, я не роблю це, коли збираюся на пляж. У будь-якій ситуації я – це я. І не відчуваю сорому за те, як виглядаю. Ба більше, я люблю, як виглядаю. Хоч незнайомі чоловіки часто намагаються мене засоромити, навіть проявляють агресію.
Моїм друзям не треба було пояснювати моє рішення. Дехто з подруг теж не прибирає волосся. Щодо партнерів: усі вони казали, що їм подобається. Але мені від цього трохи смішно. Я ж не кажу їм, що мені подобається волосся десь у них, бо серед чоловіків узагалі такого питання немає. До того ж, якби їм не подобалося, я б не змінила свій зовнішній вигляд заради когось.
Якось у мене з подругою була зйомка, близька до ню. І під нею понеслися коментарі. Пам’ятаю, якийсь чоловік написав: «Пацани, не парьтеся, ви ж не пахву тр***єте. Зате за волоссям зрозуміло, хто в лесбійській парі в ролі батька». Тобто я в ролі батька? Коли хтось реагує подібним способом, це хороший відсіювальний фактор. Інколи під час дискусій із чоловіками на будь-які теми, коли в них закінчувалися аргументи, мені казали: «У тебе взагалі волосся під пахвами!» А я наче не знаю про це. [сміється]
У будь-якій ситуації я – це я. І не відчуваю сорому за те, як виглядаю
Якось український Vogue виклав фото Вів’єн Вествуд [на якому видно волосся на тілі], і в коментарях було дуже багато негативу та злості, особливо від жінок. «Заберіть дітей від екранів, це ж волосся на лобку». Це страшно, але мені здається, ці жінки не винні. Вони пристосовуються, як можуть, це захисна реакція. Але й навіть діти мають знати, що в людей росте волосся на тілі.
У суспільстві є бачення, якою «повинна» бути жінка. У своїй книжці Наомі Вульф пише, що найгірше: скільки б ти не робила, цього ніколи не буде достатньо. Утім дівчина може бути феміністкою й голити волосся на тілі, фарбуватися, виглядати так, як їй хочеться. Це взагалі не має стояти як питання, на мою думку. Поки у світі відбувається безліч жахливих подій: жінок ґвалтують, люди піддаються насильству, на вулиці залишаються безпритульні діти, в інтернеті всіх досі хвилює волосся. Волосся – це така дрібниця, але дивує, що це досі є певною стигмою. У нас і так багато проблем. Залишмо жіноче волосся в спокої, це вже смішно.
Щоб краще зрозуміти цю тему, я раджу всім почитати книжку Мари Алтман Gross Anatomy. У мене не було ніякого сорому через волосся, але, якщо ви відчуваєте його, ця книжка допоможе розібратися з ним.
У моєму інстаграмі є різні фото, я не соромлюся свого тіла. На деяких фото помітно, що я не голю волосся, але це не стейтмент. Такі фото мені допомагають краще почуватися, це така практика самопізнання. Через те, що я публікую свої фото без ретуші та ділюся історіями інших жінок, мені все частіше пишуть підписниці. Вони кажуть, що їм подобається, як я виглядаю та що вони вдячні за те, що поширюю таку інформацію.
Я інтерсекційна феміністка, інстаграм для мене – майданчик для розповсюдження інформації про права жінок і меншини. Людям потрібна підтримка, і я роблю все, що в моїх силах. Навіть проста розмова може допомогти. Узагалі формат сестринства дуже важливий. Особливо в пострадянському просторі, де поширені випадки, коли жінки цькують інших жінок.
Дівчина може бути феміністкою й голити волосся на тілі, фарбуватися, виглядати так, як їй хочеться
Маргарита Гогун
дослідниця в «Агентах змін»
Десь у 13–14 років я прийшла до своєї мами-косметологині й попросила забрати волосся на ногах. Вона зробила мені воскову епіляцію. Я думала, що помру там від болю. [сміється] Тоді ж почала прибирати волосся під пахвами.
Потім я почала зустрічатися з хлопцем і вирішила забрати волосся в зоні бікіні. Я не хотіла йти з таким запитом до мами, тому спробувала поголитися. Це було жахливо для мене. Воском хоч і боляче, але не почуваєшся як «колючка». Потім мама якось дізналася та запропонувала теж зробити там воскову епіляцію.
