Життя«Треба було одружуватися в грудні»: Історії дівчат, які відклали весілля через карантин

Карантин змусив багатьох із нас коригувати свої плани. У когось «згоріли» квитки за кордон, хтось не дочекався на концерт улюбленого гурту.

Через заборону масових зібрань і закриття кордонів під ударом опинилися й весільні церемонії. Звісно, деякі пари зуміли зіграти весілля й через Zoom, але такий сценарій влаштовує далеко не всіх.

Ми розпитали дівчат, які мали одружитися навесні, про те, як це – коли твої плани опиняються під загрозою зриву. А ще – поговорили з героїнею, яка все-таки розписалася з чоловіком в обрану дату.

Коли ми почали планувати весілля, усе здавалося просто й зрозуміло. Реєструвати шлюб і святкувати ми збиралися в різні дні: спершу мав бути розпис, а вже потім (за нашим задумом, 22 травня) – вечірка. Та в момент, коли ми морально підготувалися подавати заяву до РАЦСу, бахнув карантин.

Перше, що я почула від нареченого після оголошення карантину: «А я ж тобі казав, щоб треба було одружуватися ще в грудні!». [усміхається] Тоді, у грудні, він мені освідчився. Та я мріяла, щоби в день весілля квітли мої улюблені квіти (півонії, бузок, жасмин), дерева були вже зелені, а повітря – свіжим, тому й тягнула до весни.

Через брак інформації та страх перед невідомим ми не могли отак брати й організовувати свято. Тим паче, мої батьки працюють у сфері медицини: мама лікарка-лаборантка в інфекційному відділенні Олександрівської лікарні, тато – інженер медичного обладнання. Вони щодня перебувають у зоні ризику, і я за них дуже хвилююсь.

Коли карантин тільки розпочався, здавалося більш-менш реальним влаштувати весілля в середині травня. На той час ми вже склали список гостей, продумали концепцію вечірки та забронювали локацію. Мали початкові домовленості з музичним гуртом і шукали кейтеринг.

Ми двічі намагалися подати заяву для реєстрації шлюбу онлайн, але це виявилося ще тим випробуванням: сайт працює так, що хочеться розбити комп’ютер. Тому ми записалися на прийом до центрального РАЦСу, щоби подати й оплатити все вже на місці. Дату розпису обрали у вересні, але з надією на те, що [її] можна буде перенести на ближчий час – наприклад, на кінець травня, якщо до того часу ситуація трохи стабілізується. 

Минув тиждень від подачі заяви, і надії на святкування у травні руйнуються зі швидкістю світла, адже, з міркувань безпеки, мої батьки просто не зможуть прийти на церемонію.

Мій тато говорить, що всьому вина – високосний рік, а те, що ми хочемо одружитися у травні, його взагалі лякає. Каже: «Поженитесь в мае и будете всю жизнь маяться». Що-о-о?! [сміється]

Звісно, є незручності з приміркою моєї сукні та одягу нареченого, труднощі з доставкою тих же речей. Але ми розуміємо, що найважливіше в цей нелегкий період – підтримувати та цінувати один одного. Це ми й робимо, але дуже чекаємо на той день, коли зможемо підняти келих шампанського в колі близьких та друзів.

Ми з нареченим познайомилися у Тбілісі, і після року стосунків я переїхала жити до Грузії. Наше весілля було призначене на 2 травня та мало відбуватися в Кахетії, у готелі з краєвидом на виноградники Алазанської долини. Планування, пошуки локації та вибір організаторів ми почали ще у вересні.

У лютому ми визначилися з усім, окрім декору для ресторану, і в нас залишалося два місяці на підготовку. Я полетіла до Києва відсвяткувати день народження і презентувати весняну колекцію [Люба – засновниця бренду SAYYA by Luba Makarenko – ред.], а Леван залишився у Грузії.

У день презентації я дізналася, що вже наступного дня запроваджують карантин, а всі заходи скасовують. Ще за кілька днів – що авіасполучення припиняють. Я сподівалася, що це ненадовго, вирішила залишитися у Києві: перелаштувати роботу команди й мати змогу оперативно реагувати на зміни ситуації. І ось уже понад два місяці ми з майбутнім чоловіком у розлуці.

Я оптимістка, тож спершу сподівалася, що все швидко владнається. Дату ми довго не переносили, думали, що за місяць пандемія буде під контролем, але вже в середині квітня стало зрозуміло, що ситуація критична й це нереально.

На наше весілля мали прилетіти гості з багатьох країн: США, Німеччини, ОАЕ, Казахстану і навіть із Китаю. Найбільше я переймалася, що гості втратять авіаквитки, та відчувала за це відповідальність, хоча й розуміла, що від мене це не залежить.

Я ніколи не мріяла про пишне весілля, завжди думала, що після розпису просто полечу в медовий місяць. Але це, звісно, взагалі не в грузинських традиціях, тож уже в процесі ти вмикаєшся та приймаєш місцеві правила.

Грузія – дуже гостинна країна, тому люди, залучені до організації весілля, пішли нам назустріч. Наприклад, готель, в якому мали жити гості й за який ми заплатили, заморозив кошти, поки не вирішиться питання з датою. Усі поставилися до нас із розумінням і чекають на апдейт.

Спершу ми думали перенести все на осінь, але досі є вірогідність, що це неможливо. По-перше, для мене важливо, щоби наші гості змогли прилетіти в повній безпеці. По-друге, заходи для великої кількості людей, імовірно, будуть заборонені протягом пів року, а ми планували запросити приблизно 200 людей. Можливо, ми влаштуємо більш скромний варіант. 

