ЖиттяЦе жінки, якими ми захоплювалися в 2021 році

Починаємо підбивати підсумки року матеріалом про жінок, якими ми захоплювалися. Це був ще один складний пандемічний рік, але історії цих політикинь, музиканток, акторок, режисерок мотивували нашу редакцію та заряджали відчуттям, що жінки можуть усе.

Цього року я захоплювалася багатьма жінками з різних сфер. Про їхні досягнення ми пишемо чи не щодня. Перша генсекретарка губернаторства Ватикану, перша прем’єр-міністерка Швеції, перша жінка-очільниця ради директорів Disney. Раділа великій кількості новин про українок: арбітриню Катерину Монзуль, акторку Іванну Сахно та диригентку Оксану Линів.

Однак найбільше своїми досягненнями у 2021-му мене надихала Леді Гага. Одразу в голові спливає її втілення образу Патриції Реджані для стрічки «Дім Gucci». Хоча не всім сподобався фільм (навіть родині Ґуччі), Гага дуже круто впоралася зі своєю роллю. Це доводить активне обговорення її італійського акценту, любов шанувальників, а на додаток – номінація на «Золотий глобус» (ходять чутки, що вона також претендуватиме на «Оскар»). Гага вже проявляла себе як талановита акторка, але думаю цього разу вона вкотре всіх здивувала й показала себе з іншої сторони. Це справжня магія перевтілення. Напередодні прем’єри вона дала інтерв’ю італійській та американській версії Vogue, де розповіла, що вживалася в роль Реджані півтора року, серед яких 9 місяців розмовляла з італійським акцентом навіть у реальному житті, а також мала психологічні проблеми через настільки сильну концентрацію навколо своєї героїні.

Та «Дім Gucci» не єдине досягнення Гаги за цей рік. 2021-й вона почала з виступу на інавгурації президента США Джо Байдена й першої жінки-віцепрезидентки Камали Гарріс. Далі ми також побачили Гагу в спецвипуску «Друзів». Там вона заспівала відому всім фанатам Smelly Cat разом із Лізою Кудров. Співачка також не забувала про музику: восени вона випустила другий спільний альбом із Тоні Беннетом під назвою Love For Sale.

Леді Гага повністю віддається своїй справі, але між усіма своїми досягненнями вона відверто розповідає й про труднощі, із якими стикається. Співачка завжди відкрито говорила про свої проблеми з ментальним здоров’ям і як на неї впливає слава. У 2021-му вона взяла участь у шоу Опри Вінфрі та принца Гаррі The Me You Can’t See («Я, якого ти не бачиш»). У своєму епізоді Гага поділилася, що страждала від психічного розладу в результаті зґвалтування, яке призвело до вагітності. Гага розповіла, що психічний зрив на тлі цих подій досі переслідував її, коли вона отримала «Оскар» у 2019-му. Співачка поділилася з усім світом, що тригери ще можуть повертати її до відчуття фізичного й емоційного болю, однак вона має надію, адже «все починає повільно змінюватися».

Тому цього року Леді Гага відкрилася для мене як приклад людини, яка досягла так багато, залишаючись вірною собі. Вона слідкує за тим, що актуально, але не зраджує своїм цінностям і дбає про себе. Гага дуже плідно працює, підтримує своїх прихильників і показує як свою сильну, так і вразливу сторону.

Для мене жінкою року стала Леді Гага. І це не через «Дім Gucci». Ще наприкінці 2020-го року вона порадувала слухачів виходом нового альбому Chromatica. Згодом вийшов кліп на пісню «911», після якого я почала сильно нею захоплюватися й пильніше слідкувати за її творчістю. Подивившись «911», я зрозуміла, як сильно Гага віддається мистецтву.

Цікаво, що в кліпі були візуальні запозичення з фільму режисера Сергія Параджанова «Колір граната» (1968). Я була вражена цією роботою («911»), адже вона яскраво передає те, що відбувається в мозку людини, коли вона страждає, і як відбувається перехід від підсвідомості до реальності, яка потім може сильно налякати. Гага поділилася дуже особистою історією. Біль, який вона передала, завжди викликає в мене сльози. Вона підняла тему ментального здоров’я й допомогла багато кому усвідомити, що вони не самотні.

Тому після цієї сміливості я почала глибоко її поважати. А також ціную за те, що вона завжди надихає фанів своїми висловлюваннями, що кожна людина особлива.

