ЖиттяЧому ми можемо проживати кризу ідентичності після виїзду за кордон і як із цим упоратися
У кожного адаптація проходить по-різному
На життя людей у всій Україні серйозно вплинуло повномасштабне військове вторгнення РФ. На кінець квітня Україну покинули 5,5 млн. За оцінками, з тих, хто виїхав за кордон, 90% становлять жінки та діти.
«Чому ти незадоволена життям за кордоном? Житло є, їжа є, ракети не літають», – часто можна почути від близьких, які залишилися в Україні.
Такі коментарі можуть викликати злість і розгубленість, тому що знайти себе й адаптуватися до нової країни, особливо коли це не по твоїй волі, зовсім не легко. Тож переселенці досить часто стикаються з проблемою, як-от криза ідентичності. У тих, хто виїжджає до інших країн, загострюється відчуття сприйняття себе, вони частіше роздумують про свої звички та поведінку.
Спільно з ООН Жінки ми поговорили з психологинею SafeWomenHub Анастасією Чернявською про те, що таке криза ідентичності, чому вона наздоганяє нас після переїзду і як з нею впоратися.
Матеріал створено в партнерстві з ООН Жінки в Україні та за підтримки уряду Швеції. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні».
Анастасія Чернявська
Психологиня організації SafeWomenHub
Що таке криза ідентичності та чому вона з’являється після переїзду за кордон?
Криза ідентичності – це період, коли людина ставить під сумнів себе або своє місце у світі. Вона може аналізувати свої цінності, віру, кар’єру, вподобання, поведінку тощо.
Зазвичай така криза відбувається після якихось великих змін у житті, наприклад коли ми випускаємося зі школи або університету, одружуємося, розлучаємося, змінюємо роботу, народжуємо дітей, виходимо на пенсію.
Виїзд до іншої країни – це також велика зміна. За кордоном людина насамперед потрапляє в нову культуру з іншими соціальними нормами та традиціями. Наприклад, українці звикли розлого відповідати на питання «як справи?» або відкрито говорити про проблеми з малознайомими людьми, а в деяких країнах таке не заведено. Отож ви можете стикатися з нерозумінням з боку нового оточення й питати себе, чи не занадто ви відкриті, чи не занадто багато говорите, хоча раніше ніколи над цим не задумувалися й не помічали надмірної щирості за собою. Тут постає питання того, чи пристосовуватися до місцевого «нічого, працюю», чи продовжувати по-українськи відкрито відповідати на питання.
Водночас вас більше не тримають українські культурні норми й очікування, які мало ваше оточення і яким ви мали слідувати. Це може спровокувати роздуми, скільки відсотків вас і ваших цінностей, це справді ви, а скільки – продукт суспільства, яке вас оточувало всі ці роки та з яким ви формувалися як особистість.
В українців, які виїхали через війну, також може змінюватися соціальне становище. В Україні вони могли мати добре оплачувану роботу, власну квартиру з комфортними умовами, широкий вибір одягу, можливість витрачати кошти на відпочинок або красиві речі. Проте не всім вдається зберегти колишні умови: хтось мусить обирати гірші умови праці, шукати прихистку в інших людей, обмежувати всі свої надбання однією валізою. Тож люди бачать їх по-іншому, і вони починають по-іншому думати про себе, намагаючись зрозуміти, чи їхнє я – це більше про ту людину в Україні чи ту, яка виконує нову соціальну роль за кордоном.
Може трапитися так, що якісь ваші особисті якості, якими пишалися вдома, неможливо реалізувати за кордоном. Наприклад, раніше ви могли бути дуже незалежними, а в іншій країні мусите покладатися на інших, тому що не знаєте мови. Або ви пишалися своєю навичкою швидко заводити друзів, а за кордоном люди рідше йдуть на контакт. Це може сильно засмучувати та негативно впливати на самооцінку, адже може видаватися, наче у вас не залишилося нічого хорошого.
Як подолати кризу ідентичності?
