Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Колонка«Гомофобія – це Росія?» Колонка Дзвенислави Щерби про гомофобію в Україні та російський вплив на неї

«Гомофобія – це Росія?» Колонка Дзвенислави Щерби про гомофобію в Україні та російський вплив на неї — Колонка на Wonderzine

«Чи можна сказати, що вся гомофобія в Україні – це тільки вплив Росії?»

25 червня 2022 року. У Варшаві проходить спільний українсько-польський Прайд із вимогами на підтримку України та прав людини. Багато жовто-блакитних прапорів, знайомі з українських акцій гасла «Бунтуй, кохай, права не віддавай» і нове «Єдність! Гідність! Перемога!», люди з українською символікою й у вишиванках і з різними плакатами. Серед них видніється напис «Гомофобія – це Росія» – гасло, яке можна було побачити ще раніше, набуло нового значення в контексті повномасштабної війни Росії проти України.

Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів

Дзвенислава Щерба

Активістка, правозахисниця


Тема гомофобії, як і неприйняття всього умовно «західного» та такого, що стосується теми прав людини, давно стало одним з елементів російської державної політики та ідеології «русского мира». Так, у Росії ще з 2013 року є закон про заборону так званої «пропаганди гомосексуалізму», яка начебто спрямована на «захист дітей від інформації, яка шкодить їхньому здоров’ю та розвитку». Фактично закон зробив неможливою видиму репрезентацію ЛГБТ-людей у медіа, а також мирні зібрання та публічні кампанії, спрямовані на захист прав ЛГБТ-людей.

Надалі гомофобію використовували для дискредитації опозиційних рухів. Наприклад, у 2020 році в Росії було голосування за зміну Конституції, яка дозволила анулювати президентський термін Володимира Путіна. Поправка визначила країну як «правонаступницю СРСР», а також ввела поняття так званих «внутрішніх загроз» і закріпила захист «традиційних» сімейних цінностей на державному рівні. Реклама на підтримку зміни до цього закону містила чіткий гомофобний меседж, де ЛГБТ-люди зображувалися як загроза майбутньому Росії.

У Росії насильство щодо ЛГБТ-людей безкарне. Саме в Росії розпочалася діяльність груп ненависті «Оккупай Педофиляй» під егідою неонациста Максима Марцинкевича, які скоювали напади на ЛГБТ-людей, знущалися з них і знімали весь процес на відео. Переслідування з боку силових структур і подальші утримання в ув’язненні, катування, насильницькі зникнення та вбивства також набули поширення в регіоні Чечні, водночас ці дії прямо покривалися владними структурами. Тож, підсумовуючи, жорстка цензура, безкарні напади та навіть убивства на ґрунті гомофобії, а також переслідування на державному рівні були і є невіддільними елементами російських реалій для ЛГБТ-людей.

Гомофобія стала частиною російської пропаганди й в Україні. Меседжі про «ЛГБТ-людей як загрозу для традиційних цінностей і дітей» і «вплив і пропаганду заходу» було ретрансльовано в нас за допомогою різних акторів. Так, одним з основних опонентів першого Маршу Рівності в Києві у 2012 році виступала російська православна церква. Аналогічна ситуація з протестами була й у 2013 році.


Гомофобію використовували, зокрема, для кампанії проти Євроінтеграції України та пізніше Євромайдану.

У цей період також була активною організація «Любовь против гомосексуализма» («Любов проти гомосексуалізму»), яка повністю повторювала російські наративи про загрозу Заходу для традиційних цінностей, «пропаганду гомосексуальності», а також проводила акції протесту проти ювенальної юстиції та заходів на ЛГБТ-тематику. Одним із колишніх учасників організації є, зокрема, Анатолій Шарій, проросійський пропагандист і керівник проросійської забороненої партії «Партія Шарія». Наразі ця організація неактивна, однак, її представники створили нову ініціативу «Всі разом», яка аналогічно бореться проти «пропаганди гомосексуальності» та просувала серед місцевих рад петицію, спрямовану «на захист сімейних цінностей». Вона передбачала відмову від ратифікації Стамбульської конвенції та заборону «ЛГБТ-пропаганди».

