Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

КолонкаВід концтаборів для геїв до легалізації одностатевих шлюбів. Чого нас учить досвід Німеччини

Від концтаборів для геїв до легалізації одностатевих шлюбів. Чого нас учить досвід Німеччини — Колонка на Wonderzine

Колонка Тані Касьян про рівність і права ЛГБТ

Таня Касьян

журналістка


Прийняти інакшість іншої людини – це ознака обізнаності й освіченості, крім наявності емоційного інтелекту. Прийняти свою інакшість – це ознака внутрішньої сили. Прийняти інакшість своїх громадян – це ознака цивілізованої держави, яка живе, сповідуючи демократичні цінності.

В Україні декриміналізація одностатевих відносин відбулася в 1991 році, по суті, з набуттям незалежності. Ми стали першою країною пострадянського простору, де почалися ці процеси. Для порівняння, у Німеччині – на три роки пізніше, у 1994-му. Ще з 1871 року в цій країні стосунки гомосексуальних пар були поза законом. Під час розквіту нацизму (19331945 роки) більше 10 тисяч чоловіків-геїв були відправлені в концтабори, де на них вішали своєрідне тавро-нашивку перевернутий рожевий трикутник. Загалом через гомофобний параграф №175 у Кримінальному кодексі понад 140 тисяч чоловіків-геїв потрапили за ґрати у період з 1871 по 1994 рік.

Але в Німеччині вже легалізовані одностатеві цивільні партнерства та шлюби, ЛГБТ-пари мають право всиновлювати дітей, а в нашій країні ми все ще застрягли в 90-х. Чому так? Пошукаймо відповіді.

Прийняття в політиці

Волкер Бек, німецький політик, який розгорнув свою діяльність спочатку як активіст, який боровся з ВІЛ-епідемією, говорить про те, що сучасне покоління ЛГБТ в Німеччині можуть навіть не знати про те, яким гонінням піддавалися гомосексуальні люди. Він був одним із тих, хто стояв біля витоків боротьби з дискримінацією людей за ознакою сексуальної орієнтації. З 1989 року він виступав за надання ЛГБТ-людям права вступати в одностатевий шлюб. І в його останній день роботи в німецькому парламенті був ухвалений закон, що дає цю можливість, а сам Бек отримав овації за свою багаторічну боротьбу. Адже сталося це у 2017 році, через 23 роки після декриміналізації.

В Україні дискусії навколо одностатевих шлюбів навіть не піднімаються в парламенті. Хоча народний депутат, член фракції ОПЗЖ Ілля Кива відзначився гомофобним випадком. Прямо в сесійній залі, реагуючи на законопроєкт №4294 закону про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо розширення переліку близьких осіб, він заявив: «Чому й справді йде дискримінація гетеросексуального світу? Якщо припустимо мені, чоловікові, потрібно вказувати про спільне проживання й безпосередньо про спільний побут із дівчиною, то чому тоді гомосексуалісти не вносять своїх партнерів в е-декларацію?» (лексика збережена – ред). Але до справи поки що не дійшло, і ні цивільні партнерства, ні шлюби досі не розглядаються на законодавчому рівні в Україні.

Давати рівні права гомосексуальним людям нарівні з гетеросексуальними чи ні вирішує держава. Але, якщо ви вимагаєте від громадян виконання однакових обов’язків і не даєте їм водночас рівні права, це несправедливо

Волкер Бек

«Давати рівні права гомосексуальним людям нарівні з гетеросексуальними чи ні вирішує держава. Але, якщо ви вимагаєте від громадян виконання однакових обов’язків і не даєте їм водночас рівні права, це несправедливо», – говорить Волкер Бек. За його словами, знаковим моментом для Німеччини став 1992 рік, коли 250 гомосексуальних пар прийшли до місцевих рад у різних містах, великих і маленьких, і попросили офіційного дозволу на одруження. На той факт, що ЛГБТ-люди живуть по всій Німеччині й вони потребують таких самих прав, як й інші люди, уже неможливо було заплющити очі. Питання стало на порядку денному, проте знадобилося ще чверть століття, щоб його вирішити.

Те, що в Німеччині процес легалізації одностатевих шлюбів виявився швидшим, ніж в Україні, можна пояснити не лише бажанням відновити справедливість і компенсувати знущання й дискримінацію людям, постраждалим від параграфа №175. У Німеччині чимало відкритих геїв і лесбійок серед політиків, мерів, міністрів і депутатів. Сам Волкер Бек – теж відкритий гей, який вступив у союз зі своїм партнером у день, коли шлюби стали легальними для ЛГБТ в Німеччині.

