Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Розраховувала тільки на себе». Це жінки, які виховують дітей самостійно

«Розраховувала тільки на себе». Це жінки, які виховують дітей самостійно — Власний досвід на Wonderzine

«Доводилося ходити навіть у туалет із коляскою»

«Для мене було пріоритетом стати сильною жінкою, яка зможе захистити свою дитину, але й не втратити себе в материнстві», – говорить Яна, яка самостійно виховує 11-річного сина.

Здебільшого соло-мами розраховують тільки на себе. Вони працюють, виховують дітей, вчаться балансувати та контролюють усі процеси одночасно. Материнство може займати весь їхній вільний час, але вони не забувають про себе.

Ми поговорили з чотирма мамами про реалії самостійного материнства. А ще запитали, як змінилося їхнє життя після народження дітей і які традиції є в їхніх сім’ях.

графічна дизайнерка

Яна Букреєва

Виховує 11-річного сина

Ми з сином не одне ціле. У нього є власний простір, і в мене теж


— Я мала аб’юзивні стосунки з колишнім чоловіком. Ми дуже швидко розійшлися, сину було 2,5 місяці. Я зрозуміла, що не хочу жити в таких умовах і виховувати дитину з ним. Згідно із законодавством, нас розлучили, коли дитині виповнився рік. Колишній чоловік більше ніколи не з’являвся, тому через 4 роки я позбавила його батьківських прав.

Моє уявлення про сімейне життя було зруйноване, я залишилася сама з дитиною на руках, без фінансової підтримки й роботи. Я була в декреті й тільки закінчила навчання. Було важко морально та фізично. Особистого простору майже не було. Доводилося ходити навіть у туалет із коляскою. Цілком можливо, що в мене була післяпологова депресія: я розуміла, що моє тіло, графік і ритм життя змінилися повністю. Щоб упоратися з цим, я відвідувала психотерапевта. Суспільство теж додавало тягар відповідальності: «Ти вже мама, куди тобі гуляти», «Займайся дитиною» і так далі. Я взяла себе в руки, тому що несла відповідальність за дитину. Батьки допомагали мені як могли, а коли сину виповнилося 3, я пішла на роботу й почала забезпечувати нас сама, погоджувалася на підробітки.

З часом зрозуміла, якщо я не буду виділяти час на себе, то ніхто цього не зробить. Коли син став самостійніший, я почала говорити, що мені треба годину почитати книжку й посидіти в тиші. Якщо ж хотіла побачитися з подругами, то треба було просити батьків побути з дитиною. Зараз із цим значно легше. Син виріс, може приготувати собі їжу, він знає всі алгоритми дій на випадок, якщо щось станеться. У нього є власний простір, і в мене теж. Ми не одне ціле. Є я і є він, я усвідомлювала це ще із самого початку.

Я народила сина у 20. Думаю, це плюс, що я молода мама, мені простіше його розуміти. Хоча переконана, якщо ви хочете знаходити спільну мову з дитиною, то неважливо, скільки вам років. Ми справжні друзі, хоча іноді мені буває складно. Щоб там не казали, але спілкування з чоловіками йому теж потрібне. Не всі його запитання я можу закрити, але намагаюся. Тому зараз я виконую роль і батька, й матері. Мої подруги кажуть, що я виховала справжнього джентльмена, який поважає жінок. [посміхається] З чоловіками він спілкується зазвичай на тренуваннях чи коли я бачуся з товаришами.

У нас є свої традиції, наприклад, кіновечори. Ми купуємо смачну їжу та дивимося разом фільми та мультики. Стараюся бути з ним відвертою та говорити як із рівною мені людиною. Ми розмовляли про секс, наркотики та куріння, він знає про ЛГБТ-спільноту та навіть про менструацію. Якось ми були з моєю подругою, у якої почалися місячні, вона купувала знеболювальне. Син запитав, що з нею, і я пояснила, що з жінками відбувається в цей період. Я виховую його толерантним і не уникаю відповідей на запитання.