Така діяльність стала підґрунтям для того, що у 2011 році у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт 8711, який повністю повторював російський закон про «заборону пропаганди гомосексуальності» і так само прикривався тезою про «захист прав дітей на безпечний інформаційний простір». Цей законопроєкт прийняли в першому читанні у 2012 році, однак інші читання не проводилися. Були й інші спроби прийняти схожі законопроєкти, але всі були відкликані.

Гомофобію використовували, зокрема, для кампанії проти Євроінтеграції України та пізніше Євромайдану. ЛГБТ-активісти вважають, що її розгорнула проросійська організація «Український вибір», засновником якої є Віктор Медведчук, кум Путіна та проросійський політик. У містах почали з’являтися білборди з різними гаслами, серед яких, зокрема, було твердження «ЕС – это однополые браки» («ЄС – це одностатеві шлюби»), а також заклики до зупинки Євроінтеграції, вступу до «Митного Союзу» та встановлення народовладдя. У 2014 році під час Євромайдану була спроба провести фейковий Прайд, учасників та учасниць якого шукали через оголошення з винагородою в соціальних мережах. Усе це було зроблено для демонізації учасників та учасниць Євромайдану та провокації сутичок.

Після 2014 року явно проросійські ініціативи стали менш помітними, проте на окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях відбувалися переслідування ЛГБТ-людей із подальшими зникненнями та катуваннями. Крім того, на території так званої «ЛНР» було прийнято закон про смертну кару за гомосексуальність. Один із лідерів російської організації «Мужское государство» закликав людей приєднатися до розгону Прайду в Одесі у 2020 році, під час якого постраждали декілька учасників та учасниць. Зараз він активно підтримує дії російської армії в Україні та раніше закликав до фізичного та сексуального насильства щодо цивільного населення.

Водночас Україна почала робити кроки до захисту прав людини, зокрема, і ЛГБТ-людей, під впливом євроінтеграційних процесів: перші великі Прайди, новий Кодекс законів про працю, який забороняє дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, активна та помітна діяльність численних ЛГБТ-організацій і низових ініціатив, а також збільшення видимості ЛГБТ-військових і поява їхнього окремого руху. Українська ЛГБТ-спільнота стала більш активною та видимою і продовжує боротися на захист своїх прав.

Проте чи можна сказати, що вся гомофобія в Україні – це тільки вплив Росії? Не зовсім, хоча його частка дуже велика. Гомофобія є і в інших країнах, це не лише російська «цінність».

В Україні, зокрема, мають вплив релігійні інституції. Рада церков виступала проти «нав’язування гендерної ідеології» та вимагала відмови від ратифікації Стамбульської конвенції та від посилення відповідальності за дискримінацію ЛГБТ-людей, фінансування фільмів і книжок, де хоч якось були згадані ЛГБТ-люди тощо.


Гомофобія є і в інших країнах, це не лише російська «цінність».

Також є ультраправі консервативні українські організації, які виступають за «традиційні сімейні цінності». Використовуючи псевдопатріотичну риторику, вони просувають ті самі проросійські наративи, хоча, звичайно, є і сили, які не мають стосунку до Росії. Вони чинили та чинять напади на ЛГБТ-людей на вулиці, а також приходять зривати заходи на феміністичну та ЛГБТ-тематики.

Однак гасло «Гомофобія – це Росія» я однаково вважаю актуальним, у нас дійсно багато впливів російської пропаганди проти ЛГБТ-спільноти. До того ж ці слова можна по-різному трактувати. Наприклад, я бачу в них, зокрема, звернення до консервативних організацій, які навіть зараз продовжують шукати ворогів усередині країни. Я думаю, що зараз не час нападати на представників ЛГБТ-спільноти, зокрема на тих, хто захищає нас на фронті або волонтерить, щодня наближаючи країну до перемоги. Це грає на руку лише ворогові. Також це гасло можна трактувати, як те, що гомофобія – це також ворог, як і Росія, і з ним варто боротися.

Фото: Icons8

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.