Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Життя«Права жінок – це права людей». Це люди, які йдуть на Марш жінок

«Права жінок – це права людей». Це люди, які йдуть на Марш жінок — Життя на Wonderzine

«Я тут, я бачу, я знаю, я свідома»

Міжнародний жіночий день – це ще один привід згадати жінок, які боролися за рівні права та продовжують це робити. Ще одна можливість поговорити про їхню сміливість і силу.

8 березня в різних містах України відбудуться Марші жінок під гаслом «У пандемії жіноче обличчя», оскільки, за статистикою, негативні наслідки розповсюдження COVID-19 найбільше вплинули саме на жінок.

Ми поговорили з людьми, які збираються йти на Марш жінок, і запитали, як вони сприймають 8 березня сьогодні та які ідеї будуть відстоювати.

Ольга Котрус

письменниця, засновниця проєкту Korzina Club


 8 березня для мене – міжнародний день боротьби за права жінок. Дуже ціную людей зі свого оточення, які вітають саме так, а не зі святом «весни та краси».

Бути на Марші – це як сказати: «Я тут, я бачу, я знаю, я свідома». Найбільше мені болить проблема домашнього насилля. Це замкнене коло. Нам необхідна ратифікація Стамбульської конвенції, щоб у жінок були конкретні алгоритми й механізми, як і куди йти від агресора.

На Марші була минулого року, ходила одна. Досвід неоднозначний, тому що, з одного боку, ти почуваєшся захищеною в колі тих, хто розуміє тебе без слів. А з іншого – стикаєшся з нерозумінням людей ззовні, їхньою агресією. Але ходити потрібно. Розумію, зараз пандемія, для багатьох із нас це фактор, який стримує. Але я дивлюся на кількість людей у кав’ярнях і думаю, що це питання пріоритетів, от і все.

Ярослав Опалинський

 редактор стрічки новин


 Що старшим я стаю, то сильніше дивуюся ставленню більшості українців до 8 березня. Культура дарувати святкові листівки з букетами тюльпанів, називати жінок прикрасою планети й уособленням ніжності, ставлення до Міжнародного жіночого дня як до свята весни – це все нав’язували нам із дитячого садка. Тільки із закінченням школи та переїздом на навчання в Європу, я вперше звернув увагу на те, як у західних країнах ставляться до цієї дати. Сьогодні я можу з упевненістю сказати, що 8 березня – це дуже важливий день для людей, які розділяють принципи рівноправності статей. Це день жіночої солідарності, жіночої сили, протесту проти пережитків нерівноправності.

Домашнє насильство, нерівність в оплаті праці, гендерні стереотипи й безліч інших гостросоціальних проблем в інституті рівноправності так і не відійшли в минуле. На жаль, пандемія й карантин тільки посилили цю кризу. Як громадянин України, профемініст і чоловік я йду на Марш, бо вважаю своїм громадянським обов’язком підтримати українських жінок, чиї права продовжують порушуватися.

Проживши три роки у Варшаві, кожне 8 березня я брав участь у загальнонаціональному Марші-протесті під назвою «Strajk Kobiet» (Страйк Жінок). Через сексистські закони, які обмежують права жінок на аборт, сотні тисяч небайдужих людей у всій Польщі виходять на величезний мітинг. Цієї осені про польський рух заговорив увесь світ, тому боротьба тільки почалася.


Сьогодні я можу з упевненістю сказати, що 8 березня – це дуже важливий день для людей, які розділяють принципи рівноправності статей


Це буде мій перший Марш у Києві. Права жінок – це права людей, тому я закликаю всіх небайдужих, які прагнуть жити в демократичному та рівноправному суспільстві, долучитися.

Катя Тейлор

кураторка, засновниця Port Agency


Багато років намагалася розібратися, яке значення має 8 березня для мене. То святкувала, то не святкувала, то просила, щоби мені квіти не дарували, а коли не вітали, то всередині все ж щось було не те. Намагалася зрозуміти – це подвійні стандарти чи просто амбівалентність?

В Україні зараз ми перебуваємо в сильному трансформаційному періоді, коли заново встановлюємо правила для чоловіків і жінок, тому так важко. Хоч і рівняємося на Захід із його жорсткими рішеннями, але українське колективне тіло інше. Воно не переосмислило своє минуле, не розібралося із самоідентифікацією. Тому, можливо, нам так важко прийняти нові цінності, які вже є частиною норми в розвиненому світі.