Це урок і досвід для всіх нас. Я намагаюся шукати позитив у ситуації, попри те, що наше весілля не відбулося, а весільна сукня вже пів року чекає на свій день. Я мріяла, аби ми з чоловіком виконали на весіллі реп власного «виробництва», але за переїздами та роботою все не мали часу на репетиції. На карантині якраз з’явилася для цього можливість. До того ж, у мене буде час підучити грузинську і не перейматися, що на весіллі мені буде складно спілкуватися з гостями з боку нареченого.

Скажу чесно, це важко. Я не бачу Левана вже третій місяць, і не знаю, коли побачу. Радію, що минулого року ми багато подорожували й зараз є можливість насолоджуватися посмаком і згадками. Упевнена, все буде, як ми хочемо і мріємо, просто потрібно почекати та відтягнути це задоволення.

Наше весілля мало відбутися 30 травня. Ми почали підготовку ще на початку осені за допомогою весільної агенції. На момент оголошення карантину ми вже затвердили локацію, підрядників, таймінг і декор.

Спочатку ми сподівалися, що все швидко мине та ми зможемо відзначити весілля, як планували. Але наша агенція одразу запропонувала перестрахуватися та обрати іншу дату.

Велику роль зіграв той фактор, що деякі наші родичі та друзі живуть за кордоном, і був ризик, що вони не змогли би прилетіти на весілля 30 травня через закриті кордони. Також, на весіллі будуть присутні бабусі та дідусі, і ми хотіли їх убезпечити, а наприкінці травня навряд чи ще буде безпечно святкувати весілля.

Для нас було важливо зібрати родину, найближчих людей і відзначити цей день разом, наживо, відчувши весь спектр прекрасних емоцій від весілля. Тому варіанти онлайн-весілля через Skype або Zoom ми не розглядали.

На щастя, всі організаційні питання взяла на себе агенція. Є вірогідність, що без них у мене був би напад паніки. [сміється] Серед наших головних умов було те, що весілля має бути тільки в суботу, і над ним має працювати вже затверджена команда підрядників. Враховуючи ці умови, нам підійшла лише одна дата.

Як виявилося, квіти для декору весілля, який у нас зав'язаний на певних видах рослин, можуть не встигнути доставити в Україну [до початкової дати], тому це теж зіграло свою роль. Глобально ми нічого не змінюємо, але вирішили збільшити кількість гостей і змінити фото для запрошень – ще буде час зробити нову фотосесію.

Особисто для нашої пари цей досвід не став гірким: ми навіть не засмутилися, що дата весілля змінилася. Нам важливо, щоб усі гості почували себе безпечно на нашому святі, а процес підготовки пройшов легко та приємно, без переживань, що все може скасуватися в останній момент.

Коли ви дійсно кохаєте один одного, така дрібниця нічого не змінює, а навпаки – вчить разом проходити труднощі.

Наречений освідчився мені 19 грудня, у день Святого Миколая, під час відкриття головної ялинки країни. Через кілька днів ми подали заяву до РАЦСу на кінець квітня. Трохи згодом змінився сценарій весілля – ми обрали ресторан і вирішили зробити виїзну церемонію – і ми подали заяву в інший РАЦС: на ту ж дату, але на інший час. Так, на початок карантину в нас було дві заяви у два РАЦСи. Після весілля ми мали поїхати до Єгипту, проте на початок карантину ще не купили тур.

Коли стало відомо про другий етап карантину з 3 до 24 квітня (а саме на 24 квітня було заплановане весілля), я відчула справжню дитячу образу. [усміхається] Здається, я ж не зробила нічого поганого: не була в країнах із масовим поширенням хвороби, не входила до групи ризику осіб із високим ризиком летальних наслідків – чому я мала сидіти вдома? Я спостерігала перебіг пандемії в інших країнах і мені здавалося, що це лише тільки початок і далі все буде значно суворіше.

Уперше я трохи заспокоїлась, коли ми зателефонували до РАЦСу запитати про те, як проходять церемонії й чи можливо перенести подію. Нова дата (кінець серпня) була вільна у всіх наших підрядників – у ресторану, фотографа, ведучих. Тож ми перенесли церемонію та повідомили про це родичів і друзів. А ще через тиждень я нагадала нареченому, що в нас усе ще є запис на 24 квітня, на що він відповів, що теж думав про це щодня.

Ми вирішили провести тиху камерну подію. Моя мама приїхала з Полтавскої області на BlaBlaCar. Уранці, в день реєстрації, ми створили чат у Skype і запросили туди всіх друзів і родичів. Із зали реєстрації для них вела трансляцію племінниця нареченого. Родичам, які були з нами, навіть дозволили зняти маски на час церемонії.

Після розпису ми влаштували весільну фотосесію. Оскільки прогулянки в паркових зонах заборонили, ми не стали порушувати правил і натомість поїхали в Лютіж. Родичі були з нами, ми пригощали їх ігристим і піцою. Це був чудовий день.

Плани на велике святкування наприкінці літа поки залишаються в силі. Це важливо для наших мам, тож, думаю, ми все-таки запросимо гостей на вечерю до ресторану.

Мені здається, все, що трапилося, це дуже гарна прикмета. [усміхається] Наприклад, як дощ на весіллі або вуличний пес, що супроводжує тебе весь день. Єдине, що хочеться порадити нареченим, які опинилися у схожій ситуації, це ухвалювати рішення самостійно й робити тільки так, як ви відчуваєте. Не йдіть на поступки: змінюйте дату чи відмовляйтеся від банкету – але робіть це тільки за власним вибором.