Сприйміть це як можливість пізнати себе
Насправді кризи ідентичності часто описують як період розвитку. Коли ми говоримо саме про переїзд за кордон, то це можливість відірватися від якихось нав’язаних звичок і спробувати себе в нових ролях, які ми хотіли б приміряти на себе раніше, але боялися, що за це нас осудить оточення.
Водночас тут важливо усвідомити, що на такі зміни потрібен час. Нам хочеться, щоб усе було одразу так, як нам хочеться, як ми це собі уявили. Відтак ми можемо думати, що недостатньо робимо, якщо так не вдається. Проте варто розуміти, що це не наша вина, просто потрібно більше часу.
Не вимагайте від себе знань мови й не виніть себе в тому, що не вчили її завчасно. Дозвольте собі не знатися відразу на місцевості, не мати найкраще постійне житло або хорошу роботу.
Дозвольте собі не підлаштовуватися або підлаштовуватися під нове середовище
Це нормально, що вам може бути далекою нова культура або що цінності нового оточення не про вас. Якщо важко постійно усміхатися на вулиці або ж цілуватися в щоки під час зустрічі, ви не зобов’язані підлаштовуватися під нові норми. Ви можете пояснити, що у вашій країні так не заведено або що для вас це просто не комфортно.
Та це залежить від відкритості культури. У деяких країнах культурні норми обов’язкові, і їх невиконання може глибоко образити громадян. Відтак варто поцікавитися цим, обираючи стратегію повного чи неповного пристосування до нових умов. Водночас не варто критикувати чиюсь культуру. Вона може бути незрозумілою або неприйнятною для вас, але це не означає, що вона погана. Важливо поважати звички й традиції інших людей.
Якщо ж вам подобається якась традиція, звичка або погляд на речі, не варто від них відмовлятися через те, що вдома вас не впізнають, не зрозуміють або засудять за те, що ви більше не такі, як були раніше.
Соціалізуйтеся
Важливо тримати зв’язок і зі звичною системою підтримки, і створювати нову. Це допоможе вам краще впоратися зі стресом пошуку себе, підтримати зв’язок зі старими цінностями, які хочете залишити, або ж краще зрозуміти нові реалії. Також важливо говорити з іншими переселенцями, які переживають адаптацію і які, як і ви, можуть прощатися або намагатися зберегти якісь традиції.
Не орієнтуйтеся на інших
У кожного адаптація проходить по-різному, все залежить від характеру людини, її попереднього досвіду, капіталу, з яким вона приїхала за кордон, та, власне, самої країни, куди вона приїхала. Наприклад, у людей, які мали великі заощадження, не дуже сильно зміниться соціальний статус. Тим, хто уже був за кордоном, набагато легше працювати з новим середовищем та культурою.
Усе це впливає на швидкість адаптації, і будь-який її темп нормальний. Якщо у вас це відбувається повільніше, ніж в інших, це не означає, що з вами щось не так. Немає якогось установленого ідеального часу для адаптації, і не варто вигадувати собі його, спираючись на досвід інших людей.
Та ми не завжди можемо впоратися з кризою ідентичності самостійно. У такі моменти наша самооцінка може сильно падати, може пропадати бажання щось робити, на певний час втрачається сенс усього, що колись було і ще не настало. Це все в купі може призвести до депресивних станів. Тож не бійтеся звертатися по психологічну допомогу, особливо якщо відчуваєте, що ця криза заважає вам нормально функціонувати.
Куди звертатися за психологічною підтримкою?
Наразі є багато ініціатив, які безоплатно надають психологічну підтримку українцям, зокрема і за кордоном. Наприклад:
- SafeWomenHUB надає психологічну підтримку і для тих, хто за кордоном, і хто залишається в Україні. Організація також надає гуманітарну та соціально-правову допомогу.
- На платформі «Розкажи мені» можна залишити заявку на консультацію у психолога або поспілкуватися з чат-ботом.
- Instytut Rzeczypospolitej робить групи підтримки для матерів і молоді, які виїхали за кордон і тепер намагаються адаптуватися до нових реалій.
- Асоціація психологів України пропонує групи психологічної підтримки, де ви можете розділити свої переживання з іншими.
текст: Анастасія Микитенко
ілюстрації: Олеся Ковальчук
Коментарі
Підписатись