Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ЖиттяПоки смерть не розлучить нас? Чому все більше людей відмовляється від шлюбу

Як на це вплинули ідеї про індивідуальне щастя, кохання та гендерні ролі

Поки смерть не розлучить нас? Чому все більше людей відмовляється від шлюбу  — Життя на Wonderzine

Кількість шлюбів в Україні зменшилася втричі за останні 30 років. А 2020 року частка розлучень становила 70% від кількості укладених шлюбів. Прихильники «традиційних цінностей» б’ють на сполох: мовляв, шлюб і сім’ю треба рятувати. Чи не найголовнішою небезпекою вважають ідеї про гендерну рівність та ЛГБТ-активістів, хоча останні активно борються за право на одностатеві шлюби та можливість мати сім’ю. Водночас усе більше молодих гетеросексуальних пар відкладають узаконення стосунків на потім або й узагалі відмовляються від цього.

Ми спробували розібратися, чому інститут шлюбу втрачає свою значущість у наш час, які формати партнерств приходять йому на зміну та чи означає це крах традиційного шлюбу.

Коротка історія «традиційного» шлюбу

Насправді єдиного поняття традиційного шлюбу не існує. У різні часи та в різних культурах офіційно оформлені стосунки між чоловіком і жінкою або людьми однієї статі (так, одностатеві шлюби були й раніше, наприклад, у Давній Греції та Римі) мали різні цілі та значення. Здебільшого шлюби вкладали з практичних міркувань. Поява та виховання дітей – одна з найстаріших причин для пошуку постійних партнерів. Із розвитком осілих землеробних общин близько 10 тисяч років тому шлюб став слугувати гарантією того, що діти отримуватимуть право на землю та власність батьків.

У деяких культурах дозволялось одруження з кількома жінками або заміжжя з кількома чоловіками. Однак дослідники наголошують, що ця практика була поширена лише серед заможних людей. Наприклад, у Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Індії чи Ізраїлі чоловікам дозволялося мати декількох дружин, якщо вони могли дозволити це собі економічно. Полігінія (одруження з декількома жінками) згадується навіть у Старому Заповіті. Поліандрія (перебування жінки в кількох шлюбних союзах) також була можлива. Наприклад, у Гімалаях декілька братів могли одружитися на одній жінці, аби отримати більше плодовитої землі та не розділяти її на декілька окремих сімей.

У Стародавньому Китаї одружуватися могли навіть на мертвих для того, щоб об’єднати два роди, задобрити духів або щоб у потойбічному житті люди не лишалися самотніми.

Одружуватися за коханням – це радикальна ідея, що з’явилася лише наприкінці 18 століття. Раніше шлюб узагалі не мав нічого спільного з коханням

Більшу частину історії людства шлюб слугував такою собі економічною угодою, що дозволяла людям отримувати матеріальну чи політичну вигоду, встановлювати нові соціальні зв’язки, укріплювати свій статус у суспільстві, продовжувати рід, а для владної верхівки був інструментом встановлення перемир’я чи стратегічних союзів між державами. Найчастіше фінальне рішення про шлюб було за батьками молодих і родом, а не парою.

За словами Стефані Кунц, професорки історії й авторки книги «Шлюб, історія: як кохання завоювало шлюб», одружуватися за коханням – це радикальна ідея, що з’явилася лише наприкінці 18 століття. Раніше шлюб узагалі не мав нічого спільного з коханням. Воно могло з’явитися внаслідок союзу, однак не було його причиною.

У Давній Індії закоханість уважалася небезпечним антисоціальним почуттям і великим викликом для сім’ї. У стародавні часи в Китаї слово кохання означало незаконні стосунки, що не визнавалися суспільством, аж поки в 1920-х роках не придумали новий термін на позначення романтичного почуття між шлюбними партнерами. У європейській традиції розуміння кохання походить від поняття так званої куртуазної любові, описаної в лицарських романах і поезії. Це кохання лицаря до своєї дами, що супроводжується благородством і захопленням дамою. І це почуття, яке взагалі неможливе в шлюбі.

