Views Comments Previous Next Search Wonderzine

КолонкаНайголовніші речі – це не речі. Колонка засновниці «Куражу» Альони Гудкової

Найголовніші речі – це не речі. Колонка засновниці «Куражу» Альони Гудкової — Колонка на Wonderzine

Про самоізоляцію, людей і прийняття


Альона Гудкова

засновниця «Куражу»

Мене звати Альона, і я засновниця «Куражу» – сучасної київської барахолки, яка вже стала традицією й за менше, ніж п’ять років існування, зібрала понад 17 мільйонів гривень на благодійність, а наші відвідувачі – це приблизно пів мільйона гостей, артистів і просто крутих людей.

Я – мама Матвія, якому скоро виповниться 4 роки. Йому подобається спостерігати за черв’яками, залишати подарунки білкам і щось постійно вигадувати. Я дружина Саші, у якого під час карантину встигла знову закохатися, ніби вперше.

До речі, щодо карантину. Передусім карантин, як-то кажуть: «Справа сімейна». З того моменту, як він почався, ми із Сашею, сином і собакою Біггі залишаємося вдома.

Замовляємо продукти та навчаємося онлайн, прибираємо всією сім’єю й пораємося з Матвієм без сторонньої допомоги.

Під час карантину я багато встигаю, переосмислюю, а деякі речі здаються значно простішими.

У ставленні до світу я відкрила в собі прийняття.

Про відкриття та прийняття

Передусім відкрила для себе, що я гарна мама, можу скласти цікавий розклад розваг на весь тиждень, вигадувати ігри у великій кількості, надовго захоплювати дитину й бути класним компаньйоном.

Але ще я (ледь не обмовилася «погана») справжня мама, не соромлюся говорити Матвію, що він мене роздратував, що я злюся, тому що він не слухняний або що мене ображає його поведінка.

Я відкрила в собі справжнього кухаря: через те, що ми не відвідуємо ресторани, що раніше траплялося доволі часто, і зараз багато вільного часу, я почала готувати «довгі» страви: борщі, печеню.

У ставленні до світу я відкрила в собі прийняття. Ми так довго говорили на цю тему, я навчалася через книги, медитації, статті й пости, але тільки зараз зрозуміла, що нарешті навчилася прийняття та певної покірності. Так, прикро та сумно, як іншим: прикро за бізнес, який зупинився та втрачає свою потужність, сумно, що я не можу, як раніше, бути продуктивною.

Але я вдячна за те, що в мене є:

Мені пощастило жити за містом.

Бути дружиною найкрутішого чоловіка.

20 днів промайнули непомітно, а посварилися ми лише один раз.

Мати класну команду. Про команду хочу сказати більше. Для мене це відкриття й підтвердження того, у що я завжди вірила: труднощі роблять команду командою. Кожен із людей, хто зараз в основному складі, рішуче показав свою відданість проєкту.

Вони ефективні, як в офісі, так і дистанційно, і працюють на повну заради спільної справи, проявляючи себе на всі 100. Тому сторона людських якостей команди, яку я завжди відчувала, відкрилася для мене з новою силою.

Можливо, саме це допомагає мені налаштовуватися на позитив.

Новою звичкою для мене став розвиток особистої сторінки в Instagram. Я постійно проводжу прямі ефіри сама або разом із друзями. Мені подобається підтримувати систематичність, підбирати спосіб подачі інформації, обирати, про що писати чи говорити, транслювати класні, заспокійливі думки.

Що приносить самоізоляція?

Плюси й мінуси самоізоляції для мене дуже відчутні.

Про хороше:

Стало ще краще видно токсичних людей, які постійно шукають негатив і нагадують про погане, тому переконалася, що потрібно ще більше фільтрувати людей у своєму житті.

Я усвідомила глибину вислову «мій дім – моя фортеця»: усій родині вдома на карантині дуже затишно й спокійно.

Розпочався ще один етап переоцінки цінностей, який у мене триває вже приблизно п’ять років, – період експериментів над собою, над своїми межами. На цьому етапі усвідомила, що найважливіше – це безпека та люди, які налаштовані позитивно. Не в сенсі «начхати на карантин», а в способі мислення, у турботі про себе й інших. Якщо коротко, впевнилася у тому, що ставку треба робити на якість людей, які поруч.

З мінусів:

Мені не вистачає тактильних відчуттів. Я дуже тактильна людина й обожнюю тілесний контакт та обійми з командою, друзями, отримую багато енергії від простих дотиків, прогулянки за ручку й поцілунків. Нещодавно я навіть казала чоловіку, що потребую більше обіймів. Тому ізоляція для мене дуже болісна тема: сили закінчуються й хочеться звідкись отримувати енергію. Особливо змусив про це замислитися момент, коли одного разу під час карантину до нас заїхала моя мама за багаторазовою маскою, а я навіть не змогла її обійняти. Це було дуже змішане нове почуття, коли я за секунду зрозуміла, наскільки сумую за мамою та її поцілунками.

Найтемніша ніч – перед світанком. І все буде добре.

Зміни й передбачення

У моєму житті, як і в житті мого чоловіка, прибуток і форма роботи вже не будуть такими, якими були до цього. Антисептик із ситуативної зброї стане стабільною звичкою. А ще келих із багаторазового пластику, щоб не пити з чужого.

А взагалі я глибоко вірю в те, що найтемніша ніч – перед світанком. І все буде добре. А коли буде добре, то в подвійному об’ємі.

І, можливо, після цього карантину, ми врешті-решт колективно станемо щасливішими й зрозуміємо, що найголовніші речі – це не речі.

Редакторка:

Анна Хаєцька

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.