І хоч Time обрали Камалу Гарріс та Джо Байдена людьми 2020-року, для мене перша жінка-віцепрезидентка США забирає це звання у 2021-му. Ще до інавгурації було зрозуміло, що до влади прийде сильна жінка, яка розуміє своє завдання. Її промови – це не заангажовані фрази, які ми десь уже чули. [усміхається] Політикиня акцентує на важливих проблемах і визначає їх пріоритетом своєї роботи.

Мені імпонує позиція Гарріс. Вона виступає за рівність і ствердно говорить, що вона не остання жінка на посаді віцепрезидентки. Це робить її рольовою моделлю для наступного покоління, яке розуміє, що керівну посаду може обіймати будь-хто незалежно від статі, кольору шкіри, походження тощо.

А ще Гарріс підтримує ЛГБТК+ спільноту. Разом із Байденом вони відновили охорону здоров’я для трансгендерних людей і скасували заборону Трампа щодо трансгендерних військових. Окрім того, було дуже радісно бачити її на прайді у футболці Love is love разом з іншими учасниками.

Мені подобається Гарріс тим, що в політиці вона є самостійною фігурою. Камала не ховається в тіні Байдена й може мати свою думку на ті чи ті речі. А ще в мене є підозра, що вона буде балотуватися на наступних президентських виборах. І якщо її підтримають, а згідно з опитуванням така можливість є, для США й сучасного світу це буде революційно.

Я довго не могла визначитися, хто з жінок цьогоріч мене надихав й чи надихав узагалі. Та спіймала себе на тому, що найчастіше в такому контексті в мене спливає ім’я Ангели Меркель. Цього року вона пішла з посади канцлерки Німеччини й пішла гучно в прямому сенсі – під панк-рок.

Не буду тут оцінювати її зовнішню політику, бо хочу сказати про інше. Меркель прийшла в політику досить пізно, у 35 років. До цього в неї не було політичної кар’єри, вона була вченою, захистивши докторську з квантової хімії. На початку політичної кар‘єри Меркель закидали й висміювали за її зовнішність, називали «дівчинкою Гельмута Коля» й мало хто в країні в неї вірив. Проте за роки правління німці почали називати її Mutter. Чи багатьох українських (та й світових) політиків ми знаємо, які пройшли шлях від неприйняття до поваги й визнання.

У стилі управління Меркель мені імпонує те, що вона без гучних заяв і зайвої метушні ціленаправлено робить свою справу. Наприклад, коли Меркель обійняла посаду канцлерки у 2005 році, у країні було 12% безробітних, а у 2021-му, незважаючи на пандемію, яка сильно підірвала статистику у всьому світі, у Німеччині безробіття трималося в межах 6%. Одним із найбільших досягнень Меркель є збільшення кількості нових робочих місць, особливо для жінок. На сьогодні в Німеччині найвищий показник залучення жінок у робочих спеціальностях серед усіх країн Великої сімки.

Якщо окреслити стиль правління Меркель трьома словами, то для мене це – прагматизм, спокій, стабільність. Мабуть, саме ті риси, яких дуже не вистачає управлінцям у нашій країні. А ще хотілося б, щоб наші політики йшли з посад, не ховаючи від людей очі й не вивозячи свої статки у вантажівках, а відкрито, під панк-рок або хоча б під хороший реп – справа смаку.

Одна з жінок, яка надихала мене цього року, – американська акторка Френсіс Макдорманд. Вона відома ролями у фільмах «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі», «Земля кочівників», «Олівія Кеттерідж», «Французький вісник».

Цього року Френсіс отримала свій четвертий «Оскар» у номінації «Найкраща жіноча роль». Коли акторці вручили нагороду за роботу в «Землі кочівників», вона вийшла на сцену й сказала: «Просто зараз мені хочеться завити від щастя». А потім взяла й імітувала вовче виття. Я пам’ятаю, як о четвертій ранку під час перегляду церемонії моя шкіра вкривалася мурашками від такої щирості.

Мене дуже надихає ця жінка, у якій геніальність поєднується з простотою і яка за жодних обставин не втрачає себе. Мені імпонує її ставлення до слави: вона не боїться сказати чи зробити те, що відчуває, навіть якщо це фіксується камерами або обговорюється глядачами.

Мені дуже важко дається життя в пандемію, і музика буває єдиним, що мене рятує в деякі моменти. У 2021-му саме записи Хатії Буніатішвілі ставали спокійним острівцем посеред хаосу й відроджували моє вміння відчувати.

Хатія Буніатішвілі – це грузинська класична піаністка. Вона почала грати на піаніно в три роки, а в шість уже виступила на сцені й одразу отримала запрошення на міжнародний тур. Вона продовжила навчання у Відні, а зараз живе у Франції.

