Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Це складно назвати вибором». Історії двох трансгендерних людей

«Моя мама каже, якби я був лесбійкою, було б значно простіше»

«Це складно назвати вибором». Історії двох трансгендерних людей — Власний досвід на Wonderzine

«Складно назвати вибором те, через що я проходив. Це постійна боротьба, адже ти просто своїм існуванням створюєш з усіма конфлікт. Людина це не обере просто як забаганку». Так про свій трансгендерний перехід розповідає Георгій. Йому 26, і він уже четвертий рік на гормонотерапії.

Трансгендери – це люди, чия гендерна ідентичність не збігається зі статтю, визначеною за народження. Щоби гармонізувати тілесні прояви із внутрішніми відчуттями, вони починають трансгендерний перехід. Він може включати гормональну терапію, зміну імені та статі в документах, операції та загалом соціалізацію в бажаному гендері.

До Міжнародного дня протидії гомофобії та трансфобії ми поспілкувалися із трансгендерною жінкою Інною та трансгендерним чоловіком Георгієм про їхнє усвідомлення гендерної ідентичності, подальші зміни та прийняття оточення.

Інна Ірискіна

43 роки, Трансгендерна жінка

Координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт»


Є стереотип, що трансгендерність зазвичай усвідомлюють ще із самого дитинства. У мене так не було. Це був досить довгий і поступовий процес. Не було такого, що одного дня я прокинулася й подумала, що, можливо, насправді я дівчинка, а не хлопчик. Проте в підлітковому віці в мене з’являлися подібні думки: а що, якби якийсь час можна було пожити дівчинкою? Я цікавилася жіночим одягом. Але в 90-ті я не могла загуглити щось і почитати про це в інтернеті. Тому я не знала, що робити з цими думками й намагалася в собі це придушити. Тоді це відчувалося як якесь збочення.

Десь на початку 2000-х років разом інтернетом з’явилося більше можливостей знайти інформацію. Я жила окремо від батьків і вже могла дозволити собі купувати жіночі речі, переодягатися й навіть потрохи виходити так на вулицю. На різних онлайн-форумах я десь була зареєстрована під чоловічим ім’ям, десь під жіночим. Наче я – це дві різні людини.

Уперше я познайомилася із трансгендерними людьми в одній онлайн-спільноті. Хоч саме поняття «трансгендер» тоді ще не було поширеним.Тоді розповідали про такий умовний поділ: трансвестити – ті, хто перевдягаються; транссексуали – ті, хто «змінюють стать». Зараз вважається, що вживати такі терміни та казати «змінити стать» – не дуже коректно*. Мені було важко зрозуміти, до якої групи я належу.

* Стать – складна багатокомпонентна структура. У нас є хромосомний набір, статеві органи. Щось із цього можна змінити, а щось ні. Тому сам термін «зміна статі» – розмитий, і може бути незрозуміло, про що йдеться. На противагу «трансгендерний перехід» може охоплювати різні етапи. Наприклад, медичний, соціальний переходи.

У мене зайняло ще кілька років, поки я зрозуміла, що для мене це не просто переодягання. Мені було недостатньо подвійного життя: наче частину часу я залишаюся чоловіком, а частину – жінкою. Тоді я почала більше спілкувалися із трансгендерними людьми, під час наших зустрічей я могла бути собою. А коли поверталася додому, відчувала, що наступного дня потрібно все це залишити, зібратися та піти на роботу як чоловік.

Зрештою я дійшла до того, що вирішила зробити перехід. Це сталося після того, як я ходила гуляти в жіночому одязі. До мене причепилися, почали обзиватися, потім побили та пограбували. Я роздумувала, а що, як я піду в поліцію писати заяву й мені доведеться описувати ці подробиці. На це я не наважилася, але ця ситуація стала для мене остаточним поштовхом, що далі так бути не може, треба щось починати робити.

Трансгендерний перехід


У нас велика проблема із дружніми до трансгендерних людей лікарями. Адже їх не навчають, як працювати з нами. Але принаймні тепер в Україні є протокол, де на базовому рівні прописані норми, як вживати гормони (у 2016 році МОЗ затвердило уніфікований клінічний протокол «Гендерна дисфорія» – ред.).

