Життя«Маєш право жити так, як хочеш». 7 текстів про толерантність
Історії про сексуальну орієнтацію, ментальне здоров’я та прийняття
16 листопада відзначають Міжнародний день толерантності. Саме цього дня ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів терпимості, у якій йдеться про рівність усіх людей.
Користуємося цим днем, щоб нагадати, що всі люди рівні, незалежно від сексуальної орієнтації, кольору шкіри, статі, релiгiї, полiтичних або iнших переконань. А також згадуємо наші тексти про толерантність – або як на людей впливає її відсутність.
«Бути поруч»: лесбійські пари про власний досвід материнства
Коли в поліклініці чи школі запитують, хто була та дівчина, що минулого разу приводила дитину, не завжди швидко вдається знайти відповідь. Часто доводиться застосовувати всі свої дипломатичні здібності, щоб пояснити, що то була не няня або ж що є сім’ї, у яких є дві мами. Більшість людей навіть не замислюється, що якісь речі можуть бути некоректними. Якщо гетеросексуальні пари навіть не помічають таких запитань, то гомосексуальним парам доводиться докласти багато зусиль, щоб максимально убезпечити свою сім’ю від токсичного середовища.
Ми запитали в жінок, які виховують дітей у лесбійських парах, про труднощі й хороші моменти їхнього життя.
Я бісексуалка
Бісексуали зіштовхуються зі стереотипами як: «бісексуальність – не сексуальна орієнтація», «бісексуали – це ті, хто не визначився» чи «бісексуали ведуть хаотичне сексуальне життя». Вони можуть потерпати як від гомофобії, так і від не дуже приязного ставлення ЛГБТ-спільноти. Це описують терміном «біфобія». Через це бісексуали, у порівнянні з гетеросексуалами, удвічі частіше страждають від депресії, можуть вдаватися до селфхарму. «Бісексуалкам прилітає з усіх сторін», – ділиться героїня нашого тексту Тая.
Ми розпитали двох дівчат про те, як вони усвідомили й прийняли свою бісексуальність, як до цього ставляться їхні партнери та чому це не просто «період експериментів».
Зараз усе по-справжньому. Історії жінок, що живуть із ВІЛ-позитивним статусом
Незважаючи на те, що про ВІЛ сьогодні достатньо інформації й вона є у відкритому доступі, у суспільстві досі існує багато стигм і стереотипів, які заважають людям із ВІЛ-позитивним статусом жити повноцінним життям. Деякі взагалі вважають, що жінкам із ВІЛ не можна народжувати, або пропонують відправляти дітей із ВІЛ у спеціалізований дитячий садок. Деякі готові дозволити своїй дитині спілкуватися з ВІЛ-позитивною людиною, але тільки під наглядом. І якщо проблему медичної терапії намагаються вирішувати, то проблема стигматизації так і залишається відкритою.
Ми поговорили з дівчатами з ВІЛ-позитивним статусом про те, як змінилося їхнє життя, з якими стереотипами їм доводиться боротися та як узагалі в нашому суспільстві жити з ВІЛ.
«Ми мріяли про розпис у Дарницькому РАГСі», – лесбійські пари про своє весілля за кордоном
В Україні одностатеві шлюби все ще недозволені, але, незважаючи на це, гомосексульні пари докладають багато зусиль, щоб офіційно укласти шлюб за кордоном і відсвяткувати весілля.
Ми поговорили з дівчатами, які одружилися за кордоном, і запитали, чому їм було важливо офіційно оформити свої стосунки, що потрібно, щоб отримати дозвіл на одруження за кордоном та як пройшло їхнє весілля.
«Будете витягувати з петлі – телефонуйте». Я доглядаю за сестрою, у якої психічний розлад
На тему психічного здоров’я сьогодні дуже багато пишуть і говорять: про те, до яких спеціалістів варто звертатися, як адаптуватися в соціумі, але рідко ставлять питання про те, як почуваються та живуть рідні людей із психічними розладами, які доглядають за ними.
Ми поговорили з дівчиною, на ім’я Ольга, на прохання якої не називаємо прізвище, про те, чому суспільство закриває очі на присутність психічнохворих людей у соціумі, що відбувається з людиною, яка доглядає за родичем, у якого діагностоване психічне захворювання.
11 фільмів, присвячених ЛГБТ+, які вчать нас толерантності
За останнє десятиліття боротьба за права ЛГБТК набула значного поступу, зокрема й завдяки репрезентації гомосексуалів, лесбійок і трансгендерів у кіно та на телебаченні.
Ми зібрали стрічки, які розповідають безпосередньо про представників ЛГБТК-спільноти й можуть не тільки навчити суспільство толерантності, а й, наприклад, допомогти батькам прийняти сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність своєї дитини.
Як я нафарбував нігті. Колонка Петра Заставного про чоловічий манікюр і толерантність
Блогер Петро Заставний вирішив нафарбувати нігті та зробив про це пост у своєму Instagram. Він отримав близько 3 000 коментарів – багато з яких були негативними. «Від такої сильно реакції складалося враження, наче я зробив величезну помилку. Хоча насправді – це суто моя справа. Чоловіки й жінки мають право на самовираження. Неважливо, чи це про роботу, чи творчість, чи зовнішній вигляд».
Ми попросили Петра поділитися досвідом і тим, про які стереотипи говорить така реакція.
Коментарі
Підписатись