Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Колонка«Хлібом нас не корми, а дай себе погнобити». Колонка Ірени Карпи про любов до себе

«Хлібом нас не корми, а дай себе погнобити». Колонка Ірени Карпи про любов до себе — Колонка на Wonderzine

«Бо я у себе – одна. Найрідніша, найвірніша й уже така, яка є»

Ірена Карпа

Письменниця


«Я люблю себе, так люблю себе!» – на мотив пісні до-ватного періоду Ані Лорак інколи наспівую я. Коли зробила щось вдале, коли знайшла час на себе, ну, чи просто так, бо мені добре. Просто моя психоаналітикиня радить мені «присвоювати» хороші речі, які я роблю, подяку від людей, яким я допомагаю, результати як довгої роботи, так і блискавичних рішень. Ну бо я, як і більшість нас, відмінниць, з дитинства звикла, що коли в тебе найвищий результат, то це звичайна собі норма, а коли щось пішло не так, то це вже ганьба й катастрофа, і взагалі ти позорище та мамине сиве волосся.

Інколи мені це вдається – присвоювати собі своє заслужене. Казати: от я молодець, от золотко яке. Навіть цілувати себе у плеченько, як роблять бразильці, щоби себе похвалити. Але не завжди. Бо патерни підвищених вимог до себе, що рідко йдуть пліч-о-пліч із любов’ю до себе, а все частіше кличуть у гості бажання самих себе почморити, прописані глибше. З дитинства вони там, з підліткового віку. З чиїхось настанов про «самокритичність» і заборону «хвастатися». З постулатів про «бути скромною й не висовуватися». Про: «Оце ти самолюбка!», «Вискочка!», «Нарциска!» тощо.

Хлібом нас не корми, а дай себе погнобити. «От дурепа, як же я забула паспорт удома?», «От коза – невже не можна було раніше зрозуміти, до чого все йде?», «Ну як це так – не подумала вчасно?».Чи там: «Боже, ну й ніс, а що це за зморшки на цих фотографіях у мене? Ой-ой-ой, ліпше взагалі не фоткатися! Уродіна!».

І навіть те, що ми працюємо з аналітикою, допомагає не завжди. Тобто воно точно рано чи пізно поможе, як будь-яка послідовна терапія, але звичка себе забуцати ногами буде робити невтомні способи пролізти нагору знов і знов. Особливо, якщо ми не виспалися чи в поганому настрої, коли не в ресурсі чи в іншому стані ментального пониження.

Знаєте, яка цитата з моєї нової книги «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете» викликає в інтелігентної жіночої авдиторії найбурхливішу реакцію? Не здогадаєтеся. Це – «Від’їбіться від себе».

Саме цю фразу багато жінок просять написати на форзаці книжки як побажання до автографа. І я просто шкірою відчуваю, як ці дорослі, гарні, успішні жінки люблять до себе допікатися. І навіть коли все в них добре, якась підколодна внутрішня гадина шепоче, що в когось же іще краще, так що все це не рахується й слід негайно вимагати більшого. Я аплодую стояче перфекціоністкам та ачіверкам, що змінюють себе та світ на краще, але завжди думаю про інший бік медалі: чи хвалять вони себе за це? Чи співають собі мотивчик нехитрої пісеньки, чи гладять себе по голові й чи посміхаються у дзеркало зі словами: «От я цяця-ляля!» Навряд чи. Швидше, вони злякалися б, що хтось невидимий вважатиме їх божевільною.

То що ж тоді відбувається, коли не все гаразд? Це навіть страшно уявити. Усе це: «От дура!», «Сама винна» та «Лох – это судьба», що вірусно розноситься у вжитковому фольклорі нашого доброзичливого народу.

Не знаю, чи вдасться мені докричатися до таких жінок цією книжкою, але дуже хотілося б. Перш за все, тому що я така сама. І мені теж треба ще вчитися та вчитися порівнювати себе тільки із собою, а не з іншими. Бути із собою в печалі й у радості, у хворобі та в доброму здоров’ї. Любити себе тоді, коли я зробила щось круто, але й тоді, коли облажалася. Умовно взяти себе саму за руку, тепло обійняти, сказати, що все це тимчасово й усе пройде, бо взагалі-то я добра людина й точно не хотіла налажати. Просто так буває. І це не значить, що я від себе відвернуся. Це значить, що я себе підтримаю. Бо я у себе – одна. Найрідніша, найвірніша й уже така, яка є.

Іншої себе в мене не буде. І у вас не буде. Ви можете без кінця себе змінювати й покращувати – уперед, час на самореалізацію в нас є до кінця життя. Єдина обов’язкова умова проєкту: робити це зі справжньою любов’ю до себе. Тоді й світ підтягнеться.

Текст:

Ірена Карпа

Ілюстрації:

Мирослава Шевченко

для книжки «Як вийти заміж стільки разів, скільки хочете»

Розповісти друзям
1 коментарпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.