Лише наприкінці 18 століття з поширенням нових буржуазно-демократичних поглядів епохи Просвітництва люди почали укладати союзи за взаємним коханням, а не за рішенням батьків, розповідає Стефані Кунц. З одного боку, це було вираженням того, що старше покоління та держава не мають диктувати молодому поколінню, як обходитися зі своїм життям. А з іншого, наслідком нової ідеї про індивідуальність і право кожної людини на особисте щастя, зокрема в шлюбі, що побудований на коханні.

Правильний сценарій: яким був шлюб в українському суспільстві

Народився, охрестився, одружився, народив, виховав дітей, помер. Такий вигляд мав єдиний можливий правильний сценарій життя в традиційному українському суспільстві середини 19 – початку 20 століття. Шлюб був обов’язковим етапом, він допомагав укріпити соціальний статус, набути авторитету в суспільстві, отримати майнову й економічну незалежність від батьків. «Людей, які не одружилися, вважали не тільки такими, що вибилися з «правильної», «природної» життєвої лінії, а й «небезпечними» для оточення, бо вони нібито своєю присутністю й участю у важливих сімейних обрядах, як-от: пологи й весілля – могли «запрограмувати» інших на таку саму «нещасливу» долю», – пише етнологиня Ірина Ігнатенко.

Ще однією ціллю вступу до шлюбу був «легальний» секс. Уважалося, що лише після одруження чи заміжжя люди можуть мати статеве життя. Однак із «результатом» затягувати не можна було: сім’ю, у якій довго не народжувалися діти, засуджували в суспільстві та вважали такою, що не виконала основного призначення – продовження роду.

Попри те, що симпатія та кохання молодих мали значення для укладення шлюбу, фінальне рішення ухвалювали їхні сім’ї, опираючись передусім на матеріальний стан родини хлопця та дівчини.

У радянський період ситуація дещо змінилася: суворої економічної необхідності вступати в шлюб усім уже не було, але більшість людей однаково жили бідно й могли знайти матеріальну підтримку в шлюбі. «Вважалося, що кожна людина має вступити в шлюб і створити сім’ю. Звичайно, що ці очікування та стереотипи також впливали на поведінку людей і змушували їх одружуватися», – пояснює Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, дослідниця гендерних питань, сім’ї та материнства.

Годувальник і берегиня: як зміна гендерних ролей розхитала шлюб

Парадоксально, але ідеологія Просвітництва, що просувала рівність між усіма людьми, призвела до поглиблення гендерної нерівності, стверджує Стефані Кунц. Тоді вважалося, що «чоловіки та жінки мають абсолютно різні потреби й можливості. Чоловіки та жінки – цілковиті протилежності, неповні одна без одної, – пояснює дослідниця. – Чоловіки мають бути жорсткими й кмітливими економічними гравцями. Жінки надто слабкі, аби впоратися з такими конкурентними умовами, проте вони берегині сексуальних і моральних чеснот, виховательки, упорядковувачки соціальних питань. Із такого погляду чоловіки й жінки отримують доступ до ресурсів, емоцій, навичок і можливостей іншої статі тільки через шлюб».

За її словами, такі уявлення закріпили й релігійні переконання про те, що чоловік – голова сім’ї, а жінка має слухатися та підкорятися.

Утім, модель сім’ї, у якій чоловік – годувальник, а жінка – берегиня існувала в західному суспільстві не завжди. Вона стала найпоширенішим типом родини в 1920-х роках у США, занепала під час Великої депресії та Другої світової війни й знову розквітла протягом післявоєнного економічного злету.

На території України така модель була поширена ще коротший відрізок часу. За часів Радянського Союзу більшість жінок працювали. Залишатися вдома, доки чоловік працює, могла дозволити собі хіба що радянська номенклатурна еліта. За словами Олени Стрельник, серед пересічних людей тип взаємин, коли чоловік – годувальник, а жінка – берегиня, поширився вже в пізньорадянський період. За часів Перебудови стали говорити про те, що жінку треба «повернути в родину», адже вона переобтяжена робочими та сімейними ролями.

Ідея про годувальника та берегиню була своєрідним «клеєм» для сімей попереднього століття

Ідея про годувальника та берегиню була своєрідним «клеєм» для сімей попереднього століття, адже передбачала, що жінка й чоловік залежні одне від одного та не можуть існувати окремо. Тож, коли уявлення про гендерні ролі почало змінюватися наприкінці 20 століття, а жінки отримали можливість працювати, забезпечувати себе самостійно та відчувати захищеність, зникла необхідність обов’язково бути «за чоловіком» (виходити заміж – від слів «за мужем»), пояснює Наталія Трушина, психологиня та сімейна психотерапевтка.

