Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Мені не потрібний додатковий вихідний». П’ять історій жінок про донорство крові

«Мені не потрібний додатковий вихідний». П’ять історій жінок про донорство крові — Власний досвід на Wonderzine

14 червня – Всесвітній день донора

Статистика багатьох країн указує на те, що жінки стають донорами крові частіше за чоловіків. Наприклад, за даними NHS Blood and Transplant, у Великобританії в 2019 році серед нових реєстрацій донорів жінки віком 17–34 років склали дві третини. Статистика Червоного Хреста Фінляндії також свідчить, що серед донорів крові переважають жінки: у вікових групах 18–21 і 21–25 років їх приблизно вдвічі більше, у старших –розрив менший, але зберігається більшість.

В Україні проблема нестачі донорської крові критична: за інформацією МОЗ, кількість донацій у 2019 році була майже втричі меншою (12 на 1000 населення) від рекомендованої ВООЗ (33 на 1000). За даними проєктів, що займаються розвитком культури донорства, в Україні гендерний дисбаланс серед донорів також суттєвий.Наприклад, у донорській спільноті проєкту «Агенти Крові» кількість жінок удвічі більша. Дані донорського проєкту Zdai Blood аналогічні: у середньому жінок серед тих, хто ділиться кров’ю, – близько 70%.

Водночас жінки мають більше протипоказань. Наприклад, кровоздача заборонена в разі:

  • вагітності та протягом одного року після пологів;
  • лактації та не менше трьох місяців після її закінчення;
  • менструації й не менше п’яти діб після її закінчення;
  • ваги менше ніж 50 кілограмів (жінки частіше отримують відвід від донорства через цей фактор);
  • до того ж жінкам рекомендовано здавати цільну кров рідше, не більше 4 разів на рік (на відміну від 5 для чоловіків).

Отже, що мотивує жінок ділитися своєю кров’ю навіть попри перепони? Ми запитали в дівчат, які займаються донорством.

Анна Панасевич

студентка четвертого курсу, майбутня менеджерка ресторанного бізнесу


Уперше я здала кров 1,5 року тому на прохання подруги, у якої захворів племінник. Побігла на донацію вже наступного дня без жодних вагань, адже хотіла стати донором ще з підліткового віку. Відтоді роблю це регулярно, що три місяці.

Зі складнощів можу зауважити хіба що «складні» вени: їх погано видно, після донації на руці можуть залишатися синці, які треба ховати під довгими рукавами. А одного разу я навіть отримала відвід: лікарям так і не вдалося взяти кров, вона просто «не пішла». Відтоді я навчилася напередодні пити достатню кількість води (до речі, саме завдяки донорству).



Я хотіла стати донором з підліткового віку. Нині планую відсвяткувати кровоздачею свій 23-й день народження



Проте я не вважаю це перепоною. Як і свій страх крові. Просто відвертаюся, коли в мене беруть аналіз з пальця або під час самої донації. Треба, так треба! Страх можна перемогти, кілька хвилин – і справу зроблено. Водночас успішним донаціям допомагає те, що я ніколи не мала шкідливих звичок, не палила, не вживала наркотики, з алкоголю можу дозволити собі максимум келих вина.

Що мене мотивує? Ніколи не ставила собі це питання. Хіба це не норма – допомагати людям?

Це ж як прокинутися зранку й почистити зуби: зробив і забув. А коли ще й розумієш, що це рятує життя… З моїх знайомих, на жаль, більше ніхто не здає кров. Я запрошувала, але завжди чую «іншим разом». Я навіть постила в соцмережі своє донорське посвідчення, сподівалася, що це когось надихне. Деякі родичі не розуміють, навіщо мені це, особливо коли дізнаються, що за кровоздачі не платять: мовляв, як це, віддавати кров за покликом серця? Але мама, наприклад, навіть пишається, часто розповідає про мій досвід знайомим. Нині планую відсвяткувати кровоздачею свій 23-й день народження – запросити когось за компанію із собою та здати кров разом саме в цей день.

Даша Урвачова

фрілансерка, дизайнерка, співавторка колекції значків «Агентів Крові»


Я стала донором крові приблизно 3 роки тому. На той момент уже займалася благодійністю, допомагала притулкам, проєктам і заходам, які піклуються та захищають права тварин. І в донорстві побачила ще один спосіб зробити щось корисне, адже чому ні? Я здорова людина й легко поділюся тим, чого маю вдосталь. Це швидко, просто, а з командами волонтерів на кшталт «Агентів Крові» ще й дуже позитивно, зі смачним печивком.

Для мене це неймовірно важливо: я не люблю державні клініки, проте в центрах крові, де я проходила кровоздачі, усе стерильно, привітно, немає медсестер, як у поганих дитячих спогадах.