Лівий фемінізм – це добре для Маршу, але що з ним робити у звичайному житті? Що з ним робити в сім’ї? У мене було багато питань. Сьогодні 8 березня для мене – це свято, з яким я хочу, щоби мене вітали. Як? Неважливо. Але останні 200 років жінки борються за свої права, багато хто користується їхніми досягненнями, але не вважають себе феміністками. Або просто навіть не бачать зв’язку між тим, що вони мають право володіти нерухомістю, і тим, що колись саме жінки вибороли собі це право. Ось це, мабуть, подвійні стандарти.

Але ми бачимо зміни кожен день, адже безліч чоловіків і жінок розуміють цінність рівних прав для розвитку та процвітання. І я до цього причетна. Тому так, це й моє свято.


На Марші я відчуваю себе частиною спільноти, до якої належу. Я знаю, що я не одна


Іду на Марш, щоби відчути єдність. Енергії, яка там народжується, вистачає ще надовго. Для того, щоби згадати, що не все ще вирішено. І якщо я зуміла відстояти у своєму суспільстві рівність – це не означає, що так у всіх. Я не кидаюся на барикади, але знаю, що мій досвід надихає інших жінок. Тому я йду, щоби «відновити дані» й розповісти про те, що відбувається в Україні. А також подумати над тим, як ми можемо підтримати одна одну, щоби цей шлях не був жертовним випробуванням, а став дорогою свободи.

На Марш ходжу останні кілька років. Мене надихають жінки й чоловіки, які розуміють цінність того, що вони роблять, та які дивляться в майбутнє. Подобається відчуття, що з приходом весни приходять і зміни. Це вселяє надію. На Марші я відчуваю себе частиною спільноти, до якої належу. Я знаю, що я не одна. І що я не вигадала рівноправність, скляну стелю, газлайтинг або домашнє насильство. Усе це є насправді. І потрібно голосно про це говорити.

Уляна Пчолкіна

громадська діячка, телеведуча, програмна менеджерка ГО «Група активної реабілітації», координаторка напряму інклюзії StarLightMedia


 Для мене цей день про права жінок, ще одна можливість наголосити на важливості гендерної рівності та взаємоповаги. Я йду на Марш говорити про права жінок з інвалідністю, адже за дослідженнями, більшість серед людей з інвалідністю саме вони. В українському законодавстві немає визначення наших прав, немає навіть поняття «жінка з інвалідністю». Множинна дискримінація, упередження та хибні уявлення про інвалідність, призводять до виключення з процесу життєдіяльності понад мільйон українок.

Я намагаюся щороку доєднуватися до Маршу. На минулому мала можливість бути спікеркою. Це був неймовірний досвід, адже я нагадала всім, що серед різноманіття жінок є й жінки з інвалідністю.

Анастасія Пугач

комунікаційниця в кіноіндустрії


 Завжди сприймала 8 березня як день боротьби за наші права. 8 березня – це не свято весни та краси, а день, коли ми нагадуємо, що ми – не окраса офісу, а фахівчині, що досі заробляють менше за чоловіків, хоча працюють стільки ж. Що багато хто з нас має обмежені можливості робити кар’єру, бо ввечері має забирати дитину з дитячого садка чи школи. Що велика кількість жінок після звичайної роботи виконує ще й хатню.

Марш жінок – це також про боротьбу зі стереотипами. Я зрозуміла, чим хочу займатися майже в 30 років, це досить пізно. Я живу одна з кішкою, не маю кредитів, жорстких зобов’язань і щоденного офісного режиму.

Хтось скаже, що таке життя позбавлене сенсу. Де ж твої діти, обов’язки, родина? У нашому світі патріархальної традиції тиск на жінок набагато сильніший, ніж на чоловіків. Ми занадто багато зобов’язані. Найсумніше, що деякі жінки теж перебувають у цьому таборі, що засуджує. І виною цьому – патріархальна традиція, яка має зникнути, адже шкодить і чоловікам також. Тому я й виходжу на Марш щороку, і буду це робити надалі.

Для мене це буде вже четвертий Марш. Уперше вийшла у 2018 році, прийшла одна, але зустріла своїх друзів і знайомих, і ми вже йшли разом у колоні. І саме це відчуття єдності надихає. На жаль, кожного року знаходяться люди, які намагаються побити учасниць та учасників Маршу. Я не розумію цією відвертої ненависті.


Я мрію про день, коли ми просто зберемось на Марш – без кордонів поліції та продуманих заходів безпеки


Я мрію про день, коли ми просто зберемось на Марш – без кордонів поліції та продуманих заходів безпеки. І лише тоді можна казати, що Марші за права жінок непотрібні. Ну, а поки що... Виходимо й будемо виходити за свої права, рівність, видимість у суспільстві, відсутність дискримінації й ратифікацію Стамбульської конвенції.

Текст: 

Катерина ЯНЧЕНКО

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.