Власний досвід«А на кого ж ти їх залишиш?» Це жінки, які їздять у відпустку без дітей

У відпустку окремо від дітей ми почали їздити з чоловіком, коли сину було 2 роки. Це не означає, що ми не відпочиваємо всією сім’єю. Просто відпочинок із дітьми – це взагалі інше: відпочивають вони, а не ти.

Спокійно лягти й засмагати в мене не виходить. Я постійно бігаю за ними, дивлюся, щоб нічого не сталося. Щоб вони не згоріли на сонці, не купалися в холодній воді, не пірнали глибоко й удосталь поїли. Усе це напружує. На аніматорів їх залишити також не наважуюся, адже був випадок, коли вони не догледіли мою дитину в басейні.

А от відпочинок із чоловіком чи подругами – це зовсім інша справа. Пригоди починаються ще в аеропорті, коли багаж перевищує норму. [сміється] Нарешті можна спати, скільки хочеш, снідати хоч в обід, активно відпочивати й не думати, що хтось утомиться, почне плакати чи боятися. Ніяких «мамо, я хочу в туалет, я хочу спати».

У суспільстві на таке реагують по-різному. Я знаю багато сімей, для яких відпочинок без дітей узагалі неприйнятний. Мені прилітало: «Як ти можеш поїхати у відпустку сама?» Але не розумію, як таке питання може виникати. Якщо мені потрібно відпочити, то мені треба відпочити. Це краще, аніж ходити незадоволеною й утомленою. Я повертаюся спокійною, натхненною та всіх люблю.

У відпустку без дітей я їжджу зі своєю компанією подруг. Нас восьмеро, і ми дружимо ще зі шкільних та студентських часів. Після навчання життя порозкидало нас по різних точках Європи, ми підтримували контакт, але помітили, що нам бракує зустрічей і спілкування.

У 2014 році ми вирішили раз на рік збиратися десь у Європі на вихідні. Оскільки наразі в чотирьох дівчат є діти, то ввели одне правило: з собою можна брати лише грудних малюків. Такі відпустки завжди мають якийсь шарм групової психотерапії. [усміхається] Ми можемо відверто говорити тільки про нас, ділитися тим, що турбує, і просто маємо час, який можемо присвятити одна одній.

Єдине, що складно, – це узгодити графіки роботи вісьмох людей і їхніх партнерів. Тому іноді треба йти на складні компроміси, наприклад, довго їхати нічними автобусами та потягами до місця зустрічі. Особисто мені важко виокремити час на таку відпустку, тому що мій чоловік часто працює вихідними. Однак партнери поважають нашу дівчачу дружбу та знають, як багато вона для нас означає. Тому проблем із виїздом без дітей не виникало.

Я живу в Німеччині, і тут нормально сприймається те, що можу поїхати кудись сама. Звісно, трапляються моменти, коли ставлять осудливі питання: «А на кого ж ти залишиш дітей?» На що в мене є хороша відповідь: «У них є тато». Чомусь, коли я залишаюся сама вихідними з дітьми, то ні в кого таких запитань не виникає.

Материнство – це така ж робота, як і будь-яка інша. Тут також можна втомитися й вигоріти, навіть якщо дуже любиш те, що робиш. І правила відновлення такі ж: вчасно відпочити, перемкнутися на інші завдання чи делегувати те, що не зовсім хочеш робити.

Я відпочиваю тільки в горах і за великого фізичного навантаження. Це може бути довгий похід, підйом на вершину гори з усіма незручностями або ж поїздка на орендованій машині серпантинами та зупинки в різних місцях.

Із маленькою дитиною такий темп і формат майже не можливий. Моєму сину 1,5 року – і за ним треба повноцінно доглядати: змінювати памперс, чистити зуби, не пропускати сон, стежити, щоб він нікуди не побіг. Це дуже стомлює. У відпустці, якщо чесно, чистити зуби хочеться тільки собі.

Уперше я їздила відпочивати без дитини з подругами, а вдруге сама, щоб відсвяткувати день народження й побути в тиші. Найбільша проблема поїхати без дитини – це організувати всіх довкола. Няню, бабусю, чоловіка, щоб увесь час, коли ти відсутня, уся система якось функціонувала.

У подорожах я люблю багато ходити, досліджувати нові місця, брати екскурсії. Але діти не поділяють моїх захоплень. Тому влітку ми разом їздимо на море, виходить доволі спокійний відпочинок, а потім я їду кудись із друзями.

Діти ставляться до цього з розумінням, але були такі періоди, коли ми могли повернутися з подругою з Барселони, а потім я виграла корпоративну поїздку в Таїланд і їхала знову. Тоді вони казали: «Мамо, а ти там нічого не сплутала?» [сміється] Я відповіла, якщо вони будуть так багато працювати, як я, то в них також усе вийде.

У нас сім’я з гарним почуттям гумору, діти можуть мене просто підколювати, але ніколи не ображаються. Нам треба відпочивати одне від одного. Я поїхала, засумувала, і вони теж. Це краще, аніж залишитися вдома й з натягнутою усмішкою дивитися одне на одного.

Найчастіше осудливі коментарі я чую від жінок, які запитують, як я можу поїхати у відпустку без дітей або чому я не ходжу на батьківські збори. Якось у дитячому садочку дітей, куди ходив тільки мій чоловік, жінки сказали: «Побачити б ту маму!» Ця фраза в нас прижилася, і ми досі так жартуємо. [сміється]

Ще задовго до народження сина я любила подорожувати, об’їздила більше сорока країн і завжди обирала складні маршрути. Я дізналася, що вагітна, за два дні до поїздки в Грузію, але нічого не скасувала, проконсультувалася з лікарем, полетіла, і все пройшло добре.

Народжувати я вирішила на Балі. Це окрема історія, як усе вдалося спланувати, але я ні про що не шкодую. Друзі кажуть, що в мене народився справжній балійський принц. [усміхається]

Відпустка із сім’єю – це крутий досвід, але робити це наодинці – ні з чим незрівнянне відчуття свободи. Це моя медитація й час лише для мене. Я не уникаю поїздок із сином, мені подобається відпочивати з ним. Просто це різні форми світосприйняття.

Із появою дитини потрібно вирішувати, із ким її залишити, та й на багато місяців уже не поїдеш. Раніше з колишнім чоловіком ми планували маршрути разом. Бувало, що їздили у відпустку окремо, допомагали одне одному та визначали, кому коли зручніше залишитися з сином. Зараз ми живемо окремо, тому син зі мною в Києві або з батьком за містом. Незважаючи на нові сімейні обставини, я продовжую подорожувати.