Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Життя«Це сором, що її досі не ратифікували». Це люди, які йдуть на акцію за Стамбульську конвенцію

«Це сором, що її досі не ратифікували». Це люди, які йдуть на акцію за Стамбульську конвенцію — Життя на Wonderzine

«Відчинимо правду про насильство»

10 років тому Україна підписала Стамбульську конвенцію проти насильства. Цей документ визнає насильство щодо жінок однією з форм порушення прав людини й одним із різновидів дискримінації. А також допомагає боротися з домашнім насильством і встановлює кримінальну відповідальність за сталкінг, примусовий шлюб та аборт, каліцтво жіночих геніталій і сексуальні домагання. Важливо, що конвенція захищає не тільки жінок, а й дітей і чоловіків, що теж потерпають від насильства.

Проте Україна досі не ратифікувала документ. Перша петиція із закликом зробити це набрала 25 тисяч необхідних голосів. Про готовність внести відповідний законопроєкт на розгляд Верховної Ради уряд заявляв ще в липні 2020 року, але наразі цього не відбулося. Нещодавно активісти створили другу петицію, яка закликає президента внести законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції до Верховної Ради.

Звіти ООН свідчать про те, що під час пандемії коронавірусу кожна четверта жінка почувається менш безпечно вдома. В Україні створюють застосунок для захисту від домашнього насильства, щоб потерпілі мали змогу напряму зв’язатися з Національною поліцією України. Ратифікація Стамбульської конвенції необхідна Україні вже зараз.

Саме тому 30 листопада, об 11 годині, біля офісу Президента України відбудеться акція «Відчинимо правду про насильство». Учасники й учасниці вимагатимуть пояснень, чому Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію проти насильства.

Ми запитали людей, які виходять на акцію, чому це для них важливо і які права вони будуть відстоювати.

Текст: Катерина Янченко

Вікторія Швагер

амбасадорка європейської мережі феміністичних організацій WAVE


В Україні тисячі жінок страждають від домашнього насильства. На жаль, вони не можуть вийти на акцію, тому за них виходжу я. Мені болить, що так багато жінок не почуваються в безпеці у власних домівках, а держава продовжує вдавати, що проблеми немає. Україна підписала конвенцію 10 років тому, і це сором, що її досі не ратифікували.

Мені важливо жити в суспільстві з нульовою толерантністю до домашнього насильства. Важливо, щоб аб’юзери несли кримінальну відповідальність, а постраждалі мали доступ до фінансової, юридичної та психологічної допомоги. Тож заради цього я готова виходити ще не на одну акцію. Останні 5 років я активно залучена у фемактивізм, увесь цей час ратифікація Стамбульської конвенції – одна з основних тем нашої повістки. Іноді опускаються руки, бо здається, що ми ходимо по колу й отримуємо лише формальні відписки. Чомусь порушення прав жінок не вважаються пріоритетними. Нам треба голосно заявляти про себе та вимагати змін.


Багато жінок не почуваються в безпеці у власних домівках, а держава продовжує вдавати, що проблеми немає

Подібні акції – найкращий спосіб привернути увагу влади та пересічних громадян до проблеми. Люди побачать нас на вулиці, прочитають про акцію в медіа та, можливо, це спонукатиме когось ознайомитися з текстом конвенції. А наступного разу ця людина вийде на акцію з нами. І так поступово сила маніпуляцій праворадикальних організацій буде зменшуватися. Ймовірно, нам знадобиться ще не одна акція для того, щоб ратифікація документу відбулася, але ми продовжуємо «лупати цю скалу».

Ліза Кузьменко

членкиня Комісії з журналістської етики


Ми 10 років сперечаємося про необхідність ратифікації Стамбульської конвенції. Цей документ став червоною лінією між цінностями демократії та російськими наративами. Я працюю в медіа та можу сказати, що зараз відсутні офіційні рекомендації та керівні принципи для українських ЗМІ щодо висвітлення теми насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

На щастя, частково допомагає саморегуляція журналістів і редакцій, а також потужна робота громадських організацій. Проте цього недостатньо. Стамбульська конвенція містить окремий розділ із роботи з медіа, які можуть стати вагомим інструментом у боротьбі із сексистськими стереотипами та насильством. Саме тому я йду на акцію та закликаю своїх колег із мережі «Жінки в медіа», яка об’єднує понад 1000 медійниць з усієї України, приєднатися офлайн. Або ж висвітлити цю тему у своїх матеріалах.