Коли я здійснювала трансгендерний перехід, цього протоколу не було. Мені допомагала засновниця спільноти, про яку я вже згадувала. Вона розповіла мені, як вживати гормони, перед тим вивчивши безліч матеріалів. Але, звісно, це був ризиковий шлях. Буває так, що люди в цих рекомендаціях спираються на свій досвід, а він у кожного індивідуальний. Або ж людина хоче якомога швидше отримати результат і починає вживати більшу дозу [гормонів], але це так не працює.

З гормонотерапією в мене змінилася чутливість шкіри, зменшився ріст волосся на тілі, виросли груди. Я видаляла волосся на обличчі, гормонотерапії для цього виявилося недостатньо. Хоч загалом від неї кількість волосся на тілі зменшується. Перші два роки – це період найбільших змін. Далі тіло переходить у більш-менш стабільний стан. Але щоби підтримувати його на такому рівні, треба продовжувати вживати гормони.

Також до 2016 року для зміни статі в документах необхідно було провести місяць у психіатричному стаціонарі, щоб отримати діагноз [«транссексуалізм»]. Також була одна комісія в Києві, яка могла цей діагноз підтвердити. Ця комісія давала дозвіл на операцію – вона була обов’язковою. Тільки після цього можна було міняти документи.

Мені було недостатньо подвійного життя: наче частину часу я залишаюся чоловіком, а частину – жінкою


Тепер у нас є сімейний лікар, який основна ланка в цьому процесі. Тобто людина спочатку звертається до сімейного лікаря, який направляє до інших спеціалістів. Психіатр ставить діагноз, але для цього вже не треба проводити час у психіатричному стаціонарі, можна спостерігатися амбулаторно. Це повинно тривати мінімум два роки. Але бувають лікарі, які трактують це так: або два роки амбулаторно, або два тижні у психіатричній лікарні. Зазвичай за швидкий варіант ще гроші беруть.

Паралельно до обстеження у психіатра людина отримує гормонотерапію. Потім вона отримує довідку, що терапія прийшла до того рівня, коли в неї відбулася «зміна статевої належності». І коли є діагноз від психіатра та довідка про гормонотерапію, ти можеш робити операцію, а можеш і не робити. Це вже на вибір.

Також до 2016 року було обов’язково не перебувати у шлюбі для переходу. Зараз такої вимоги немає. Я перебуваю у шлюбі з Яном, який за гендерною ідентичністю – небінарна людина. Ми познайомилися в інтернеті, й оскільки Ян проживав в Росії, то їздили одне до одного кілька років. Після 2014 року Ян вирішив переїхати в Україну. Тоді ж ми захотіли узаконити наші стосунки й організували квір-весілля (за документами Інна – чоловік, а Ян – жінка). Але тепер, якщо я захочу змінити стать у документах, наш шлюб перетворюється на одностатевий. І тут запитання, хто та як це буде трактувати. А в нас від цього шлюбу залежить посвідка на проживання в Україні Яна.

Якщо я захочу змінити стать у документах, наш шлюб перетворюється на одностатевий


Прийняття оточенням


З мамою було багато непорозумінь, коли я ще сама не до кінця розуміла [трансгендерність]. Я лазила в її шафу по одяг, наприклад, але не могла пояснити, що відбувається. Я не знаю, як усе могло б зрештою скластися, адже моя мама померла до того, як я розпочала перехід.

Коли я досліджувала для себе всі ці моменти, я не обговорювала це з близькими. А наважившись на трансгендерний перехід, вирішила сказати про це батьку. Він мені відповів: «А я давно вже зрозумів, що ти будеш змінювати стать». Зараз батька теж уже, на жаль, немає, але з рідним братом у нас дуже хороші стосунки.