Політики стали робити камінг-аути, вони стали видимими – видимими людьми, які будують країну, але не мають тих же можливостей, що їхні співгромадяни. Сьогодні практично у всіх німецьких партіях є відкриті геї й лесбійки, і навіть серед ультраправих. Однак, незважаючи на те, що на законодавчому рівні в ЛГБТ є вже такі ж права, як і в гетеросексуальних людей, рівень гомофобії в Німеччині все ще високий. А будь-які фобії породжують упередження, стигму та дискримінацію відповідно. І за даними Німецького інституту економічних досліджень, 30% людей, які ідентифікують себе як лесбійки, геї, бісексуали, стикаються з дискримінацією на робочому місці.

Але в цій категорії плюс бал усе ж таки отримує Німеччина. 1:0 на її користь.

Прийняття в бізнесі

ЛГБТ стикаються з булінгом й упередженим ставленням на роботі в Німеччині досить часто, тому третина представників ком’юніті приховує свою сексуальну орієнтацію й партнерів. Засновнику UHLALA Group Стюарту Камерону теж доводилося жити подвійним життям. Він переживав, як колеги та його керівник сприймуть той факт, що він гей. Через якийсь час про його орієнтацію поповзли чутки, за спиною Стюарта люди перешіптувалися – і він зрозумів, що хоче знайти таке місце роботи, де міг би бути собою й де би з нього не сміялися. Йому вдалося знайти компанію, керівник якої також був гомосексуальної орієнтації. Нарешті Стюарт міг говорити те, що він думає, приводити на корпоративи свого партнера та й взагалі говорити про те, що в нього є партнер, без страху бути засудженим.

У 2009 році Стюарт вирішив, що він буде організовувати ярмарки вакансій, де ЛГБТ-френдлі бізнес може знаходити майбутніх співробітників. Так і народився проєкт UHLALA Group. Спочатку бізнес сприймав скептично його ідею: компанії не розуміли, що таке принцип різноманіття й навіщо їм набирати в команди абсолютно різних людей. Але в підсумку йому вдалося об’єднати шість компаній, які підтримали його ідею. Зараз, через 11 років, компанія Стюарта стала однією з найбільших компаній із працевлаштування ЛГБТ-людей у Німеччині.

У країнах, де до ЛГБТ ставляться все ще упереджено, я б порадив бізнесу спочатку зайнятися вирішенням проблеми з гендерним балансом. Коли власники бізнесу побачать переваги від того, що будуть наймати більше жінок, тоді вони зрозуміють, що принцип різноманіття працює. 

Стюарт Камерон

В Україні подібних об’єднань немає, але є Індекс корпоративної рівності – національне дослідження корпоративних політик, правил і практик приватних компаній щодо підтримки рівності й різноманітності та заборони дискримінації на робочому місці. Індекс включає дослідження протидії дискримінації за ознаками статі, інвалідності, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Це дослідження проводиться з 2013 року й поступово об’єднує компанії, які розуміють важливість інклюзивних і толерантних принципів. Наприклад, Shell в Україні з 2016 року відзначають міжнародний День камінг-ауту, Uklon і «ПриватБанк» підтримали влітку прайд-місяць і прикрасили свої аватарки в соцмережах веселкою, а приватний підприємець Павло Бойко публічно заявив про те, що всі його бізнеси ЛГБТ-френдлі. Проте сьогодні це радше виключення, ніж масовий тренд.

На моє питання, як прискорити процес прийняття ЛГБТ-людей бізнесом, Стюарт відповів ось що: «У країнах, де до ЛГБТ ставляться все ще упереджено, я б порадив бізнесу спочатку зайнятися вирішенням проблеми з гендерним балансом. Коли власники бізнесу побачать переваги від того, що будуть наймати більше жінок, тоді вони зрозуміють, що принцип різноманіття працює. І, можливо, подивляться в сторону інших меншин».

У цій категорії плюс бал також отримує Німеччина, але ми дуже швидко до неї наближаємося – 2:0.

Прийняття в армії

Цього ж принципу дотримуються й у збройних силах Німеччини. Два роки тому в Києві я познайомилася з першою трансгендерною жінкою в німецькій армії Анастасією Біфанг. До того моменту медіа Німеччини написали про неї десятки статей, як про трансгендерну жінку, яка очолила батальйон у 700 чоловік. Свій камінг-аут Анастасія зробила тільки в 40 років, ще три роки їй знадобилося для того, щоб зробити повний перехід, змінити документи, почати гормонотерапію та провести операції.