Едвард Різ

квір-активіст, проєктний асистент ГО «КиївПрайд»


Ратифікація Стамбульської конвенції потрібна Україні вже давно, адже боротьба з домашнім насильством є важливою складовою в розвитку нашої держави. Особисто для мене ця акція й активізм за ратифікацію документу важливі тому, що я сам постраждав від домашнього насильства. Я пережив усі його різновиди та знаю, наскільки потерпілим потрібні допомога та захист. До того ж під час пандемії випадки насильства почастішали. Багато жінок, дітей та інших людей були закриті зі своїми аб’юзерами й аб’юзерками в одних будинках.

Якби в нас існувала практика боротьби з домашнім насильством, то в потерпілих було би більше шансів вижити чи вийти з цієї ситуації. Тому я виступаю також за створення шелтерів, кризових кімнат і надання психологічної підтримки для постраждалих. Особливо це важливо для дітей, які теж зазнають домашнього насильства або ж стають його свідками.


Я сам постраждав від домашнього насильства та знаю, наскільки потерпілим потрібні допомога та захист

На жаль, основні противники ратифікації документу – це Всеукраїнська Рада церков, яка постійно виступає проти конвенції. Вона хоче зробити Україну релігійною церковною державою, але в Конституції зазначено, що церква відділена від держави. Вона не повинна впливати на ухвалення рішень і нав’язувати уряду якісь ідеї.

Ми повинні жити в країні, яка не замовчує проблеми, а бореться з ними. У країні, яка розуміє, що насильство існує і його треба викорінювати з нашого повсякдення.

Анастасія Лугова

авторка та ведуча програми «Не мовчи»


Якщо кожен із нас буде думати, що на акцію піде хтось інший, то не вийде взагалі ніхто. Я хочу, щоб Стамбульську конвенцію ратифікували, але не можу вплинути на рішення уряду напряму, тож маю хоча б прийти. Я стану ще однією людиною, яка буде видимою та покаже, що вона насправді хоче домогтися ратифікації документу, а не просто пише про це в інтернеті. Кожен, хто прагне змін, повинен бути присутній на акції.

Останнім часом українське суспільство починає говорити про насильство. Але ніякої протидії йому ще немає. Буквально нещодавно я говорила зі своєю знайомою, яка розповіла мені про переслідування з боку свого колишнього чоловіка. Проте поліція ніяк не реагує на це, тому для мене важливо, щоб до сімейного насильства почали ставитися серйозніше. Адже права жінки – це права людини. Варто змінити мислення суспільства та твердження на зразок: «Б’є, значить, любить». Ми повинні виховувати дітей уже з іншими переконаннями. Вони мають уміти захищати себе й одне одного, відстоювати свої права та допомагати іншим.


Варто змінити мислення суспільства та твердження на зразок: «Б’є, значить, любить»

Також мені важливо, щоб ухвалили закон за сексуальне домагання (Стамбульська конвенція встановлює кримінальну відповідальність за сексуальні домагання – ред.). Тому що за ситуацію, у якій я постраждала зі своїм сином минулого року, кривднику загрожувало до 5 років тюремного ув’язнення. Якби в нас була окрема стаття кримінального кодексу про сексуальні домагання, думаю, мав би бути набагато більший термін.

Я за те, щоб в Україні створили реєстр тих, хто сексуально домагався або ґвалтував. Наприклад, моя подруга із США розповідала, що в них є спеціальний застосунок, який показує в радіусі кількох кілометрів засуджених за якусь статтю: наприклад, за сексуальне насильство.

Ірина Виртосу

співорганізаторка акції «Відчинимо правду про насильство», журналістка ZMINA


Це не буде відкриттям, якщо я скажу, що мрію жити в безпечній країні. Що хочу, щоб не тільки в моїй сім’ї не було насильства, а й в інших також. Щоб ми не ставали його спостерігачами, коли дізнавалася історії жінок про пережитий досвід. Ратифікація Стамбульської конвенції створить систему захисту й територію безпеки та довіри. Якщо ж раптом щось станеться, громадяни знатимуть, що зможуть отримати допомогу та прихисток.