Я дуже сильно змінила коло спілкування. У більшості випадків це не було навмисне розірвання стосунків, просто так вийшло. Але нещодавно організовували зустріч одногрупників із КПІ. Мене знайшли й додали в цей чат. Я прийшла на зустріч, і все було абсолютно нормально. Я навіть не очікувала! Мені пощастило з людьми.

Наважившись на трансгендерний перехід, вирішила сказати про це батьку. Він мені відповів: «А я давно вже зрозумів, що ти будеш змінювати стать»


Наважившись на трансгендерний перехід, вирішила сказати про це батьку. Він мені відповів: «А я давно вже зрозумів, що ти будеш змінювати стать»


Трансфобія


Немає жодної в країни у світі, де зараз зовсім подолали трансфобію. Десь може бути краще налагоджена система протидії дискримінації та злочинам на ґрунті ненависті. У нас ситуація гірша, адже на рівні законодавства це не прописано.

У нашій організації є психологічна та юридична допомоги, по них постійно звертаються. Бувають різні випадки: починаючи від несприйняття сім’ї до того, коли не беруть на роботу. Роботодавці відмовляються співпрацювати, коли дізнаються, що це трансгендерна людина. Буває так: людина проходить співбесіду, беруть її документи на оформлення, а там ім’я та стать інша. І на цьому дуже часто все закінчується.

Проблеми виникають практично всюди, де треба показувати документи. У мене був випадок на кордоні, коли я показувала паспорт і все пояснювала, вони почали обшукувати мої речі. Знайшли мої гормони, почали допитуватися: «А що це таке? Звідки ми знаємо, що це не наркотики? Давайте знімемо вас із потяга, щоби зробити експертизу».

Після заяв Роулінг я помітила певний розкол у феміністичній спільноті: хтось захищав її, хтось – трансгендерних людей. У таких ситуаціях відбувається багато нагнітання. Починається демонізація й загострюються суперечності. Це сумна тенденція, адже так підтримуються традиціоналістичні рухи, які не визнають поняття «гендеру».

Георгій Марков

26 років, Трансгендерний чоловік

Випусковий редактор і ведучий новин «Суспільне Дніпро»


Для мене усвідомлення трансгендерності не трапилося в якийсь конкретний момент. У період мого пубертату було мало інформації за цією темою, тому я не знав, що зі мною відбувається. Мені було складно розібратись у собі. Навіть не спадало на думку погуглити це, тому що я думав, що я один такий «хворий».

Ми живемо в соціумі: батьки та вчителі нам розповідають, що має робити жінка, що має робити чоловік. Я як слухняна дитина робив усе, що від мене хотів соціум. Не замислювався над своєю ідентичністю, своєю роллю до якогось моменту, поки не закохався – тоді почалась певна криза.

Я просто почав робити те, що мені хотілось: почав змінювати свою зовнішність, і це все відбувалося неусвідомлено насправді. Я став виглядати так андрогінно, скажімо, десь посередині, до мене люди на вулиці підходили й питали: «Ти хлопчик чи дівчинка?». 

Тому спочатку в мене відбулося усвідомлення сексуальної орієнтації, а потім уже гендерної ідентичності. Наголошую: це різні поняття й вони не пов’язані між собою. Трансгендерні люди можуть бути гомосексуальними, гетеросексуальними, асексуальними, якими завгодно.

Якось у старій передачі «Говорить Україна» я побачив трансгендерних людей. Для мене це був такий шок, таке відкриття! Я почав шукати приклади різних активістів і зрозумів – так, це моє. Я зрозумів, що ці зміни мені потрібні. Це відповідальне рішення й ризиковий крок, адже гормональна терапія – довічна. Звісно, були сумніви, але я зрозумів просто, що я без цього не можу далі жити й розвиватися, як людина в соціумі.

Це складно назвати вибором. Людина не може обрати свідомо те, через що я проходив. Це постійна боротьба, адже ти просто своїм існуванням створюєш з усіма конфлікт. Людина це не обере просто як забаганку.