«Жінка перестала бути «обслуговувальним персоналом» при чоловікові, його власністю. Якщо раніше жінці потрібен був офіційний шлюб для того, щоб мати статус у суспільстві та відчувати себе захищеною, то сьогодні вона може сама забезпечувати свої потреби, своїх дітей чи батьків похилого віку. Те, що жінки стали більш незалежними, сильно вплинуло на інститут шлюбу», – додає Трушина.

З іншого боку, сама ідея про закріплені ролі годувальника та берегині можуть стримувати молодих людей від вступу до шлюбу, розмірковує психологиня. «Офіційне оформлення шлюбу раніше нібито закріплювало ці ролі. Тому зараз певна кількість людей відмовляється від одруження як застарілого ритуалу, що закріплює застарілі ролі. Водночас ці люди можуть створювати власні форми довготривалих партнерств», – пояснює психологиня.

«Сучасним жінкам, які прагнуть не лише завести сім’ю та дітей, але й побудувати кар’єру та самореалізуватися, може бути складно знайти партнера, готового повністю розділити обов’язки. А усвідомлення, що вступ у шлюб і народження дітей будуть обмежувати розвиток жінки, призводить до відкладеного материнства. Це загальносвітова тенденція, що характерна, зокрема, і для України. З іншого боку, стереотипне уявлення про гендерні ролі може впливати й на чоловіків. Роль годувальника може тиснути на них, викликати сумніви, чи зможуть вони забезпечити сім’ю, і стримувати від вступу в партнерство», – каже Олена Стрельник.

Що більше почуттів, то менше стабільності

За минуле століття кількість офіційних шлюбів у всьому світі суттєво зменшилася. Якщо на початку 20 століття в США щороку реєстрували 12 шлюбів на 1000 людей, то сьогодні ця цифра зменшилась удвічі. Подібна статистика й у європейських країнах. Попри те, що Україна має досить високий рівень шлюбності, як порівняти з Європою, за останні 30 років утричі менше пар стали узаконювати свої стосунки. Водночас ми також серед лідерів за відсотком розлучень.

За даними Інституту демографії і соціальних досліджень, 50–60% розлучень припадають на молоді сім’ї. Розривають стосунки зазвичай у перші 1,5 року подружнього життя. Виною цьому стають зради, матеріальні труднощі, зловживання алкоголем і розчарування в партнері. І річ не в тім, що в молодих одружених пар цього стало більше, ніж у попередніх поколінь. Просто сьогодні людей у шлюбі менше тримають економічні та соціальні чинники.

«Життя людей і їхній вибір стають вільнішими від впливу релігії, соціальних та гендерних норм. Усе більше людей ставлять під сумнів уявлення про те, що всім обов’язково потрібно одружуватися чи виходити заміж, народжувати дітей, обов’язково робити це в шлюбі чи зберігати нещасливий шлюб заради дитини. Такі погляди ще зберігаються в частини населення, але вже не є такими масовими, як раніше», – пояснює Олена Стрельник.

Сьогодні люди вступають у партнерство переважно з психологічних міркувань. У шлюбі люди шукають підтримки, близькості й особистого щастя. Водночас усе це робить шлюб більш крихким, адже, якщо він не дає людині бажаного психологічного задоволення, а почуття між партнерами зникають, немає жодних підстав, аби його зберігати.

Сьогодні люди вступають у партнерство переважно з психологічних міркувань

На думку психологині Наталії Трушиної, певну роль у розхитуванні інституту шлюбу відіграло швидке поширення інформації. Розповсюдження ідей про можливість полігамії чи поліаморних стосунків та інші формати партнерств дозволили людям переглянути межі «нормальних» схем стосунків.

«Популяризація психотерапії – також частина інформаційної хвилі, яка підмила фундамент традиційного шлюбу. Інформація про те, як влаштована психіка, як працюють емоції, що є нормальним у стосунках, а що насиллям – усе це допомогло деяким людям усвідомити та назвати те незадоволення, яке вони відчували у своїх взаєминах. Наприклад, людина живе з партнером 10 років, відчуває, ніби щось не так, а потім читає про емоційне насилля й розуміє, що саме це з нею відбувалося вже багато років», – пояснює Трушина.

