Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ЖиттяРитуальне шмагання, байкерські клуби й феміністичні війни: яка історія культури БДСМ

І чому це незавжди стосується сексу

Ритуальне шмагання, байкерські клуби й феміністичні війни: яка історія культури БДСМ — Життя на Wonderzine

До 2010 року, доки Американська психіатрична асоціація не внесла правки до списку ментальних розладів, прохання відшмагати чи прив’язати себе до ліжка під час сексу могло використатися як аргумент у суді. Довгий час інтерес до рольових ігор, зв’язування, грубого домінування чи підкорення заради насолоди вважався патологією, а ці практики були маргіналізовані й відділені від «нормального» соціуму простором закритих секс-клубів.

Сьогодні БДСМ може видаватися додатковою розвагою для тих, кому просто набрид «класичний» секс. Насправді ж це ціла культура, що налічує тисячоліття історії й має власну філософію, а учасники дотримуються цілого кодексу правил і принципів.

Розбираємося, чим був БДСМ у різні часи, чи може він бути корисним і як ця субкультура поєднується з фемінізмом.

Текст: Леся Королюк

Не тільки про секс

Назва субкультури, що об’єднує в собі одразу багато практик, сформувалася у 20 столітті, проте окремі складові абревіатури поступово виникали та ставали її частиною протягом усієї довгої історії. У чотирьох літерах міститься одразу шість базових для більшості практик назв: BD – бондаж (зв’язування) та дисципліна, DS – домінування й підкорення, SM – садизм і мазохізм.

Про БДСМ можна говорити як про набір рольових практик, що базуються на передаванні влади. БДСМ акцентує на тому, що людські взаємини в реальному світі засновані на владі, особливо на її дисбалансі: хтось має її дуже багато, а хтось не має її навіть над власним життям, хтось керує, а хтось підкоряється чужій волі. Такі ж стосунки в БДСМ у метафоричному вигляді переносяться в тілесну й сексуальну площину. Наприклад, у сценарії домінування й підкорення (D/s) керівну роль займає Домінант чи Домінатрікс (також Пан чи Пані, Верхній чи Верхня), а ту, що підкоряється, – сабмісив (або нижній чи нижня).

Варто розуміти, що заняття БДСМ – це не тільки про секс, і заняття ним далеко не завжди стосується геніталій і передбачає оргазм як кінцеву мету.

Мішель Фуко називав садомазохістські практики «еротизацією влади». Він вбачав у БДСМ цікаву гру, творчий акт, що дозволяє побавитися з умовними соціальними ролями, водночас відкриваючи нові площини своєї тілесності та нові можливості отримати насолоду через тіло. У цій грі все можливе, тут в один момент пан може стати рабом, і навпаки. І в цьому філософ не бачив жодного вивільнення глибинної агресії, як це може здатися на перший погляд.

Справді, БДСМ-практики часто нагадують ігри. Філософ Йоган Гейзинга стверджував, що одна з важливих відмінностей людей від тварин полягає в тому, що тільки люди зберігають у дорослому віці бажання гратися, і саме на ігровій базі, зокрема на командних іграх і змаганнях, ми збудували культуру. За ним, гра неможлива без дотримання правил і взаємних домовленостей, інакше її сенс просто втрачається.

Фреска етруської гробниці

Від божеств до еротичної літератури: звідки взявся феномен БДСМ

Перші згадки про практики, що нагадують БДСМ, знаходять у Месопотамії, зокрема вони стосуються культу богині Інанни. Ритуальні практики на її честь супроводжувалися досяганням екстазу через біль, побиття себе та покарання. Відомі описи побиття й насолоди від нього в інших античних авторів, зокрема в Ювенала та «Сатириконі» Петронія. Зображення ритуального побиття з сексуальним контекстом можна побачити на фресках етруської гробниці й на стінах вілли Містерій у Помпеях. Також у публічній лазні в Помпеях можна знайти фреску із зображенням кунілінгусу, який на той час вважався найбільшим приниженням для чоловіка, практично мазохістською практикою.

Кама Сутра також містить епізоди, де згадується шмагання та ляпаси як види сексуальних активностей, описується практика, коли жінка в межах гри бореться з чоловіком і зрештою починає домінувати над ним, бити його, отримуючи від цього найвищу насолоду.

Деякі дослідники трактують культ поклоніння дамі в куртуазній культурі Середньовіччя як такий, що містить садомазохістські елементи: чоловік, який кохає жінку, мусив бути стриманим, дисциплінованим і цнотливим. Лицар водночас сповнений пристрасті й утримується від фізичного контакту з дамою, натомість він мусить постійно доводити свою відданість вчинками та лишатися вірним.