Син цікавився, де тато. Я працювала із психологом, аби правильно йому все пояснити. Сказала, що ми з батьком розійшлися, тому що він ображав мене, і я боялася, що він почне ображати і його. Я дала зрозуміти, що ми розлучилися не через нього, що я поруч і люблю його. Часом син говорив, що хоче мати тата. Але це було так, наче він хоче цуцика, бо у всіх є батько, а в нього немає. [сміється] Я відповідала, що не можу привести будь-якого чоловіка, бо це важливий вибір. Доводилося, на жаль, наводити приклади сімей, де батьки нещасливі й пояснювати, що краще бути з кимось одним, аніж у родині, де ти постійно наляканий. У нас є хлопчик-сусід, який дуже боявся, коли тато його кликав. Той чоловік має проблеми із законом і, здається, зараз у в’язниці. Ми дійшли разом до думки, що це ненормальні стосунки.

Ще на початку я вирішила, що не буду «забиватися» в материнство та покладати себе на виховання дитини. Якщо я матиму партнера, то це буде чудово, якщо ні, то ця роль моя. Я вивчилася на графічну дизайнерку, активна в суспільному житті, маю друзів і хобі. Я росту й сподіваюся, це мотивує й сина. Звичайно, хочу, щоб він мною пишався. [посміхається] Я сильна й виростила його сама. Поки він малий, він має розуміти, що я можу за нього постояти. Для мене було пріоритетом стати сильною жінкою, яка зможе захистити свою дитину, але не втратити себе в материнстві.

2D-художниця

Ганна Карман

Виховує 4-річну доньку

Дочка мене сильно мотивує. Без неї я б не опинилася на рівні, де є зараз


— Я була заміжня й ми з чоловіком вирішили, що хочемо народити дитину. Це була моя ініціатива: я росла з переконанням, що в мене має бути сім’я з дитиною. Також у мене тоді були депресивні епізоди й усі переживання перенесла в цю ідею.

Однак після народження доньки я зрозуміла, що не хочу дітей. Ніколи не могла уявити, що таке може статися зі мною. Я викладала для дітей малювання, вміла з ними поводитися, мене не лякала відповідальність. Але було морально важко. Донька постійно була зі мною, вона буквально забрала весь мій простір, час і тіло. Чоловік багато працював, і ми жили з фанатичною ідеєю, що бабусі й дідусі не мають допомагати, тому що виховуватимуть дитину не так.

З часом чоловік зрозумів, що він не хоче сім’ю, наші стосунки змінилися. Ми емоційно вигоріли та через півтора року розлучилися. Я залишилася з дитиною сама. Батьки допомагали мені та підтримували фінансово. Аліментів вистачало на оренду квартири та няню. Важливо, що вона не жаліла мене, а просто виконувала свою роботу.

Під час локдауну ми залишилися з малою вдвох. Спочатку я думала, що не витримаю, але насправді було прикольно. Ми багато гуляли та добре проводили час разом. Тоді я усвідомила, що не хочу залежати від колишнього чоловіка, зробила портфоліо та знайшла собі роботу.

Мені здавалося після розлучення, що сама я б швидше оговталася. Але виявилося, що саме дочка мене мотивує. Без неї я б не опинилася на рівні, де є зараз. У материнстві можна зростати. Мені треба заробляти гроші не просто на базові потреби, няню та квартиру, а й на те, щоб вона мала якісь можливості. Я дізнаюся більше і про себе, тому що донька мене дзеркалить і переймає мої настрої.

На вихідних ми гуляємо, зустрічаємося із друзями, ходимо в гості й вони приходять до нас. Я живу своє життя та вона разом зі мною. Зараз дочка почала говорити більш змістовно, тому з нею стало цікавіше. Вона розуміє жарти та підтримує розмову. Інколи я не витримую те, як багато вона говорить за хвилину, але це природно. [посміхається] У наступному році я хочу поїхати з нею за кордон на вихідні або ж покликати моїх батьків чи друзів із дітьми в довшу поїздку.

