Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Колонка«Роззброєння вбиває». Чому пацифізм західних феміністок не працює в Україні?

«Роззброєння вбиває». Чому пацифізм західних феміністок не працює в Україні? — Колонка на Wonderzine

«Послухайте українок»

Анастасія Микитенко

Редакторка Wonderzine Україна


Антивоєнні заклики ставали частиною жіночих рухів після Першої світової війни, зокрема була створена Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу, яка працює й сьогодні. Проте миротворча феміністська повістка стала більш видимою саме після Другої світової та під час Холодної війни; з’явилися організації, як-от: «Жіночі страйки за мир» у США та «Голоси жінок» у Канаді.

Наразі феміністки у США та Європі, які виступають за мир, борються проти НАТО та ядерної зброї й активно підтримують ідею роззброєння та скорочення воєнних бюджетів на користь соціальних ініціатив.

Після початку повномасштабного вторгнення росії їхня політика залишилася такою ж… а мала б змінитися під реалії цієї війни.

«Не забувайте про вину НАТО»

Одне з найперших звернень проти надання зброї Україні опублікували шведські феміністки, його підписали 32 активістки. У ньому вони критикують мілітаризацію Швеції, а також експорт зброї в Україну, зокрема тому, що це може призвести до ескалації та що зброя може попасти не в ті руки: «Те, що ми надіслали Великій Британії з 2002 року, уже потрапило до рук росіян та ультра-правого екстремістського батальйону «Азов», – пояснюють у зверненні. Феміністки також наголошують, що так вони хочуть підтримати Феміністський антивоєнний опір на росії, і закликають підтримати їх фінансово. Про те, які наслідки російська агресія несе для України, згадується побічно, позиції українських феміністок немає. Навпаки, українські жінки стали суб’єктом, «яким ми, ті, хто не в епіцентрі конфлікту, маємо допомогти».

Наступним гучним закликом став маніфест Feminist Resistance Against War (Феміністичний супротив війні), який опублікували в марксистському виданні Spectre та соціалістичному виданні The Midnight Sun. До маніфесту наразі долучилося більше 2,700 підписанток здебільшого з Іспанії, Бразилії, Канади та США. Є декілька учасниць і з росії.

У цьому маніфесті феміністки проголошують, що вони проти російського вторгнення, але вони також проти постачання зброї, адже це лише продовжить війну, і просять не забувати про часткову вину НАТО через його розширення. У маніфесті також вказано, що це відповідь закордонних активісток на заклик російських феміністок доєднатися до антивоєнного руху. Позицію українських феміністок у тексті не згадують, немає українок і серед підписанток. Польські, естонські, литовські та латвійські феміністки також не підтримали петицію.

Позицію українських феміністок у тексті не згадують, немає українок і серед підписанток.


Найбільш підписуваним зверненням став відкритий лист до канцлера Німеччини Олафа Шольца, який створили 28 інтелектуалів і митців. Лист опублікували у феміністичному виданні Emma, яке заснувала відома феміністка Аліс Шварцер. Лист уже підписали майже 278 тисяч осіб.

Інтелектуали та митці пояснюють, що поставка зброї в Україну може означати розв’язання Третьої світової війни, зокрема із застосуванням ядерної зброї, і принесе занадто великі жертви зі сторони українців. Вони закликають до будь-яких методів припинення вогню. Після хвилі критики Аліс Шварцер ще декілька разів висловлювала думку, що вона не шкодує про те, що написала цей лист із колегами, а також зазначила, що не потрібно переоцінювати українські здобутки, бо «виграти окремі битви – це одне, а поставити на коліна другий світовий ядерний арсенал – це зовсім інше». Пізніше вона також назвала Володимира Зеленського провокатором через те, що він запросив Олафа Шольца до Києва 9 травня, у день, коли росія святкує радянську перемогу над нацизмом, і сказала, що хотіла б, щоб Україна більш тонко висловлювалася щодо останніх подій.

Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу також висловилася проти поставок зброї в Україну та звинувачує НАТО в імперіалізмі й у тому, що поставка зброї – це спосіб позбавитися іншого імперіалістичного противника. Ліга засуджує те, що захист українців презентують як героїчний, адже це лише патріархальна слава, яка несе за собою страждання. Вони звертають особливу увагу на те, що тепер ультраправі групи з інших країн використовують цю війну як спосіб набратися воєнного досвіду, зокрема в лавах «Азову», і їх за це ще й хвалять.

Чому такі звернення зараз не доречні?

Якщо зробити вижимку всіх цих листів і маніфестів, то це суміш російської пропаганди, зокрема про «Азов», перекидання вини у війні з росії на НАТО та наївні або жорстокі, залежно від рівня знань підписантів, заклики до переговорів.