У художніх текстах й образотворчому мистецтві від Середніх віків до 20 століття можна спостерігати численні сюжети зі шмаганням, побиттям у сексуальному контексті. Часто ці сюжети сатиричні та належать до гумористичного жанру, де зображується світ навпаки. У такому контексті цілком зрозуміло, чому часто домінують саме жінки: у реальному світі вони знаходилися в підкореному становищі й нижче за ієрархією, ніж чоловіки.

Ближче до 20 століття з’являються основні тексти, які так чи так сформували БДСМ-культуру. У 1905 році видається твір маркіза де Сада «120 днів Содому», який був написаний ще в 1785 році й довгий час лишався забороненим у Франції. Книга описує сексуальні експерименти чотирьох чоловіків, які вирізнялися особливою жорстокістю. Саме від імені маркіза походить термін «садизм».

Друга частина часто нерозривної сполуки «садо-мазо» виникла завдяки іншому важливому тексту 19 століття – «Венера в хутрі» Леопольда фон Захер-Мазоха. У творі описується пристрасть чоловіка до поклоніння жінці, виконання для неї ролі раба. Важливим елементом тут є підписання контракту, у якому чітко обумовлюється, що повинна виконувати кожна сторона.

Бетті Пейдж

Формування субкультури

Естетика, з якою сьогодні часто асоціюється БДСМ: шкіра, ланцюги, латекс – сформувалася у 20 столітті. Те, чим є субкультура сьогодні, соціолог Роберт Б’єнвеню зводить до трьох важливих естетик: «європейський фетиш» й «американський фетиш» – гетеросексуальні рольові ігри, де часто домінує жінка, а в стилі використовується уніформа, високі підбори, довгі шкіряні рукавички, пірсинг і татуювання; і «гей-шкіра» – гомосексуальна естетика, що виникла в 50-х роках.

У повоєнні часи з’явилася перша комерційна серія фотографій з різноплановим змалюванням практик бондажу авторства Ірвіна Клау, а одна з його найпопулярніших моделей, Бетті Пейдж, стала першою успішною моделлю у фетиш-фотографії. З’являються журнали з фетиш-напрямом, наприклад Bizarre, у яких публікують малюнки зараз уже культових художників Еріка Стентона та Джона Віллі. З появою таких видань і комерційних фото БДСМ починала виходити з цілковитого підпілля й ставати більш впізнаваним явищем. Цьому згодом також посприяла сексуальна революція в 60-х, що зменшила табуйованість теми сексу й отримання задоволення від нього.

У 20 столітті БДСМ формується як субкультура, з’являються клуби, що формують цілу підпільну мережу й уже відрізняються за більш вузькими напрямами. Зокрема, виникає чоловічий гомосексуальний рух leather movement, який спершу складався переважно з колишніх учасників Другої світової війни й мав військову та байкерську естетику з частим використанням шкіряного одягу. До її популяризації, мабуть, найбільше доклався художник Tom of Finland, який на противагу стереотипам про тендітних геїв, зображував їх атлетичними й брутальними. Цьому ефекту сприяли шкіряні куртки й модифікована уніформа. Поступово ця естетика поширилася на представників БДСМ різних орієнтацій і стала досить впізнаваним елементом субкультури загалом.

Кадр із фільму «П'ятдесят відтінків сірого»

Метафора нацизму чи розваги для заможних: як зображують БДСМ у кіно

Разом із популяризацією субкультури тематика БДСМ почала з’являтися в кіно, особливо в 60-х роках: саме тоді зняли дві адаптації «Венери в хутрі» й адаптацію роману «Денна красуня» Жозефа Кесселя про жінку, яка захоплюється мазохізмом. Пізніше з’явилися культові стрічки «Нічний портьє» Ліліани Кавані, де мазохізм поєднується з нацизмом, «Синій оксамит» Девіда Лінча, який вплітає нестандартні сексуальні практики в детективну історію, екранізація «120 днів Содому» П’єра Паоло Пазоліні, що переносить сюжет із 18 століття у 20 та піднімає проблему фашизму. Ларс фон Трієр зняв «Антихриста» й «Німфоманку», де режисер звернув увагу на БДСМ-практики як спосіб впоратися з травмою.

Фактично письмове оформлення згоди, і саме в такому вигляді, як воно закріпилося в культурі мазохізму, ми бачимо в екранізації роману Ельфріде Єлінек «Піаністка». Ми бачимо, як героїня, яка хоче бути самбісивом, пише цілий список побажань до потенційного партнера, пропонуючи укласти з ним письмовий контракт.