У вихованні найскладніше балансувати. З одного боку, я хочу проводити з нею час якісно та бути завжди поруч. А з іншого – бути наодинці. Я усвідомила, що для нас краще, якщо спочатку я турбуюся про себе, а потім про неї. Головне – це не провалитися у стан «мені важко». Важко буде завжди, тому що я несу відповідальність за іншу людину.

Так, у мене є няня та батьки, які часто допомагають. Але немає партнера, який постійно зі мною. Я не можу сказати: «У мене фіговий настрій, я хочу вийти на пів години із собакою пройтися». Чи зробити медитацію, прийняти ванну в тиші чи просто сходити в туалет, аби ніхто не відкривав двері. [сміється] Мені не вистачає підтримки й думки, що поруч є ще одна доросла людина, яка візьме на себе частину обов’язків. Я нещодавно читала, що батьківство – це як похід. Це складно, але коли ти не сама й усі речі розподілені між учасниками, тоді ти насолоджуєшся процесом. А коли йдеш сама, то весь тягар тримається тільки на тобі.

Є багато речей, у яких я перевиховую себе, а потім уже її. Інакше не вийде виростити самостійну людину, яка буде любити себе та захоче розвиватися. Наприклад, я помітила за собою негативні настанови. Коли дочка бігала, я говорила не робити цього, бо вона впаде. Але це ж мій страх, який я проєктую на неї. Тому я нагадую і няні, і собі казати: «Я боюся, що ти впадеш. Будь ласка, будь обережною». З моїми батьками складніше. Спочатку я намагалася виправляти й пояснювати, як мені хочеться, щоб вони поводилися з дитиною. І тільки нещодавно я прийшла до того, що донька має бачити різні підходи до життя. Це страшно, тому що хочеться, щоб усе відбувалося так, як я собі уявляю. Але водночас розумію, що люди різні, й хочу, щоб вона це знала.

Не забувайте, що ви ніколи не будете ідеальною мамою. Ні для дитини, ні для себе. Просто пам’ятайте, що ви достатньо хороші, сьогодні ви змогли зробити це, а якщо захочете, завтра зробите більше. Якщо ні, то будете валятися та спати разом із дитиною. А післязавтра з’явиться час і ресурс кудись разом їхати, бігати, стрибати. Дозволяйте собі бути достатньо хорошою мамою.

адміністративно-технічна асистентка

Юлія Щербина

Мама двох синів віком 8 і 16 років

Діти – мій основний двигун і причина вставати зранку


— За 10 днів до свого 18-річчя я народила першого сина. Його батько відмовився від нас відразу, ще коли я була вагітна. Я вирішила народжувати та нікого не планувала змушувати виховувати дитину. Той чоловік знає, що в нього є син, але він ухвалив рішення ніколи з ним не спілкуватися.

Завдяки батькам, які мене підтримували та допомагали, я повернулася на навчання. Весь цей час малий жив із ними, я приїжджала тільки на вихідні. Було важко, тому що я вчилася, працювала та їздила до дитини в інше місто. Після закінчення інституту я повернулася додому, влаштувалася на хорошу роботу й залишилася жити з батьками. Але стосунки в нас були не дуже, тому що моя мама звикла, що син на ній, і вона ставилася до нього, як до своєї дитини. На цьому тлі в нас було багато конфліктів.

Коли першому сину було 5 років, я зустріла іншого чоловіка. Ми прожили разом приблизно 6 років, я народила від нього свою другу дитину. З часом у нього почали проявлятися аб’юзерські риси, тому ми розійшлися, коли нашому сину було 2 роки.

Усю дорогу була сама, без підтримки чоловіків. Навіть коли в мене був партнер, розраховувала тільки на себе. Зараз ми живемо окремо, він ніяк не бере участі у вихованні дитини. Старший ніколи не питав про батька. Молодший зустрічався зі своїм, але я не помічаю за ним бажання дзвонити йому та розповідати, як пройшов його день.

Я привчилася забезпечувати нас сама. Зараз я з молодшим сином у Фінляндії. В Україні в мене була непогана робота в міжнародному проєкті, але він закінчився, тож довелося їхати за кордон. Спершу було важко, тому що ми приїхали вдвох у чужу країну. Син адаптовувався деякий час, почав сам ходити до школи та дуже подорослішав за цей рік. Старший залишився з батьками, закінчує школу й буде вступати в університет.