Я маю позитивний Kell-фактор, тобто в крові наявний особливий антиген, тому мої можливості як донора дещо обмежені. Наприклад, я не можу здавати кров для дітей і келл-негативних людей. Але охоче ділюся кров’ю з тими категоріями пацієнтів, яким вона принесе тільки користь (зокрема, в інституті Амосова).

Наразі бути донором дуже легко та комфортно: і здавати самому, й організувати донацію в офісі. Багато моїх знайомих цікавилися такою можливістю й також здавали кров, адже я часто розповідаю про свій позитивний досвід. Навіть залучила свою маму. Під час першого візиту їй дали відвід через певні показники крові, проте вона націлена спробувати ще.



«Я з дитинства маю алергію на «тиждівчинка». Тому не вважаю, що для жінок-донорів крові мають бути додаткові обмеження»



Наразі бути донором дуже легко та комфортно: і здавати самому, й організувати донацію в офісі. Багато моїх знайомих цікавилися такою можливістю й також здавали кров, адже я часто розповідаю про свій позитивний досвід. Навіть залучила свою маму. Під час першого візиту їй дали відвід через певні показники крові, проте вона націлена спробувати ще.

Я проти кліше й сексизму, але спостерігаю, що статистично жінки здають кров частіше. Така ж тенденція є й у волонтерстві: навіть до важких фізичних робіт у притулках для тварин жінки долучаються охочіше, чоловіки ж, зазвичай, згодні допомагати разово, коли є нагальна потреба (наприклад, наколоти дрова). У нашій культурі співчуття частіше притаманне жінкам.

Я з дитинства маю алергію на «тиждівчинка», тому не вважаю, що для жінок-донорів крові мають бути додаткові обмеження, крім фізіологічно зумовлених. Наприклад, донедавна в певних центрах крові жінкам не дозволяли здавати тромбоконцентрат. Мені відмовили саме через гендерну приналежність. Не розумію чому? Адже я – сильна й здорова жінка. Наразі обмеження скасували, отже, спробую знову. Не раз чула я про «тиждівчинку» в донорстві від знайомих: мовляв не варто «слабкій» статі здавати кров. Так, зазвичай, вважають люди, які погано знають фізіологію. І мене.

Марина Романенко

менеджерка з продажів


Я стала донором 13 років тому, за цей час мала понад 20 донацій у більшості центрів крові Києва. Знаю за іменами працівників багатьох із них. Зазвичай здаю тромбоконцентрат: у мене в крові є генетично обумовлений Kell-фактор, який мають лише близько 10% людей, і це створює певні обмеження щодо здачі цільної крові. Водночас я маю високі показники гемоглобіну й тромбоцитів. Дотримуюся правильного харчування й здорового способу життя. Я рідко розповідаю про те, що є донором. Гадаю, добро треба робити тихо. Проте, хоча й почуваюся ніяково, вирішила більше говорити про свій досвід, адже в суспільстві забагато упереджень щодо донорства.

Я часто чую від людей, що це небезпечно. Звичайно, це міф: за 13 років мої показники тільки поліпшилися, самопочуття чудове, після донацій відчуваю прилив сил. І це до того, що я маю дуже тонкі вени, які люблять «ховатися» від лікарів. У центрах крові іноді навіть сумніваються, чи варто починати процедуру, доки не бачать мої «зразкові» аналізи.

Я здаю кров тому, що не можу цього не робити. Людям, зокрема дітям, які лікуються від онкозахворювань і не тільки, це життєво необхідно. Я знайомилася особисто з багатьма дітьми, для яких здавала кров. Не всі з них змогли вижити. Серед них були й дітки на останній стадії раку, які проходили експериментальне лікування. Це страшно. Але я розумію, що, зокрема, і моя кров допомогла родині використати всі шанси. До того ж саме це лікування, можливо, згодом допомогло одужати комусь ще. Серед реципієнтів не тільки діти, а й дорослі, і літні люди, які хочуть водити своїх дітей й онуків до школи. Мабуть, тому це й роблю.



Я часто чую від людей, що донорство крові небезпечне. Це міф: за 13 років мої показники тільки поліпшилися



Я не раз стикалася з ваганнями лікарів, чи варто дозволяти мені здавати тромбоконцентрат, адже я – жінка, і ризиків більше. Проте дефіцит критичний, тому дозвіл все-таки отримую. Часто я єдина жінка в групі донорів, які здають тромбоконцентрат. Мені не потрібний додатковий вихідний, я не користуюся такою можливістю. Намагаюся вранці здати аналіз, в обідню перерву прийти на донацію, а так – звичайний робочий день. Також зі складнощів можу відзначити бюрократію: центри крові не мають єдиної бази по Україні. За єдиної системи обліку було б простіше здавати кров у будь-якому місті.

