Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ЖиттяБільше не можемо бути разом. Чи можливо розлучитися мирно

Як полегшити процес розірвання шлюбу

Більше не можемо бути разом. Чи можливо розлучитися мирно — Життя на Wonderzine

У 2020 році в Україні розлучилися майже 120 тисяч пар. Якщо в пари немає дітей, то розірвати шлюб можна в РАЦС. В іншому разі, що становить 70% випадків, – через суд.

Ми вирішили розібратися, чи можливо мирно розлучитися, і поговорили з колишнім подружжям Світланою Дєдовою (Бондаренко) та Миколою Дєдовим, яким це вдалося. А також запитали в адвокатки Інги Дробінової та психотерапевта Дениса Кириченка, як парі полегшити процес розлучення.

Світлана Дєдова (Бондаренко) та Микола Дєдов знайомі вже 11 років, з яких 4 роки прожили в шлюбі. У них є донька, якій на момент розлучення було 3 роки. Вона залишилася жити з мамою. Микола живе за кордоном, спілкується з дочкою щодня телефоном і час від часу приїжджає в гості.

Ми спілкувалися зі Світланою та Миколою в Zoom. Вони з усмішкою згадували історію свого знайомства та стосунків і виважено пояснювали, чому розлучилися. Наприкінці розмови до Світлани підійшла донька й обняла її, а потім побачила тата й помахала йому рукою.

Світлана: З Колею ми вчилися в одній школі, він був на рік старший. Спершу не спілкувалися, а просто знали одне одного завдяки шкільному самоврядуванню.

Микола: Я звернув на неї увагу, коли нас попросили разом вести концерт до Дня закоханих. Пам’ятаю, ми не хотіли брати в цьому участь, але довелося.

Світлана: Після того вечора він почав запрошувати мене на побачення. Ми зустрічалися, як і всі підлітки: десь потрималися за руки, десь поцілувалися. Після трьох років стосунків, коли мені було 19, почали жити разом. Через пів року одружилися, а ще через два народилася донька. Коля був зі мною на пологах, які пройшли дуже важко, я більше місяця не могла ходити. Вдячна йому за те, що він доглядав і мене, і дочку. Пам’ятаю, коли дитині було вже більше 2 місяців, я стояла та плакала, тому що чоловік умів одягати памперс, а я – ні.

Я поєднувала сімейне життя з навчанням і магістратурою у двох інститутах, а Коля – з роботою. Ми поринули у свої справи, поступово почали віддалятися та сваритися. Це було виснажливо. Доньці було більше року, коли я зібрала Колині речі. Він спокійно поїхав, без скандалів і криків.


Ми починали стосунки з позиції друзів і знову перейшли в неї

Микола: Ми розуміли, що щось треба змінювати, можливо, спробувати пожити деякий час окремо. Я поїхав за кордон, перший час ми сумували одне за одним. Але коли я приїжджав додому, у нас починалися непорозуміння. Одного дня ми сіли, обговорили всі моменти й зрозуміли, що нам краще бути окремо.

Світлана: Це не було заплановано, а сталося саме собою. Ми починали стосунки з позиції друзів і знову перейшли в неї. Коли ми ділилися новинами, жартували й говорили про життя, усе було добре. Як тільки починали розмову про стосунки, то озвучували претензії та з’ясовували, хто більше вкладає в подружнє життя. Було відчуття, що Коля мав би повертатися до себе додому, але насправді був у ньому гостем і другом.

Микола: Для мене наші стосунки були відносною залежністю, тож я вирішив звернутися до психолога. Згодом порадив зробити те саме й Світлані. Ми проговорили всі образи.

Світлана: Цей період невизначеності тривав 1,5 року, а потім я запропонувала розлучитися.


Ми вийшли із суду, переглянулися та сказали: «Ну що, у ресторан?»

Микола: Я відреагував спокійно, але з часом з’явилася інша реакція: мені захотілося все виправити.

Світлана: Під час непорозумінь я намагалася все вирішити, але Коля відкладав розмови на потім. Коли сказала про розлучення, сталося навпаки: він пропонував говорити, але вже я перегоріла. Якщо ухвалюю рішення, отже, обдумала його сотню разів і воно остаточне.