Зрештою, у 2015 році вийшла екранізація роману Е. Л. Джеймс «50 відтінків сірого» про мільйонера, який бавиться з деякими грубими практиками сексу. Стрічка, попри звинувачення в неправдоподібності, зробила тему БДСМ ще більш популярною та видимою й заохотила багатьох спробувати щось нове.

Хто й де практикує БДСМ

Через те, що БДСМ довго був суто підпільною субкультурою, може створитися враження, немов її представників і представниць дуже мало, а практики цього напряму радше маргінальні. Проте ще 1953 року, за результатами опитування Альфреда Кінсі, 12% жінок і 22% чоловіків відповіли, що їх збуджують садо-мазо-фантазії, а 55% жінок і 50% чоловіків зізналися, що заводяться від укусів. Більш сучасні дослідження підтверджують, що людей, які дійсно займаються БДСМ, відносно небагато: в Австралії це, наприклад, 1,3% жінок і 2,2% чоловіків. Проте водночас у середньому 62% людей фантазують про домінування в сексі в тій чи тій ролі.

БДСМ займаються як вдома, так і в спеціальних тематичних клубах або на фетиш-вечірках, тобто це не обов’язково суворо закриті заклади. Попри це на таких заходах безпеці зазвичай приділяють більше уваги, ніж у звичайних нічних клубах.

Для ігор облаштовують спеціальні кімнати або зони – dungeons (підземелля) – де розташовують знаряддя. Іноді вони можуть бути облаштовані як спеціалізовані приміщення: шкільні класи, поліцейські відділки тощо.

Гра за правилами

У БДСМ основою будь-якого акту є згода всіх учасників, адже якою б екстремальною не була та чи та практика, усі в результаті мають отримати задоволення, фізичне та/чи психологічне. Саме тому перед сесією всі, хто бере участь, обговорюють межі допустимого, висловлюють свої побажання та домовляються про стоп-слово, яке позначає, що хтось хоче припинити сесію, і це має відбутися за будь-яких умов. Стоп-слово зазвичай обирають за сенсом максимально далеке від контексту гри, щоб його ні з чим не можна було сплутати, наприклад: «автобус», «Одеса». Без цих умов система БДСМ руйнується та перетворюється на насилля. Домінантних учасників, які не поважають своїх сабмісивів, можуть називати fake doms, що вважається принизливим ярликом.

У спільнотах заведено поважати смаки та вподобання інших. Не можна критикувати те, чим займаються інші представники субкультури, якщо вони це роблять за взаємною згодою. Поза межами гри всі дотримуються звичайного взаємно ввічливого спілкування, а партнери піклуються одне про одного.

Буває, що БДСМ стає не просто актом, а форматом стосунків, якого дотримуються постійно. Тут згода теж є принциповою та відділяє таку довготривалу гру від аб’юзу: сабмісив однаково має право взяти паузу, змінити умови чи мирно вийти зі стосунків.

На будь-який смак

БДСМ не є однорідним явищем. Шість літер в абревіатурі позначають велику кількість практик: усередині самої спільноти одна й та сама активність сприймається різними людьми то як занадто проста, то занадто екстремальна. Можуть збиратися групи за інтересами, що мають вузькі вподобання. Такі неформальні зібрання для обговорення, а не ігор, називають munches (перекуси).

Існують спільноти, що вирізняються за гендером чи орієнтацією: уже згаданий вище leather movement характерний переважно для геїв, рідше для лесбійок. Люди можуть цікавитися та збиратися в групи за якоюсь однією практикою, наприклад шибарі (японський бондаж).

За видом вподобань можуть створюватися цілі організації, наприклад: Федеральна асоціація садомазохістів у Німеччині чи Black Rose у США. Вони займаються секс-освітою, підтримкою людей, які займаються тими чи тими БДСМ-практиками та проводять тематичні вечірки. Клуби створюються навіть при університетах.

Досі точаться суперечки, чи вважати БДСМ, особливо leather movement, частиною Прайду. Суть у тому, що в субкультурі багато представників ЛГБТ+, які брали й беруть участь у правозахисних акціях і підтримують квір-спільноту. Окрім цього, однією з цінностей БДСМ є секс-позитивність, тому одна з цілей присутності субкультури на Прайді – можливість говорити про свої вподобання та стиль життя без страху осуду, зняття табу на обговорення різних площин сексуальності й тілесності, а також різних форматів стосунків.

Норма чи розлад?

Довгий час БДСМ-практики розцінювалися спеціалістами як відхилення. В одній з перших праць про сексуальні патології Psychopathia Sexualis (1885) Ріхард фон Крафт-Еббінг описав терміни «садизм» і «мазохізм» як аномалію. Через 4 роки Зігмунд Фройд розгорнуто трактував ці явища як наслідок травми, що може виникати в людей, яких у дитинстві били й у яких нормальний розвиток сексуальності порушився. Також він стверджував, що мазохізм частіше трапляється в жінок, а садизм – у чоловіків як вияв придушеної жорстокості.