Представлений навіть офіційний путівник для трансгендерів в армії, у якому даються рекомендації для самих трансгендерів і їхніх безпосередніх керівників

Її історія стала справжнім кейсом: був представлений навіть офіційний путівник для трансгендерів в армії, у якому даються рекомендації для самих трансгендерів і їхніх безпосередніх керівників. А про неї саму був знятий документальний фільм, у якому розповідається про її досвід, прийняття колегами й батьками. Варто відзначити, що збройні сили Німеччини переглянули політику набору солдатів ще у 2001 році – саме тоді було вирішено брати в армію жінок. І нововведенням тоді були раді не всі. «З часом усе змінюється й суспільство стає більш відкритим і тебе приймають, зокрема в армії, – говорить Анастасія. – Але, навіть живучи в Берліні, дуже різноманітному і відкритому місті, я відчувала негативне ставлення з боку інших людей. Часом отримую досить уїдливі коментарі. Звісно, це не може не впливати на настрій чи ментальне здоров’я. Але звикла негатив використовувати як енергію й перетворювати його на позитив для себе, у своє «паливо» для майбутніх звершень. З одного боку, це побічні наслідки публічності та видимості, але з іншого, якщо всі будуть мовчати, ми не дочекаємося змін», – говорить Анастасія.

Але звикла негатив використовувати як енергію й перетворювати його на позитив для себе, у своє «паливо» для майбутніх звершень. З одного боку, це побічні наслідки публічності та видимості, але з іншого, якщо всі будуть мовчати, ми не дочекаємося змін

Анастасія Біфанг

Коли ми бачилися з Анастасією, вона розповіла мені про ком’юніті ЛГБТ-військових, яке зростає. Це був травень 2018 року. Я зізналася їй, що мені складно уявити подібну організацію в Україні. Але буквально через місяць перший військовослужбовець, ветеран АТО Віктор Пилипенко зробив камінг-аут, і зараз у нашій країні теж існує об’єднання ЛГБТ+ військових, ветеранів і волонтерів.

Віктор розповів мені, що формально ніхто не забороняє геям, лесбійкам і бісексуалам служити в армії. Але можна зіткнутися з побутовою гомофобією. Крім того, в армії дуже сильне табу на розголошення своєї гомосексуальної орієнтації. «Усе залежить від командира, – пояснює Віктор. – Якщо командир – гомофоб, то чекай на цькування й аутинг. Іноді можуть спеціально через гомо- чи бісексуальність робити западляни. У нас так було з однією дівчиною». А от стосовно трансгендерних людей, тот тут усе складніше, тому що до хірургічного переходу їм не можна служити в армії. Вважається, що, допоки вони не зроблять перехід, у них наявний психічний розлад – гендерна дисфорія.

Тож, у принципі, можна сказати, що в цьому пункті ми Німеччину майже наздогнали – 3:1.

Прийняття в медіа

Публічність і видимість, звичайно ж, забезпечують медіа. Журналістка й видавчиня Мануела Кей була головною редакторкою одного з найпопулярніших ЛГБТ-журналів Європи Siegessäule приблизно 10 років, а пізніше заснувала L.Mag – журнал, який пише про й для лесбіянок і поширюється по всій Німеччині. Те, що в еру діджитал видається принтований журнал про ЛГБТ, досить показово. Це означає, що є попит і споживачі. І, дійсно, Мануела підтверджує, що такі журнали існують завдяки передплаті читачів. Хоча третина фінансування надходить від реклами, а це значить, що прогресивний бізнес розуміє: серед його споживачів і користувачів є люди різної сексуальної орієнтації. І починає орієнтуватися на них.

«Ми частина суспільства, – каже Мануела. – І, можливо, вас це здивує, але є компанії, які вже це зрозуміли і готові платити за рекламу в журналі з веселковою символікою». Її колега, журналістка Стефані Кухнен, підтверджує, що німецькі медіа стали більш чутливі до теми ЛГБТ. І все ж ком’юніті висвітлюється радше як виключення, ніж як норма.

Ми частина суспільства. І, можливо, вас це здивує, але є компанії, які вже це зрозуміли і готові платити за рекламу в журналі з веселковою символікою

Мануела Кей

А що в Україні? А в Україні ситуація дуже схожа. Хоч у нас і немає нішевих загальнонаціональних медіа типу Siegessäule, проте зміни на краще відчуваються. Згідно з аналізом Інституту масової інформації за травень 2020 року, журналісти переважно дотримувалися професійних стандартів під час висвітлення ЛГБТ-тематики. 88,5% матеріалів було написано з нейтральним емоційним забарвленням, подавалися лише факти та події, але в 11,5% матеріалів було присутнє негативне забарвлення матеріалів, і, крім того, у 3,8% була присутня мова ворожнечі щодо ЛГБТ. Проте загалом тема гендерної рівності та ЛГБТ вже не є такою табуйованою, якою була раніше.

Тож додамо балів порівну – 4:2.