Не вважаю доцільним і те, що медична довідка чинна три дні, і, якщо кров реципієнту знадобиться на четвертий, аналізи треба здавати знову. Ще можу відзначити, що не завжди просто утримувати вагу: для здачі тромбоконцентрату треба мінімум 60 кілограм, і це не так легко, коли активно займаєшся спортом. О, а ще я дуже люблю заборонені під час підготовки до донації сало й насіння! І помітила: коли треба дотримуватися дієти, цього хочеться особливо сильно.

Альона Мига

терапевтка, трансфузіологиня Центру крові Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова


Я є донором близько 8 років, маю 31 кровоздачу. Пригадую, здати кров було страшно тільки вперше: все-таки процедура передбачає не «укусик комарика», а чималу голку. Згодом стало легко, адже все проходить швидко й безпечно, з підтримкою лікарів. Як лікар, вважаю себе ідеальним донором: не маю шкідливих звичок, правильно харчуюся, займаюся спортом. Напередодні не відчуваю жодних негативних емоцій (це також впливає на успіх донації). До того ж, як медик, регулярно проходжу комплексне медичне обстеження, і статус донора додатково мотивує стежити за власним здоров’ям.

Ми, працівники центрів крові, називаємо себе «донорами запасу», адже готові здати кров або її компоненти будь-якої миті. Наприклад, коли в лікарню надходить важкий пацієнт з кровотечею чи її загрозою і необхідне термінове переливання.



Ми, працівники центрів крові, називаємо себе «донорами запасу», адже готові до донації будь-якої миті



Моя робота полягає в супроводі донорів під час підготовки до кровоздачі: збір анамнезу (зокрема, встановлення абсолютних і тимчасових протипоказань), визначення можливої дози донації (300 чи 450 мілілітрів). А відтак я розумію масштаби проблеми: крові критично не вистачає. Особливо бракує тромбоконцентрату, який, на відміну від цільної крові й плазми, може зберігатися максимум п’ять днів. Тому, зазвичай, я проходжу саме цю процедуру – тромбоцитаферез.

Також займаюся рекрутингом донорів: у співпраці з благодійним фондом «Твоя опора» та проєктом «Агенти Крові» ми виїжджаємо в компанії й проводимо «корпоративні» донації серед охочих працівників за місцем роботи. Наприклад, у минулому році провели 60 таких виїздів по Києву.

Вірю, що ми маємо формувати серед українців культуру донорства, щоб це було звичним, як похід у магазин, як це заведено, наприклад, в американців. Мене тішить, що таких людей усе більше: щодня бачу тих, хто щасливий поділитися кров’ю й допомогти одужати іншим, навіть попри погіршення самопочуття. Таке може трапитися, проте легке запаморочення майже нікого не зупиняє, адже ціна допомоги набагато вища.

Мій досвід показує, що жінкам частіше психологічно простіше зважитися на кровоздачу. Окрім фізіологічних чинників, думаю, тому, що ми, жінки, маємо потребу постійно ділитися любов’ю.

Марина Белевець

presales-менеджерка в автомобільному бізнесі


Я почала здавати кров близько 3 років тому. Мій колега, активний донор, поділився, що в центрі дуже потрібна кров певної групи. Я не знала свою, але пішла, і виявилося, що саме її бракує: моєї, дуже дефіцитної – четвертої негативної.

За цей час я мала сім донацій з мінімальним часовим проміжком – що 2–3 місяці, з максимальною дозою 450 мілілітрів. Планово або за проханням лікарів. Серед моїх знайомих є люди, які не хочуть бути донорами, бояться через брак інформації, не мають мотивації, вважають це неприроднім. Але є й кілька донорів, деякі вперше зважилися на кровоздачу за моєю пропозицією. Донації для мене завжди проходили просто, без жодного погіршення самопочуття, і я зовсім не боюся крові.



Для мене донорство дуже важливе ще й з огляду на мою «цінну» групу крові



На жаль, виявилося, що режим кровоздач був занадто інтенсивним. У мене впав рівень феритину (запасів заліза в крові). Проте успішно завершила лікування й відмовлятися від донорства не збираюся. Це занадто важливо, особливо зважаючи на мою «цінну» групу крові. Просто буду пильно стежити за рівнем заліза й принаймні раз на рік продовжу ділитися своєю кров’ю, адже цього потребують діти.

Текст

Катя Маєвська

журналістка, волонтерка проєкту «Агенти крові»

Редакторка

Анна Хаєцька

редакторка Wonderzine Україна

Ілюстрації

rawpixel.com

Розповісти друзям
1 коментарпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.