Оскільки війна в Україні – це очевидний приклад відносин насильника та потерпілої, то західним феміністкам мало б бути зрозумілим, який вигляд мають їхні звернення. Звинувачення НАТО в експансії можна порівняти з намаганням зрозуміти мотиви насильника, перекинути відповідальність на потерпілу, сказати, що вона сама спровокувала жорстокість своїм правом на самовизначення, якими шляхами їй іти.

Чи готові ми кинути під потяг одних, щоб зберегти на певний час життя інших?


Водночас натівський мотив росії ще й можна легко відкинути: він розбивається об історичні лекції путіна про штучність українського народу та численні смерті цивільних і військових, які ніколи не були солдатами НАТО.

Відмову в постачаннях зброї можна порівняти з відмовою в самозахисті, а перемовини будь-якою ціною – із намаганням підлаштовуватися під чоловіка-насильника, щоб бути ідеальною жінкою, яку немає за що бити. Проте ми знаємо, що, як би ти не намагалася усунути всі свої недоліки, у тебе однаково знайдуть нові й будуть бити далі. У випадку з Україною, якщо ми зараз погодимося на окупацію півдня та сходу, то через декілька років росія повернеться по північ і захід, знищивши нас остаточно. Тим часом в окупації будуть ще більше «Ізоляцій», ще більше зґвалтувань, як у Бучі та Гостомелі, ще більше нестабільності й нерівності для жінок. Чи справді мирні перемовини зараз – це хороше рішення для жінок? Чи готові ми кинути під потяг одних, щоб зберегти на певний час життя інших?

Чому західним феміністкам ці аргументи не очевидні?

Як справедливо зазначає Тамара Злобіна, редакторка ресурсу «Гендер в деталях», західні феміністки здебільшого походять з імперіалістичних країн, які мають багатовікову колонізаторську історію. У них немає постійної загрози, що їх знищать і в них не проходять революції проти диктаторського режиму. Вони також не знають, який вигляд має життя в окупації. Зокрема, тому вони і вважають НАТО безглуздим витрачанням грошей, на відміну від усіх, хто відчув на собі радянську окупацію й досі має кордон з росією або знаходиться недалеко від неї.

Якщо в останні роки країна вела та фінансувала збройні конфлікти виключно на території інших держав, то очевидним є рішення закликати свою владу перестати використовувати та постачати зброю, а окупація видається меншим злом. Та характер війни в Україні інший, і з огляду на контекст потрібно міняти повістку, а не намагатися нав’язати звичні західні антивоєнні заклики в місця, де вони не працюють. Пацифізм – це привілегія спокійного життя, якого, на жаль, немає в Україні через загарбницького сусіда.

Пацифізм – це привілегія спокійного життя, якого, на жаль, немає в Україні через загарбницького сусіда.


Значна частина таких закликів пояснюється й незнанням. Війна триває уже 8 років, проте, коли вона тільки починалася, про Україну взагалі мало знали. Відповідно тоді ще можна було вірити ефективній російський пропаганді, яка говорила про братні народи, громадянську війну на Донбасі та правдиве бажання кримчан бути в складі росії. Лише після 24 лютого завіса цієї брехні трохи розвіялася, але звичне мислення про те, що деякі регіони дійсно щасливо чекають росії або що НАТО притісняє рф, не так швидко зникає. Деякі навіть не хочуть розбиратися: вони вже знають, що війна – це погано і її треба припиняти якнайшвидше, а звична формула роззброєння вже є, інші варіанти можна не шукати.

Інколи невігластво доходить до найвищих рівнів, коли Україну вважають слаборозвиненою країною, яка не може знати, як їй краще. Починається вестсплейнінг, коли в покровительському тоні «експерти», які ще вчора не знали, що російська й українська – то різні мови, починають розповідати, який шлях нам обрати або кидаються допомагати, не питаючи, що ж нам потрібно. Так сталося, наприклад, у зверненні Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу: вони визнають, що українські феміністки виступають за озброєння, але далі пояснюють, що це лише тому, що вони в епіцентрі конфлікту й бояться, а західні феміністки вже навчені досвідом нещодавніх війн, тому вони й виступають за перемовини.

У феміністок є й інша хороша цінність, окрім антивоєнної, і це про визнання своїх привілеїв та надання голосу тим, кого намагаються перекричати. Саме тому їм варто дослухатися до своїх цінностей і дати українським феміністкам можливість висловитися про те, яка допомога їм потрібна. А вони вже кажуть: нам потрібна зброя.

Фото: Rawpixel, Icons8

Розповісти друзям
1 коментарпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.