Микола: Ми були подружжям чотири роки. На момент розлучення дочці було три роки, але взагалі не обговорювалося, з ким вона залишиться. Мама – це мама. Я досі живу за кордоном, тому приїжджаю до них що три місяці. Але ми щодня говоримо з донькою телефоном і робимо зарядку разом.

Світлана: Пам’ятаю, як вийшли із суду, переглянулися та сказали: «Ну що, у ресторан?» І ми пішли відсвяткувати. [сміється] Спільно нажитого майна в нас не було. Ми студентами одружилися, студентами й розвелися. Завжди була за те, щоб Коля залишався в житті дочки та бачився з нею. Щодо аліментів, то мне не влаштовувала сума, яка вказана в законодавстві. Я склала список витрат на дитину та розділила цю суму на двох. Ми завірили цей момент нотаріально. Коля ніколи не ухилявся від виплат.

Микола: Те, що було проблемою до розлучення, після нього вже втратило свою актуальність. Зараз наше спілкування відбувається навколо дитини і ми рідко заходимо на особисте. Зазвичай все, що стосується дочки, ми обговорюємо разом, але я повністю довіряю Світлані й не проти, якщо вона вирішить щось самостійно. Однак я завжди знаю, що вони планують і куди хочуть піти й поїхати.

Світлана: Ми дуже рідко разом гуляємо з донечкою. Зазвичай, ділимо час. Винятки становлять дні народження доньки чи якісь визначні дати, пов’язані з нею: випускний із садочку, 1 вересня тощо.

Микола: Між собою ми домовилися: якщо в нас з’являться партнери, то познайомимо їх із донькою. Але тільки тоді, коли стосунки будуть доходити до офіційного етапу.

Світлана: Так, якщо її з кимось познайомити, то вона швидко прив’яжеться. І якщо стосунки з новими партнерами не складуться, то дочці буде важко. Вона дуже сімейна дитина. Іноді говорить мені: «У тата буде дружина, а в тебе – чоловік. Тоді в мене з’являться ще братики й сестрички».

Коли ми розлучалися, дочка була зовсім маленька і не пам'ятає того, що ми жили разом. Це нам допомогло. Вона звикла, що її тато живе окремо й приїжджає до неї. Ми пояснювали, що, коли мама й тато – друзі, то все в них добре. А якщо вони живуть разом, то вони гримаються. А вона жахливо не любить сварки, тому її влаштовує такий варіант. Якось вона побачила наші весільні фотографії та подивилася на мене з подивом: «Ви що? Цілувалися?» [сміється]

Інга Дробінова

адвокатка, керівна партнерка ID Partners Law Firm


Розлучитися мирно можливо, але основна проблема в тому, що людям складно домовлятися. Розлучення – це болісний та емоційний процес, навіть якщо це виважене рішення обох. Парі треба відкинути свої образи та претензії, що стали причиною розірвання шлюбу, і сісти за стіл переговорів. Це непросто зробити самотужки.

Психотерапевти й сімейні медіатори можуть допомогти знизити емоційне напруження, почути істинні інтереси одне одного й ухвалити рішення, яке ґрунтується на внутрішніх потребах кожного, а не образах. А потім юристи допоможуть владнати всі формальності без скандалів. Це і є мирне розлучення.

Але не всі партнери знають, що робити і як справлятися зі своїми емоціями. Тому майже завжди йдуть до суду, сваряться й роками вирішують всі питання. Неетичні юристи часто користуються ситуацією, закликаючи своїх клієнтів судитися, бо вони від того у виграші.

Якщо в подружжя немає дітей, то розірвання шлюбу відбудеться простіше, через органи РАЦСу. Якщо вони є, то мирне розлучення можливе, коли пара узгодить всі питання щодо дітей і нотаріально засвідчить ці домовленості. Однак таку заяву однаково треба подавати до суду, щоб процедура пройшла спрощено.

Бувають технічні розлучення, коли пара розлучається без конфліктів, але однаково подає позовну заяву до суду, нібито має спір. Таке може статися тому, що один із подружжя не хоче займатися юридичним оформленням чи їхати до нотаріуса. Тож чітко встановити статистику мирних розлучень важко.

