Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Є питання(Не)торкайся: що не так із дотиками незнайомих людей і як їх уникнути

Торкатися іншої людини без її згоди – порушення особистих меж

(Не)торкайся: що не так із дотиками незнайомих людей і як їх уникнути — Є питання на Wonderzine

Чому складно казати «ні» небажаним тілесним взаємодіям і як їх уникнути, пояснює журналістка та співавторка подкасту «11-А» про секс і стосунки для підлітків Дарина Мізіна.

В якийсь момент свого життя починаєш розуміти: є дотики, яких тобі хочеться, і дотики, які доводиться терпіти. Причому останні – це не лише про медичні огляди, випадкові зачіпання у громадському транспорті чи коли мама наказує міцно тримати її за руку в людних місцях. До небажаних, але майже неуникних дотиків, належать «добровільно-примусові» поцілунки з родич(к)ами, обійми для спільних фото з гостями школи під їхнє веселе: «Ой, які гарні дівчатка, ходіть сюди» – і ще безліч інших дотиків, від яких ти б воліла відмовитися, але далеко не завжди можеш.

Не можеш, бо це ж рідня. Не можеш, бо це ж гість школи. Не можеш, бо це ж публічна особа, в якої береш інтерв’ю. Зрештою, не можеш, бо ніхто тебе так і не привчив, що твоє тіло належить тільки тобі.

Відсутність культури згоди й поваги до буквальної недоторканності інших призвели до того, що захист особистого простору часто сприймають як «витребеньки» чи зайві ускладнення від феміністок, молоді. Спробуйте пояснити своєму 60-річному дядькові, що ви не дуже хочете, аби він цілував чи брав за талію вас, неповнолітню. І навіть не тому, що сумніваєтеся в його розумінні сексуальних підтекстів такої поведінки, а тому, що вам банально неприємно й не хочеться.



Ми вчимося «мові» дотиків із найперших днів життя, розпізнаючи приємні погладжування дорослих, що за нами доглядають, реагуючи на те, як вони нас тримають, миють тощо




У закладі, де я навчалася у старших класах, був викладач, що дуже любив відпускати масні жарти в бік учениць, міг обійняти їх за талію тощо. Я ніколи не сприймала цього за норму, але подруги запевняли, що «це просто жарти». Ніхто з нас так і не спробував поговорити ані з ним, ані з адміністрацією, натомість, з властивою підліткам безтурботністю, спихнули все на жарти. Утім, ця ситуація не дає мені спокою навіть зараз, через п’ять років після закінчення школи. Так само, як ситуації з журналістських буднів, коли мене обіймали та цілували малознайомі чоловіки, з якими перетиналася для коментарів чи інтерв’ю.

Чому я не сказала свого «ні» в ці моменти? Чому не пояснила, що мені некомфортно? Тому що я виросла в тому ж суспільстві, що і згадані чоловіки. Суспільстві, що сприймає особисті межі за зайві труднощі; де масні жарти треба сприймати як жарти, хоча тобі й підступає нудота до горла; де підкорення старшим чи вищим за посадою важливіше за твої почуття. Але час не стоїть на місці, нам усім давно пора змінювати цей стан речей.

Безумовно, дотики – невіддільна частина нашої комунікації із зовнішнім світом. Часом вони можуть допомогти стати ближчими з людиною, передати іншим певні емоції чи краще зрозуміти їхні. Обійми близьких людей дарують відчуття безпеки, рукостискання під час робочих зустрічей можуть підвищувати довіру тощо. Одначе, як і будь-яка соціальна взаємодія, дотик має різне значення в різних контекстах. Те, як ви торкаєтеся своїх близьких подруг чи друзів, далеко не завжди доречне в комунікації з малознайомими людьми.

Ми вчимося «мові» дотиків із найперших днів життя, розпізнаючи приємні погладжування дорослих, що за нами доглядають, реагуючи на те, як вони нас тримають, миють тощо. Нас відразу привчають до певної близькості з людьми, які приходять додому, яким довіряють батьки. Усе це надалі формує розуміння особистого простору і влади над своїм тілом.

Проблеми можуть виникати тоді, коли нас примушують торкатися чи погоджуватися на дотики. Наприклад, у суспільстві заведено вважати, що родичі/-ки мають безлімітний абонемент на тактильні контакти з молодшими. «Ну, давай, обійми бабусю! Як це – ти не хочеш? Вона ж образиться!», «Поцілуй-но дядька, давай, не вередуй!», – подібні вимоги стирають у дитини розуміння, що її «ні» поважають і що вона може сама ухвалити рішення щодо свого тіла.

Навіть дорослішаючи, ми нерідко опиняємося в ситуації, де нібито повинні коритися вищому статусу іншої людини й терпіти її дотики. Ідеться про обійми вчителів/-ьок, коли твою відмову можуть розцінити як грубість, і ти банально боїшся, що це вплине на оцінки. Про обійми чи – ще «краще» – цілунки під час різних нагороджень чи спільних фото з «поважними гостями». Про дотики від керівництва на роботі тощо. В усіх цих ситуаціях ми розуміємо чітку ієрархію влади, нашу нижчу позицію в ній і, відповідно, часто не можемо відмовитися.