Прийняття в суспільстві

Йоханнес Крам, політичний активіст, блогер, автор книжки «Нічого не маю проти геїв, але …», каже, що, хоча більшість німців не вважають себе гомофобами, насправді це не так. «І навіть той факт, що німці підтримують одностатеві шлюби, не говорить про те, що вони вважають гомосексуальність нормою», – додає він. На його думку, у німецькому суспільстві все ще сильний стереотип, що гомосексуальність – це щось ганебне та брудне.

Відкритої дискримінації Йоханнес не помічає: «Ви сьогодні навряд чи почуєте від людей, що, якщо ти гей, значить ти хворий. Зараз гомофобія вийшла на новий рівень. Люди кажуть щось на кшталт: «Я нічого не маю проти гомосексуалів, у мене навіть друзі є гомосексуали, але було б непогано, якби вони не демонстрували свої стосунки на публіку». Й ось ця «нова» гомофобія, вона всюди: у медіа, у заявах політиків і т. д.»

Найчастіше люди апелюють до того, що гомосексуальність – це хвороба, гріх і щось неприродне

Правда ж, знайомо? Це найпоширеніша фраза, яку можна почути від опонентів Маршів рівності в Україні: «Нащо вони туди виходять? Нехай би сиділи по хатах, та й усе». Як людина, яка є союзницею ЛГБТ, мені час від часу доводиться реагувати на словесні атаки в соцмережах. Найчастіше люди апелюють до того, що гомосексуальність – це хвороба, гріх і щось неприродне. Але я не втомлююся пояснювати, що гомосексуальність була вилучена ВОЗ із міжнародного переліку захворювань ще в 1990 році. А самі науковці додають, що гомосексуальна орієнтація – явище досить природне й не набуте, тобто люди такими народжуються.

Сам Йоханнес зробив камінг-аут як гей наприкінці 70-х років минулого століття: «Мені здавалося тоді, що ніякої проблеми, ніякої гомофобії в Німеччині взагалі немає. Десь років у 40 я усвідомив, що все не так просто. Так, мене не б’ють на вулиці. Так, ніхто в обличчя мені прямо не скаже нічого образливого. Але однаково мене не вважають нормальним. І не тільки мене. Я бачу, скільки людей страждають від того, що їх не приймають до кінця. Я бачу, як страждають діти».

Так, діти й справді страждають. В Україні, наприклад, за даними національного дослідження ГО «Точка опори ЮА», опублікованого у 2018 році, 88,5% ЛГБТ-підлітків стикалися з булінгом і погрозами в школі, 47,2% страждали від кібербулінгу (цькування в соцмережах), а 53,5% – із фізичними знущаннями. У самій Німеччині тільки у 2020 році законодавчо заборонили використовувати конверсійну терапію для неповнолітніх (так зване примусове «лікування» сексуальної орієнтації; воно може здійснюватися медикаментозними, психотерапевтичними й релігійними методами). В Україні такого закону немає й досі. Та й напади в нас все ще трапляються. Наприклад, на Віктора Пилипенка був скоєний напад у 2019 році і справа досі не завершена. Того ж року постраждав й інший відкритий гей, ветеран Василь Давиденко. І, згадуючи Марш рівності цього року в Запоріжжі й натовп радикальних молодиків, які агресивно волали на учасників заходу, розумієш, що Німеччина все ж таки не така гомофобна, як її малюють.

Хоча сам Йоханнес – гей й однаково вважає себе гомофобом, як і всіх сучасних дорослих людей. Чому? Тому що у всіх нас і в Німеччині, і в Україні просто немає досвіду життя поза гомофобного, сексистського або расистського суспільства. Наші жарти, традиції, переконання так само, як і німецький фольклор, історично будувалися на базі гетеросексуальної культури. І, незважаючи на рівень толерантності, що зростає, зміни в законодавстві, на пару хлопців або дівчат, що тримаються за руки, однаково будуть дивитись косо.

Незважаючи на рівень толерантності, що зростає, зміни в законодавстві, на пару хлопців або дівчат, що тримаються за руки, однаково будуть дивитись косо

Тож будемо чесні, і Німеччина все ж таки перемагає в підсумку – 5:3.

Ми й справді трохи відстаємо. Особливо якщо порівняти наші закони. У ЛГБТ в Україні все ще й досі немає однакових прав нарівні з гетеросексуальними людьми. Але у світській Німеччині, де багато католиків, закон про одностатеві шлюби ухвалили. А у світській Україні про це навіть бояться говорити. Поки що. Хоча, чого очікувати в країні, де церква впливає навіть на те, як прикрашати головну новорічну ялинку?

Текст:

Таня Касьян

Редакторка:

Анна Хаєцька

Ілюстрації:

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.