Шлюбний контракт частково вирішує майбутній спір щодо майнових питань, проте емоційна сфера (немайнова), залишається неврегульованою. Тобто питання щодо взаємоповаги, розвитку, свободи, материнства тощо. Ви не можете прописати, що буде в разі зради, поганого ставлення, криків тощо. І, на жаль, те, що не буде проговорено, може стати причиною конфліктів.

Тому як пройде процес розлучення, залежить від психічної зрілості людей, здатності вести діалог у парі та знання алгоритму дій.

Денис Кириченко

медіатор, психотерапевт


Розлучення – це результат кризи стосунків, яку пара не змогла подолати. Тому є проблеми в спілкуванні та можливості домовлятися. Колишні партнери не чують, не розуміють і не зважають на емоційний стан одне одного. У таких випадках вони можуть звернутися до медіатора, щоб знайти рішення, яке задовольнить їх обох. Це може бути як і завершення стосунків, так і їх збереження. Медіація – це мирний, позасудовий спосіб врегулювання конфліктів. Вона може застосовуватися для вирішення бізнес-суперечок, організаційних і родинних конфліктів.

У деяких випадках колишнє подружжя є заручниками ситуації. Наприклад, чоловік не платить аліменти, а жінка не дозволяє йому спілкуватися з дитиною. Якщо вони не домовляться, то батько не зможе бачити дитину, а мати – отримувати на неї гроші. Вони не можуть дійти згоди, хоча дуже хочуть вирішити всі питання. Так, після розлучення закінчуються подружні стосунки, але, якщо є діти, залишаються ще батьківські обов’язки. Важливо зберегти їх і не перекладати проблеми дорослих на дитину. Під час зустрічей у медіатора люди можуть відчути себе почутими, краще зрозуміти інтереси одне одного та, що найголовніше, знайти спільне рішення, яке максимально відповідає інтересам кожного (і дитини також).

В основі медіації лежать чотири принципи, завдяки яким вона є ефективним способом вирішення конфліктів:

  • добровільність. Медіація завжди відбувається добровільно. Людина починає перемовини за своїм бажанням і може вийти з них, коли розуміє, що це не перегукується з її інтересами. Це стосується й медіатора.

Перед початком роботи проводяться індивідуальні зустрічі з кожним партнером. Медіатор знайомиться із ситуацією подружжя та визначає, чи дійсно їм допоможе медіація. Партнери дізнаються, що буде відбуватися і якого результату можна досягти. Тільки після цього ухвалюють рішення, чи варто розпочинати перемовини.

  • конфіденційність. Кожна зустріч є конфіденційною, за винятком, коли життю та здоров'ю людини щось загрожує.
  • нейтральність. Медіатор є нейтральним посередником і не захищає нічиї інтереси. Йому важливо розуміти мотивацію обох сторін. Так він допоможе знайти вихід із ситуації.
  • самовизначення сторін. Тільки партнери вирішують, які теми обговорювати та про що домовлятися. До того ж медіатор не радник і не суддя, він допомагає налагодити діалог і прийти до розв’язання конфлікту. Він не вказує, що робити парі, адже не знає, що для неї буде найкращим рішенням. Клієнти мають самі це визначити.

Зазвичай конфлікт між партнерами триває кілька років, тому раджу звертатися до медіатора якомога раніше, а не тільки на етапі розлучення. Можна налагодити спілкування та внести ясність у подружнє життя ще до припинення стосунків. Якщо пара все-таки вирішила розлучатися, то медіатор допоможе зберегти батьківські стосунки (якщо є діти), знайти рішення питань, необхідних для завершення стосунків, і завершити їх екологічно, без «військових дій».

Є випадки, коли один партнер готовий говорити, а інший – ні. Тоді ми можемо запропонувати конфлікт-коучинг, який допоможе зрозуміти, що і як краще зробити для вирішення ситуації.

Медіація не панацея. Не в усіх ситуаціях вона є найкращим способом вирішення суперечки. Але її використання ефективне й актуальне в більшості випадків сімейних конфліктів. Домовитися можна завжди, для цього необхідно лише бажання.

Текст: Катерина Янченко

Ілюстрації: Олеся Ковальчук

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.