Трансгендерний перехід


Я почав з елементарного: відрізав своє довге волосся, почав вибирати нейтральний або чоловічий одяг. Мені пощастило, що у 2016 році змінилася процедура переходу для трансгендерних людей. Зараз процедура більш спрощена, але вона все одно неідеальна. Тому що в Міжнародній класифікації хвороб 11 перегляду «трансгендерність» уже не належить до психічних захворювань. Україна поки що не запровадила зміни відповідно до цієї Міжнародної класифікації хвороб. Тому 22 травня ми виходимо на Трансмарш, щоби МОЗ оновили протокол [щодо трансгендерного переходу].

Мені пощастило: у Дніпрі лікарка-ендокринологиня погодилася зі мною почати гормональну терапію, я в неї був перший. Перед цим вона проходила тренінг від «Інсайт», спілкувалася з колегами, у яких є подібний досвід. Дружніх лікарів дуже мало, до моєї їздять з усієї України просто за консультацією. Коли приходиш до лікаря, то хочеш бути хочеш бути впевненим у своїй безпеці, у тому, що тебе не будуть принижувати. Тому ми всі ходимо до лікарів, які вже перевірені.

До мене люди розпочинали гормонотерапію самі, передавали одне одному схеми, але це дуже ризиковано, тому що це індивідуальний процес. Перед цим треба здати безліч аналізів, адже [гормонотерапія] може призвести до певних наслідків зі здоров’ям. Тому я вирішив, що буду робити все з лікарем і контролювати зміни. Ось уже четвертий рік на гормональній терапії.

З першим уколом у мене зламався голос. Я думав, що застудився. Я навіть не думав, на що можуть упливати гормони. Змінюється запах тіла, шкіра, волосся. Змінюється тіло, розподіл жиру в ньому – він тепер пішов у живіт. Зменшуються груди. Але я б хотів зробити мастектомію. Мені пощастило, що мої природні дані дозволяють мені ходити більшу частину часу без «утяжки». Я її одягаю лише на тренування у спортзалі. Але на пляжі мені б хотілося ходити без футболки. Волосся на тілі стає більше. Я от усе чекаю, коли в мене виросте борода. Це в якомусь сенсі другий пубертат.

Мені комфортно з цими змінами. Що більше їх, то легше мені приймати своє тіло й отримувати задоволення від нього. Мені приємно дивитися на себе у дзеркало.

Це постійна боротьба, адже ти просто своїм існуванням створюєш з усіма конфлікт. Людина це не обере просто як забаганку


Проблеми з документами


Мені всюди кажуть: «Це не ваш паспорт». Я колись зайшов до McDonalds після десятої вечора. Мені сказали: «Ми не продамо вам бургер, тому що в нас така політика: не можемо людям неповнолітнім продавати якісь товари вночі без батьків». Я кажу: «Я не буду показувати свій паспорт, бо ви не повірите, що він мій. Так і сталося.

Я постійно морально готуюсь до якогось конфлікту, коли сідаю в потяг, тому що доводиться пояснювати: «Це мій паспорт. Я трансгендерна людина». Дивлюся на провідників, обираю того, хто може бути менш конфліктним.

У банку так само: у мене знайомий, теж трансгендерний чоловік, він ще не змінив свій ІПН, тому що це взагалі дуже складна процедура, ніхто не знає, як це робити. Він приходить до банку, не може оформити кредит, тому що система каже, що він жінка, а він чоловік.

Я вже майже всі свої документи змінив. Але в цьому процесі завжди готувався до гіршого. Добре, що в мене є контакт юристки, якій я можу зателефонувати за потреби. Я нещодавно був у військкоматі, вирішували, що зі мною робити. По суті, я непридатний до служби. Але мені сказали: «Може, ми запишемо, що ви придатний, просто не з’явилися? Щоби не возитися з документами». Переконували в тому, що так буде краще, якщо цей діагноз не буде світитись у вашому військовому квитку. Я сказав: «Стоп. Давайте я все-таки зателефоную юристці та проконсультуюся з нею, як краще». І все-таки їх переконав.

Треба сильне внутрішнє бажання боротися за себе й щось змінювати. Бо якщо ти не будеш цього робити, то не отримуватимеш задоволення від життя, просто не будеш щасливим.