Якщо мені доведеться повертатися додому, я не знаю, де працювати та як виживати. Від держави немає жодної допомоги: ніяких пільг на харчування у школі чи грошових виплат.

Оскільки ми у Фінляндії вдвох, то ми скрізь удвох. Я не скажу, що мені не вистачає часу на себе. Мені пощастило, тому що мої діти самостійні та поважають особисті кордони. Іноді нам вистачає фізично перебувати поруч і займатися своїми справами.

У вільний час ми з молодшим сином гуляємо на вулиці, катаємося на велосипедах, у нас є ритуал читання книжки перед сном. Зі старшим уже інший рівень спілкування, ми часто переписуємося в мережі, обмінюємося новинами. Він почав багато читати, що дуже мене радує. Ми радимо одне одному книжки, обговорюємо прочитане та складаємо список літератури. Діти – мій основний двигун і причина вставати зранку, триматися та постійно розвиватися.

доула, співзасновниця ГО «Лада»

Олена Бичкова

Виховує 5-річну доньку

Зараз я можу проводити з дочкою час якісно й узагалі пам’ятати, що я не тільки мама


— Моя дитина не була запланована. Ми зустрічалися із хлопцем, а коли розійшлися, я дізналася, що вагітна. Моя принципова позиція в тому, що батько має знати, що в нього є дитина. Він сказав, що ніякої участі брати не буде, але через три місяці з’явився. Зараз малій 5 років, я виховую її весь час сама, а він бачиться з нею раз на два тижні.

На початку мені було нескладно. Я знала, що таке діти та що повинно відбуватися перші роки, оскільки понад 5 років вела курси з підготовки до пологів і 2 роки була доулою. Я усвідомлювала, що мені треба розраховувати тільки на себе. У період, коли доньці було 2–3 роки, стало важче, я втомилася все тягнути сама й фінансово, і морально. Включення в дитину було 24/7, що призвело до сильного вигорання. Мабуть, у кожної мами є період, коли вона складається тільки з материнства. І хочеш ти чи ні, але робиш те, що маєш. Періодично мені допомагали друзі та родичі. Зараз значно легше, тому що донька підросла та ходить у садочок.

Я навчилася балансувати. Мені хочеться постійного розвитку, в тому числі й у роботі. Я працювала весь час від народження доньки. Вела курси для майбутніх мам, а потім стала співзасновницею громадської організації, яка підтримує жінок після пологів. Десь було складно поєднувати материнство й роботу, десь – легше. Було багато клопоту, коли я працювала, поки вона спала вдень чи гралася в ігровій кімнаті. Зараз я можу проводити з нею час якісно й узагалі пам’ятати, що я не тільки мама.

Мені вдається побути наодинці, це для мене дуже важливо. Якщо я не матиму цього часу, то страждатимуть усі. [сміється] Мінімум один день на тиждень я виділяю на себе, коли дитина в садочку чи з бабусею та дідусем. Коли ми вдвох, то часто гуляємо на природі, іноді граємо в футбол. Оскільки живемо за містом, можемо кататися на роликах, самокаті чи велосипеді. Любимо ходити з друзями в кіно. Одна з улюблених розваг – влаштовувати спільні фотосесії, а потім іти в кафе.

Мене мотивують запитання, які вона ставить і якими цікавиться. Наприклад, нещодавно я проводила лекцію для вагітних. Спершу дочка не хотіла мене відпускати, але коли дізналася, куди я йду та навіщо, то сказала, що хоче мені допомагати. У такі моменти я розумію, що моя робота несе певну місію та цінність для неї. За можливості я беру її із собою, тому що вона змалечку чує правильну інформацію. Обізнаність у пологах важлива, незалежно від того, захоче вона стати мамою в майбутньому чи ні. І коли вона виросте та знатиме все необхідне, то значить, я впоралася. [посміхається]

Текст: Катерина Янченко

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.