Ці твердження вперше розкритикував на початку 20 століття Гевлок Елліс – засновник сексології, який заперечував, що садизм і мазохізм пов’язані з жорстокістю та залежать від статі. Він припустив, що ці практики можуть бути способом отримання насолоди та виявом любові.

Сьогодні психіатри розрізняють безпечні БДСМ-практики, які відбуваються за згодою, і парафілії, занесені до посібника з психічних розладів DSM-5, серед яких садистський і мазохістський розлади. Відхиленням від норми вважаються дії, які відбуваються без згоди іншої сторони та призводять до негативних наслідків і погіршення якості життя хворого.

Психологи, сексологи, психотерапевти та психіатри долучаються до секс-позитивної тенденції ставитися до тих, хто практикує БДСМ, з повагою та розумінням, без осуду й без зарахування уподобань до девіацій, не провівши детальну діагностику. Для додаткової освіти спеціалістів із 2012 року існує проєкт kinkguidelines, де містяться поради щодо спілкування та терапії з людьми, які мають фетиші та БДСМ-уподобання.

Чи може бути БДСМ корисним?

Дослідження показують, що 88% пар, які займаються БДСМ, задоволені своїми стосунками, причому 71% стверджує, що взаємини поліпшилися після того, як у них з’явився новий елемент сексуального життя.

Нейробіологи відмічають, що під час гри формату домінант/сабмісив у людей через викиди тих чи тих гормонів можуть виникати змінені стани свідомості. Під час гри, яка відбувається в безпечних умовах, бажаних ролях і за згодою, в учасників росте рівень ендорфінів, що знижують стрес і дають відчуття радості. У сабмісивів велику роль також грає окситоцин – гормон довіри та зв’язку з партнером, а в домінантів він поєднується з вазопресином, який впливає на відчуття власності, і норадреналіном, що змушує бути більш уважним у стресових ситуаціях. Це свідчить про емпатійний зв’язок між партнерами. Окрім цього, учасники можуть насолоджуватися відчуттям «відключення» від реальності в безпечному місці та повною концентрацією на собі або партнері.

Також БДСМ може допомогти людям впоратися з травмами, заново переживати страждання, трансформуючи ці відчуття в насолоду. Учасники вчаться формувати безпечні стосунки, будувати кордони та відновлювати травмовані особистісні риси.

БДСМ і фемінізм: пригноблення жінок чи сексуальна емансипація?

Думки феміністок щодо БДСМ були неоднозначними в різні часи. У 70-ті та 80-ті популярною була думка про те, що ігри з домінуванням і підкоренням продовжують дискримінацію жінок та насилля над ними. Відома соціологиня та феміністка Кетлін Баррі називала БДСМ «прикриттям примушування жінки до сексу проти її волі». Жінки, навіть гомосексуальні, які добровільно брали участь в іграх, особливо в ролі сабмісива, засуджувалися. «50 відтінків сірого» критикували за спроби «нагадати жінці, де її місце» у вразливий момент, коли вона почала здобувати рівність.

Протиріччя між жінками, які не хочуть відмовлятися від практикування БДСМ, і критикинями субкультури виливалося в цілі «війни». Найвідоміший випадок – «феміністичні секс-війни» між лесбійською садомазохістською групою Samois та організацією «Жінки проти насилля в порнографії та медіа», яка заявляла, що садо-мазо практики ритуалізують насилля над жінками. Samois, захищаючи сексуальну свободу та право вважатися феміністками й практикувати БДСМ одночасно, увійшли в історію як перші захисниці секс-позитивного фемінізму.

Якщо вважати, що, граючи роль підкореної, жінка зраджує фемінізму та «здає» свої права, стираються її реальні бажання, які й так пригнічені через табуйованість жіночої сексуальності. Окрім цього, не існує чітких пояснень, чому в людини виникають ті чи ті фантазії й фетиші, тому не можна однозначно стверджувати, що бажання жінки бути підкореною під час гри прямо корелює з її становищем у суспільстві. Феміністки, які беруть участь в іграх, часто не бачать протиріч між своїм захопленням і підтримкою рівноправ’я.

Фемінізм дає жінкам вибір бути різними: голитися чи ні, народжувати чи ні, носити будь-який стиль одягу й відповідно обирати будь-які сексуальні практики. БДСМ-культура також дає вибір ролей, як і можливість змінити їх. Саме тому фемінізм цілком може мати своє місце в цій субкультурі.

Фото: Stéphane Compoint, bettiepagethebook, Universal Pictures

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.