Ілюзія нескінченного вибору партнерів, яку створили соцмережі та застосунки для знайомств, разом з уявленням, ніби десь є «та сама людина» й «досконалі стосунки», також сильно вплинули на інститут шлюбу. «Деякі люди опиняються в ситуації розгубленості та певного азарту в питанні вибору партнера. Це схоже на споживацьку культуру: приходиш у супермаркет, і перед тобою на полиці 40 видів макаронів. Як обрати найкращий? А може, варто спробувати всі? Так і на «ринку стосунків»: як вступити в шлюб із кимось, якщо десь, можливо, є більш підхожий партнер?» – додає психологиня.

«Штамп у паспорті» не впливає на стосунки, але досі дає привілеї

Шлюб більше не триває «доки смерть не розлучить нас», а вступити до нього можуть не лише чоловік і жінка, але й люди однієї статі (це не стосується України). Шлюб може бути цивільним, тобто не оформленим юридично, гостьовим, коли партнери більшість часу живуть на відстані, або навіть відкритим, коли пара домовляється про можливість заводити романтичні стосунки з іншими людьми й зрадою це не вважається.

За словами Олени Стрельник, саме поняття сім’ї змінилося. «Це вже не тільки тато, мама й діти, зараз нормою є одинока матір чи батько з дітьми, різноманітні варіанти транснаціональних чи дистантних сімей. Люди часто утворюють повторні шлюби, у цих нових сім’ях народжуються діти й іноді трапляється так, що нерідні брати та сестри продовжують спілкуватися як родина», – пояснює соціологиня.

Дослідження «Українське «покоління Z»: цінності й орієнтири» показало, що в Україні більшість пар розглядають цивільний шлюб як перехідний етап у стосунках перед офіційним. Тимчасом дехто може вважати неузаконені стосунки виявом несерйозності намірів. Психологи переконані, що насправді офіційне оформлення шлюбу не укріплює взаємини.

«Рішення офіційно оформити стосунки не завжди означає відповідальність і серйозність намірів. Є велика кількість одружених пар, усередині яких мало проявів відповідальності та партнерства, а є пари, які живуть у цивільному шлюбі, але водночас віддані одне одному та всі рішення ухвалюють з погляду «ми», – каже Наталія Трушина. – Стосунки пари переходять на рівень сім’ї, коли люди починають мислити новою категорією, «що буде корисно для нас», а не лише «що буде корисно мені». Можливість мислити так не залежить від свідоцтва про шлюб. Офіційне оформлення шлюбу може стати ритуалом, який позначає перехід на новий рівень стосунків як для самої пари, так і для інших людей. Однак таким ритуалом може бути не лише весілля, а й будь-яка дія, яку люди самі обирають для себе».

Попри те, що узаконення стосунків може не мати психологічного впливу на пару, усе-таки воно має юридичну вагу та дає певні привілеї. В Україні це можливість бути спадкоємцем майна чоловіка або дружини, право на аліменти (у цивільному шлюбі така можливість теж передбачена, однак потрібно буде доводити в суді, що стосунки мали тривалий характер), можливість відвідувати одне одного в медичних закладах і розпоряджатися тілом партнера чи партнерки після смерті.

Саме тому ЛГБТ-активісти борються за легалізацію одностатевих шлюбів. Тимчасом як гетеросексуальні пари мають вибір оформлювати стосунки чи жити в цивільному партнерстві, гомосексуальні пари такого вибору позбавлені в більшості країн світу, зокрема й в Україні. Поки що узаконити свої стосунки в Україні ЛГБТ-пари можуть за допомогою партнерського договору. Він передбачає право на спільне нажите майно та його розподіл, доступ до палати або слідчого ізолятора, у якому перебуває партнер / партнерка, можливість усиновити дитину партнера / партнерки в разі їхньої смерті та можливість стати спадкоємцем. Проте такий договір усіх цих прав на 100% не гарантує.

Текст:

Юлія Беба

Ілюстрації:

(1,2,4,5)

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.