Дотики – невіддільна частина нашої комунікації із зовнішнім світом




2018 року у провідному американському науковому журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, оприлюднили результати опитування щодо того, які саме й чиї дотики люди вважають нормальними. У ході дослідження було опитано 1368 осіб із Фінляндії, Франції, Італії, Росії та Великобританії.

Виявилося, що найбільш комфортно і жінки, і чоловіки почуваються, коли їх торкаються їхні партнер(к)и, найближчі рідні (мама, тато, брат, сестра, тітка, дядько, двоюрідні сестри й брати), а також знайомі – останні можуть торкатися рук і плечей. Від незнайомих людей учасники та учасниці опитування були готові сприймати лише дотики до долонь, та й це – з пересторогою.

PNAS (червоні підписи позначають жінок, сині – чоловіків; найбільш табуйовані для дотиків зони позначені чорним)

Отже, якими б не були ваші наміри чи наскільки близькі ви людині генетично – завжди майте на думці, що не всі ваші дотики їй приємні. І той факт, що вона може цього не сказати прямо, швидше за все, пов’язаний із вашим вищим місцем в ієрархії.

Звісно, більшості з нас карантин і соціальне дистанціювання нагадали, наскільки ми потребуємо тактильної комунікації. Утім, перш, ніж торкатися іншої людини, варто запитати себе:

  • чи комфортно їй буде від цього;
  • чи достатньо ви близькі;
  • чи ваш вік або позиція не ставлять її в положення, де вона не може відмовити;
  • яких саме частин тіла ви можете торкатися.

Як пояснює дослідниця культури згоди й секс-просвітниця Дар’я Андрєєва, ніхто з нас не народжується з розумінням особистих меж, ми вчимося розрізняти їх протягом життя. «Маленька дитина може не вміти сказати: «Я не хочу цілуватися» чи «Я не хочу обійматися», і це завдання дорослих показати дитині, що про дотики ми питаємо й що ти можеш відмовити. Відсутність здорового розуміння особистого простору робить людину вразливою, адже вона не відчуває автономії свого тіла. До того ж надалі вона не поважатиме особисті межі інших. Мовляв, якщо бабусі можна було цілувати мене скільки завгодно, то чому я не цілуватиму дівчину, яка мені подобається, так само? Звісно, я не маю на увазі, що людина подумає і зробить такий висновок, але на несвідомому рівні в неї може складатися таке враження», – пояснює Дар’я.



Більшості з нас карантин і соціальне дистанціювання нагадали, наскільки ми потребуємо тактильної комунікації




Вона також радить: якщо у вас є діти, не змушувати їх до тактильних контактів, а всім стурбованим родич(к)ам пояснювати, що: «У нашій сім’ї поважають слово «ні» й без дозволу нікого не цілують/обіймають». Таке формулювання допоможе уникнути розмов про загальне сприйняття коректної й не дуже поведінки, адже ви наголошуєте, що це саме ваша сім’я живе за такими правилами. Окрім цього, з найперших днів життя дитини попереджайте її перед тактильними взаємодіями, наприклад: «Зараз я йтиму тебе купати» або «Зараз я робитиму тобі масаж» тощо.

Ось ще кілька порад, як виховати в дітей розуміння особистих меж:

  • поясніть, що дотики бувають різні: безпечні та небезпечні, бажані й небажані. Розкажіть, що до тих частин тіла, які прикриті спідньою білизною, можуть торкатися лише окремі дорослі, зокрема лікарі та лікарки в окремих ситуаціях, але за присутності дорослих, що виховують дитину (так зване «правило трусиків»);
  • завжди стукайте перед тим, як зайти до них у кімнату;
  • самі поважайте їхнє «ні» й виховуйте повагу до відмови.

Якщо ж ви опинилися в ситуації, коли хтось змушує почуватися некомфортно через дотики:

  • спробуйте спокійно пояснити, що вам це не подобається («Мені не зовсім зручно від ваших обіймів», «Ви не будете проти, якщо ми надалі будемо тиснути руку?», «Перепрошую, але поцілунки здаються мені надто неформальною формою привітання» тощо);
  • якщо ситуація виходить з-під контролю в публічному місці, приверніть увагу інших людей. Голосно запитайте, чому людина вас торкається; дайте решті зрозуміти, що ви не знайомі або мало знайомі; спробуйте попросити когось конкретного про допомогу;
  • якщо ситуація виходить з-під контролю на роботі або в навчальному закладі, зверніться до відділу кадрів чи адміністрації.

В якийсь момент свого життя розумієш: є дотики, яких тобі хочеться, і дотики, які доводиться терпіти. Але зрештою усвідомлюєш, що терпіти більше немає сил чи бажання. Саме тоді ти знаходиш свої особисті межі.

Текст:

Дарина Мізіна

журналістка, співавторка подкасту «11-А» про секс і стосунки

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.