Views Comments Previous Next Search Wonderzine

КолонкаЯк я перестала засуджувати людей за неекологічні дії. Колонка співзаcновниці Ozero

Як я перестала засуджувати людей за неекологічні дії. Колонка співзаcновниці Ozero

 — Колонка на Wonderzine

«Адже приємніше розповісти про дівчину з торбинками, ніж про навіжену без пластикових пакетиків»

Анна Понікарчук

Cпівзасновниця zero-waste компанії Ozero

2018 рік. Я – волонтерка на станції сортування на фестивалі. Чудовий настрій, прекрасні люди навколо й стильний стенд сортування з ілюстраціями «що та куди складати». Я радію кожній людині, яка підходить до мене та сортує пластикову пляшку або паперовий флаєр. Усім дякую та усміхаюся. А потім раптом кричу: «Ви куди кидаєте соломинку? Вона не переробляється!», – і та людина зі страхом тікає від мене. Я тоді тільки вчилася комунікувати про екологічність.

2020 рік. Я багато кажу «дякую». За черешню в мою торбинку, за малину в мій судок, за один росток імбиру без пакета. Та не «кидаюся» на людей за їхні неекологічні, на мою думку, дії. Такий дзен прийшов до мене не відразу, а після декількох етапів. Про них розповідаю тут.

Усвідомлення проблеми

Мій шлях до екологічності стрімко почався після відвідин сміттєвого полігону. Я побачила, як виглядає й тхне сміття, яке накопичують просто неба шар за шаром, рік за роком. Тоді сміттєвий полігон №5 перелякав мене своїм масштабом та усвідомленням, що моє сміття також там. Ми з хлопцем зняли маленьке відео квадрокоптером, щоби показати його іншим. Я захотіла дізнатися, як можна інакше.

Пошук інформації

Я почала багато читати про сміття, про різні типи пластику, про компостування. Пройшла курс Solid Waste Management на Coursera. Тоді це було майже єдине джерело професійних онлайн-знань, а зараз уже існує повноцінний курс на ВУМ. Я хотіла дізнатися, що я особисто можу робити інакше в щоденному житті, щоби створювати мінімум відходів.

За короткий час від «я не знаю нічого про екологічність» до «я знаю трохи більше» моє життя дуже змінилося. Більшість інформації виявилася невтішною: пакетики не переробляються, одноразові стаканчики для кави – також. А паперовий пакет не більше екологічний за пластиковий. Мені ставало дедалі сумніше, бо я відчувала себе маленькою частиною великої системи, яка захворіла та потребує змін.

Мені ставало дедалі сумніше, бо я відчувала себе маленькою частиною великої системи, яка захворіла та потребує змін

Однодумці навколо

Я почала ходити на лекції та знайшла декілька людей, які мислили, як я. Це було фантастично – усвідомити, що я не одна, і що можу розраховувати на підтримку. І це було важливо, адже ні мої батьки, ні найближчі друзі не «загорілися» ідеєю сортування або zero waste. Більшість із тих перших друзів – мої друзі й до сьогодні.

Суперечки з незнайомцями

Після постійних спроб доводити продавцям, що мені не потрібен пластиковий пакет, він же вбиває природу, я зрозуміла, що сперечатися – це дуже стресовий шлях. Мені доводилося кожного дня втягувати себе в розмови – часто суперечки – про одноразовий пластик з абсолютно незнайомими мені людьми. Спершу це було цікаво, але з кожним разом я бачила, що більшість людей налаштовані агресивно. І це логічно: адже я намагаюся зламати їх роками, десятиліттями вибудуваний світ, в якому використання пакетиків і «бумастикових» стаканчиків – це норма.

Тоді я вирішила: усіх не зміниш. Це би коштувало мені власних сил і ресурсу, який я не готова витрачати марно

Новий метод

Тоді я вирішила: усіх не зміниш. Це би коштувало мені власних сил і ресурсу, який я не готова витрачати марно. А от що я можу зробити, так це змінити себе. Як мінімум, змінити свою поведінку. Мені хотілося купувати продукти без пластику, тому я винайшла для себе новий метод. Тепер я казала: «Ви мені допоможете, якщо зважите картоплю в мій мішечок. Я намагаюся не створювати сміття, та без вас у мене це не вийде». Тоді люди бачили, що я не звинувачую їх, а просто прошу про допомогу.

Що потім стається! Продавці починають розповідати, що таких, як я, до них приходить багато. Лунають історії про дівчат і хлопців із торбинками, авоськами та просто рюкзаками. Про те, що це модно. Про те, що продавцям самим дуже подобається продавати без пластику, але ж така система. Проявляється добра людська сторона.

З родиною в мене був подібний шлях. Коли я робила перші екокроки, я навіть ображалася на близьких, що вони мене не підтримують. А ще робила їм подарунки, не питаючи, чи дійсно їм потрібна, наприклад, бамбукова зубна щітка. Інколи такі речі ніколи не використовувалися після дарування. Сьогодні я дарую екоштучки тільки якщо вони просять. Наприклад, моя мама обожнює наш дезодорант і зубну пасту. І я знаю, що вона точно буде ними користуватися в задоволення. Більше я нічого не нав’язую, а замість цього уважно слухаю – що цікавить людину й чим я можу бути їй корисною.

Мій вибір

Я усвідомила, що мені так набагато комфортніше. Я не хочу бути борцем за чистоту, я просто хочу насолоджуватися життям. А екологічність – це один з аспектів мого усвідомленого життя разом з етичністю, справедливістю, локальністю, органічністю. І ще я вірю, що добрий підхід має набагато ширший ефект. Адже приємніше розповісти про дівчину з торбинками, ніж про навіжену без пластикових пакетиків.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

Надія Самаріна


Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.