Класична музика стала для нас фоновою: її вмикаєш, коли треба заспокоїтися, зосередитися або заснути. Проте гру Хатії неможливо слухати пасивно. Це активний діалог, де вона тобі віддає історію, а ти повертаєш їй емоції. Я завжди відчуваю надто багато, коли переслуховую її концерт №2 для фортепіано Рахманінова, роботи Ліста або «Серенаду» Шуберта. У твори, за допомогою яких інші показують свою технічність, вона завжди вкладає щось більше. Незважаючи на те, що я безліч разів чула якийсь твір, її версія – це завжди щось нове, хоча ноти й залишаються ті самі. Деякі кажуть, що вона грає надто емоційно й інколи не за правилами, проте саме це в ній і притягує.

Іноді її варто не просто послухати, а подивитися. Коли Хатія грає, то вона вся стає музикою. Ту емоцію, яку ти не дуже ще зрозумів у творі, можеш розгадати з виразу її обличчя або з того, як вона торкається клавіш фортепіано. А ще я обожнюю слідкувати за її стилем в одязі. Кожен її образ для мене як заява та протест проти строгості, з якою так часто асоціюють класичну музику.

Піаністка також займає активну громадянську позицію та знаходить час на благодійність. Вона давала концерти на підтримку сирійських біженців, захисту довкілля та розширення можливостей жінок і навіть виступала в Україні, щоб допомогти пораненим в АТО.

Хатія мене постійно повертає до класичної музики та до невеличкого синтезатора, який би я, напевно, закинула б без неї. Проте найважливіше для мене те, що вона повертає емоції в моменти, коли хочеться оніміти й уже не відчувати ні смутку, ні болю, ні навіть щастя. Варто просто зайти програвач.

Моєю жінкою року стала Вікторія де Анджеліс, басистка Maneskin, які цього року перемогли на Євробаченні. Вона є нарешті тією жінкою в рок-музиці, на яку чекали і яка потрібна понад усе саме жінкам.

Вікторія керує гуртом, поводить себе впевнено й невимушено та дозволяє собі бути сексуальною так, що це виглядає асертивно. Вона може вийти на сцену топлес і просто насолоджуватися собою й цим моментом, а розкішні жакети на голе тіло вже стали її візитівкою. Вікторія рве шаблони, що в музичній індустрії до цього часу були мало не каноном, і виборює жінкам (зокрема й гомосексуальним) право на будь-яку репрезентацію, на свободу й право обіймати лідерські позиції там, де раніше майже одноосібно керували чоловіки.

Мене Вікторія цього року надихала на прийняття себе й переосмислення фемінності: виявляється, вона може бути різна, особливо якщо дивитися не тільки крізь традиційну оптику.

Важко виділити лише одну жінку, якою я захоплювалася цього року. Це і Сімона Байлс – спортсменка, яка привернула увагу до проблем із ментальним здоров’ям на Олімпійських іграх, і афганські жінки, які виступали за свої права, і Мей Маск – 70-річна модель, авторка та дієтологиня, з історією якої познайомилася. Але особливо надихали землячки, які доводили свій професіоналізм на міжнародному рівні: наприклад, диригентка Оксана Линів, арбітерка Катерина Монзуль і режисерка Таню Муіньо.

Таню Муіньо працювала з такими виконавцями, як Кеті Перрі, Rosalia, Cardi B, Lizzo, The Weeknd. Але цього року вона неодноразово з’являлася в заголовках наших новин через кліп на трек MONTERO (Call Me By Your Name) від Lil Nas X. Не буду перераховувати всі номінації та нагороди, які він зібрав, варто згадати хоча б те, що Муіньо стала першою жінкою, яка отримала нагороду в номінації «найкращий режисер»на UK Music Video Awards.

Важливо також зазначити посилання: кліпом, знятим українкою, Lil Nas X порушив теми сексуальності та ЛГБТ. Як пише видання Gay Times, він «створив культовий квір-момент». До речі, перед першим днем зйомок цього відео, Таню отримала позитивний тест на COVID-19, який пізніше виявився неправдивим. Їй довелося керувати зйомками відео з дому через Zoom.

Таню захоплює тим, що створює впізнаваний стиль у своїх кліпах, робить у них мистецькі референси. Наприклад, до Босха та Данте в MONTERO. Чекаю на майбутні її кліпи, а, можливо, і не тільки. Нещодавно вона підписала контракт з американською компанією WME (William Morris Endeavor Entertainment), яка розвиватиме її в галузях телебачення, кіно, документалістики, моди та брендингу.