Відтоді я прибирала волосся воском уже самостійно. Щоб самій собі завдавати такий біль, треба мати дуже сильну мотивацію. Я пам’ятаю, одного разу робила бікіні і мені було так боляче, що я плакала й думала: «С*ка, хай той віск там застигне навіки, я не можу його відірвати». Зараз розповідаю це й дивуюся, скільки треба нечутливості, щоб самостійно це робити з собою довгий час.
Мій перший крок – це коли я десь на другому курсі спробувала нічого не робити з бровами. Тоді ж почала розуміти, що голю волосся на тілі, щоб почуватися впевненіше. Я це усвідомила, але ніяких кардинальних змін не відбулося. Просто якийсь час жила з цією думкою. Уже знала, що не хочу так робити, проте мені було простіше витримати ці пів години страждань на місяць, але почуватися впевнено.
Одного разу робила бікіні і мені було так боляче, що я плакала й думала: «С*ка, хай той віск там застигне навіки, я не можу його відірвати»
Я сиділа й думала: «Мені так боляче. Це не може бути від любові до себе»
Мене ще й бісило, що на це ніколи не вистачало часу. Я живу із сусідкою, і треба було знайти місце для цього. Словом, навколо цієї події треба було вирішувати багато проблем. І якось я на кілька місяців просто забила. У мене закінчилися стосунки, нових не було, і я подумала: «Чого я буду «обскубуватися»? Нехай росте».
Коли в мене почалися нові стосунки, я вже розуміла, що не дуже хочу прибирати волосся. Але ж на горизонті секс – отже, треба «обскубатися». Якщо раніше думала: пів години постраждаю і буду впевнена, то тут зрозуміла, що це не варте того. Я сиділа й думала: «Мені так боляче. Це не може бути від любові до себе». Інша річ, коли йдеш до якогось спеціаліста, а тут я ще й власноруч цим займаюся. Мені так сумно стало за себе та своє тіло.
Тоді зрозуміла, що впевненість треба плекати в собі іншим способом. Із часом я просто забила й знову перестала прибирати волосся. Потім у мене стався секс з найволохатішими ногами, це був найкращий секс евер. І я зрозуміла, що таки можна інакше. Я собі дуже подобаюся й комфортно себе почуваю. А ще не витрачаю своє життя на те, аби це заменеджити.
Паралельно я займалася з психотерапевтом, що теж допомагало мені плекати в собі впевненість. Тепер мені не потрібно для цього знищувати своє волосся. Також я ходила дівочою компанією в баню. Там усі голі, що допомогло мені звикнути до себе такої. Я знаходилася в безпечному середовищі жінок і призвичаїлася до того, що мене бачать такою й інші. Це допомогло не соромитися волосся.
Також до цього я прибирала й волосся на руках. Це найболючіша для мене історія, і єдине, що я не навчилася забирати воском самостійно. Ідею про те, що треба забирати волосся й там, я почула від мами. Інколи вона мене вмовляла на це, коли я приїжджала додому. Коли перестала голити волосся й почула коментарі від неї, то попросила більше не казати мені, що це «негоже». Відтоді вона мені нічого не казала. Але я зрозуміла, що присоромлення волосся відбувається й від дуже близьких людей.
Мені здається, що, аби прийняти себе такою, треба спочатку опинитися в оточенні, яке тебе приймає
У моїх друзів і партнера зовсім немає упереджень щодо цього. Мені здається, що, аби прийняти себе такою, треба спочатку опинитися в оточенні, яке тебе приймає. Це допомагає розірвати старі нейронні зв’язки. Виявляється, тобі не потрібно голитися, аби тебе любили. А якщо мій партнер скаже, що гоління волосся – це умова наших стосунків, то мені такий партнер не потрібен.
Голитися чи ні – справа у свідомому виборі. Головне, робити так, як тобі подобається більше, а не комусь. Так склалося, що мені подобається більше, коли я не голюся. Я дуже за те, щоб люди свідомо обирали й робили, що вони хочуть.
Коментарі
Підписатись