Бути трансгендерною людиною – це подвійний камінг-аут. Моя мама зараз каже, якби я був лесбійкою, було б значно простіше


Камінг-аут і прийняття оточенням


Один психіатр говорив: «Якщо ти не хочеш іти до кінця, робити собі всі операції, то навіщо тоді взагалі це все починати?»


Моїм батькам знадобилося дуже багато часу, щоби прийняти мене і зрозуміти, що відбувається. Бути трансгендерною людиною – це подвійний камінг-аут. Моя мама зараз каже, якби я був лесбійкою, було б значно простіше. З погляду батьків: ти народив одну дитину, а виявляється, у тебе не донька, а син.

Вони не знали, що я змінюю документи, я боявся взагалі з ними говорити. Я просто переїхав учитись в інше місто й мені пощастило, що знайшов собі подруг, які стали для мене другою родиною. Вони мене підтримували. А з батьками я був на дистанції: вони бачили, що щось відбувається, але вони не могли зрозуміти, що саме.

Нам знадобилося 6–7 років, аби батьки почали звертатися до мене нейтральними словами, не використовувати моє старе ім’я та приймати мою ідентичність. Це був дуже складний процес, але все ж таки я сподіваюсь, що ми дійшли компромісу. Є різні випадки: я знаю людей, яких батьки виганяють із дому. Мої батьки мене люблять, їм треба було просто всередині себе пережити ці емоції. І зрозуміти, що це не якась забаганка й не мине з часом.

Коли я зробив камінг-аут, у мене з’явилися проблеми зі здоров’ям: почалися панічні атаки, тривожний розлад. Тепер у мене великий досвід спілкування із психологами, психіатрами [сміється]. Один психіатр говорив: «У вас шизофренія». Я казав: «Окей, давайте подумаємо, що з цим можна зробити?». Він обіцяв принести мені якісь тести, але так цього й не робив. Він казав: «Якщо ти не хочеш іти до кінця, робити собі всі операції, то навіщо тоді взагалі це все починати?».

Мені пощастило знайти собі терапевтку, яка зрозуміла, що зі мною, прийняла мене й допомогла. Я йшов до неї із суїцидальними думками. Думав, якщо вона мені не допоможе, то не знаю, що мені робити. У мене була тривала терапія, в основному мене турбувало прийняття батьків. Але їй таки вдалося допомогти мені знайти опору всередині себе й упоратися із тривогою.

Класно, коли є можливість ходити до терапевта. Мені пощастило, що в мене є робота, стабільний дохід. А є [трансгендерні] люди, які просто не можуть вийти з дому та влаштуватися на роботу через невідповідність документів. Тому й не можуть дозволити собі психотерапію. Тому наша організація дає безкоштовні психологічні консультації.

Я знайшов роботу після журфаку. Моя перша робота – регіональний канал, де була дуже толерантна директорка, яка прийняла мене. У мене було два посвідчення: одне паспортне, інше моє. Я тоді ще не був на гормональній терапії й мав доволі дитячий голос. Але попри це начитував сюжети під своїм ім’ям, не паспортним. Мені дозволили так робити, і це було дуже важливо. Мої колеги з розумінням ставилися, був тільки один випадок агресії.

Гендерні стереотипи


Є відчуття, що в суспільстві вигідніше бути чоловіком. Я помічаю різні нюанси й рефлексую щодо цього. Наприклад, ти можеш бути впевнений, що вночі малоймовірно до тебе хтось причепиться. Просто тому, що ти – хлопець. З іншого боку, коли треба підняти якусь важку річ, то завжди попросять тебе, навіть якщо жінка сильніша.

У більшості я спілкуюся з жінками й бачу все, що відбувається з ними: харасмент, кетколінг, домашнє насильство. Я розумію обидві сторони та знаю, як це [бути жінкою]. Мене не влаштовує така нерівність. Тому, наприклад, на 8 березня я у своєму місті організував акцію.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

світлини Інни Ірискіної – Нікіта Карімов, Яна Лис, Анастасія Герасименко

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.