Те, що в Україні є чинне законодавство – це важливо, але відсутність системності показує, що воно не завжди працює. Умовно, в Кропивницькому, де місцеві депутати закликають ратифікувати Стамбульську конвенцію, жінка може знати, що її захистять. А рішення львівських депутатів, що голосують проти цього документу, наштовхує мене на думку, що вони не визнають насильство як проблему. Оця розрізненість поглядів і робить слабким захист людей, які потерпають від домашнього насильства.

Тож не менш важливо формувати інформаційний простір і доносити важливість ратифікації документу. Було багато зроблено для того, щоб це зрозуміла і влада. Одне з пояснень, чому рішення ще не ухвалене, – в нас немає політичної волі. Так, у міжфракційному депутатському об’єднанні «Рівні можливості», які публічно закликають ратифікувати Стамбульську конвенцію, трохи понад 80 депутаток і депутатів. В іншому МФО «Цінності. Гідність. Родина», які хоч і не виступили проти ратифікації, але постійно проговорюють аргументи «за традиційні цінності родини», налічується понад 250 депутатів.


Сподіваюся, моїй дочці не доведеться виходити з плакатом і говорити державі, що насильство – це злочин

Але ця депутатська більшість, а отже, і представництво українських громадян і громадянок,– ілюзорні. Тільки за 2020 рік в Україні зафіксували понад 210 тисяч звернень до поліції щодо насильства в сім’ї. Уряду час визнати наявність проблеми й боротися з нею.

Я сподіваюся, моїй дочці не доведеться виходити з плакатом і говорити державі, що насильство – це злочин. Діти заслуговують на те, щоб рости в суспільстві, яке це розуміє та засуджує.

Анастасія Микитенко

редакторка Wonderzine Україна


Я не страждала від насильства, але в мене є подруги та родичі, об яких чоловіки ламали меблі, яким погрожували ножем та обмежували їхню свободу. Я не могла достукатися до них кілька місяців, тому що їм не можна було ні з ким спілкуватися. А коли вони набиралися сміливості та викликали поліцію, їм казали: «Ну вас же не вбили, подзвоніть пізніше». Звідки дзвонити? З могили?

Тож завтра я йду на акцію заради них. І всіх жінок, яким наказували не виносити бруд із хати, не провокувати та почекати ще трохи. Це про сестринство: якщо десь комусь болить, то болить і мені. І якщо я можу допомогти, просто відвідавши акцію, то я це зроблю.

Оксана Покальчук

директорка міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні


Я виходжу на акцію, тому що не можу більше миритися зі зволіканням ухвалення найбільш рішучого кроку в боротьбі з гендерно зумовленим насильством. Не можу більше миритися з нереалізованими обіцянками політиків, браком політичної волі та тисячами виправдань, чому документ досі не ратифікований. Не хочу миритися з несистемним і ситуативним реагуванням на випадки насильства, що змушує українок і українців залишатися сам на сам зі своєю проблемою.

Я виходжу, бо хочу голосно заявити — законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції потрібно внести на розгляд у парламент уже зараз. По-перше, це змусить Україну вдосконалити законодавство відповідно до міжнародних стандартів, адже нині є певні недоліки. Наприклад, сьогодні домашнє насильство регулюється як адміністративним, так і кримінальним законодавством. А кривдника, який мав щонайменше два адміністративні стягнення протягом року, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Цей недолік має виправити Стамбульська конвенція, що вимагає розслідувати всі випадки домашнього насильства як кримінальні злочини.


Не можу більше миритися зі зволіканням ратифікації Стамбульської конвенції

По-друге, конвенція рекомендує запровадити юридичну відповідальність за домагання та сталкінг, що нині не регулюються законодавством. А отже, постраждалі не можуть домогтися справедливості. Окрім того, Стамбульська конвенція буде стимулювати програми з розвитку мережі притулків для потерпілих.

Нині не працює єдиний і чіткий моніторинг випадків гендерно зумовленого і домашнього насильства. А отже, немає і повної статистики. Україна робить певні кроки, щоб вдосконалити законодавчу базу й роботу відповідних інституцій. Проте цих нововведень недостатньо, щоб забезпечити всебічний правовий та інституційний захист постраждалим.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.